Файл: Обл_к у заруб_жних країнах.doc

У фінансовому обліку зарубіжних країн застосовують дві системи (методи) обліку складських запасів:

1. система постійного обліку запасів;

2. система періодичного обліку запасів.

За системи постійного обліку запасів облік руху матеріалів, товарів та інших запасів ведуть безпосередньо на рахунку «Складські запаси» за їх видами — упродовж звітного періоду. Рахунок «Складські запаси» є синтетичним, або рахунком першого порядку. У плані рахунків бухгалтерського обліку, наприклад, Франції передбачено до нього такі рахунки другого порядку: «Сировина», «Інші матеріали», «Незавершене виробниц­тво щодо послуг», «Продукція», «Товари». Кожний з них має ще рахунки третього порядку.

Надходження запасів від постачальника відображають на рахунках таким записом:

Д «Складські запаси» (За видами) К«Розрахунки з постачальниками»

Відпуск запасів на виробництво чи реалізацію:

Д «Незавершене виробництво»

Д «Накладні загальновиробничі витрати»

Д «Собівартість реалізованих товарів» К «Складські запаси» (За їх видами)

На кожну звітну дату залишки складських запасів визначають на рахунках складських запасів. Системним порядком, тобто на підставі інформації рахунків, визначають і суму витрачених матеріалів (запасів). За цього методу на картках ведуть аналітичний облік руху матеріалів (запасів) упродовж звітного періоду. Одну картку відкривають на кожний вид матеріалів. Цей метод забезпечує ширшу інформацію про наявність і рух матеріальних цінностей за кількістю й вартістю. Залишок за рахунком «Складські записи» йде в баланс, а витрати місяця з рахунку «Собівартість реалізованих товарів» — у звіт про прибутки.

За системою періодичного обліку докладний облік матеріаль­них запасів упродовж звітного періоду на рахунку «Складські запаси» не ведеться. Відображається тільки початковий залишок (на початок звітного періоду), який був визначений наприкінці минулого звітного періоду під час інвентаризації.

Надходження складських запасів відображають на рахунку «Витрати на купівлю», який є рахунком елементів витрат.

Наприклад, за звітній період зроблено закупівель товарів на суму 45 600 дол.:

Д «Витрати на закупівлю (Товарів)» К «Рахунки до сплати (Постачальники)» 45 600

Завдання полягає в тому, щоб на кінець звітного періоду визначити залишок невикористаних матеріалів (чи товарів) на складі й вартість використаних (списаних) запасів.

Для цього наприкінці звітного періоду (місяця, кварталу чи року) проводять інвентаризацію запасів на складі та оцінюють залишок одним з прийнятих на підприємстві методів (див. пункт 2 теми).

У нашому прикладі залишок товарів на складі на кінець звітного періоду становить 18 000 дол., а початковий — 11 400 дол.

Суму витрачених товарів (запасів) визначають за формулою:

---

Витрачені записи (товари) = Залишок на початок періоду +
+ Закупівлі (витрати на закупівлі) – Залишок запасів на кінець періоду

У нашому прикладі:

Собівартість витрачених товарів = 11 400 + 45 600 – 18 000 = 39 000 (дол.).

У системі рахунків бухгалтерського обліку (США) результати інвентаризації залишків складських запасів відображають так:

1) списують залишок складських запасів (за їх видами — товари, матеріали тощо) на початок звітного періоду — 11 400 дол.:

Д«Фінансові результати звітного періоду» К«Складські запаси» 11 400

Цією проводкою початковий залишок запасів віднесено на витрати підприємства (безпосередньо на рахунок «Фінансові результати»);

2) відображає залишок запасів (за їх видами) на кінець звітного періоду. Залишок, виявлений під час інвентаризації:

Д «Складські запаси (За видами)» К «Фінансові результати звітного періоду» 18 000

Цим запасом сума матеріальних витрат звітного періоду змен­шується на величину невикористаних запасів. За умови автоматизації обліку більшого поширення набула система постійного обліку запасів (США). У західноєвропей­ських країнах у фінансовому обліку частіше застосовують систему періодичного обліку запасів. Система постійного обліку ведеться в управлінському обліку. Трохи інакше відображають залишки запасів на складі наприкін­ці звітного періоду в західноєвропейських країнах. У плані рахун­ків введено рахунки «Зміна залишкових запасів» — для матеріалів і товарів, а також для готової продукції та незавершеного виробницт­ва. Перший рахунок розміщують у класі рахунків витрат за елементами, а другий — у класі рахунків доходів за їх видами. Наприкінці звітного періоду залишки запасів відображають так:

1) списують початковий залишок запасів:

Д «Зміна залишків запасів (Товарів)» К «Складські запаси (Товари)» 11 400

2) відображають кінцевий залишок товарів, виявлений наприкінці звітного періоду під час інвентаризації:

Д «Складські запаси» К «Зміна залишків запасів (Товарів)» 18 000

Сальдо рахунку «Зміна залишків запасів» переносять на рахунок «Фінансові результати звітного періоду». У нашому прикладі сальдо кредитове (18 000 – 11 400 = 6600):

Д «Зміна залишків запасів (Товарів)» К «Фінансові результати звітного періоду» 6600

Сальдо дебетове: Д«Фінансові результати звітного періоду» К «Зміна залишків запасів»

У звіті про прибутки зміну залишків матеріалів і товарів показують серед елементів витрат зі знаком «+» (дебетове сальдо) або «–» (кредитове сальдо).

2. Методи оцінки товарно-матеріальних запасів

За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (стандарт № 2) у країнах ринкової економіки застосовують кілька методів оцінки запасів. Найважливішими з них є:

1. Перше надходження — перший видаток (ФІФО).

2. Середньозважена собівартість.

3. Останнє надходження — перший видаток (ЛІФО).

4. Ідентифікована собівартість конкретної партії.

---

Метод ФІФО припускає, що матеріали, придбані першими, відпускатимуться на виробництво чи реалізацію також першими, тобто списуватимуться за цінами перших надходжень. При цьому залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюють за цінами останніх надходжень.

За методом середньозваженої собівартості витрачені та реалі­зовані запаси, а також їх залишок на кінець звітного періоду оцінюють за середніми цінами з урахуванням залишку матеріалів (запасів) на початок звітного періоду та їх надходжень за звітний період. Середня вартість одиниці може розраховуватись як загалом за звітний період, так і після кожного наступного надходження певного виду запасів.

Метод ЛІФО припускає, що матеріали (запаси), придбані останніми, відпускатимуться на виробництво чи реалізацію першими, тобто оцінюватимуться за цінами останніх надходжень. Залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюватимуться в цьому разі за цінами перших надход­жень.

Метод ідентифікації викликає необхідність обліку надходження матеріалів та їх зберігання за конкретними партіями. Відпущені матеріали, а також їх залишок на кінець періоду оцінюють за цінами конкретних партій. Застосування цього методу можливе за умов незначної номенклатури матеріалів або товарів, що використовуються на підприємстві.

За системи періодичного обліку запасів собівартість фактич­но витрачених чи реалізованих матеріалів (товарів) визначають загалом за звітний період на підставі інвентаризації та оцінки залишку на кінець періоду, а також інформації про надходження матеріалів (товарів) за період та їх залишку на почат­ку періоду. За системи постійного обліку запасів вартість визначають за кожною партією відпущених зі складу матеріалів (товарів).

Наприклад: Вихідні дані про рух товару «Люкс» за місяць наведено в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

РУХ ТОВАРУ ФІРМИ ЗА МІСЯЦЬ

Дата		Кількість одиниць	Ціна за одиницю, дол.
01.11	Залишок на початок місяця	10	10
15.11	Придбано	12	11
20.11	Продано	8	20
24.11	Придбано	15	12
28.11	Продано	10	20

1. Система періодичного обліку запасів

Залишок товару «Люкс» на кінець місяця за даними інвентаризації = 19 од.

Метод ФІФО

Залишок товару, зокрема: 4од.×11 дол. = 44 дол.; 15од.×12 дол.=180 дол. Разом 224 дол.

Собівартість реалізованих товарів: 100 дол. + 132 дол. + 180 дол. – 224 дол. = 188 дол.

Метод ЛІФО

Залишок на кінець місяця: 9од.×11дол.=99 дол.; 10од.×10 дол. = 100дол. Разом 119 дол

9 од. × 11 дол. = 99 дол.; 10 од. × 10 дол. = 100 дол. Разом 119 дол.

Собівартість реалізованих товарів: 100 дол. + 132 дол. + 180 дол. – 199 дол. = 213 дол.

Метод середньозваженої оцінки

Залишок на кінець місяця.

Середньозважена ціна = (100дол.+132 дол.+180 дол):(10+12+15)=412 дол.:37=11,135 дол.;

---

19 од. × 11,135 дол. = 212 дол. Собівартість реалізованих товарів: 412 дол. – 212 дол. = 200 дол.

Таблиця 5.2

ВПЛИВ НА ПРИБУТОК РІЗНИХ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ЗАПАСІВ
(система періодичного обліку запасів), дол.

Показник	Ідентифікована собівартість	FIFO	LIFO	Середньозважена ціна, дол.
Продаж (18 од.)	360	360	360	360
Залишок на початок місяця	100	100	100	100
Придбано	312	312	312	312
Залишок на кінець місяця	210	224	199	212
Собівартість реалізованих товарів	202	188	213	200
Валовий прибуток	158	172	147	160
Операційні витрати	120	120	120	120
Прибуток до оподаткування	38	52	27	40
Податок на прибуток (30 %)	11	16	8	12
Чистий прибуток	27	36	19	28

2. Система постійного обліку запасів

Метод середньозваженої оцінки

20.11.(10×10 дол.) + (12×11 дол.): 22 = 232 дол.: 22 = 10,5 дол. Видаток: 8од ×10,5 = 84 дол.

28.11.(14×10,5 дол.) + (15×12 дол.): 29 = 327 дол.: 29 = 11,3 дол.Вид.:10 од.×11,3 = 113 дол.

Залишок на кінець місяця: 232 дол. – 84 дол. + 180 дол. – 113 дол. = = 215 дол.

Метод ФІФО

Видаток

20.11.8 од. × 10 дол. = 80 дол.; 28.11.2 од. × 10 дол. = 20 дол.;–//–.8 од. × 11 дол. = 88 дол.

Разом: 188 дол. Залишок на кінець місяця: 10 +27 – 18 = 19 од.,

зокрема: 4 од. × 11 дол. = 44 дол.; 15 од. × 12 дол. = 180 дол. Разом : 224 дол.

Метод ЛІФО

Видаток 20.11.8 од. × 11 дол. = 88 дол.; 28.11. 10 од. × 12 дол. = 120 дол. Разом: 208 дол.

Залишок на кінець місяця — 19 од.:

5 од. × 12 дол.= 60 дол.; 4 од. × 11 дол.= 44 дол.; 10 од. × 10 дол.= 100 дол. Разом : 204 дол.

Зазначмо, що різні методи оцінки дають неоднакові результати щодо собівартості списаних на виробництво чи реалізацію матеріалів (товарів) та їх залишку на кінець звітного періоду. Отже, методи оцінки суттєво впливають на витрати й фінансові результати діяльності підприємства. Зрозуміло, держава повинна регулювати це питання.

Фірми самостійно обирають методи оцінки товарно-матеріаль­них запасів, і їхній вибір залежить насамперед від ринкової кон’юн­ктури. Якщо визначилася тенденція до зростання цін на товари чи матеріали, то фірми надають перевагу методові ЛІФО. У період значних інфляційних процесів держава може на певний час заборо­нити застосування цього методу оцінки. І, навпаки, якщо є тенденція до зниження цін, то підприємства надають перевагу методові ФІФО. Найменш ризикованим є метод середньозваженої собівартості.

Разом з тим підприємства повинні дотримуватися загальноприйнятого принципу обліку — постійності облікової політики. Це стосується й застосування методів оцінки запасів. При­йняті методи оцінки запасів не повинні змінюватися впродовж року чи більшого періоду, а їх зміна повинна бути обґрунтованою. Про це обов’язково зазначають у додатках чи пояснювальній записці до річної фінансової звітності.

---

3. Оцінка та відображення товарно-матеріальних запасів у фінансовій звітності (балансі)

Згідно із загальноприйнятими принципами обліку, складські запаси відображають у балансі за собівартістю або ринковими цінами на час складання балансу, якщо ринкова ціна нижча за собівартість. Цей принцип називають «Принципом меншої вартості». Отже, у балансі складські запаси відображають за меншою (нижчою) з цих двох оцінок.

Якщо ринкова ціна нижча за собівартість запасів, тоді підприємство повинно відобразити в обліку витрати (збитки) від знецінення. Під ринковою ціною розуміють ціну заміщення, тобто ціну, за якою підприємство змогло б купити ті самі матеріали (товари) у тих самих постачальників. При цьому в разі переоцінки запасів беруть чисту вартість реалізації, тобто ринкову ціну за мінусом очікуваних витрат на реалізацію.

Зниження ринкових цін може бути з двох причин:

1) пряме зниження цін на аналогічні товари на ринку;

2) зниження ціни реалізації через фізичне псування, пошкодження, застарілість товарів.

В останньому випадку ринкова ціна — це ціна можливої реалізації пошкоджених або застарілих товарів. Вона може бути ниж­чою за собівартість.

Існує три методи оцінки складських запасів за правилом мінімальної (нижчої) оцінки.

1. Метод оцінки за видами (номенклатурними номерами) запасів (позиційний метод). За цього методу по кожній позиції (найменуванню) товарів визначають собівартість і ринкову вартість і приймають меншу з них.

2. Метод оцінки за основними товарними групами (категоріями) запасів. Оцінку проводять за групами (категоріями) товарів, порівнюють за категоріями собівартість і ринковою вартістю і беруть до обліку меншу з них.

3. Метод оцінки за сукупністю товарних запасів на складі. Усі товарні запаси оцінюють за собівартістю та за ринковими цінами й до обліку беруть меншу з них.

Найдоцільнішим і найточнішим є перший метод оцінки — позиційний. Третій метод не може застосовуватися для розрахунків з бюджетом з податку на прибутки (не дозволяється). Виходячи з позиційного методу оцінки, наприклад, має місце знецінення товарів на суму 9000 дол. (168 000 дол. – 159 000 дол.). У США, Великобританії та деяких інших країнах знецінення відображають серед збитків підприємства. У нашому прикладі:

31.12.200_ р. Д«Збитки від знецінення запасів» К «Складські запаси» - 9000

Дещо інша методика й техніка відображення процесу знецінення складських запасів у західноєвропейських країнах. На суму знецінення наприкінці року створюють резерв на знецінення запасів за рахунок збільшення витрат:

Д«Витрати на створення резервів» К «Резерв на знецінення запасів» - 9000

Наприкінці наступного року цей резерв анулюють (повністю або частково):

Д«Резерв знецінення запасів» К«Доходи від анульованих резервів»

---