Файл: Налоговая система.doc

а) обов’язкова реєстрація іноземних юридичних осіб відповідно до національного законодавства;

б) фінансування всіх операцій тільки за рахунок залучених ззовні валютних і інших ресурсів;

в) своєчасне представлення місцевій владі річних фінансових звітів, а при необхідності – копій рахунків, висновків аудита;

г) своєчасна сплата всіх податкових зборів у бюджет офшорного центра;

д) безумовне відмовлення від ділових операцій на території країни, за винятком утримання офісу, а також місцевого й іноземного персоналу;

е) відмовлення від залучення місцевих резидентів як акціонерів і інвесторів офшорних компаній;

ж) інвестування засобів в обсягах не нижче встановлюваних адміністрацією мінімумів статутного й оплаченого капіталу;

з) наявність офіційно зареєстрованого офісу компанії в країні реєстрації, де повинні зберігатися її реєстр, документи, зразки печатки;

і) наявність резидента – представника компанії для зв’язку з місцевою адміністрацією офіційного;

к) своєчасне повідомлення про всі зміни реквізитів компанії, статутного капіталу, складу її акціонерів і директорів, статутних документів.

Виконання цих вимог дає підставу для одержання статусу офшорної компанії і супутніх цьому статусу пільг у бізнесі.

Офшорна компанія — це підприємство, що зареєстроване в офшорній зоні і одержує право на пільги по податках, але при цьому не використовує місцеві ресурси і не веде господарську діяльність на території зони.

Надані компаніям-нерезидентам пільги різноманітні, хоча не усі з них діють у тих чи інших офшорних центрах. Основними видами пільг, наданих офшорним компаніям, є наступні:

а) пільговий режим оподатковування;

б) надання валютної автономії;

в) митні пільги при імпорті товарів;

г) спрощені процедури реєстрації і звітності;

д) гарантія банківської і комерційної таємниць;

е) пільги в області адміністративного контролю;

ж) дотримання принципу строгої конфіденційності;

з) гарантія безпеки бізнесу;

і) використання електронного зв’язку в керуванні.

Основною перевагою є надання компаніям пільгового режиму оподатковування, що може здійснюватися за допомогою:

наявності безподаткового статусу (нульове оподатковування діє на Гибралтару, о-вах Гернси, Джерсі, Мен, Сарк, в Ірландії);

застосування фіксованої річної податкової плати (внесення щорічного держмита передбачене на о-вах Гернси, Джерсі, Мэн, Карибського басейну);

установлення низьких податкових ставок (на Кіпру ставка податку на прибуток офшорних компаній у порівнянні з резидентськими знижена в 10 разів і складає 4,25%; у Швейцарії холдингові компанії сплачують тільки податок з капіталу в розмірі від 0,05 до 0,25%);

установлення визначеної плати за реєстрацію при відсутності податків (у Панамі величина реєстраційного збору складає 150 дол. США);

введення особливих умов при відсутності податків (в Ірландії, наприклад, установлений збір у сумі 10 ф. ст. за перереєстрацію компанії при наданні річного звіту).

Офшорні зони зосереджені в основному в декількох крапках земної кулі:

Карибський басейн – о-ви Багамські, Віргінські, Кайманові, Барбадос і Гренада;

Середземномор’я – Андора, Гибралтар, Монако, Кіпр;

Європа — Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн, о-ва Гернсі, Джерсі і Мен, Сан-Марино, Ірландія;

Арабські країни – Ліван, ОАЕ, Бахрейн;

Африка – Сейшельські острови, Ліберія;

Азіатсько-тихоокеанський регіон – Китай, Гонконг, Сінгапур, Малайзия, Філіппіни.

Спеціалізація офшорних компаній не є твердої (мал. 5.2).

В даний час нараховується більш 50 офшорних зон. Приблизно чверть країн світу застосовує офшорний режим чи його елементи для іноземних резидентів. Загальне число офшорних компаній досягає декількох сотень тисяч.

ТЕМА 6. СИСТЕМА ОПОДАТКОВУВАННЯ В УКРАЇНІ

План

6.1 Законодавчо визначені податки і збори

6.2 Підходи до створення податкової системи України

6.1 Законодавство визначені податки і збори

Діюча система оподатковування України визначається Законом Української РСР «Про систему оподатковування», прийнятим у 1991 р., його новою редакцією від 2 лютого 1994 р., а також Законом України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподатковування» (від 18 лютого 1997 р.).

Відповідно до цієї законодавчої бази в Україні стягуються:

• загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

• місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Відповідно до Закону України «Про систему оподатковування» (від 18 лютого 1997 р.) у даний час передбачені наступні види загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів):

• Податок на додаткову вартість.

• Акцизний збір.

• Податок на прибуток підприємств.

• Податок на доходи фізичних осіб.

• Мито.

• Державний збір.

• Податок на нерухоме майно (нерухомість).

• Плата (податок) за землю.

• Рентні платежі.

• Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів.

• Податок на промисел.

• Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

• Збір за спеціальне використання природних ресурсів.

• Збір за забруднення навколишньої природного середовища.

• Збір на обов’язкове соціальне страхування.

• Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

• Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) установлюються Верховною Радою України, стягуються на всій території України і зараховуються у відповідні бюджети і державні цільові фонди відповідно до законодавства України.

Податок на нерухомість, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишньої природного середовища на території Автономної Республіки Крим установлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються в рамках розмірів граничних ставок, установлених законами України.

Відповідно до вищевказаного закону до місцевих податків відносяться:

• Податок з реклами.

• Комунальний податок.

А до місцевих зборів (обов’язковим платежам) відносяться:

• Готельний збір.

• Збір за паркування автотранспорту.

• Ринковий збір.

• Збір за видачу ордера на квартиру.

• Курортний збір.

• Збір за участь у бігах на іподромі.

• Збір за виграш на бігах на іподромі.

• Збір з осіб, що приймають участь у грі па тоталізаторі на іподромі.

- Збір за право використання місцевої символіки.

• Збір за право проведення кіно- і телезйомок.

• Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

• Збір за проїзд через територію прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон.

• Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг.

• Збір із власників собак.

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм стягування і порядок їхньої сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку й у рамках розміру граничних ставок, установлених законами України; крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, який направляється за кордон, що встановлюється обласними радами.

При цьому комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг, збір із власників собак є обов’язковими для встановлення при наявності об’єктів оподатковування чи умов, зв’язаних із введенням цих податків і зборів.

Суми місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) зараховуються в місцеві бюджети відповідно до порядку, установленому місцевими радами, якщо інше не передбачається законами України.

Система податків в Україні включає три підсистеми:

а) підсистема оподатковування юридичних осіб (підприємств, організацій).

б) підсистема оподатковування фізичних осіб.

в) збори в державні цільові фонди.

6.2 Підходи до створення податкової системи України

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язано мати відповідні кошти, що концентруються в бюджеті.

Джерелами формування цих коштів можуть виступати: по-перше, власні доходи держави, які вона одержує від виробничої й іншої форм діяльності чи у виді надходжень платежів за ресурси, що, відповідно до діючого законодавства, належать державі; по-друге, податки, що виплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.

Співвідношення між зазначеними джерелами визначається рівнем розвитку державної і приватної власності. В умовах, коли домінуючою в суспільстві була державна власність, основу формування доходів складали доходи державного сектора. Проблема була тільки в тім, що необхідно було установити більш-менш прийнятні пропорції між їх централізацією і децентралізацією. Усе-таки переважала централізація доходів — ¾ створеного національного доходу концентрувалося державою в бюджеті. Такий розподіл ніякими законодавчими актами не регламентувалося. Держава як власник вирішувала всі проблеми самостійно.

Перехід до ринкових відносин передбачає зміну форм власності і відносин власності. Розвиваються приватна і колективна форми, що означає втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо залізти в кишеню власника держава вже не може, воно повинна законодавчо регламентувати процес формування доходів бюджету. Основним методом формування доходів держави, при чільній ролі приватної і колективної форм власності є податки. Це і визначає їхнє місце в ринковій економіці. Тобто податки — це не тільки метод формування бюджету, це ще й інструмент впливу на різні сторони діяльності їхніх платників.

Створення податкової системи і податкова політика ведуться не спонтанно. Є основні положення, що відбивають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Для того щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідно наукове обґрунтування основ податкової системи.

Науковий підхід до створення податкової системи припускає, по-перше, формування правової основи, по-друге, системність і, по-третє, установлення одвічної бази цієї системи. Тепер в Україні використовується варіант, що позначається як метод «проб і помилок». Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна, якщо економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законодавча влада не мають.

Податкова система — це сукупність встановлених у країні податків. Вимога системності полягає в тому, що ці податки повинні бути зв’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому й окремим її елементам. Системний підхід означає, що повинні реалізовуватися усі функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої — забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому варто виходити з того, що фіскальна функція буде реалізовуватися у всіх податках, навіть якщо вони створювалися, насамперед, як відповідні фінансові інструменти.

Регулююча функція за певних умов може виявлятися, а може і немає. Хоча вона об’єктивно притаманна податкам, її ідея не завжди очевидна, не завжди на практиці спрямована так, як передбачалося при створенні того чи іншого податку.

Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємозалежно, їх не можна протиставляти одна одної. Не можна розділяти податки на чисто фіскальні і регулюючі. Це просто надуманий підхід, тому що без фіскальної функції не існує регулюючої. Однак при створенні податків потрібно пам’ятати, що їхньою першоосновою є саме фіскальне призначення. Добре, коли ці функції поєднуються повною мірою, але навряд чи це можна віднести до всіх податків. Податкова система повинна включати досить широке коло податків з різною цілеспрямованістю. Оскільки практично неможливо, щоб одночасно в одному податку цілком реалізовувалися усі функції. Система доходів бюджету, насамперед, повинна включати такі податки, які б забезпечували стійку фінансову базу держави. Без них держава не може безперебійно фінансувати свої витрати. Найкращими для виконання цієї задачі є непрямі податки (специфічні й універсальні акцизи), а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету повинно бути в середньому до п'яти видів. Це необхідно, по-перше, тому, що в якому-небудь році може случитися зрив у виконанні плану мобілізації одного з них. По-друге, у різних регіонах неоднакові умови, що відбивається на сумах надходжень. Наявність у системі доходів бюджету декількох податків з яскраво вираженою фіскальною цілеспрямованістю не свідчить про недоліки цієї системи, а відбиває її функціональне призначення. Без таких податків вона буде недієздатною. Кількість податків, на які лягає в більшості стимулююча і соціальна функцій, теж повинне бути досить значним. Це пояснюється дуже просто: неможливо за допомогою одного чи декількох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя. Система доходів бюджету повинна бути досить розгалуженої. Податків повинне бути визначена кількість. Платників податків цікавить не стільки кількість виплачуваних податків, скільки загальна сума податків і їхня частина в отриманому доході.