ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.11.2019
Просмотров: 1857
Скачиваний: 1
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва
Факультет агрохімії та ґрунтознавства
Кафедра ґрунтознавства
Звіт
з навчальної практики з ґрунтознавства
Ґрунти лівобережного степу України, їх географія,
діагностика, окультурювання та раціональне використання
Виконали: студенти ФАГу
Спеціальність: «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
2 курсу 1 групи
Перевірили: доцент Новосад К.Б.,
ст. викладач Казюта А.О.
Харків 2013
Звіт виконали:
Андренко Яна – 1.2. Коротка історія дослідження ґрунтів, в тому числі ДП НДГ «Докучаєве» і навчальному лісгоспі «Скрипаї», 1.3.6. Вік
Васічкова Ксенія - 3.3.4. Солонцевий процес ґрунтоутворення
Дегтярьов Максим – 1.3.2. Геоморфологія і гідрологія, закладення розрізів
Дорофеєва Катерина - 2.2. Морфологічні ознаки ґрунтів
Єрмаков Роман - 2.3. Національна класифікація ґрунтів, закладення розрізів
Жолтіков Віталій – 1.3.3. Материнські породи, закладення розрізів
Залога Роман - 2.1. Правила закладки розрізів, відбір зразків рослинності та ґрунту, закладення розрізів
Коноваленко Денис - 3.3.2. Гумусно-акумулятивний процес ґрунтоутворення, закладення розрізів
Кононенко Вікторія – 1.3.1. Клімат , 2.5. Грунтовий покрив ,експлікація
Кошляк Петро - 3.2. Номенклатурний список ґрунтів пд.-сх. лісостепу України на прикладі ДП НДГ «Докучаєве» і навчальному лісгоспі «Скрипаї», закладення розрізів
Малишева Карина - гербарій
Мельник Євген - 2.4. Номенклатура ґрунтів, закладення розрізів
Москаленко Артур - 3.3.3. Болотний процес ґрунтоутворення закладення розрізів
Тептюк Дмитро – 1.3.7. Антропогенна діяльність, закладення розрізів
Сім'ян Марина - 3.1. Коротка загальна агроекологічна характеристика ґрунтів лісостепу України
Сосонна Наталія – 1.3.5. Типологія лісових та степових біоценозів
Соловей Тетяна – 1.3.4. Рельєф, експлкація
Федотова Олександра – гербарій
Чмутова Марина – 3.3.1. Підзолистий процес ґрунтоутворення
Шостак Вікторія – 1.1 Маршрут практики, 2.5. Грунтовий покрив, вступ, висновки та рекомендації
Зміст
|
Вступ Розділ 1. Відомості про територію, де проводиться навчальна практика.
Розділ 2. Основи польової діагностики ґрунтів 2.1. Правила закладки розрізів, відбір зразків рослинності та ґрунту 2.2. Морфологічні ознаки ґрунтів 2.3. Національна класифікація ґрунтів 2.4. Номенклатура ґрунтів
Розділ 3. Екологоагрогенетична характеристика вивчених ґрунтів, прийоми їх окультурення та раціонального використання 3.1. Коротка загальна агроекологічна характеристика ґрунтів лісостепу України 3.2. Номенклатурний список ґрунтів пд.-сх. лісостепу України на прикладі ДП НДГ «Докучаєве» і навчальному лісгоспі «Скрипаї» 3.3. Основні типи ґрунтоутворення, характеристика ґрунтів і шляхи підвищення родючості 3.3.1. Підзолистий процес ґрунтоутворення 3.3.2. Гумусно-акумулятивний процес ґрунтоутворення 3.3.3. Болотний процес ґрунтоутворення 3.3.4. Солонцевий процес ґрунтоутворення Висновки та рекомендації Список використаної літератури Додатки (польові журнали, експлікації, фотографії, гербарій тощо) |
4 6 7 11 14 17 19 22 22 23 29 32 38 39 43 56 58 67 70 71 73 79 90 |
Вступ
Ґрунтозна́вство — наука про ґрунт, його склад, властивості, походження, розвиток, географічне поширення, раціональне використання. Належить до природничих наук. Вивчає ґрунт як природне тіло, засіб виробництва і предмет праці.
Ґрунтознавство займається вивченням генезису, еволюції, біопродуктивності, класифікації, географії та екології ґрунтів; особливостями властивостей ґрунтів у різних гео- та екосистемах, розробляє теорію ґрунтоутворення та формування ґрунтової родючості.
Ґрунт — самостійне природно-історичне органомінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови.
Сучасна наука про ґрунти — ґрунтознавство — визначає ґрунт як складову частину педосфери разом з іншими біокосними тілами — ґрунтоподібними тілами (педолітами), ґрунтовими плівками, підґрунтовим ярусом біосфери. У докучаєвському генетичному ґрунтознавстві загальноприйнятим є субстанційно-функціонально-атрибутивне визначення, за яким ґрунт — це складна поліфункціональна і полікомпонентна відкрита багатофазна структурна система в поверхневому шарі кори вивітрювання гірських порід, що володіє родючістю, і є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу та часу. Ґрунтова школа США має у цілому тотожне докучаєвській парадигмі визначення ґрунту, за яким ґрунт — це природне тіло, що складається з твердих (мінеральних і органічних) речовин, рідини і газів, утворюється на поверхні землі, має горизонтальне поширення і характеризується одним або двома послідовними горизонтами або шарами, які відрізняються від вихідного матеріалу в результаті накопичення, виносу, зміни і перетворення енергії та матерії і здатне підтримувати коріння рослин в природному середовищі. Світова реферативна база ґрунтових ресурсів (WRB) використовує ширший підхід, називаючи ґрунтом будь-який об’єкт, що формує частину епідерми Землі; у WRB ґрунт — це будь-який матеріал у межах 2 м від поверхні Землі, що контактує з атмосферою (за виключенням ділянок із суцільним льодом, водних тіл, глибших 2 м, живих організмів).
Ґрунт серед інших фізичних тіл Землі живої (організми) і косної (гірські породи та мінерали) природи займає особливе проміжне положення, будучи так званим «біокосним тілом природи». У його складі беруть участь як мінеральні, так і органічні речовини, у тому числі велика група специфічних сполук — ґрунтовий гумус. Невід'ємну частину ґрунту — його живу фазу — складають живі організми: кореневі системи рослин, тварини різного розміру, що живуть у ґрунті, величезна різноманітність мікроорганізмів. Але більш глибоке розуміння сутності ґрунту передбачає, що його основні ознаки не специфічні: ґрунт є біокосним тілом, але є і інші біокосні тіла; ґрунт є багатофазною системою, але є і інші багатофазні системи, включно із живою фазою; фактори, що називаються ґрунтоутворюючими, формують також і інші природні тіла; не тільки ґрунти володіють біопродуктивностю.
Об'єкт практики: грунти та грунтовий покрив ДП НДГ «Докучаєве» і навчального лісгоспа «Скрипаї»
Мета: закріплення знань, що набуті при вивченні курсу «Ґрунтознавство» та надбання практичних навичок при вивченні ґрунтів, як природних об'єктів і знайомство з методами польової діагностики.
Завдання:
-
Навчитися у польових умовах за морфологічними ознаками визначати ґрунти
-
Встановити парагенетичні та закономірні зв’язки ґрунту з екологічними факторами навколишнього середовища
-
Виявити ступінь антропогенного навантаження на ґрунт
-
Запропонувати рекомендації, щодо раціонального використання досліджуваних ґрунтів та шляхи підвищення їх родючості
Розділ 1. Відомості про територію, де проводиться навчальна практика
-
Маршрут практики
Навчальна практика з ґрунтознавства проходила з 01.07. по 13.07.13р. територія охоплювала ґрунтовий покрив ДП НДГ «Докучаєве» і навчального лісгоспу «Скрипаї».
Практика проходила в лісостеповій зоні Харківської області, було закладено 10 розрізів. За агрономічним районуванням території проходження практики відбувалося в лісостеповій зоні чорноземів типових та опідзолених ґрунтів з лівобережною високою провінцією, північно-західна і східна підпровінція.
-
Коротка історія дослідження ґрунтів, в тому числі ДП НДГ «Докучаєве» і навчальному лісгоспі «Скрипаї».
У кожної науки є своя особлива історія. А хіба можна пізнати науку, не знаючи її історії? Офіційною датою народження грунтознавства вважається 10 грудня 1883 p., коли вперше сформульовані теоретичні концепції цієї науки В.В.Докучаєвим у праці "Російський чорнозем".
Згідно з "Історією грунтознавства" І.А.Крупеннікова (1981), у довгому історичному процесі накопичення й систематизації законів про грунти виділяють декілька періодів, пов'язаних із загальним розвитком природознавства в історії людства:
1) первинного накопичення розрізнених фактів про властивості грунтів, їх родючість та способи обробітку, переважно емпіричних. Цей період охоплює 10-11 тисяч років до н.е., тобто з того часу, коли людина перейшла від збирання дикоростучих рослин до вирощування їх на полях;
2) відокремлення знань про грунти та введення первинного земельного кадастру – за декілька тисяч літ до н.е. з'являється перше відоме земельно-водне законодавство вавілонського царя Хаммурапі, яке регламентує земле- та водокористування;
3) первинної систематики знань про грунти (із VIII ст. до н.е. до III ст. н.е.), зв'язаний з греко-римською імперією. Особливе значення мають трактати Катона, Варрона, Вергілія і Колумелли. Колумелла прославився широтою знань про землеробство й грунти, зібраних у трактаті "Про сільське господарство". Давньогрецькі філософи Аристотель і Теофраст розділяли грунти на прекрасні, добрі, родючі, допустимі, виснажені, бідні, безплідні;
4) інтенсивних земельно-кадастрових робіт епохи феодалізму. Охоплює 15-17 ст. н.е., пов'язаний з розвитком грунтово-оціночних робіт з метою феодального оподаткування;
5) інтенсивного експериментального й географічного вивчення грунтів та їх родючості (XVIII ст.). З'являються водна й гумусна (Теєра) теорії живлення рослин. У 1725 р. відкрита в Росії Академія Наук, почались перші дослідження грунтів. М.В.Ломоносов уперше висловив правильну думку про те, що розвиток грунтів протікає в часі в результаті взаємодії рослин і гірських порід. У 1765 р. було створене Вільне Економічне Товариство, що розширило вивчення грунтів на території Росії;
6) розвитку агрогеології та агрокультурхімії у Європі (XIX ст.), де значну роль відіграли праціВольні, Лібіха (теорія мінерального живлення рослин), Павлова. У другій половині століття активного розвитку набули праці з оцінки земель в європейській частині Росії, були складені перші оглядові грунтові карти;
7) створення сучасного генетичного грунтознавства (кінець XIX – початок XX ст.), головна роль у цьому належить російському вченому, геологу за освітою В.В.Докучаєву (1846-1903). За дорученням Вільного Економічного Товариства він приступив до вивчення чорноземів європейської частини Росії. У програмі досліджень, прийнятій у березні 1877 р., В.В.Докучаєв накреслив нові принципи вивчення грунтів як самостійного природного тіла. У праці "Російський чорнозем" (1883) він обгрунтовує рослинно-наземне походження чорноземів під степовою рослинністю, вперше описує їх профілі й географічне розповсюдження. В.В.Докучаєв уперше встановив, що грунт – самостійне природне тіло, а його формування – складний процес взаємодії 5 природних факторів: клімату, рельєфу, організмів, породи й віку країни. Участь ученого в експедиціях у Нижегородську й Полтавську губернії, де він вивчав чорноземи, сірі лісові, дерново-підзолисті грунти, сприяли розробці порівняльно-географічного методу вивчення грунтів, створенню першої їх наукової класифікації. У праці "Наши степи прежде и теперь" (1889) В.В.Докучаєв накреслив заходи з перетворення степів, поліпшення водного режиму грунтів, створення стійкого до засух степового землеробства. У праці "До вчення про зони природи" (1892) ним висунуто принципове положення про необхідність вивчення не тільки окремих факторів і явищ природи, але й закономірних зв'язків між ними, із якого виникло вчення про зони природи. Воно справило значний вплив на подальший розвиток грунтознавства, геоботаніки, фізичної географії тощо. В.В.Докучаєв розробив схему класифікації грунтів північної півкулі, методи дослідження грунтів, установив багато закономірностей грунтоутворення і запропонував ряд практичних заходів із підвищення родючості грунтів. Значний вклад у становлення докучаєвського вчення про грунт внесли його перші учні та сподвижники. М.М.Сибірцев (1860-1900) написав перший підручник грунтознавства, систематизував і розвинув учення про грунти, конкретизував визначення грунту, розділив фактори грунтоутворення на біотичні й абіотичні, вніс уточнення до класифікації грунтів, розділив грунти на зональні, інтразональні й азональні, ввів поняття "грунтовий рід", продовжив роботи по боротьбі із засухою. П.А.Костичев (1845-1895) заклав наукові основи агрономічного грунтознавства. Вивчав розкладення рослинних залишків у грунті, роль мікроорганізмів і водостійкої структури в родючості грунтів, роль гумусу в утворенні структури. П.С.Коссович (1862-1915) – один з основоположників вивчення фізичних, хімічних і агрохімічних властивостей грунтів, систематизував дані про грунти;
8) розвитку докучаєвського грунтознавства й становлення науки (1916-1941 pp.). У цей час важливий вклад у розвиток цієї науки внесли російські, а потім і радянські вчені: В.І.Вернадський(1863-1945), засновник біогеохімії та сучасного вчення про біосферу; К.Д.Глінка (1867-1927), що написав фундаментальний підручник із грунтознавства, завідував кафедрою грунтознавства в Ново-Олександрійському, Воронезькому й Ленінградському
сільськогосподарських інститутах;Г.М.Висоцький, який розробив основи вчення про водні властивості, водний режим грунтів, глеєутворення; К.К.Гедройц (1872-1932) дав глибокий аналіз колоїдних властивостей грунтів, розробив теоретичні основи їх хімічної меліорації; В.Р.Вільямс (1863-1939) об'єднав генетичні концепції В.В.Докучаєва з агрономічними поглядами П.А.Костичева, створив біологічний напрямок у грунтознавстві, вивчав гумус грунту, розвинув теорію грунтотворного процесу, родючості грунтів; та ціла плеяда дослідників-природознавців. У цей період створені науково-дослідні організації з грунтознавства, Грунтовий інститут імені В.В.Докучаєва (1925), розширюються грунтові дослідження, розвиваються всі галузі грунтознавства;
9) інтенсивної інвентаризації грунтового покриву (1941-1974 pp.), коли вперше було проведено великомасштабне картування грунтового покриву на території колишнього СРСР, складені різноманітні грунтові карти, на їх основі давались рекомендації до раціонального використання земельних ресурсів, розміщення виробничих сил. Найбільш важливі досягнення цього періоду: розробка загального грунтово-географічного вчення про грунтово-біокліматичні пояси світу, про грунтові зони (Л.І.Прасолов, І.П.Герасимов, О.М.Іванова, М.М.Розов та ін.); розробка вчення про кори вивітрювання і про геохімію ландшафтів на основі ідей В.І.Вернадського (Б.Б.Полинов, В.А.Ковда, М.А.Глазовська); розвиток вивчення органічної речовини (І.В.Тюрін, М.М.Кононова, Л.М.Александрова, В.В.Пономарьова, Д.С.Орлов та ін.); вивчення грунтових процесів та режимів (А.А.Роде, І.М.Скринні-кова, І.С.Кауричев); розробка шляхів підвищення родючості та меліорації грунтів (О.Н.Соколовський, О.М.Можейко, О.М.Грінченко, М.К.Крупськиії) та багато інших питань фундаментального й прикладного грунтознавства;
10) інтенсифікації робіт з охорони й раціонального використання грунтового покриву.
-
Екологоландшафтні особливості території на якій вивчаються ґрунти лісостепу
-
Клімат
-
Харківська область розташована на північному сході України на території двох природних зон Лівобережної України – лісостепу і степу в межах водорозділу, що відокремлює басейни Дону і Дніпра.
На півночі Харківщина межує з Бєлгородською областю Росії, на сході – з Луганською, на південному сході – з Донецькою, на півдні – з Дніпропетровською, на заході – з Полтавською та на північному заході – з Сумською областями України. Площа території Харківщини складає 31420кв.км, що становить 5,2% території України, відстань із сходу на захід – 225км, з півночі на південь – 200 км.