валентністю (Fe, Mn, P, S, N, C) в анаеробних умовах переходять у закисну форму. У процесі відновлення цих елементі беруть участь анаеробні мікроорганізми, які використовують хімічно зв ’язаний кисень з окисних сполук для дихання. Процеси відновлення також здійснюються хімічним шляхом завдяки продуктам життєдіяльності анаеробних

мікроорганізмів (H₂S, H₂).

Найхарактернішою особливістю глейового процесу є відновлення окисного заліза до токсичного закисного. За тривалого перезволоження захисне залізо реагує з гідроокислами кремнію й алюмінію, внаслідок чого утворюються вторинні алюмо-феросилікати. Накопичення їх у ґрунті обумовлює формування глейових горизонтів .

У результаті взаємодії захисного заліза з фосфатами в оглеєних горизонтах також утворюється вівіаніт Fe₃(PO₄)₂ · 8H₂O. Цей мінерал разом

і з вторинними алюмо-феросилікатами надає глейовим горизонтам сизих, зеленкуватих і блакитних відтінків. При взаємодії заліза з вуглекислим газом в анаеробних умовах утворюється двовуглекисле залізо Fe(HCO₃)₂, а при реакції з сірководним — гідротроіліт FeS₂ · H₂O, які забарвлює оглеєні горизонти в сірі й чорні кольори.

В умовах періодичного перезволоження ґрунту сполуки заліза можуть знаходитися то в закисній , то в окисній формах. При зміні анаеробних умов на аеробні закисні сполуки заліза окислюються з утворенням мінералів групи лімоніту Fe₂O₃ · nH₂O. У місцях аерації оглеєних горизонтів ці мінерали обумовлюють наявність іржаво-вохристих плям, пунктацій, прошарків, конкрецій у вигляді бобової руди.

У перезволоженому ґрунті за участю анаеробних мікроорганізмів

нітрати відновлюються до аміаку, або в ґрунті відб уваються процеси денітрифікації. Ці процеси ведуть до втрати азоту ґрунтом . В анаеробних умовах сульфати відновлюються до H₂S, фосфати — до PH₃, утворюються токсичні рухомі сполуки . У цілому оглеєння значно погіршує агрономічні властивості ґрунтів за рахунок створення несприятливих водно-повітряного і поживного режимів, накопичення токсичних речовин і підвищення кислотності.

За болотним процесом ґр унтотворення формуються інтразональні ґрунти гідроморфного ряду: болотні, торфов -болотні та лучно-болотні.

3.3.4. Солонцевий процес ґрунтоутворення

Основною умовою прояву солонцевого процесу є участь у ґрунтогенезі легкорозчинних солей у високих концентраціях. У результаті солонцевого процесу формуються ґрунти галогенного (солонцевого) ряду. Ці ґрунти поділяють на засолені (солончаки, солончакові та солончакуваті) і розсолені ґрунти (солонці, солоді, солонцюваті і осолоділі ґрунти). Ґрунти галогенного ряду належать до інтразональних ґрунтів. Вони не утворюють певної зони, а залягають плямами

---

серед зональних ґрунтів різних зон.

Відповідно до теорії К. К. Гедройця галогенні ґрунти у своєму розвитку послідовно проходять три стадії: солончак, солонець, солодь. Розвиток солонцевого процесу починається із засолення ґрунтів легкорозчинними у воді солями (карбонатами, гідрокарбонатами, сульфатами і хлоридами). Засолюватися можуть будь-які ґрунти (каштанові, чорноземи, лучні, лучно-болотні, болотні тощо). Засоленими називають такі ґрунти, які містять більш 0,1% розчинних солей у ґрунтовому розчині всього профілю або його частини. У солончаку весь профіль містить солі у ґрунтовому розчині в токсичних для рослин концентраціях (біль-

ше 0,6—2,0% залежно від хімізму засолення).

Засолення ґрунтів відбувається в основному при близькому заляганні мінералізованих підґрунтових вод або на засолених материнських породах.

За К. К. Гедройцем першою стадією розвитку галогенних ґрунтів, є солончак. У солончаках відбувається електролітна коагуляція колоїдів. Концентрація солей у ґрунтовому розчині солончаків вища за поріг кооогуляцїї, тому ґрунтові колоїди знаходяться у стані гелю і не мігрують у профілі. Ґрунт має акумулятивний тип профілю навіть при засоленні солями натрію.

Засолені ґрунти зберігають властивості тих ґрунтів, з яких вони утворилися. Але в засолених ґрунтах і, особливо в солончаках, з’являється нова негативна ознака — високий осмотичний тиск ґрунтового розчину за рахунок високої концентрації розчинених в ньому солей, що ускладнює процеси поглинання вологи та живлення рослин. Другою причиною дуже низької родючості солончаків є висока токсичність для рослин деяких солей. Найтоксичними є карбонати і гідрокарбонати натрію (сода). До високотоксичних також належать хлориди. Отже, солончаки мають дуже низький рівень природної родючості. На них, як правило, зростає специфічна рослинність — галофіти (солянки, силітрянка, свинчатка, солеріс, петросимонія, биюргун тощо).

Другою стадією розвитку галогенних ґрунтів є солонці. Солонці виникають із солончаків при їх розсоленні. У зв’язку з тим, що солончаки часто залягають у понижених формах рельєфу, застій атмосферних вод викликає поступове вилуговування розчинних солей з верхньої частини ґрунту. При зниженні їх концентрації нижче порогу коагуляції ґрунтові колоїди пептизуються і набувають рухомості. Низхідними токами води колоїди у стані золю переміщуються з верхніх горизонтів у середню і нижню частини профілю. Насамперед це стосується ацидоїдів — гумусу, глинистих мінералів, мулу. Отже, у верхній частині ґрунтового профілю формується горизонт вимивання колоїдів (гумусово-елювіальний або надсолонцевий), а під ним гумусово-ілювіальний горизонт, який

називають солонцевим. Тут концентрація солей залишається високою і вмиті колоїди знов коагулюють, утворюючи темно-сіре лакування на гранях структурних окремостей.

---

Отже, у солонці формується диференційований профіль за елювіально-ілювіальним типом. Надсолонцевий горизонт частково втрачає гумус, глину, мул, R₂O₃. У ньому полегшується гранулометричний склад. Солонцевий горизонт, навпаки, набуває темного забарвлення і важкого гранулометричного складу. При засоленні ґрунту розчининими солями натрію, іони натрію з ґрунтового розчину проникають у колоїдний комплекс ґрунту, частково замінюючи в ньому кальцій та інші обмінні катіони. Цей процес називається осолонцюванням ґрунту. У солонці вміст обмінного натрію складає більше 20% від ємності поглинання. При взаємодії іонів натрію з вуглекислим газом або карбонатами в солонцях утворюється сода. Сода разом з гідратованими іонами обмінного натрію викликає диспергацію ґрунту, посилює пептизацію колоїдів. Це негативно впливає на агрономічні властивості ґрунту. У ґрунті руйнується структура, при зволоженні він набрякає, замулюються пори, знижується водопроникність.

Сода токсична для рослин і корисної мікрофлори ґрунту. Завдяки соді солонець має високу лужність ґрунтового розчину. Це викликає лужний гідроліз мінеральної частини ґрунту, насамперед силікатів і алюмосилікатів. У результаті утворення високогідрофільної аморфної кремнієвої кислоти, у ґрунті зростає злитість і зцементованість. З часом з кремнієвої кислоти утворюється опал у вигляді кремнеземистої присипки, яка акумулюється у верхній частині профілю і надає білястого відтінку елювійованому (надсолонцевому) горизонту. Утворення в лужному середовищі гідрофільних глинистих мінералів типу монтморилоніту обумовлює липкість, в’язкість, пластичність, набрякання ґрунту при зволоженні.

У сухому стані ґрунт, навпаки, має високу щільність, зв’язність, зсідає. Особливо це характерно для солонцевого горизонту. У солонцевому ґрунті формується стовпчаста, призматична, крупногоріхувата структура. При висиханні на поверхні солонцю утворюється щільна кірка з глибокими тріщинами. Отже, солонці мають виключно низький рівень природної родючості. На них, як правило, відсутня рослинність. Крім типових солонців, часто трапляються солонцюваті ґрунти, колоїдний комплекс яких містить від 5 до 20% обмінного натрію. Солонцюватими бувають різні ґрунти.

Схематичний графік перерозподілу продуктів ґрунтотворення

у профілі солонця (за С. С. Неуструєвим)

Солоді і осолодім ґрунти є останньою стадією розвитку галогенних ґрунтів. Вони належать до гігроморфних або напівгідроморфних ґрунтів. За сучасною уявою солоді утворюються під дією глеє-елювіального процесу ґрунтотворення.

У безстічних замкнених зниженнях (блюдцях, подах, увігнутих схилах) на поверхні солонців застоюються атмосферні й делювіальні води. Це сприяє подальшому розсоленню ґрунту і розвитку глейових процесів. Анаеробні мікроорганізми виділяють у ґрунт низькомолекулярні органічні кислоти. Ґрунт стає кислим. Іони водню витісняють з колоїдного комплексу іони натрію. У верхній частині профілю відбувається інтенсивний кислотний гідроліз мінералів, насамперед силікатів і алюмосилікатів. Унаслідок цього процесу в ґрунті утворюються глинисті мінерали групи каолініту, гідрооксиди заліза, алюмінію, кремнію, ман-гану, карбонати кальцію, магнію та інших елементів.

---

З низхідними токами води інтенсивно мігрують у профілі розчинн іпродукти ґрунтотворення (гумус, хелати, глинисті мінерали, мул, основи, півтораоксиди, окисні форми заліза і мангану). Верхні горизонти ґрунту ще більше збіднюються на гумус, мінеральні колоїди, основи, поживні речовини. В ілювійованій частині профілю вимиті зверху сполуки акумулюються. Під гумусово-елювіальним горизонтом формується білястий чистий елювіальний (осолоділий) горизонт, сильно збагачений на кремнеземисту присипку. Вона утворюється як хімічним шляхом, так і біогенним за участю діатомових водоростей, які руйнують силікати

й накопичують SiO₂ у своїх клітинах.

В умовах періодичного перезволоження в осолоділих горизонтах частина заліза і мангану сегрегується в конкреції, що посилює відбілювання цієї частини профілю. При тимчасовому анаеробіозі закисле залізо низхідними токами води вимивається в середню ілювійовану частину профілю Присутність там одночасно сполук заліза в окисній і закисній формах надає горизонту специфічного сизо-вохристого мармуроподібного плямистого вигляду. Вмиті в ілювійовані горизонти органічні та органо-мінеральні речовини утворюють на гранях стовпчастих, призматичних, горохуватих структурних окремостей сіре колоїдне лакування.

Профіль солодей, ще більше, ніж профіль солонців, розподіляється на горизонти вимивання і вмивання колоїдів за рахунок інтенсивної міграції в профілі розчинних сполук і накопичення кремнезему. Зовнішній вигляд профілю солоді нагадує профіль підзолистого ґрунту, тому солоді інколи називають «степовими підзолами». Солоді мають низький рівень родючості.

---

Висновки та рекомендації

Шляхи підвищення родючості чорноземів і ґрунтів,

що утворились за дерновим процесом грунтотворення.

Дернові грунти – результат прояву дернового процесу грунтоутворення. Теорія цього процесу розроблена В.Р.Вільямсом, І.В.Тюріним та іншими вченими. Дерновий – це процес, що відбувається під впливом трав'янистої рослинності й призводить до формування грунтів з добре розвиненим гумусовим горизонтом. Суть його полягає в накопиченні гумусу, поживних речовин і створенні водостійкої агрономічно цінної структури у верхньому горизонті. Причинами цього елементарного грунтового процесу є: 
- інтенсивний біологічний кругообіг речовин під трав'янистою рослинністю. Це викликано коротким життєвим циклом рослинності, її високою зольністю й підвищеним вмістом азоту. У результаті кожного року утворюється й попадає в грунт 15-30 т/га фітомаси, що містить 4-10% N, 800-1200 кг/га мінеральних речовин з максимумом Са; 

- значна доля коренів від усієї фітомаси (65-95%) – найважливішого джерела гумусу. Коренева система розгалужена, основна її маса знаходиться у верхніх шарах грунту. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадає безпосередньо в грунт, де тісно контактує з мінеральними речовинами, що сприяє гуміфікації та закріпленню в грунті утворених гумусових речовин; 

- значний вміст кальцію в рослинному опаді сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, стимулює розпад свіжих рослинних залишків, їх гуміфікацію та закріплення у вигляді органо-мінеральних сполук. Наявність Са – фактор створення агрономічно цінної структури.

Інтенсивність дернового процесу грунтоутворення та його результативність залежать від ряду факторів. Перший з них – продуктивність трав'янистих рослин. Найсприятливіші умови для їх розвитку складаються в лісостепу, північному степу, преріях, заливних луках, дещо меншої інтенсивності досягає їх розвиток в південній частині тайгово-лісової зони, в південному степу, саванах.

Другим фактором інтенсивності дернового процесу є комплекс зовнішніх умов, з яких найважливіші такі: 

- умови аерації грунту. Найкращим для накопичення гумусу є контрастний режим аерації та зволоження, коли оптимальні періоди чергуються з надлишково аерованими. При постійній нестачі води гальмуються процеси розкладу, гуміфікації органічних залишків, порівняно інтенсивно йде мінералізація гумусу. В анаеробних умовах органічні залишки консервуються у вигляді торфу й дерновий процес трансформується в болотний; 

- характер грунтотворної породи. Найбільш інтенсивно дерновий процес іде при наявності в грунті великої кількості Са, Mg та інших основ, тобто на карбонатній материнській породі.

При найсприятливіших для дернового процесу умовах формуються чорноземи, чорноземоподібні грунти в лісостепу, степу, преріях. З різною інтенсивністю він проявляється також і в інших грунтово-кліматичних зонах, в тому числі і в південній частині тайгово-лісової зони, де під його впливом утворюються дернові грунти.

---

Смотрите также файлы

• ZVIT_stud_LES_2009.docx

• екзамен механызацыя.docx

• шпори 1-15.docx

• ЕНТО.docx

• курсовая яблон плодож.docx