ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.11.2019
Просмотров: 1838
Скачиваний: 1
Солончаки, солонці, солоді. На території України ці ґрунти займають невеликі площі. Середсолончаків переважають содові та хлоридно-сульфатні різновидності. Содові солончаки поширені серед лучно-чорноземних та лучних ґрунтів на низьких терасах Дніпра та його приток. Вони характеризуються великим вмістом увібраного натрію і лужною реакцією ґрунтового розчину. Содово-сульфатні й сульфатні солончаки поширені, починаючи з півдня лісостепової зони, у степу, на морських узбережжях.
Солонці мають поширення серед чорноземних і каштанових ґрунтів, де вони залягають окремими плямами. Серед них виділяють солонці степові, лучно-степові, лучні. У лісостеповій зоні розвинулися солонці-солончаки. Вон" мають лужну реакцію ґрунтового розчину, у вбирному комплексі багато натрію. Вміст гумусу в них малий: 1-2%. Степові солонці відрізняються від них малою кількістю увібраного натрію у верхніх горизонтах, у вбирному комплексі переважають кальцій і магній. З глибини 50-60 см залягає гіпс і легкорозчинні солі. Реакція ґрунтового розчину нейтральна. Фізичні властивості солонців несприятливі для росту рослин, ці ґрунти неродючі. Для поліпшення солонців застосовують дренаж, гіпсування (солонці-солончаки), плантажну оранку з порушенням профілю солонцю, промиванням, внесенням органічних добрив (степові солонці).
Солоді розвинулись у породах Причорноморської низовини, де є умови для періодичного промивання ґрунтів. Вони мають незначний гумусовий горизонт (10-12 см), під яким утворився елювій.Реакція ґрунтового розчину слабокисла. Фізичні властивості ґрунтів погані, вони бідні на азот і фосфор, родючість їх незначна.
Лучні ґрунти сформувались у річкових заплавах, у зниженнях межиріч та вододілів. Вони розвинулись під трав'яною злаково-осоково-різнотравною рослинністю в умовах неглибокого заляганняґрунтових вод (1,5-2 м), і тому мають ознаки оглеєння. За ступенем виявленості й товщиною гумусового і перехідного горизонтів розрізняють лучні ґрунти, які мають товщину гумусового й перехідного горизонтів понад 40 см і краще виявлену зернисту структуру, і дернові ґрунти, що мають меншу потужність загумусованого горизонту. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3-6 %, вбирний комплекс насичений кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину нейтральна, ґрунти багаті на рухомі поживні речовини.
Лучно-чорноземні ґрунти поширені на терасових рівнинах і низьких вододілах лісостепової і степової зон. Ці ґрунти подібні до чорноземів, але відрізняються від них близьким до поверхні заляганням ґрунтових вод та оглеєнням підгумусового горизонту і верхньої частини ґрунтотворної породи з глибини 120-150 см. Вони мають значну кількість гумусу (до 6-8 %), нейтральну реакцію ґрунтового розчину, насичені кальцієм і магнієм. При суглинистому механічному складі верхні горизонти мають зернисту структуру. Завдяки цьому лучно-чорноземні ґрунти мають високу родючість і, як правило, розорані використовуються під овочеві культури. Серед них часто трапляються засолені відміни, що зумовлено солоними ґрунтовими водами. У північному лісостепу засолення содове, упівденному — сульфатне, а в степовій зоні — хлоридно-сульфатне.
Засолені відміни лучно-чорноземних ґрунтів мають знижену родючість, що пов'язано з їх гіршими фізичними властивостями (безструктурністю, в'язкістю і запливанням при зволоженні) та неглибоким заляганням легкорозчинних солей. Використовуються як сінокісні угіддя.
Болотні ґрунти. В Україні болота і заболочені землі займають близько 4 млн га, із них 1400 гаторфових ґрунтів. На території зони мішаних лісів знаходиться 70 %, у лісостеповій зоні — 30 % всіх торфових ґрунтів України. Потужність низинних торфовищ становить 1-4 м. Їх зольність змінюється від 20-35 до 65-70 %. Вони мають низьку кислотність, насичені основами, багаті на рухомі форми азоту і фосфору. На лівобережному лісостепу в заплавах річок Трубіж, Супоя, Недра, Удай та ін. поширені засолені торфові ґрунти з гіршими агрохімічними та водно-фізичними властивостями. Значні площі болотних і торфових ґрунтів меліоровані й використовуються як сільськогосподарські угіддя.
Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію грунтового розчину, тому їх треба вапнувати.
При дослідженні зустрічали:
- чорнозем типовий(намитий,вимитий)
-болотні грунти
-лужно-болотні
-сірі лісові
-темно-сірі лісові
-солонці
3.3. Основні типи ґрунтоутворення, характеристика ґрунтів і шляхи підвищення родючості
3.3.1. Підзолистий процес ґрунтоутворення
Опідзолювання — це кислотний гідроліз мінеральної частини ґрунт у з виносом розчинних продуктів руйнування з верхньої частини ґрунтового профілю в нижню в умовах промивного типу водного режиму.
Підзолистий процес ґрунтотворення у чистому вигляді відбувається під зімкнутими тайгово-шпильковими лісами ( як правило ялинковими), де трав ’яна рослинність відсутня, або дуже зріджена , а поверхня вкрита мохово-лишайниковим покривом. Ґрунтотворення відбувається переважно на бідних безкарбонатних льодовикових породах в умовах промивного типу водного режиму. Лісова рослинність посилює промивний тип водного режим у ґрунт у ( побічний вплив ), обумовлює особливі процеси гуміфікації , кислотного гідролізу мінеральної частини ґрунту (прямий вплив лісу на ґрунтотворення ).
Під шпильковим лісом створюється некомпенсований колообіг біофільних елементів. Це означає, що тільки незначна частина поживних
елементів, які поглинула деревна рослинність, повертається на поверхню ґрунту у вигляді лісової підстилки. Рослинні рештки лісової підстилки бідні на основи, азот , зольні елементи . Зольність шпилькових порід становить 0,5—1,7%, листяних — 1,6—7%, трав 7—8%. Лісова підстилка збагачена речовинами, що важко розкладаються: лігнінами, смолами, восками, бітумами та дубильними речовинами. Лісова підстилка повільно розкладається мікроскопічними грибами . Унаслідок цього процесу виділяються різні низькомолекулярні органічні кислоти. Утворені кислоти частково нейтралізуються основами, які звільнюються під час мінералізації підстилки. Але більша їх частина потрапляє у ґрунт , взаємодіє з мінералами ґрунту і впливає на процеси трансформації органічної частини ґрунту.
На поверхні ґрунту в кислому середовищі відбуваються повільні та слабкі процеси мінералізації й гуміфікації лісової підстилки. Це обумовлює утворення на поверхні ґрунту слабкорозкладених органічних
речовин типу мор ( грубого гумусу ), а безпосередньо під підстилкою утворюється незначна кількість молекулярнорозчинного стійкого до кумуляції хімічного агресивного гумусу фульфатного типу.
З багатовалентними катіонами гум ус утворює розчинні внутрішньо комплексні органомінеральні сполуки ( хелати ). Унаслідок промивного водного режим у в умовах кислого середовища з верхніх горизонтів ґрунту вилуговується молекулярнорозчинний гумус , халати , карбонати в нижню частин у профілю , а також за його межі. Подалі здійснюється
кислотний гідроліз первинних і вторинних мінералів ґр унт у. Низхідними токами води колоїдні продукти гідролізу мінералів ( глинисті мінерали, гідрокисли заліза й алюмінію), органічні (гумус) і органомінеральні колоїди ( мул) у вигляді золей, кальцій та інші основи виносяться з верхніх горизонтів униз . На певній глибині вони коагулюють, утворюючи горизонт вмивання колоїдів (ілювіальний горизонт). Завдяки чому цей горизонт надбає важкого гранулометричного складу , зб агачується на мул, кальцій та інші основи полуторні окисли , має підвищену зв’язність, ущільненість, невисоку кислотність, стає водотривким . На гранях при зматичних і горіхуватих структурних окремостей утворюються буре колоїдне лакування.
У міру виносу з верхніх горизонтів колоїдів тут зростає відносний
уміст нерозчинного продукту гідролізу силікатів , стійкого до хімічного руйнування — вторинного кварцу (опалу) у вигляді пилуватого борошнистого порошку , яки й називають кремнеземистою присипкою . Ця
речовина надає верхній частині ґрунту білястого кольору, який нагадує колір попелу. Звідки і походить назва горизонту — «підзолистий», тобто під колір попелу ( російською — золи ). Цей гризонт утворюється під лісовою підстилкою і називається горизонтом вимивання колоїдним (елювіальним або підзолистим горизонтом ). Він такі морфологічні ознаки: ясно-сірий, або білястий колір, збіднений на мулисті часточки, півтораоксиди (R2O3,), основи, елементи живлення, безструктурний або плитчастий, листуватий, легкого гранулометричного складу , має кислу реакцію. Отже, ґрунт набуває диференційован у будову профілю за елювіально-ілювіальним типом .
Схематичний графі к перерозподілу продуктів ґрунтотворення
у профілі підзолу (за С. С. Неуструєвим)
В Україні підзолистий процес у чистому вигляді не проявляється . Він сполучається з дерновим процесом ґрунтотворення , в результаті чого у Поліссі формуються дерново - підзолисті ґрунти , а в Лісостепу і Степу — опідзолені й реградовані ґрунти.
Велика роль у формуванні підзолистих ґрунтів , за Д. Г. Тихоненком,
належить оглеєнню і глеєелювіальним процесам.
3.3.2. Гумусно-акумулятивний процес ґрунтоутворення
Дерновий процес ґрунтотворення відбувається під впливом трав ’яної
рослинності, формує ґрунти з акумулятивним типом профілю і добре
розвинутим гумусовим горизонтом .
Важливою особливістю дернового процес у є пошарне розташування кореневих систем, висока зольність і багатий хімічний склад трав ’яних решіток, компенсований колообіг біофільних елементів під трав ’яною рослинністю. Суттю цього процесу є акумуляція продуктів ґрунтотворення, насамперед гумусу, поживних елементів у верхньому горизонті, створення агрономічно-цінної водотривкої зернистої структури.
Трав ’яна рослинність збагачена на основі (особливо Са2+) та інші
зольні елементи, азот, розчинні сполуки (вуглеводи, білки), які легко і швидко руйнуються споровими бактеріями і актиноміцетами . Унаслідок цього процес у виділяється незначна кількість органічних кислот , які майже цілком нейтралізуються основами, звільненими під час мінералізації трав’яних решіток. Ґрунт набуває близьку до нейтральної реакцію середовища.
Схематичний графік перерозподілу продуктів ґрунтотворення
у профілі чорнозему (за С.С. Неуструєвим )
Частина виділених трав ’яних решіток залишається на поверхні ґрунту у вигляді повстини . Вона швидко і добре розкладається з утворенням органічних решіток типу мюль ( м ’який гумус ). Більша частина трав’яних решіток у вигляді розгалужених кореневих систем потрапляє в середину ґрунту, де мінералізується і гуміфікується . Ці процеси найбільш виражені у верхніх горизонтах, де концентрується основна маса коренів рослин і ґрунтових мікроорганізмів . У результаті дернового процес у ґрунтотворення в лісо-лучній зоні формуються дернові та лучні ґрунти з акумулятивним типом профілю . У лісостеповій і степовій зонах під лучно-степовими травами при оптимальних умовах прояву гумусово-акумулятивного процесу формуються чорноземи.
3.3.3. Болотний процес ґрунтоутворення
Основними умовами прояву болотного процесу є перезволоження ґрунту за рахунок застою поверхневих вод або близького залягання підґрунтових вод і наявність болотної рослинності. Суттю болотного ґрунтотворного процесу є особлива трансформація в аеробних умовах рослинних органічних решток (торфоутворення) і мінеральної частини ґрунту (оглеєння).
Торфоутворення — це процес накопичення на поверхні ґрунту нерозкладених або напіврозкладених решіток болотної (гігрофітної) рослинності внаслідок слабкої їх мінералізації та гуміфікації в анаеробних
умовах надмірного зволоження. У торфоутворенні беруть участь гіпнові та сфагнові мохи, зозулин льон , осоки, пухівка, очерет , рогіз, журавлина, багульник, з дерев і чагарників — верба, вільха, береза, осика, сосна та ін.
Утворення торфу — це складний біохімічний процес консервації решіток болотної рослинності органічними кислотами , які виділяють анаеробні мікроорганізми під час бродіння . Супроводжується цей процес утворенням недоокислених токсичних газів: метану, аміаку, фосфіну, сірководню тощо.
До складу торфу входять решітки рослин, які зберегли клітину будови, різні проміжні органічні продукти розкладу, невелика кількість гумусоподібних і мінеральних речовин, які потрапляють у рослини з підґрунтових вод. Грубизна торфу збільшується дуже повільно (1,5—2,0 мм за рік). За тривалий час шар торфу може досягати більше 10 м . У цьому випадку нижні шари торфу перетворюються в органогенну гірську породу.
При утворенні торфу біологічний колообіг біофільних речовин звужується. Зольні елементи і азот на тривалий час залишається у формі
органічних сполук і поступово виходить з процесу ґрунтотворення .
Оглеєння — це складний біохімічний відновний процес , який відбувається в анаеробних умовах за наявності органічних речовин і за участю анаеробних мікроорганізмів .
Органічні кислоти і сірководень, які утворилися в результаті анаеробної трансформації решток болотної рослинності, руйнують мінеральну частину ґрунту. Насамперед руйнуються кристалічні решітки алюмо- і феросилікатів. При цьому накопичується токсичний рухомий алюміній, який викликає підкислення ґрунту. Звільнені з силікатів катіони утворюють колоїдні та іонні розчини гідроокислів заліза, алюмінію, кременеву кислоту та інші сполуки. З цих речовин у ґрунті утворюються вторинні глинисті мінерали.Завдяки диспергації цих мінералів і накопиченню кременевої кислоти перезволожений оглеєний ґрунт набуває липкості, пластичності, в’язкості і втрачає пористість.
Звільнені з мінералів і органічних сполук елементи з непостійною