ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 2470
Скачиваний: 1
108
елементний,
системно-структурний,
системно-
функціональний,
системно-цільовий,
системно-
ресурсний,
системно-інтеграційний,
системно-
комунікаційний, системно-історичний.
Освіта як система
може бути визначена як
сукупність елементів, що обумовлюють її особливість, а
саме як сукупність:
системи знань (про природу, суспільство, техніку,
людину, космос), що розкриває картину світу;
досвіду здійснення відомих для людини способів
діяльності;
досвіду творчої діяльності з розв'язання нових
проблем, що забезпечує розвиток здатності в людині
подальшого розвою культури, науки й суспільства;
досвіду ціннісного ставлення до світу.
До
основних елементів системи
освіти відносять:
освітні цілі (свідомо визначені очікувані результати яких
прагне досягти суспільство); зміст освіти (професійно
орієнтовані знання, що забезпечують формування
здорового глузду, здатність передбачити наслідки
практичних дій при використанні результатів пізнання);
засоби і способи здобування освіти; форми організації
освітнього процесу; освітній процес як єдність навчання,
виховання й розвитку людини; суб'єкти й об'єкти
освітнього процесу; освітнє середовище; результат освіти
(рівень освіченості людини).
Критерієм освіченості
виступають: ясність і
чіткість понять, якими оперує людина; визначеність і
конкретність мислення; уміння бачити необхідність і
знаходити її причини; усвідомлення зв'язків між
предметами і явищами; здатність передбачити розвиток
подій на основі ретельного аналізу наявних тенденцій,
соціалізованість.
Знаковою характеристикою освіти є якість, що
визначається як
сукупність властивостей особи з
вищою
освітою
й
відображає
її
професійну
109
компетентність,
ціннісну
орієнтацію,
соціальну
спрямованість та обумовлює здатність задовольняти і
особисті духовні та матеріальні потреби, і потреби
суспільства. Згідно чинного закону «Про вищу освіту»
контроль якості всіх ступенів вищої освіти здійснює
«Національне агентство із забезпечення якості вищої
освіти»,
що є постійно діючим колегіальним органом,
уповноваженим Законом на реалізацію державної
політики у сфері забезпечення якості вищої освіти»
(Закон «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII)
Якість освіти визначають:
ступенем відповідності цілей і результатів освіти
на рівні конкретної системи освіти;
відповідністю між різними параметрами в
оцінці результату освіти конкретної людини;
ступенем відповідності теоретичних знань і
вмінь їх практичного використання в житті й
професійній діяльності.
Системи освіти розподіляються на
історичні типи:
міфологічний
;
схоластичний;
просвітницький.
Від початку XX ст. у світі спостерігається процес
розмаїття освітніх парадигм,
типів і видів освіти.
На основі різних параметрів
види освіти
формують
системи
:
за типом засвоєння наукових знан
ь -–
біологічна,
математична,
фізична,
економічна,
філологічна тощо;
за видом провідного змісту освіти
-–
теоретична і прикладна, гуманітарна і природничо-
наукова та ін.;
за видом і майстерністю засвоєння людської
діяльності
-– музична, художня, технічна, технологічна,
педагогічна, правова, економічна, медична тощо;
за типом засвоєння культурних цінносте
й -–
класична, художньо-естетична, релігійна та ін.;
110
за
масштабом
засвоєння
культурних
цінностей людського суспільства
-– національна,
європейська, міжнародна, глобальна тощо;
за
типом
освітньої
системи
-–
університетська, академічна, гімназійна та ін.;
за становою ознакою
-– елітна і масова;
за типом переваги спрямованості змісту
освіти
-– формальна й матеріальна, наукова й
елементарна, гуманітарна і природно-наукова; загальна,
початкова професійна і вища професійна тощо
за рівнем освіти
-– початкова, неповна
середня, середня, неповна вища, вища.
Сучасній системи освіти властиві наступні
ознаки:
гуманізація
гуманітаризація
диференціація
диверсифікованість
стандартизація
багатоваріантність
багаторівневість
фундаменталізація
інформатизація
індивідуалізація
безперервність
Процес здобуття знань містить наступні
рівні освіти:
початкова, середня, неповна вища і вища.
Система вищої освіти розподіляється на наступні
рівні:
Початковий рівень
(короткий цикл, що передбачає
здобуття загальнокультурної та професійно орієнтованої
підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного
досвіду їх практичного застосування з метою виконання
типових завдань, що передбачені для первинних посад у
відповідній галузі професійної діяльності.
111
Перший (бакалаврський) рівень
-– здобуття
теоретичних знань та практичних умінь і навичок,
достатніх для успішного виконання професійних
обов’язків за обраною спеціальністю.
Другий
(магістерський)
рівень
-–
здобуття
поглиблених теоретичних та/або практичних знань,
умінь,
навичок
за
обраною
спеціальністю
(чи
спеціалізацією), загальних засад методології наукової
та/або професійної діяльності, інших компетентностей,
достатніх
для
ефективного
виконання
завдань
інноваційного характеру відповідного рівня професійної
діяльності.
Третій (освітньо-науковий) рівень
-– здобуття
особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших
компетентностей, достатніх для продукування нових
ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі
професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності,
оволодіння методологією наукової та педагогічної
діяльності, а також проведення власного наукового
дослідження, результати якого мають наукову новизну,
теоретичне та практичне значення.
Науковий рівень
-– набуття компетентностей з
розробки і впровадження методології та методики
дослідницької
роботи,
створення
нових
системоутворюючих
знань
та/або
прогресивних
технологій,
розв’язання
важливої
наукової
або
прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне чи
світове значення».
Підготовку фахівців ступеня молодший бакалавр і
бакалавр забезпечують коледжі; бакалавр, магістр,
доктор
філософії,
доктор
наук
забезпечують
університети, академії та інститути".
Наукові ступені доктора філософії і доктора наук
присуджуються
спеціалізованими
вченими
радами
вищих навчальних закладів, наукових установ та
112
організацій у порядку, затвердженому Кабінетом
Міністрів України".
Системна
цілісність,
властива
вищій
освіті,
здійснюється завдяки
педагогічному процесу
(лат.
processus
-–
просування
вперед)
як
спеціально
організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і
вихованців, метою якої є вирішення освітніх проблем та
розвиток особистості.
Між суб'єктами та об'єктами
педагогічного процесу
встановлюються
інформаційні
(обмін інформацією),
організаційно-діяльнісні
(спільна
діяльність),
комунікативні
(спілкування) зв'язки, а також
зв'язки з
управління
(самоуправління), від співвідношення яких
залежить його успіх. Процес існує як науково
обґрунтована
система,
що
розвивається
і
вдосконалюється,
спираючись
на
закономірності
виховання, творчість педагогів і динаміку вікових змін
вихованців.
В основі педагогічного процесу існують певні
закономірності:
цілісність процесу, що зумовлена єдністю мети,
завдань, змісту, форм і методів соціально-економічними
та ідеологічними потребами суспільства;
зв'язок між процесами навчання, виховання, освіти і
розвитку;
єдність дій викладачів з діями студентів.
Єдність цього процесу спирається на принципи:
педагогічності, цілісності, цілеспрямованості, зв'язку ВНЗ
з життям, науковості змісту виховання й навчання,
доступності,
систематичності,
послідовності,
самодіяльності, зв'язку навчання й виховання із
суспільно корисною, продуктивною працею, наочності,
колективного характеру виховання і навчання, поваги до
особистості у поєднанні з розумною вимогливістю до неї,
вибору оптимальних методів, форм, засобів навчання і
виховання,
міцності,
усвідомленості
та
дієвості