ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 2545
Скачиваний: 1
98
поле студентів відбувається на емоційній основі. Саме
емоційний досвід визначає більшою мірою спрямованість
пошуку, впливає «на переконструювання ситуацій» [6, с.
108]. «Ціннісні мости» взаємин у процесі інтегративності
системного підходу припускають включення в поняття
«структура діяльності» як типу емоційної регуляції. Звідси
механізмами емоційної регуляції О.К.Тихоміров вважає
емоційне закріплення, емоційну поведінку, емоційну
корекцію [6, с. 112].
3. Ці висновки учених підводять нас до
необхідності
проектування
системного
підходу
сучасного
освітнього процесу як інтеграційної технології,
де
технологія є способом реалізації ідей, розкриття
«потаємного, в яке залучена і сама людина» (М.
Хайдеггер); процесуально представлена єдність освітніх
ситуацій, що є логічною, знаковою моделлю. Система
етапності проектування триступінчатої моделі стає
можливою, оскільки технологія припускає зіставлення
змістовного компонента, методів, форм і засобів
навчання. Таке зіставлення реалізується в умовах
інтегративності. Так, на
першому етапі
проектування
моделі ключовою компетенцією являється організаційно-
комунікативна: а) у спільних діях студенти вчаться
сприймати і аналізувати ситуації, визначати спільні дії з
виділення провідних проблем (що саме повинно стати з
ситуацією в процесі активності); б) саморух реалізується
в побудові «живого» знання про єдність і буття людини та
світу (діалог проходить «усередині» кожного соціального
суб'єкта, як говорить М. М. Бахтін, де є присутніми різні
позиції. Якісь позиції приймаються, інші відкидаються).
Відбувається безперервний перехід у дискурсивному
спілкуванні від «внутрішнього» до «зовнішнього» і
навпаки. «У суспільстві визріла потреба покінчити з
«монокультурою», відкривши простір для вільного
суперництва
найрізноманітніших
«парадигм»,
99
різноманіття персональних позицій, культурних і
політичних орієнтацій» [2].
Інтегративність системного підходу в освітньому
процесі сприяє
переходу суперництва «парадигм» в їх
взаємодію при рішенні поставлених проблем
, що
забезпечує швидкий позитивний результат, єдність
інтелекту, світоглядних начал становлення особи,
«побудови реального або уявного образу форми
діяльності» (В. П. Зинченко), що вивчається або вивченої.
Дослідження показують, що творчій діяльності повинен
відповідати образний емоційний відгук комунікативних
суб'єктів. Студенти мають бути готові до свідомих
експериментальних дій, відкритого винаходу нового, до
спроб зробити раніше не випробуване. У сучасних
умовах проектування таких якостей у майбутніх фахівців
стає можливим при осмисленні педагогічної технології як
варіативної освітньо-виховної
системи
взаємозв'язаного
змісту, методів, засобів, форм навчання, особово-
орієнтованою на розвиток студнта, і цілеспрямованого
процесу
розгортання суб’єкт-суб’єктної продуктивної
взаємодії полісуб’єктів.
Педагогічна технологія – «адресна», тому її системний
опис виходить з конкретних умов і обставин, отже, –
варіативний, змінюваний. Проектування педагогічної
технології має тенденцію до переходу в процес,
динамічний та рухливий, де освітні ситуації стають
ситуаціями «духовної самопобудови» і творчості. Таке
розуміння педагогічної технології дає можливість
розглядати освітню ситуацію як сполучну ланку.
Співвідношення її складових (зміст, методи, засоби
навчання) дозволяє конструювати, перебудовувати
освітню ситуацію як «живе» знання «випереджаючого
навчання».
Складні системи стандартів освіти припускають
метапредметний
підхід
як
провідний.
Отже,
метатекстовий, метапредметний підхід розглядається в
100
якості методологічного приводу для зближення цілого
ряду педагогічних явищ, проектованих освітніх ситуацій
на другому етапі
побудови логічної, знакової моделі.
Освітній простір учбового заняття, в основі якого
частково-пошукова,
творча
діяльність,
«здогадка»
(інтуїція), породжує «бенкет варіантів», версій, сприяє
становленню евристичної ситуації. Проте відшукування
сенсу, істини веде до перебудови ситуації як ситуації
критичності, інтелектуального ускладнення проблемного
характеру. Таке з'єднання значень розширює можливості
формування універсальних учбових дій.
При цьому предметний світ взаємодіє з чуттєвим
сприйняттям. Звідси – метафоричність дискурсивного
діалогу: не просто проектив, схема, а «образ-схема», яка
народжується в проблемно-евристичному когнітивному
полі студентів.
Підводячи
підсумки
сказаному,
представимо
визначення поняття інтегративності системного підходу
як
особливості
сучасного
освітнього
процесу:
інтегративність -– це єдність і взаємозв'язок
систем, де в центрі уваги знаходиться освітня
ситуація і її технологічні рішення в побудові
«живого» знання.
Освітня ситуація – не випадкова подія, а продукт
«розумних дій», як показав у своїх дослідженнях О.
К.Тихоміров [6, с. 73-79]. Пошукова діяльність припускає
розкриття
смислової
сторони
зміни
ситуації,
прогнозування її сенсу.
Суть інтеграційного підходу у навчанні студентів
полягає не лише в передачі соціального досвіду
викладачами і засвоєнні його студентами, а, головним
чином, у всебічному гармонійному розвитку, який
відповідає внутрішнім потребам особи і спрямований на
вільне і творче самовизначення індивідуальності.
6.5 Інваріанти системного підходу у вищій школі
101
Навчальний процес у вищій школі містить в собі
комплекс підходів, що здійснюють цілісність та
багатомірність підготовки майбутніх фахівців. Цілісність
системного підходу забезпечується низкою новітніх
тенденцій, які реалізовані у тенденціях, представлених
нижче.
Міждисциплінарний підхід
Міждисциплінарність в системі освіти представлено у
вигляді взаємозв'язку між декількома дисциплінами.
Цей підхід використовується як шлях подолання
вузькопрофесійної обмеженості і прагнення заповнити
цілісність у системі освіти. Сучасний світ вимагає
міждисциплінарності як від фахівця, так і від системи
сучасних знань. Найпростіші приклади свідчать, що без
математики неможливо говорити про фізику. Без
філології важко уявити собі філософію. Без філософії
немає психології. Філософія сама за своєю природою
міждисциплінарна, бо народилася з цілісності.
Так виникає вищий рівень міждисциплінарності у
вигляді трансдисциплінарності.
Трансдисциплінарність
—
спосіб
розширення
наукового світогляду, який полягає в розгляді того або
іншого явища поза межами будь-якої окремої наукової
дисципліни
.
Проте,
очевидна
доцільність
використання
трансдисциплінарності дозволила вважати її одним із
основних способів рішення проблем XXI століття. Про це
свідчить текст «Всесвітньої Декларації про Вищу освіту
для XXI століття : підходи і практичні заходи», прийнятий
учасниками Міжнародної конференції з Вищої освіти, що
відбулася в жовтні 1998 року в Парижі, в Штаб-квартирі
ЮНЕСКО. Стаття 5 і стаття 6, цієї Декларації, містять
рекомендації — заохочувати трансдисципінарність
програм учбового процесу і вчити майбутніх фахівців
102
використовувати
трансдисциплінарний
підхід
для
вирішення складних проблем природи і суспільства.
Сьогодні
трансдисциплінарність
є
самостійною
дисципліною, що має свої принципи та алгоритми
вивчення.
Синергетичний підхід
Синерге
тика
,
або теорія складних систем
—
міждисциплінарний напрям науки, що вивчає загальні
закономірності
явищ
і
процесів
в
складних
нерівноважних
системах
(фізичних,
хімічних,
біологічних, екологічних, соціальних і інших) на основі
властивих їм принципів самоорганізації. Синергетика є
міждисциплінарним підходом, оскільки принципи, що
управляють процесами самоорганізації, є одними й тими
ж безвідносно до природи систем, для опису яких має
бути придатним загальний математичний апарат.
Основне
поняття
синергетики
—
визначення
структури як
стану, що виникає в результаті
багатоваріантної і неоднозначної поведінки.
Феномен
появи
структур
синергетикою
часто
трактується
як
загальний
механізм
усюди
спостережуваного в природі напряму еволюції: від
елементарного і примітивного — до складеного і
досконалішого.
Зі світоглядної точки зору синергетику іноді
позиціонують
як
«глобальний
еволюціонізм»
або
«універсальну теорію еволюції», що дає єдину основу для
опису механізмів виникнення будь-яких новацій.
Область досліджень синергетики чітко не визначена і
навряд чи може бути обмежена, оскільки її інтереси
поширюються на усі галузі знання. Загальною ознакою є
розгляд динаміки будь-яких безповоротних процесів і
виникнення принципових новацій.
Синергетика пояснює процес самоорганізації в
складних системах наступним чином: