Файл: МИКРОБЫ ВСЕ ОТВЕТЫ.doc

Нульові клітини 10-20% виконують ф-ції контролю регуляції інших імуноцитів. Вони викликають руйнування кліток без участі антитіл. Макрофаги — фагоцити циркулюючі в периферичній крові і тканинні макрофаги, утворюються в кістковому мозку з полипотентної стовбурної клітки, попадає в кровоток у виді моноцитів. Імунотропні препарати сприяють підвищенню імунітету

65. Центральні та периферійні органи імунної ситеми. Імуномодулятори. Імуностимулятори та імуносупресори.

Імунна відповідь здійснюється лімфоїдною системою організму, яка поділяється на центральні та периферичні органи імуногенезу.

Центральні органи імуногенезу. До центральних органів імуногенезу відносяться тимус і кістковий мозок, в яких у внутрішньоутробному періоді виникають першочергові, напівстовбурові лімфоїдні клітини в цей період виникають різноманітність і толерантність. Вважається, що в людини остаточний розвиток різноманітності і толерантності завершується в межах декількох місяців після народження.

Периферичні органи імуногенезу. До периферичних органів імуногенезу відносяться лімфатичні вузли, селезінка, кільце Пирогова-Вальдейєра мигдалики і лімфатичні фолікули в стінках кишки, в яких накопичуються зрілі лімфоцити, які відповідають на антигенну стимуляцію.

Периферична кров також містить лімфоцити. Циркулюючі лімфоцити складають пул клітин, які безперервно обмінюються з клітинами периферичної лімфоїдної тканини.

Імуностимулятори підвищують загальну опірність організму або його неспецифічний імунітет, а також впливають на специфічні імунні реакції. Підвищення загальної опірності організму може відбуватися, напр., під впливом деяких стимулювальних препаратів кофеїну, елеутерококу та ін., вітамінів ретинолу, аскорбінової кислоти, вітамінів групи В та ін Ендогенні сполуки, що утворюються самим організмом лімфокіни, мобілізують імунні сили організму на боротьбу з патологічними процесами. Важливими ендогенними імуностимуляторами є інтерферони та інтерфероногени, які стимулюють утворення ендогенного інтерферону. Важливу роль у функціонуванні клітинного і гуморального імунітету відіграє підгрудинна залоза тимус, в якій відбувається диференціація стовбурових клітин у лімфоцити, а також секреція специфічних речовин гормонів, які впливають на розвиток та дозрівання певних клітин лімфоїдної тканини.

Класифікація імуностимуляторів за походженням: екзогенні — мікробного та дріжджового походження продигіозан, пірогенал та ін.; екстрактивні препарати, одержані з органів імунної системи: підгрудинної залози тималін, Т-активін, вілозен, тимозин, гомеостатичний тимусний гормон, тимопоетин, тимусний гуморальний фактор, тимостерин та кісткового мозку В-активін; ендогенні імуноглобуліни, інтерферони та інтерфероногени; синтетичні левамізол; за груповою приналежністю і хімічною структурою: полісахариди — ліпополісахариди грамнегативних бактерій продигіозан, пірогенал та дріжджові полісахариди зимозан; препарати нуклеїнових кислот і синтетичні полінуклеотиди натрію нуклеїнат; похідні піримідину і пурину метилурацил, пентоксил, похідні імідазолу левамізол, бендазол; інтерферони; вакцини; гормональні препарати тимуса тимузин, Т-активін, тималін; вітаміни.

Імуномодулятори — препарати, які нормалізують діяльність дисфункціонуючої імунної системи в цілому або її окремих компонентів. Імуномодулятори повинні діяти лише на змінений імунітет, знижуючи підвищені та підвищуючи знижені показники імунної системи. При прониканні мікроорганізму в макроорганізм першою клітиною, яка вступає в боротьбу з ним, є тканинний макрофаг. Він поглинає і перетравлює мікроби, передає їх антигенні пептиди Т- і В-клітинам, ініціюючи таким чином розвиток клітинної і гуморальної відповіді. При цьому макрофаг виділяє цитокіни, які активізують фактори неспецифічної резистентності нейтрофіли, моноцитимакрофаги, NK-клітини і діють на Т- та В-лімфоцити, сприяють розвитку специфічного імунітету. Таким чином макрофаги та інші антигенпрезентативні клітини є першими клітинами, які ініціюють розвиток неспецифічної резистентності та специфічного імунітету.

Класифікація за механізмом дії: імуномодулятори з переважним впливом на моноцитимакрофаги, В-, Т- і NK-клітини; за походженням: імуномодулятори екзогенні мікробні препарати, ендогенні імунорегуляторні пептиди та цитокіни і синтетичні або хімічно чисті — поліоксидоній.

імуносупресори — препарати, які гальмують імуногенез, пригнічують продукцію антитіл шляхом стримання проліферативних процесів у лімфоїдних імунокомпетентних тканинах та пригнічення біосинтезу нуклеїнових кислот.

Класифікація імунодепресантів: антиметаболіти — антагоністи пурину меркаптопурин, азатіоприн та антагоністи фолієвої кислоти метотрексат; алкілувальні сполуки цитофосфан, хлорбутин; протипухлинні антибіотики актиноміцин D, циклоспорин; алкалоїди вінкристин, вінбластин; глюкокортикостероїди преднізолон, триамцинолон, дексаметазон; антилімфоцитарна сироватка глобулін; різні ЛП, що виявляють імуносупресивний ефект пеніциламін, фенілбутазон, індометацин, препарати золота, гепарин, кислота амінокапронова, ферментні препарати — рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза, L-аспарагіназа.

66. Типи алергічних реакцій. Механізми розвитку гіперчутливості негайного та сповільненого типу.

Гіперчутливість негайного ГНТ і уповільненого ГУТ типу їх механізм відмінності. Антиалергійні препарати Т-залежні або клітинні реакції — приклад гіперчутливість сповільненого типу ГЧУТ, клінічні форми — контактний дерматит, відторгнення трансплантата. Механізм ГЧУТ: 1. Імунологічна стадія — під впливом сенсибілізуючої дози АГ виникає сенсибілізація Т-л.ф., потім відбувається їхня проліферація, в організмі утв колонії сенсибілізованих Т л.ф, 2. патохімічна — після введення дозволяючої дози АГ у лімфоцитах відбувається активація ферментів лізосом, нестаболітичних процесів і виділення клітинних медіаторів — лімфотоксинів; 3. патофізіологічна -виділення Т-ефекторами і Т-кілерами лімфокинів, що руйнують клітини. До цього процесу приєднуються макрофаги, розвиваються запальні реакції. Стан сенсілібації зберігається протягом усього життя і зустрічається при туберкульозі,

бруцельозі, й інших захворюваннях. Порівняння

ГНТ

ГУТ

1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ

1. розвивається через декілька годин або днів

2. звязана з LgE

2. не звязана з LgE але звязана з Т-л.ф. Т-лімфоцит

3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ

3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. адаптивний перенос

4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин

4.алергени — курпускулярні бактерії, віруси хімічні алергени

5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах

5. відбувається найчастіше у шкірі

6. можлива десенсибілізація

6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго

Механізм: ГНТ звязаний з виробленням антитіл, а ГУТ із клітинними реакціями. ГНТ вперше описана Рише, Портье і Сахаровим. Установлено що ГНТ виникає при утворенні комплексу антиген-антитіло і дії цього комплексу на чуттєві клітки. Виявляється: в анафілаксії, сироватковій хворобі. ГУТ вперше описана Кохом. Ця форма прояву не звязана з антитілами, опосередкована клітинними механізмами за участю Т-лімфоцитів. До ГУТ відносяться: контактна алергія, уповільнена алергія до білок, туберкулінова реакція. Антиалергічні препарати: Диазолин, супрастин, гистамин, натрію тіосульфат.

67-69. Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени. Антигени, умови антигенності, будова. Види антигенної специфічності. Антигенна структура вірусів. Антигени гістосумісності МНС, HLA, хымычна природа, розташування. Пухлиноасоцыйованы антигени. CD-антигени, їх характеристика

Антигени — генетично чужі для організму біологічні утворення речовини, їх комплекси, клітини, які здатні викликати в ньому розвиток специфічних імунологічних реакцій. Імунна відповідь організму на антигени проявляється в таких основних феноменах: а утворення антитіл специфічних імуноглобулінів, які здатні вступати у специфічну реакцію з антигеном; б поява імунокомпетентних клітин, які здатні реагувати на антиген і забезпечувати прояви клітинного імунітету; в формування імунологічної памяті. Крім того, антигени можуть викликати стан сенсибілізації, тобто підвищеної чутливості, а також феномен імунологічної толерантності — відсутності імунної відповіді на цей антиген. Властивості:І АГ може бути речовиною або істотою, котра відповідає таким вимогам.1 білкова природа — білки або їхні комплекси і органічними речовинами нуклео-. ліпо- протеїди,2 визначена маса білка не менше 1000 Да,3 стабільність структури,4 чужорідність.ІІ Прояв властивостей АГ:1 чужорідність білки іншого виду,2 антигенність — це ступінь активності АГ, що визначається по її спроможності викликати імунні реакції і.р.;3 імуногенність — це спроможність АГ викликати захисну і р , що наприклад, захищає від інфекції. Приклад, збудник черевного тифу викликає тривалий напружений імунітет Збудник дизентерії — імунітет нетривалий,4 специфічність — це властивість, що характеризує конкретний АГ і відрізняє його від інших АГІІІ. Класифікація АГ: І за функціональними властивостями: а Повноцінні АГ -речовини, які мають бути чужими для імунної системи організму, проникати в організм поза шлунково-кишковим трактом парентерально, мати макромолекулярну структуру, бути в стані колоїдного розчину. До них належать чужі для організму білки, полісахариди, комплекси білків, ліпідів і полісахаридів, комплекси білків і нуклеїнових кислот. Повноцінними антигенами є чужі клітини, мікроорганізми та їхні токсини, тощо.

бНеповні АГ або гаптени- речовини, які самостійно не викликають імунної відповіді, але набувають цю здатність при конюгації з високомолекулярними білками. Гаптенами можуть бути хімічні речовини, деякі бактеріальні полісахариди, поліпептиди, ліпіди, нуклеїнові кислоти.ІІ за походженням априродні АГ-мікроорганізми, їхні токсини, ферменти;бсинтетичні АГ, аутоантигени-власні клітини зі зміненою специфічністю пухлинці, травмовані клітини, заражені вірусами; ІІІ за хімічною природою-білки, комплекси білків із вуглеводами, нуклеїновими кислотами, ліпідами; ІV за генетичними відношеннями ааутоантигени, бізоантигени-від генетично ідентичного донора, валоантигени-від донора одного виду, але генетично неспорідненого, г К-антигени — донора іншого виду. Основи специфічності АГ:1 склад амінокислот, їхня послідовність.

2 кінцеві амінокислоти;3 вторинно-третинна структура білка.4 поверхово розташованої хімічної групи на поверхні антигенів визначає їхню специфічність і називається антигенами детермінанта або епітопами специфічне місце. АГ детермінати — це частина молекули антигену, який знаходиться на його поверхні і взаємодіє комплиментарно з активним центром АТ. Класифікація АГ

Клітини мікроорганізмів та їх окремі макромолекулярні сполуки мають антигенні властивості. Деякі з антигенів бактеріальних клітин мають сталі назви: Н-антигени — антигени джгутиків, О-антигени — антигени тіла бактерій, К-антигени — антигени капсули, Уі-антигени — антигени, з якими звязана вірулентність. Комплекс характерних для даного мікроорганізму антигенів становить його антигенну структуру. Такі антигени виявляють за допомогою спеціальних сироваток і на цій основі встановлюють вид мікроорганізму або його серологічний варіант серологічна ідентифікація. Практичне значення АГ1. з АГ мікробів одержують препарати-діагностикуми для визначення АТ серологічний діагностикум. 2. для одержання шляхом імунізації АГ ІДС. 3. для одержання вакцин і профілактики захворювань. Аутоантигени — речовини, що володіють здатністю имунизувати організм, з якого вони отримані. До них відносяться мозок, хрусталик ока, сперматозоїди, паращитовидні залози, гомогенати насінних залоз. У деяких випадках антигенні властивості можуть здобувати шкіра, нирки, печінка, легені й інші тканини. Тому що в звичайних умовах аутоантигени не приходять у зіткнення з імунними системами організму, то антитіла до подібних клітин і тканин не утворяться. Однак при ушкодженні цих тканин аутоантигени можуть всмоктуватися і викликати утворення антитіл, які надають ушкодження на відповідні клітки. Аутоантигени можуть виникати з клітин деяких органів і тканин під впливом охолодження, опромінення, медикаментозних препаратів, вірусних інфекцій, бактеріальних білків і токсинів стрептококів, стафілококів, мікобактерій туберкульозу, аутолизу мозкової тканини й інших факторів.

70. Антитіла, їх природа, хімічна будова, місце синтезу, динаміка продукції.Аутоантитіла. Антитіла — білки, що здатні специфічно зєднуватись з антигеном, що визвав їх утворення, і таким чином приймати участь в імунологічних реакціях. Імуноглобуліни — це глюкопротеїди, що складаються з протеїну, і сахарів; побудовані із 18 амінокислот. Імуноглобуліни по структурі , антигенним і імунобіологічним властивостям поділяються на: IgM, IgG, IgA, IgE, IgD. Всі молекули Ig складаються із поліпептидних ланцюгів: двох однакових ланцюгів Н і двох однакових легких ланцюгів L, що зєднані між собою дисульфідними містками. Як у Н-, так і у L- ланцюгах є змінна — V ділянка, в якій послідовність амінокислот непостійна і константна — С ділянка. Між варіабельними ділянками Н і L знаходиться активний центр 2 і . Валентність антитіла — це кількість активних центрів АТ, що здатні зєднуватись з АГ детермінантними. Ig синтезуються плазмоцитами Інформацію про специфічність Ig, що синтезуються плазмоцитами отримують від В-лімфоцитів. Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу дози антигену, частоти впливу антигену, ріст організму і його імунної системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антитілоутворення також різна і протікає в кілька стадій. Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження. У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену імунокомпетентним клітинам, розмноження клону клітин спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються. Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцитів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену первинна імунна відповідь латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна — 15-30 доби і фаза зниження — 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються ІgM, а потім ІgG. При вторинному введенні антигену вторинна імунна відповідь латентний період укорочений до декількох год чи 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризується швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином IgG. Після первинного введення антигену в імунної системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну память про даний антиген. У життєдіяльності людського організму важливу роль грають природні нормальні протитканеві аутоантитіла, які мають здатність знешкоджувати і звязувати продукти розпаду і метаболізму клітин, приймають участь в регулюванні процесів їх росту, розмноження, дихання, захисній дії при опроміненні.