26. Вимоги до якісних показників силосу

Відповідно до стандарту якість силосу оцінюють в залежності від виду сировини, що використовують для виготовлення силосу та способів консервування. Якість кукурудзяного силосу оцінюють з урахуванням зон вирощування кукурудзи (перша зона: Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Кіровоград, Миколаїв, Одеса, Херсон, Крим; друга зона: Вінниця, Житомир, Закарпаття, Івано–Франківськ, Київ, Львів, Полтава, Рівне, Суми, Тернопіль, Харків, Хмельницьк, Чернігів, Черкаси; третя зона – вся інша територія України).

27. Характеристика сінажу

Сінаж – це законсервований корм, що виготовлений із підв’яленої зеленої маси після скошування. Консервування його при сінажуванні досягається за рахунок фізіологічної сухості середовища, при якій водоутримуюча сила тканин рослин більша, ніж всмоктуюча сила більшості бактерій. Лише плісняві гриби володіють значною всмоктуючою силою і можуть розвиватися на підв’яленій траві. Але розвиток пліснявих грибів в кормі, підв’яленому до вологості 50 – 55%, попереджується ізоляцією його від доступу повітря, тому пров’ялені трави в анаеробних умовах добре зберігаються.

28. Вимоги до якісних показників сінажу

Доброякісність сінажу оцінюють за органолептичними показниками (колір, запах, структура), а також хімічним методом.

29. Характеристика комбікормів

Комбікорм – це готова суміш заводського приготування, яка складається з 3^х і більше компонентів, що підібрані з таким розрахунком, щоб поживні речовини, які в них містяться були найбільш повно використані тваринами.

Промисловість випускає комбікорми чотирьох видів: повнораціонні, комбікорми – концентрати, комбікорми – добавки і премікси.

Повнораціонні комбікорми – заміняють всі корми добового раціону, забезпечують нормальну роботу кишково–шлункового тракту і обмінні процеси в організмі тварин.

Комбікорми–концентрати – це суміш різних концентрованих кормів, що призначені для згодовування різним видам тварин і птиці в доповнення до грубих, соковитих та інших кормів і для забезпечення повноцінного харчування. Вони можуть бути виготовленні у вигляді однорідної сипучої маси, брикетів або гранул.

Комбікорм–добавки містять протеїн, мінеральні речовини і вітаміни. Як і комбікорми–концентрати, їх використовують в доповнення до основних місцевих кормів з метою підвищення повноцінності раціону.

Премікси – представляють собою суміш з мінеральних солей макро– і мікроелементів, а також вітамінів, приготовлених на будь–якій основі (висівки, шрот, кормова мука) і введених в комбікорми в десятих долях відсотка для збалансування їх по мінеральним речовинам і вітамінам.

30. вимоги до якісних показників комбікормів

Слід пам’ятати, що комбікорм слід згодовувати лише тим тваринам, для яких він призначений. Для різних видів і вікових груп тварин комбікорми мають номер:

• 1 – 49 – для птиці

• 50 – 59 – для свиней

• 60 – 69 – для великої рогатої худоби

• 70 – 79 – для коней

• 80 – 89 – для овець

• 90 – 99 – для кролів і курей

• 100 – 109 – для хутрових звірів

• 110 – 119 – для риби

Згодовування не за призначенням може не дати очікуваного ефекту, а в окремих випадках призвести до небажаних наслідків.

Якість комбікормів визначають на місці зберігання або шляхом відбору проб.

Комбікорми аналізують по таким основним показникам: колір, запах, складові частини, які видимі неозброєним оком, шкідників – комах наявність плісняви, ступінь помелу.

Кількісне визначення вмісту органічних і мінеральних речовин, визначення хімічних перетворень у рослинах і ґрунтах є обов’язковою частиною будь-якого агрохімічного, ґрунтознавчого і біологічного дослідження.

Для кожного виду і групи тварин існують свою комбікорми. Готують їх лише за інструкціями, в яких вказані порядок застосування рецептів, докладні правила заміни кормів в рецептах у випадку відсутності окремих інгредієнтів, правила збагачення комбікормів і норми введення в них вітамінів, мікроелементів і антибіотиків.

31. Відбір середніх проб різних кормів

Під час дослідження кормів велике значення має правильний відбір середньої проби. Неправильно взята середня проба корму не відповідатиме якості всієї партії досліджуваного корму, а одержані лабораторні показники не відповідатимуть складу всього корму. В зв’язку з цим необхідно дотримуватися визначеної методики відбору середньої проби для кожного виду корму.

Середня проба це невелика частина досліджуваного корму, відібрана таким чином, щоб вона за своїм складом відповідала середньому складу всього корму. В разі дуже великих партій корму правильно відібрати середню пробу, потрібну для дослідження, неможливо. Тому спершу відбирають початкову пробу, з якої в подальшому складають середню пробу. Чим більша партія корму, тим більша величина початкової проби, але вона не повинна бути меншою як 4 – 5 кг.

Середня проба сіна, соломи беруть під час їх заготівлі або під час згодовування тваринам. При заготівлі грубих кормів початкову пробу беруть під час закладання кормів на зберігання. Незалежно від того, складають корм у скирти або сараї, пробу відбирають у трьох місцях:

• на рівні 0,5 – 1 м від поверхні землі

• на рівні середини висоти

• на 0,5 – 1 м глибше верхнього шару.

В кожному з цих рівнів відбирають невеликі проби корму не менш як в десяти місцях по всій поверхні складеного корму.

Відібрані копи обережно розгортають, розпушують і відбирають проби сіна із середніх шарів. Величина відібраної в господарстві початкової проби грубих кормів повинна бути близько 750 г від кожної тонни даного корму. Подрібнюють корм на соломорізці до частинок розміром 3 – 4 см, ретельно перемішують і знову розстилають на брезенті у вигляді квадрату. Методом квадратування беруть лабораторну пробу масою 0,5 – 1 кг.

Відбір проб силосу. Початкову пробу силосу беруть із траншей і наземних куп окремими порціями із різних місць на глибині і на різних рівнях. Біля стін, на дні і на поверхні пробу відбирати заборонено. Відступають від стін, дна і поверхні на 30 – 50 см. із ям пробу беруть по всій площі шару в різних місцях на відстані 0,5 м від поверхні і стін. відібрану пробу силосу перемішують і з різних місць її відбирають 1 кг в банку з притертою пробкою. Якщо силос відправляють через деякий час на дослідження, його консервують хлороформом або сумішшю хлороформу з толуолом ( на 1 кг – 5 мл)

Відбір проб коренебульбоплодів і качанів кукурудзи. Початкову пробу коренебульбоплодів і качанів кукурудзи беруть із різних місць складу зберігання, на різній глибині, залежно від типу зберігання по п’ять коренів, що лежать підряд, бульбоплодів або качанів, усього не менше 100. Дотримуються відношення між великими, середніми і малими. Потім коренебульбоплоди миють, відбирають і розподіляють на великі, середні і малі, і кожну групу важать окремо. Для дослідження в лабораторію надсилають 2 кг, в зв’язку з цим із відібраної проби відбирають потрібну кількість, у якій кожна група за величиною повинна відбиратись пропорційно її масі в початковій відібраній пробі. Перед відправленням середньої проби коренебульбоплодів на дослідження в лабораторію необхідно їх зважити і покласти в ящик або целофановий мішок. Для недопущення втрати вологи при пересилці їх пересипають у ящику вологим мохом або тирсою. Кожен корінь із проби, що надійшла в лабораторію, розрізають на чотири частини (вздовж кореня), потім від кожної четвертої частини беруть таку частину, щоб маса проби для дослідження була не більше 1 кг. При відборі середньої проби картоплі бульбоплоди сортують за величиною і підготовляють, як коренеплоди. Якщо середню пробу беруть під час навантаження або розвантаження коренебульбоплодів, то відбирають їх із різних місць по 5, загалом не менше 100 клубнів або коренів. Потім сортують за величиною і роблять так, як описано вище.

Відбір проб зернових кормів. Початкову пробу зернових кормів беруть щупами із різних місць зерносховища. Якщо сховище велике, його ділять на окремі секції приблизно по 100 м². У кожній секції зерно беруть у п’яти місцях, у кожному по три проби. Першу пробу беруть на глибині 10 см від поверхні зерна, другу – на рівні половини товщі шару зерна і третю – на рівні 15–20 см від підлоги. Проба від кожної секції повинна становити від 2 до 4,5 кг зерна залежно від маси зерна в секції. Якщо корм розміщений у мішках, то беруть проби зерна із 10% мішків. З брички або автомобіля слід взяти 10 проб з двох рівнів у п’яти місцях. Загальну пробу зерна ретельно перемішують і розсипають рівним шаром на спеціальній дошці розміром 60 на 60 см. Середню пробу для дослідження масою 0,4 – 0,5 кг відбирають методом квадратування, як і грубі корми.

Відбір проб борошняних кормів. Початкову пробу борошняних кормів, якщо їх зберігають у мішках, у разі однойменного корму (з одного виду зерна з однаковим подрібненням) беруть щупом у трьох місцях (зверху, знизу і бокової частини мішка) із кожного десятого мішка. За неоднорідного корму (суміш концентрованих кормів з різними розмірами подрібнення) – із кожного п’ятого мішка (якщо в партії не менше ста мішків). Потім так само, як і зерновий корм, пробу квадратують, доки на двох протилежних трикутниках квадрата не залишиться 0,5–0,6 кг корму.

Відбір проб макухи. Для дослідження макухи пробу відбирають із різних місць залежно від величини партії корму. Наприклад, від партії 100 т беруть 20 плиток. Із відібраних 20 плиток знову відбирають 5 плиток, подрібнюють на макуходробильці, добре перемішують і квадратують доти, доки залишиться проба масою 600 – 800 г. Її зсипають у мішок і доправляють у лабораторію для дослідження. Початкову і середню пробу шроту беруть так само, як зерно або борошняні корми.

Відбір проб кормів тваринного походження. Беруть початкову пробу із кормів, висушених і подрібнених на борошно. Із мішків пробу беруть щупом, як і зернові корми. Рибне борошно – із кожних 10% мішків, кров’яне, м’ясне і м’ясо-кісткове – 13–20% мішків. Потім методом квадратування відбирають середню пробу масою близько 750 г.

Відбір проб трави чи іншого зеленого корму. В різних місцях ділянки скошують кілька невеликих площ розміром 0,5 – 1 м². Зелену масу для дослідження слід косити за нормальної вологості, коли немає роси, але не під час обідньої спеки. Скошену зелену масу складають у невеликий мішок, із якого відбирають невеликі пучки із різних місць і на різній глибині для складання середньої проби масою близько 2 кг. Відібрану пробу зважують, кладуть у целофановий мішок, а на етикетці пишуть, крім загальних даних, масу взятої проби, оскільки під час транспортування зелена маса втрачає частину вологи.

Відбір проби водянистих кормів (барда, жом, мезга, меляса, пивна дробина, рідкі дріжджі). Відбирають з різних місць після ретельного перемішування в банку з притертою пробкою, всього близько 2 кг.

Аналіз сільськогосподарської продукції

32. Аналіз продукції рослинництва

32.1. Оцінка якості зерна хлібних культур

“Сира” клейковина – це гумоподібна білкова високогідратована маса, яка залишається після відмивання тіста. З водою відокремлюються розчинні цукри, висівки, крохмаль, тощо. У складі клейковини близько 75% води і 25% сухої речовини.

Вміст сирої клейковини в борошні пшениці 12 – 52%.

За вмістом клейковини зерно пшениці відносять до тієї чи іншої категорії. Якщо в ньому менше 25% сирої клейковини пшениця відноситься до найнижчої категорії – “слабких” пшениць, якщо 25 – 28% - таке зерно належить до категорії “цінних” пшениць, якщо 28% і більше сирої клейковини, то пшениця “сильна”.

Якість сирої клейковини характеризується її кольором, фізичними властивостями (розтяжністю і еластичністю) і здатністю до бубнявіння.

Колір визначають візуально перед зважуванням і характеризують термінами “світла”, “сіра” або “темна”.

Як правило, тільки світла за кольором клейковина має найкращу розтяжність і еластичність. Темні тони свідчать про несприятливі впливи на зерно при достиганні, зберіганні або обробці.

Еластичність – це властивість клейковини повертатися до початкового стану після розтягування або надавлювання.

Розтяжність – це властивість клейковини розтягуватися в довжину не розриваючись.

Залежно від еластичності і розтяжності клейковину підрозділяють на 3 групи:

1. – клейковина з доброю еластичністю і довга або середня за розтяжністю; клейковина цієї групи дає змогу одержати тісто з доброю формостійкістю і досить розпушене, завдяки чому хлібні вироби мають більший вихід і пористість.

2. – клейковина з доброю або задовільною еластичністю. За розтяжністю вона може бути короткою, середньою або довгою. Якщо такої клейковини досить, тісто має меншу газоутримуючу здатність. Хліб випікається з меншим об’ємним виходом і пористістю, але здебільшого доброякісним.

3. – клейковина із слабою еластичністю. Ця клейковина має властивість дуже витягуватися, провисати при розтягуванні, розриватися у висячому положенні під дією власної маси, пливти, а також кришитися. З борошна, яке має клейковину цієї групи, виходить низькопористий, погано розпушений хліб з дуже малим об’ємним виходом, що не відповідає вимогам ГОСТу за зовнішніми ознаками.

Кількість та якість клейковини зумовлюють хлібопекарські якості: колір хліба, смак, запах, пористість, поживність тощо.

На кількість і якість клейковини в зерні пшениці впливає дуже багато факторів. Найважливіші з них є:

1. сортові особливості;

2. умови вирощування і збирання урожаю;

3. несприятливі впливи, яких зазнає зерно при зберіганні і обробці.