ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 17.11.2021

Просмотров: 980

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

зміст

Загальна частина

1. Типові приміщення лабораторії

2. Обладнання лабораторії

3. Зважування на різних типах терезів

4. Техніка виконання аналітичних робіт

5. Виготовлення розчинів різної концентрації

6. Якісний та кількісний аналіз

7. Характеристика інструментальних методів аналізу

Аналіз ґрунтів

8. Відбір зразків грунту та підготовка їх до аналізу

9. Характеристика різних типів вологи в грунті

10. Вміст азоту, фосфору і калію в ґрунті

11. Вміст гумусу в грунті

Аналіз води

12. Джерела водопостачання

13. Відбір проб питної води

14. Органолептичні показники якості природної води

15. Фізичні показники води

16. Хімічні показники води

Аналіз рослин

17. Загальна характеристика проб

18. Відбір зразків рослин для аналізу

19. Підготовка зразків рослин для аналізу

20. Вміст води і сухої речовини у рослинах

Аналіз добрив

21. Характеристика мінеральних і органічних добрив

22. Відбір проб мінеральних добрив

23. Відбір проб рідких та твердих органічних добрив

24. Відбір і підготовка проб торфу до аналізу

Аналіз кормів

25. Характеристика силосу

26. Вимоги до якісних показників силосу

27. Характеристика сінажу

28. Вимоги до якісних показників сінажу

29. Характеристика комбікормів

30. вимоги до якісних показників комбікормів

31. Відбір середніх проб різних кормів

Аналіз сільськогосподарської продукції

32. Аналіз продукції рослинництва

33. Аналіз продукції тваринництва

Буряки та інші коренеплоди миють, витирають фільтрувальним папером або чистою тканиною, зрізають шкірку і тонкий кінець кореня. Крупні корені розрізають хрестоподібно вздовж вертикальної осі. Використовують для аналізу ½ або ¼ частину. Із одержаного матеріалу виділяють пробу для аналізу 0,25 – 0,5 кг.

Капуста – кожну головку розрізають на 4 частини по вертикалі і беруть для аналізу по ¼ від кожної. Відкидають верхні, неїстівні, листки і залишок качану. Із одержаного матеріалу виділяють пробу 0,3 кг.

Листяні овочі очищають від землі, відкидають неїстівні частини. Виділяють пробу 0,25 кг.

Цибулинні – відкидають неїстівні частини, видаляють основу кореня і суху шийку, ділять на 2 частини по вертикалі і для проби відбирають по 1 половинці від кожної. Із одержаного матеріалу відбирають пробу для аналізу 0,25 кг.

Томати, огірки – плоди миють, витирають фільтрувальним папером або чистою тканиною, плодоніжки видаляють, крупні плоди розрізають на 2 або 4 частини вздовж осі. Для аналізу беруть ½ або ¼ кожного плоду. Виділяють пробу 0,5 кг.

Баштанні – з плодів знімають верхній неїстівний шар, видаляють насіння і залишають тільки їстівну частину. Плоди розрізають на 2 частини по лінії від місця прикріплення стебла до сліду квітки, таким чином, щоб в кожну половинку потрапили затемнені і освітлені частини. Якщо плоди дуже крупні – їх розрізають на сегменти по 6 – 8 см по округлості плоду і беруть 2 – 4 сегменти з протилежних сторін кожного плоду. Із одержаного матеріалу виділяють пробу 0,5 кг.


20. Вміст води і сухої речовини у рослинах

Рослини складаються з води і сухих речовин і вміст їх неоднаковий.

Таблиця 7.

Співвідношення між водою і сухою речовиною для деяких культур

Культура

Вміст води, %

Вміст сухої речовини, %

Зерно хлібних злаків

12 – 15

85 – 88

Коренеплоди цукрових буряків, бульби картоплі

75 – 80

20 – 25

Насіння льону і соняшника

7 – 10

90 – 93

Зелена маса сільськогосподарських культур

80 – 85

15 – 20

Коренеплоди моркви, столових буряків, цибулі

86 – 91

9 – 14

Капуста, редис, турнепс

90 – 93

7 – 10

Плоди томатів, огірків

94 – 96

4 – 6

Вода переважно знаходиться в клітинах рослин і сприяє проходженню біохімічних реакцій, забезпечує нормальну життєдіяльність рослин. Вона є джерелом водню, кисню, що входять до складу органічних сполук, транспортує поживні речовини від коренів до листя, підтримує стан тургору в клітинах та тканинах рослин.

Рослини використовують велику кількість води, значна частина якої витрачається на випаровування.

Т

Таблиця 8.

Витрати води рослинами для створення 1 кг сухої речовини

Культура

Кількість витраченої води, кг

Пшениця

350 – 400

Ячмінь

300 – 450

Овес

450 – 500

Просо

220 – 260

Кукурудза

200 – 250

Сорго

180 – 200

Картопля

400 – 450

Соняшник

470 – 520

Цукрові буряки

200 – 250


ому забезпечення рослин оптимальною кількістю води – одна з основних умов вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур та підвищення ефективності добрив.



Аналіз добрив

21. Характеристика мінеральних і органічних добрив

Добрива – це речовини, призначені для поліпшення живлення рослин і підвищення родючості грунту.

Мінеральні добрива – це спеціально вироблені на хімічних підприємствах неорганічні речовини або природні поклади руд, переважно мінеральні солі які містять поживні речовини в мінеральній формі. Іноді їх називають туками, а промисловість мінеральних добрив – туковою. Мінеральні добрива класифікують за хімічним і фізичним станом, характером взаємодії з грунтом, способом виробництва.

Елементи живлення – це елементи, необхідні для росту і розвитку рослин. Їх поділяють на макро– і мікроелементи.

Макроелементи містяться в грунті і в рослинах в кількостях від сотих часток процента до кількох процентів (на суху речовину). До них відносять N, P, K, Ca, Mg, S. Три елементи живлення – азот, фосфор, калій – називають головними і засвоюються рослинами в найбільших кількостях.

Мікроелементи це B, Mn, Cu, Zn, Mo, Fe, Co і ін., вміст яких у грунтах і рослинах не перевищує тисячних часток процента.

Діюча речовина добрив визначає вміст в них головних елементів живлення. За видами поживних елементів мінеральні добрива поділяють на азотні, фосфорні, калійні, магнієві та ін.

Для характеристики мінеральних добрив користуються показниками їх якості.

Фізичні властивості мінеральних добрив – це сукупність фізичних, фізико–механічних і фізико–хімічних властивостей, що визначають їх поведінку під час зберігання, транспортування і внесення в грунт. До них належать:

  • гігроскопічність – властивість поглинати вологу з визначеною інтенсивністю із навколишнього середовища при певній температурі і вологості;

  • злежуваність – властивість утворювати фазові контакти зчеплення між зернами мінеральних добрив за певних зовнішніх умов;

  • сипучість – властивість вільно сипатися під дією сили гравітації при зберіганні і внесенні).

Важливими показниками якості мінеральних добрив є також:

  • вологість – вміст у добриві хімічно не зв’язаної води і не хемосорбованої води);

  • міцність гранул – властивість зберігати розміри і форму під дією зовнішніх сил;

  • гранулометричний (фракційний) склад – процентне співвідношення різних за розміром часток (фракцій) добрива;

  • хімічний склад – вміст поживних речовин, домішок, води.

Вміст елементів живлення – наявність елементів живлення, що засвоюється рослинами і розчиняються у воді, нейтральному цитратному розчині, розчині лимонної кислоти, 2–% розчині мурашиної кислоти. У більшості країн світу поживні речовини виражаються в елементах. В Україні позначення вмісту поживних речовин елементом використовується лише для азоту. Інші елементи живлення виражаються поки що в перерахунку на оксиди – Р2О5, К2О тощо. Для перерахунку поживних речовин із оксидів на елементи живлення і навпаки користуються такими коефіцієнтами:


N – не перераховується

N – не перераховується

Р2О5 • 0,44 = P

Р • 2,29 = Р2О5

К2О • 0,83 = K

К • 1,20 = К2О

СаО • 0,71 = Ca

Са • 1,40 = СаО

MgO • 0,60 = Mg

Mg • 1,60 = MgО



Таблиця 5.

Динаміка застосування добрив (в середньому за рік) в Полтавській обл.


Роки обстеження

Внесення добрив

мінеральні, кг/га

органічні, т/га

1966 – 1970

48

4,2

1971 – 1975

78

5,45

1976 – 1980

99

6,8

1981 – 1985

117

8,0

1986 – 1990

139

8,8

1991 – 1995

52

1,5

1996 – 2000

10,4

3,1

2001 – 2005

22,8

1,7

Органічні добрива містять поживні елементи, головним чином у складі органічних сполук і є, як правило, продуктами природного походження – торф, солома, гній, перегній, гноївка, пташиний послід, різні компости та ін. Невисокий вміст поживних речовин і значна кількість вологи в цих добривах не дають змоги перевозити їх на далекі відстані. Тому органічні добрива використовують безпосередньо на місцях виробництва, звідки і походить їх назва – місцеві добрива.


22. Відбір проб мінеральних добрив

Відбирають приблизно 5% мішків з кожної партії мінеральних добрив. Спеціальним щупом з кожного мішка, що знаходиться в горизонтальному положенні, беруть 200 – 300 г проби на глибині до ¾ висоти мішка вздовж діагоналі.

Незатарені проби мінеральних добрив з вагонів, автомашин, насипу відбирають ручним пробовідбирником із розрахунку:

  • 36 разових проб з вагону,

  • 22 разові проби з насипу до 60 т.

  • 7 – 10 разових проб з автомашини,

З добрив, які знаходяться в полі або складі, беруть щупом 1 – 2 проби на всю глибину кучі з кожного квадратного метру поверхні. Всі проби об’єднують разом, перемішують і відбирають середню пробу до 2 кг.

Аналітичну пробу відбирають із середньої, для цього її рівномірно висипають на пергаментний папір, перемішують і ділять на рівні прямокутники (не менше 20), з яких і відбирають в банку 100 – 200 г для аналізу, або проводять відбирання методом квадратування.


23. Відбір проб рідких та твердих органічних добрив

Середні зразки гною на тваринницьких фермах відбирають з тих місць, звідки в найближчі дні розпочнеться вивезення добрива на поля (без попереднього складання в штабелі).

Проби твердих органічних добрив з гноєсховищ і штабелів відбирають наступним чином: з торцевої сторони гноєсховища (штабелю) видаляють шар гною або компосту товщиною 30 – 50 см на всю висоту штабелю. Потім з 10 – 15 точок в різних місцях площі зрізу акуратно відбирають, не допускаючи відокремлення рідини, проби загальною масою 20 – 30 кг. Аналогічно відбирають проби на протилежному торці.

Відібрані проби складують на поліетиленову плівку, ретельно перемішують, розрівнюють шаром товщиною 10 – 12 см і з різних місць відбирають проби для складання середнього зразка для аналізу масою 2 кг.


Відібранні середні зразки поміщають в 3х літрові скляні банки або поліетиленові мішки, додають в них 3 – 5 мл толуолу, зав’язують і потім упаковують з етикетками в паперові або полотняні мішки.

Рідкі органічні добрива (рідкий гній) перед взяттям зразка ретельно перемішують за допомогою спеціального насосу або інших засобів. Зразок відбирають у літрову пляшку з широким горлом, додають в неї 1 мл толуолу, після чого закривають гумувою пробкою.

Проби напіврідких органічних добрив беруть за допомогою конусного зернового щупу по периметру гноєсховища на відстані 20 см від дна, 20 см від поверхні і 1 м від стінок гноєсховища в середині шару. Проби поміщають у відро і ретельно перемішують для складання середнього зразка.

Відібрані в господарстві середні зразки різних видів органічних добрив аналізують окремо.

До кожного зразка добрива додається етикетка. Її прив’язують до мішка, а якщо опускають в банку або мішок, то обов’язково загортають в поліетиленову плівку.

Приблизна форма етикетки:

  1. Господарство, район, область;

  2. Назва добрива;

  3. Дата відбирання проби;

  4. Бригада (відділення) де взяли пробу;

  5. Виді і кількість підстилки, що застосовують (в розрахунку на 1 голову на добу);

  6. Місце взяття зразка (гноєсховище, штабель, кучі або канави);

  7. Спосіб зберігання гною (щільний, горячепресований, нещільний);

  8. Строк зберігання гною до взяття проби (в місяцях);

  9. Прізвище того, хто відбирав зразок.

  10. Підпис.

Доставлений в лабораторію середній зразок гною або компосту масою 2 кг ретельно перемішують в емальованому посуді, не перепрівшу солому подрібнюють ножицями на шматки довжиною не більше 1 см. З подрібненої та добре перемішаної проби відбирають для аналізу середню пробу масою не менше 1 кг. Пробу розрівнюють рівним шаром у великій фарфоровій чашці або емальованій кюветі і з різних точок пінцетом або шпателем беруть проби для аналізу.

Для повної характеристики гною і компосту в них потрібно визначити: вологість, зольність, вміст загального амонійного і нітратного азоту, вміст загального фосфору, вміст загального калію та рН.


24. Відбір і підготовка проб торфу до аналізу

При відборі проб торфу перш за все обстежують рослинний покрив торф’яника. Якщо на торф’янику зустрічаються ділянки з різною рослинністю, то і характеристика торфу буде неоднаковою. Тому проби торфу для аналізу слід брати в різних, за станом рослинності, місцях.

Проби зазвичай беруть буром або викопують шурф (яму) на повну глибину залягання торфу. Якщо є загроза заливання шурфу водою, яку важко видалити відром, глибину його зменшують до 1–1,5 м. В готовому шурфі найбільш освітлену вертикальну стінку вирівнюють, а на протилежній роблять східці.

Торф’яники зазвичай бувають неоднорідні і складаються з пластів торфу, що відрізняються забарвленням, тому проби слід брати з кожного шару.


Якщо рослинність на торф’янику більш менш однорідна, шурфи риють в місцях, що відрізняються по рельєфу і проби беруть пошарово, через кожні 0,5 м.

Частіш за все на торф’яниках площею 10 га закладають по 2–3 шурфу. На більших площах з кожних 10 га додатково беруть зразки торфу в кожному пункті.

При взятті проби торфу верхній шар, приблизно в 1–2 см, разом з рослинним покривом потрібно зняти, щоб попередити потрапляння сторонніх забруднювачів. Не слід брати проби поблизу доріг, канав, будівель.

Пробу торфу беруть вагою не менше 1 кг (розміром 30х15х10 см), завертають в пергаментний папір (або целофан) або поміщають в банку з притертою пробкою і додають етикетку з вказаними на ній (простим олівцем): область, район, господарство, а також час і глибина взяття зразка, короткої характеристики рослинності торф’яника, та прізвище того, хто відібрав пробу.

Після ретельного перемішування окремих проб на чистій сухій фанері складають середню пробу вагою 1–1,5 кг, до якої додають етикетку, як вказано вище, і відправляють у лабораторію для аналізу.

Аналітичні проби торфу готують в лабораторії. Для цього частину торфу підсушують на повітрі до повітряно–сухого стану в приміщенні, що не має специфічних запахів аміаку та летких кислот. Торф подрібнюють і просівають крізь сито з діаметром отворів 1 мм до тих пір, поки весь торф не пройде крізь сито. Потім торф ретельно перемішують, розсипають тонким шаром на чистому папері або краще на склі і методом квадратування залишають пробу торфу приблизно 100–150 г, поміщають в банку з притертою пробкою. Приступаючи до аналізу, весь торф висипають із банки на скло, розрівнюють тонким шаром і з різних місць проби шпателем або ложечкою беруть торф для аналізу.

Для таких аналізів, як ботанічний склад, ступінь розкладення, вологість, вологоємкість і кислотність, проби беруть із вологого торфу; при цьому вологість і кислотність слід визначати в день отримання торфу в лабораторію.


Аналіз кормів

25. Характеристика силосу

Силос – це корм, що приготовлений із свіжескошеної або підв’яленої зеленої маси, законсервованої в анаеробних умовах хімічними консервантами або органічними кислотами, які утворюються в результаті життєдіяльності молочнокислих бактерій.

Цінність силосу залежить від виду і якості вихідної сировини і технології його виготовлення. Найбільш цінні в кормовому відношенні силоси, які виготовленні з посівних кормових культур (кукурудзи, злаково–бобових сумішей, соняшника, коренеплодів), а також виготовленні спеціальні комбіновані силоси для телят, свиней та птиці.

Оцінюють доброякісність силосу у виробничих умовах за органолептичними показниками і даними лабораторних досліджень. Роздивляються його на місці зберігання, при відборі загальної проби, звертаючи увагу на колір, запах, смак, структуру засилосованих рослин та ін.