ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 17.11.2021

Просмотров: 1039

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

зміст

Загальна частина

1. Типові приміщення лабораторії

2. Обладнання лабораторії

3. Зважування на різних типах терезів

4. Техніка виконання аналітичних робіт

5. Виготовлення розчинів різної концентрації

6. Якісний та кількісний аналіз

7. Характеристика інструментальних методів аналізу

Аналіз ґрунтів

8. Відбір зразків грунту та підготовка їх до аналізу

9. Характеристика різних типів вологи в грунті

10. Вміст азоту, фосфору і калію в ґрунті

11. Вміст гумусу в грунті

Аналіз води

12. Джерела водопостачання

13. Відбір проб питної води

14. Органолептичні показники якості природної води

15. Фізичні показники води

16. Хімічні показники води

Аналіз рослин

17. Загальна характеристика проб

18. Відбір зразків рослин для аналізу

19. Підготовка зразків рослин для аналізу

20. Вміст води і сухої речовини у рослинах

Аналіз добрив

21. Характеристика мінеральних і органічних добрив

22. Відбір проб мінеральних добрив

23. Відбір проб рідких та твердих органічних добрив

24. Відбір і підготовка проб торфу до аналізу

Аналіз кормів

25. Характеристика силосу

26. Вимоги до якісних показників силосу

27. Характеристика сінажу

28. Вимоги до якісних показників сінажу

29. Характеристика комбікормів

30. вимоги до якісних показників комбікормів

31. Відбір середніх проб різних кормів

Аналіз сільськогосподарської продукції

32. Аналіз продукції рослинництва

33. Аналіз продукції тваринництва


8.10. Складання агрохімічних картограм і еколого–агрохімічних паспортів полів. Узагальнення результатів грунтово–агрохімічного обстеження с.г. угідь

Одним із найбільш поширених способів узагальнення даних грунтово–агрохімічного обстеження сільськогосподарських угідь, одержаних методом лабораторного аналізу ґрунтових зразків, є складання агрохімічних картограм.

Агрохімічна картограма – це план землекористування господарства, на якому певними кольорами нанесені агрохімічні контури, що відповідають різним рівням забезпечення грунтів хімічними елементами, кислотності, вмісту гумусу, забруднення радіонуклідами та ін.

Картограми складають окремо по кожному показнику.

Розрізняють господарські, районні та обласні агрохімічні картограми.

Агрохімічні картограми для господарства складають по всіх показниках, визначених при лабораторному аналізі середньозмішаних зразків ґрунту. Вихідними документами для складання агрохімічних картограм на рівні господарства є “Журнал агрохімічного обстеження ґрунтів сільськогосподарських угідь” і робочий польовий екземпляр плану внутрішньогосподарського землевпорядкування з нанесеними контурами ґрунтів і межами всіх земельних ділянок, що обробляються окремо.

На основі поданої інформації для кожного господарства складають авторський оригінал картограм та їх копій, які передають господарству.

Районні і обласні агрохімічні картограм. Перш ніж приступити до складання районних та обласних агрохімічних картограм, необхідно спочатку узагальнити матеріали за один цикл грунтово–агрохімічного обстеження в масштабах адміністративного району та області. Узагальнення виконується по всіх типах сільськогосподарських угідь. Елементарною одиницею узагальнення для району є господарство, для області – адміністративний район.

Якщо територія району розташована в 2–х природно–сільськогосподарських провінціях, то до кожної з них відносять господарства згідно прийнятого районування, а у зведену відомість записують дані розподілу площ грунтів як по провінції, так і в цілому по району.

Техніка розфарбовування та штриховки всіх картограм – загальноприйнята. Зверху картограми розташовують її найменування, під яким вказують масштаб, рік складання картограми, цикл обстеження. Під картограмою розміщують експлікацію, штамп, умовні позначення.

Експлікація має конкретний зміст, а саме: номер агрохімічної групи, колір розфарбування, вміст поживних елементів в мг на 1 кг грунту, ступінь кислотності за величиною рН сольової витяжки та площі грунтів по агрохімічних групах і сільськогосподарських угіддях (рілля, в т.ч. зрошувана та осушена; сіножаті, в т.ч. поліпшені; пасовища, в т.ч. окультурені; багаторічні насадження, в т.ч. сади, ягідники, виноградники). Площі подаються як в гектарах, так і в процентах.


У правому нижньому куті картограми розміщують штамп, в якому вказують назву Обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції “Облдержродючість”, що виготовила картограму, підписи директора, начальника грунтово–агрохімічного відділу, відповідального ґрунтознавця – агрохіміка, картографа, а також ставлять печатку установи–виконавця.

Виготовлені екземпляри районних картограм передаються обласному (районному) об’єднанню “Сільгоспхімія” та районному управлянню сільського господарства. Один екземпляр залишається в “Облдержродючості” і використовується при складанні обласних агрохімічних картограм, які передаються зацікавленим установам обласного масштабу.

До картограм додається пояснювальна записка такого змісту: основні відомості про район чи області, їх географічне положення; схеми розташування господарств в районі та районів в області; детальна характеристика грунтів із зведеними таблицями показників агрохімічного стану земель сільськогосподарського використання; аналіз результатів останнього циклу грунтово–агрохімічного обстеження сільськогосподарських угідь порівняно з попередніми (динаміка показників родючості, тенденція їх змінення); таблиці рекомендованих норм добрив для одержання запланованих урожаїв; рекомендації по вапнуванню та гіпсуванню грунтів. Бажано також навести розрахунки потреби районів і області в агрохімічних засобах.

Пояснювальна записка повинна закінчуватися розрахунками економічного ефекту від проведення агрохімічного обстеження сільськогосподарських угідь.

Еколого–агрохімічний паспорт поля (ділянки) – це сукупність даних про стан поля (ділянки), записаних в спеціальних карточках (таблицях).

В адресній частині еколого–агрохімічного паспорту поля вказують область, район, населений пункт, землекористувача, сівозміну, № поля, площу поля, назву грунту.

В оперативній частині вказують відомості про показники стану грунту (агрофізичні, агрохімічні і рівень забруднення грунтів).

Еколого–агрохімічні паспорти поля (ділянки) складають в “Облдержродючості” по результатам дослідження грунту.


9. Характеристика різних типів вологи в грунті

Агроному–хіміку на практиці часто доводиться визначати гігроскопічну і польову вологу ґрунту.

Знати вміст гігроскопічної вологи необхідно для того, щоб можна було зробити перерахунки результатів аналізу ґрунту на абсолютно суху масу.

Гігроскопічна волога – це волога з навколишнього повітря, адсорбована ґрунтовими часточками. Ґрунт утримує її силою, що в декілька разів перевищує всисну силу коренів, тому вона не доступна для рослин.

Максимальна гігроскопічність – це волога, яка адсорбується з повітря при повному насиченні його водяною парою. Знаючи максимальну гігроскопічність, можна обчислити коефіцієнт в’янення, вологість ґрунту, за якої починається стійке в’янення рослин.



10. Вміст азоту, фосфору і калію в ґрунті

Різні грунти мають неоднаковий склад та вміст мінеральних і органічних речовин. Тому і вміст основних елементів живлення в них неоднаковий. У грунті поживні речовини перебувають, як правило, в недоступних або важкодоступних для рослин сполуках. Більшість азоту входить до складу органічних речовин грунту, переважна кількість фосфору знаходиться у важкорозчинних мінеральних сполуках і значна частина – у формі органічних сполук, основна кількість калію входить до складу нерозчинних алюмосилікатних мінералів. Тому для оцінки ефективної родючості грунту користуються даними про вміст у ньому доступних для рослин поживних речовин.

Під впливом сільськогосподарського використання грунтів у них змінюється вміст валових запасів і, особливо, рухомих форм поживних речовин. Оскільки 98 – 99% всього азоту грунту знаходиться в складі органічних сполук, то вміст і динаміка його в грунті залежать від динаміки гумусу.

Найбільших змін зазнає фосфатний режим грунтів. Значну частину внесеного з добривами фосфору (близько 80% від загального вмісту) рослини не використовують у перший рік і він залишається у грунті. На відміну від азоту залишкові фосфати майже не переміщуються вглиб профілю і їх втрати обмежуються лише змивом на схилах під впливом процесів ерозії. Нині середньозважений вміст Р2О5 в орних грунтах України становить 9,3 мг/100 г грунту.

Грунти України в цілому добре забезпечені калієм. Вміст рухомих форм калію в грунтах збільшується у напрямку від північно–західних районів Полісся до південно–західних районів Степу.

Середньозважений вміст калію в орних грунтах України становить:

  • в зоні Полісся – 10 мг/100 г грунту;

  • в зоні Лісостепу – 15 мг/100 г грунту;

  • в зоні Степу – 18 мг/100 г грунту.

У підвищенні вмісту речовин у грунті важлива роль належить органічним і мінеральним добривам.

11. Вміст гумусу в грунті

Вміст органічної речовини в грунті визначають за наявністю в ньому гумусу, що є одночасно основним показником родючості грунту.

Гумус – одне з головних джерел азотного та мінерального живлення рослин. Він містить всі елементи, необхідні для живлення рослин, а також ферменти, антибіотики, вітаміни та інші речовини. Він відіграє важливу роль у регулюванні фізико–механічних і водно–фізичних властивостей, у створенні оптимальних водного, повітряного і теплового режимів, регулює вплив сонячного світла на біологічну активність та родючість верхнього шару грунту.

Американські вчені Л.Г.Александр і Х.Е.Мідлтон в 1955 році висловили думку, що вміст органічної речовини в грунті є показником його стану і фізичних умов, аналогічно тому, як температура тіла є показником фізичного стану людини.

Таблиця 2.

Динаміка агрохімічних показників грунтів Полтавської області


Роки обстеження

Середньозважені показники

рН

Гумус

Р2О5

К2О

1971 – 1975

6,22

не проводилися визначення

96,1

123,0

1976 – 1980

6,19

101,5

118,1

1981 – 1985

6,07

116,5

127,1

1986 – 1990

6,09

3,67

124,7

144,0

1991 – 1995

6,17

3,57

139,7

127,5

1996 – 2000

6,22

3,32

132,7

115,2

2001 – 2005

6,15

3,39

114,4

108,1



Аналіз води

12. Джерела водопостачання

До джерел водопостачання належать різні природні води.

Атмосферні опади – це дощова і снігова вода. Утворюються в результаті конденсації парів. Ця вода близька до дистильованої. Вона має дуже мало солей і розчинених газів, м’яка, без смаку. В атмосферній воді є органічні речовини, мінеральний пил і мікроорганізми, які потрапляють із повітря під час проходження її через атмосферу. Дощова вода, зібрана над лісовими масивами і полями, має менше пилу, мікроорганізмів і різних хімічних домішок. Снігова вода часто буває поганої якості, оскільки внаслідок тривалого лежання сніг дуже забруднюється. Атмосферні води використовують для напування тварин тільки у безводних районах.

Наземні води – це річки, озера, ставки, лимани, водосховища, моря, болота.

  • Річкова вода – бере початок від атмосферних, болотних, озерних і джерельних вод, а також від розставання снігу і льоду. Перебуваючи в більш низькій частині місцевості, річки збирають поверхневі стоки з площі водозбірного басейну й інколи стають дуже забрудненими. Під час весняних повеней, зливових і дощових паводків річкова вода містить багато каламуті та органічних речовин. У зв’язку з цим її якість непостійна і впродовж року різко змінюється. Річкова вода більше забруднюється весною і восени. На склад і якість води впливають стан берегів і характер місцевості, яка прилягає до річки. Якщо річка тече через великі населені пункти і промислові райони, то в неї потрапляють стічні води й інші нечистоти, вона нерідко буває шкідлива в санітарному відношенні. Річки, які протікають далеко від населених пунків, зазвичай мало забруднені і їхня вода доброї якості. Температура води річок залежить від температури навколишнього середовища. Мінеральних солей у цих водах небагато, тому вони завжди м’які. Кількість органічних речовин і мікроорганізмів залежить від ступеня забрудненості води.

  • Озера – водойми зі стоячою водою. Залежно від населеності місцевості, характеру берегів, величини і глибини водойм, пори року склад і якість озерної води різко коливається. Хімічний і бактеріологічний склад озерних вод подібний до складу річкових. Але завдяки повільній течії або її відсутності озерна вода краще відстоюється і звільнюється від домішок різних речовин і мікроорганізмів. Глибокі озера, де є джерельна вода, а також озера, розміщені далеко від густонаселених місць і промислових підприємств, мають воду звичайно доброї якості. Малі озера, з низькими берегами і стоячою водою, навпаки, сильно забруднюються, і якість води в них дуже погана.

  • Водосховища – це штучні водойми великих розмірів, утворені внаслідок зарегулювання греблями долин річок, виходів із озер, гірських потоків і щілин. Водою вони поповнюються насамперед у період весняних повеней.

  • Вода боліт повністю непридатна для напування тварин і для іншого вжитку у зв’язку з великою забрудненістю її органічними речовинами, а також яйцями гельмінтів, мікроорганізмами . Така вода загниває, “цвіте” і, як засвідчує ветеринарна практика, спричинює різні захворювання тварин.


Підземні води – це води, які залягають на різних глибинах земної кори. Вони утворюються в наслідок фільтрації атмосферних і поверхневих вод у глиб землі. Просочуючись крізь землю і водопропускні породи ґрунту, атмосферна вода звільняється від забруднень і мікроорганізмів, збагачується мінеральними солями, мікроелементами і вуглекислотою. Підземні води залежно від природних умов розподілені нерівномірно, перебуваючи на різній глибині, мають різну потужність і якість. Води, розташовані на глибині до 8 м, називають верховодкою або ґрунтовою водою. Запаси такої води звичайно невеликі і залежать від кількості опадів, які випадають у тій чи іншій місцевості. Верховодка може легко забруднюватися нечистотами, наприклад, через просочування стічних вод, гнойових стоків. Ці води мають постійну температуру, вільні від різних домішок і містять мало мікроорганізмів, більше мінералізовані ніж поверхневі води. Грунтові води вирізняються добрими санітарними якостями. Підземні води, розташовані між двома водонепроникними шарами порід, називають міжпластовими або артезіанськими (безнапірними або напірними) водами. Ці води багаті на кисень, мають сталу температуру, багаті на мінеральні солі, відмінної якості, відповідають усім санітарно–гігієнічним вимогам. Грунтові та артезіанські води інколи виходять на поверхню землі й утворюють джерела та ключі. Вони бувають нисхідні (на схилах) – вода із водоносного горизонту тече зверху, і висхідні – вода із водоносного горизонту витікає знизу. Здебільшого джерельним водам властиві високі санітарні якості, рівноцінні артезіанській воді, вони є добрими джерелами водопостачання.


13. Відбір проб питної води

  1. Дані вимоги розповсюджуються на питну воду і встановлюють правила відбору, транспортування і зберігання проб води, що продається централізованими системами господарсько–питного водопостачання і водопроводами, що подають воду одночасно для господарсько–питних і виробничих цілей.

  2. Дані вимоги не розповсюджуються на відбір проб із джерел водопостачання і на відбір проб води, що призначена для бактеріологічного аналізу.

  3. Об’єм проби встановлюється в залежності від досліджуваних інгредієнтів і вказаний у відповідному стандарті на метод аналізу і обов’язковому додатку.

  4. Проби відбирають в хімічні чисті посудини з притертими пробками (допускаються коркові і поліетиленові пробки), виготовлені з міцного, безкольорового хімічно стійкого скла або в поліетиленові посудини, що дозволені для контакту з питною водою. Проби, що призначені для аналізу на вміст органічних речовин, відбирають тільки в скляні посудини з притертими пробками.

  5. Відбір проби проводять після спуску води на протязі не менше 15 хвилин при повністю відкритому крані.

  6. Перед відбором проби посудину не менше ніж два рази споліскують водою, що підлягає дослідженню.

  7. Посудина заповнюється водою до верху. Перед закриттям посудини пробкою верхній шар води зливають так, щоб під пробкою залишався шар повітря об’ємом 5 – 10 см3. В загальний посуд відбирають пробу на аналіз тільки тих інгредієнтів, які мають спільні умови консервування і зберігання.

  8. Визначення залишкового хлору, озону і запаху (без нагрівання) проводиться на місці відбору проби.

  9. Для доставки в лабораторію посудини з пробами упаковують в тару, яка забезпечує повну цілісність і запобігає від різких перепадів температури.

  10. Воду необхідно досліджувати в день відбору проб. Якщо це неможливо, відібрані проби поміщають для зберігання в холодильник і консервують. Способи консервування і умови зберігання вказані у відповідних стандартах на методи аналізу.

  11. Строк зберігання проб і виконання аналізу не повинен перевищувати 72 години з моменту відбору.

  12. Тривалість зберігання води зазначають в протоколі аналізу.