Файл: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Лизогуб В. Г., Богдан Т. В., Шараєва М. Л.pdf
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 06.12.2023
Просмотров: 221
Скачиваний: 1
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
89
ПОБІЧНІ ДІЇ
ПСИХОТРОПНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
Значним досягненням нашого часу є становлення психофар- макології і широка клінічна апробація психотропних засобів.
Психіатри і невропатологи отримали зрештою достатньо активні
ЛЗ, які дозволяють цілеспрямовано вплинути на нервово-пси- хічні процеси. Згідно з сучасною класифікацією психотропні
препарати поділяються на
такі групи:
1.
Нейролептичні засоби.
2.
Транквілізатори.
3.
Седативні засоби.
4.
Антидепресанти.
5.
Препарати літію.
6.
Засоби, стимулюючі центральну нервову систему.
Багато вчених вважає, що якби не велика користь, яку прино- сить психотерапія, то частота і серйозність побічних реакцій, які
спостерігаються у пацієнтів, могли би різко обмежити застосу- вання психотропних засобів.
Можливі побічні реакції психотропних засобів можна
об’єднати в такі групи:
–
психопатологічного характеру (депресія, зміни стану сві- домості)
– невропатологічного характеру (різноманітна екстрапіра- мідна симптоматика, судомний синдром)
– соматичного характеру (у тому числі перебігаючі за типом медикментоної алергії).
Існує ще один важкий наслідок побічної дії, властивий усім психотропним засобам, який має не тільки медичне значення,
але і велике соціальне значення, –
це медикаментозна залеж-
ність. Утворюючи у людини своєрідний певний психічний стан,
психотропні засоби здатні викликати деяку подібність ейфорії і
абстиненції, які є роковою причиною медикаментозної залежно- сті. Наркоманії, які викликаються психотропними засобами, опи- сані для всіх без винятку препаратів даної групи.
Пригнічуючий вплив нейролептичних, або антипсихотичних речовин використовується при афективних розладах і станах збудження. Саме у зменшенні збудження і полягає антипсихотич- ний ефект цих речовин. Основну групу нейролептичних засобів складають похідні фенотіазіну (пропазин, аміназин), а головним
їх представником є аміназин. Аміназин (хлорпромазин, мегафон,
плегомазин) знижує больову чутливість і потенціює дію знебо-
90
Стан сонливості і відчуття фізичної втоми, пов’язане з розслаб- ленням мускулатури, приводить до зниження працездатності. Це необхідно враховувати як проти показ для призначення препара- тів бензодізнпіну особам, професія яких вимагає напруження уваги і точної координації рухів (оператори, водії транспорту,
особам інтелектуальної роботи.
У виражених випадках
дискоординаційних симптомоком-
плекс переходить у так званий синдром імпрегнації, який про- являється невпевненою ходою, тремором кінцівок, голово- кружінням, відчуттям згинання колін. Синдром імпрегнації ви- кликає хлозепід (еленіум) і менше сібазон (седуксен), інші пре- парати цієї групи менш токсичні. Синдром імпрегнації
викликається через повільне виділення із організму (до 48 год.).
Із інших побічних явищ при призначенні бензодіазепінів відмі- чається зниження гостроти зору, диплопія, порушення акомода- ції, підвищення внутрішньоочного тиску, шкірний свербіж,
нудота, закрепи, порушення менструального циклу, зниження лі- бідо. Інколи на початку лікування спостерігається парадоксальна реакція у вигляді дратівливості і психомоторного збудження.
Останніми роками з’явилися нові препарати, які суттєво від- різняються від бензодіазепінів не тільки малою токсичністю, але
і такими особливостями дії, які дозволяють їх виділити в окрему
групу денних транквілізаторів. Ці препарати (мебікар, літоніт,
оксілідін, фені бут) як і інші транквілізатори, знімають дратівли- вість, зменшують тривогу, знімають страх. Але, на відміну від
інших транквілізаторів, вони не викликають зниження м’язевого тонусу сонливості, психічної в’ялості, а в стресових ситуаціях покращують самоопанування, підвищують адекватність пове- дінки і рішень, підвищують операторську діяльність людини.
Саме ці властивості дозволяють назвати ці препарати денними транквілізаторами, тобто тими, які приймаються у денний час (в робочий час).
Механізм дії цих речовин полягає в тому, що вони знижують лабільність коркових нейронів і блокують ретикулярну формацію стовбура головного мозку, впливають на емоціогенні структури лімбічної системи, знижуючи активність окисного фосфорилю- вання і зменшуючи активність дихальних і окисно відновлюваль- них ферментів нейронів. Важливою особливістю денних тран- квілізаторів є незначна кількість побічних реакцій. Так, при при- йомі оксолідіна в окремих випадках відмічається сухість у роті,
легка нудота. При парентеральному введені інколи з’являється відчуття легкого сп’яніння. При прийомі мебікару можливі алер-
95
ПОБІЧНІ ДІЇ
ПСИХОТРОПНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
Значним досягненням нашого часу є становлення психофар- макології і широка клінічна апробація психотропних засобів.
Психіатри і невропатологи отримали зрештою достатньо активні
ЛЗ, які дозволяють цілеспрямовано вплинути на нервово-пси- хічні процеси. Згідно з сучасною класифікацією психотропні
препарати поділяються на
такі групи:
1.
Нейролептичні засоби.
2.
Транквілізатори.
3.
Седативні засоби.
4.
Антидепресанти.
5.
Препарати літію.
6.
Засоби, стимулюючі центральну нервову систему.
Багато вчених вважає, що якби не велика користь, яку прино- сить психотерапія, то частота і серйозність побічних реакцій, які
спостерігаються у пацієнтів, могли би різко обмежити застосу- вання психотропних засобів.
Можливі побічні реакції психотропних засобів можна
об’єднати в такі групи:
–
психопатологічного характеру (депресія, зміни стану сві- домості)
– невропатологічного характеру (різноманітна екстрапіра- мідна симптоматика, судомний синдром)
– соматичного характеру (у тому числі перебігаючі за типом медикментоної алергії).
Існує ще один важкий наслідок побічної дії, властивий усім психотропним засобам, який має не тільки медичне значення,
але і велике соціальне значення, –
це медикаментозна залеж-
ність. Утворюючи у людини своєрідний певний психічний стан,
психотропні засоби здатні викликати деяку подібність ейфорії і
абстиненції, які є роковою причиною медикаментозної залежно- сті. Наркоманії, які викликаються психотропними засобами, опи- сані для всіх без винятку препаратів даної групи.
Пригнічуючий вплив нейролептичних, або антипсихотичних речовин використовується при афективних розладах і станах збудження. Саме у зменшенні збудження і полягає антипсихотич- ний ефект цих речовин. Основну групу нейролептичних засобів складають похідні фенотіазіну (пропазин, аміназин), а головним
їх представником є аміназин. Аміназин (хлорпромазин, мегафон,
плегомазин) знижує больову чутливість і потенціює дію знебо-
90
люючих, наркотичних і снодійних засобів. Він володіє седатив- ним ефектом, сприяє розслабленню скелетної мускулатури, зни- жує температуру тіла, виявляє протиблювотну, протиікотну,
антигіпертензивну дії. Сума цих властивостей дозволяє широко застосовувати аміназин в хірургічній, акушерській, терапевтич- них клініках. Але головними галузями застосування аміназину є
невропатологія і психіатрія. Типові побічні ефекти розвиваються залежно від фази дії аміназину.
Перша фаза триває 10-12 годин
і супроводжується різким почащанням пульсу, падінням артері- ального тиску можливий розвиток ортостатичного колапсу. Ли- хоманка, вимушені рухи м’язів обличчя і плечового поясу,
диспепсичними розладами.
Друга фаза – це фаза адаптації орга- нізму. Але, якщо застосування тривале, то на 2-3-му тижні може наступити друга хвиля побічних явищ, які умовно можна розді- лити на виражені системні порушення і мало диференційовані
загальні явища.
Системні порушення спостерігаються у жінок у 2-3 рази ча- стіше, ніж у чоловіків. Тут у першу чергу розглядаються гемато- логічні порушення: лейкопенія, агранулоцитоз, підвищення згортання крові. Ці побічні явища, хоча і не часто (1-6% хворих з різними даними), вимагають уваги, тому, що можуть приводити до смертельного наслідку.
Другим за частотою (0,2-5%) важким побічним ефектом є
токсичний вплив на паренхіму печінки і алергізуючий вплив на клітини жовчних ходів, що приводить до розвитку алергічної
жовтяниці, яка у 4% хворих закінчується летально.
Третім за частотою побічним ефектом є ураження шкіри
і слизових оболонок у вигляді дерматозного і дерматозно-папуль- озного дерматиту, глоситу, кон’юнктивіту, набряку Квінке. Ці
прояви носять дуже виражений характер і зустрічаються у 2-4,6%
хворих.
Необхідно відмітити, що ці алергічні реакції на аміназин мо- жуть мати контактний характер. Професійні захворювання під дією аміназину зстрічаються у 1-3% працівників, зникають після призупинення контакту, але поновлюються з вираженістю при поновленні контакту.
До
найсерйозніших побічних реакцій при тривалому засто- суванні великих дозаміназину є психічні порушення. Частіше всього вони проявляються в глибокій депресії, на тлі якої розви- ваються напади психомоторного збудження, часто зі спробами самовбивства. Описуються епізодичні помутніння свідомості з деперсоналізацією і дереалізацією. Ці ускладнення спостері-
91
антигіпертензивну дії. Сума цих властивостей дозволяє широко застосовувати аміназин в хірургічній, акушерській, терапевтич- них клініках. Але головними галузями застосування аміназину є
невропатологія і психіатрія. Типові побічні ефекти розвиваються залежно від фази дії аміназину.
Перша фаза триває 10-12 годин
і супроводжується різким почащанням пульсу, падінням артері- ального тиску можливий розвиток ортостатичного колапсу. Ли- хоманка, вимушені рухи м’язів обличчя і плечового поясу,
диспепсичними розладами.
Друга фаза – це фаза адаптації орга- нізму. Але, якщо застосування тривале, то на 2-3-му тижні може наступити друга хвиля побічних явищ, які умовно можна розді- лити на виражені системні порушення і мало диференційовані
загальні явища.
Системні порушення спостерігаються у жінок у 2-3 рази ча- стіше, ніж у чоловіків. Тут у першу чергу розглядаються гемато- логічні порушення: лейкопенія, агранулоцитоз, підвищення згортання крові. Ці побічні явища, хоча і не часто (1-6% хворих з різними даними), вимагають уваги, тому, що можуть приводити до смертельного наслідку.
Другим за частотою (0,2-5%) важким побічним ефектом є
токсичний вплив на паренхіму печінки і алергізуючий вплив на клітини жовчних ходів, що приводить до розвитку алергічної
жовтяниці, яка у 4% хворих закінчується летально.
Третім за частотою побічним ефектом є ураження шкіри
і слизових оболонок у вигляді дерматозного і дерматозно-папуль- озного дерматиту, глоситу, кон’юнктивіту, набряку Квінке. Ці
прояви носять дуже виражений характер і зустрічаються у 2-4,6%
хворих.
Необхідно відмітити, що ці алергічні реакції на аміназин мо- жуть мати контактний характер. Професійні захворювання під дією аміназину зстрічаються у 1-3% працівників, зникають після призупинення контакту, але поновлюються з вираженістю при поновленні контакту.
До
найсерйозніших побічних реакцій при тривалому засто- суванні великих дозаміназину є психічні порушення. Частіше всього вони проявляються в глибокій депресії, на тлі якої розви- ваються напади психомоторного збудження, часто зі спробами самовбивства. Описуються епізодичні помутніння свідомості з деперсоналізацією і дереалізацією. Ці ускладнення спостері-
91
гаються частіше у хворих неврозами.
Як
рідкі наслідки побічних дій фенотиазинової терапії опи- суються: цукровий діабет, некротичний нефроз, еритропенія, ео- зинофілія, диспротеїнемія, шкірний меланоз, атрофія зорового нерву, порушення ЕКГ, пізній хореоїдний синдром, стійкі екстра- пірамідні порушення.
До загальних побічних явищ відносяться неясні блукаючі
больові відчуття і парестезії, диспепсичні і дизуричні симптоми,
тимчасове падіння або підвищення температури тіла, порушення акомодації, інколи стерті ендокринні порушення.
Другою підгрупою нейролептичних препаратів є алкалоїди
раувольфії зміїної.
Головний представник цієї групи є
резерпін. Інші представ- ники раувольфії зміїної (дезерпідин, ресцинамін) повторюють ефекти резерпіну, тому застосовуються обмежено. Резерпін (сер- пазил, рауседил, раунорин, раупазил, сезараупін) – речовина своєрідної дії. Він володіє седативним ефектом; збуджує деякі ді- лянки головного мозку, про що свідчить підвищення больової
чутливості і зменшення знеболювального ефекту морфіну і
інших анальгетиків; збільшує ефект судомних отрут (стрихнін,
коразол) і зменшує протисудомний ефект, він не блокує адрено- рецепторів, а володіє чіткою холінергічною дією. Встановлено,
що резерпін помітно знижує рівень норадреналіну і серотоніну в тканинах мозку та інших тканинах, що приводить до пору- шення передачі симпатичних імпульсів у тому числі і судинно- звужуючих. Резерпін стимулює підкоркові парасимпатичні
центри. В результаті такого поєднання центральних і периферич- них впливів резерпін знижує артеріальний тиск, викликає бради- кардію і посилює моторику і секрецію в шлунку і кишківнику.
Резерпін широко використовується як надійний гіпотензивний засіб і як нейролептик в психіатрії. Саме в психіатричній прак- тиці широко розкриваються побічні дії резерпіна, тому що тут він застосовується у великих дозах. Негативна його дія про- являється на психіці, серцево-судинній системі, шлунково-киш- ковому тракті.
Найбільш типовою побічною дією резерпіна є глибока де-
пресія, яка виникає у психічно хворих людей на більш пізніх ета- пах лікування і при застосуванні великих доз. Депресії
передують заспокоєння збуджених хворих, сонливість, зняття емоційної напруги. Депресія як правило супроводжується син- дромом Паркінсона. Розвиток депресії пояснюється зниженням норадреналіну і серотоніну в тканинах мозку. У хворих, які при-
92
Як
рідкі наслідки побічних дій фенотиазинової терапії опи- суються: цукровий діабет, некротичний нефроз, еритропенія, ео- зинофілія, диспротеїнемія, шкірний меланоз, атрофія зорового нерву, порушення ЕКГ, пізній хореоїдний синдром, стійкі екстра- пірамідні порушення.
До загальних побічних явищ відносяться неясні блукаючі
больові відчуття і парестезії, диспепсичні і дизуричні симптоми,
тимчасове падіння або підвищення температури тіла, порушення акомодації, інколи стерті ендокринні порушення.
Другою підгрупою нейролептичних препаратів є алкалоїди
раувольфії зміїної.
Головний представник цієї групи є
резерпін. Інші представ- ники раувольфії зміїної (дезерпідин, ресцинамін) повторюють ефекти резерпіну, тому застосовуються обмежено. Резерпін (сер- пазил, рауседил, раунорин, раупазил, сезараупін) – речовина своєрідної дії. Він володіє седативним ефектом; збуджує деякі ді- лянки головного мозку, про що свідчить підвищення больової
чутливості і зменшення знеболювального ефекту морфіну і
інших анальгетиків; збільшує ефект судомних отрут (стрихнін,
коразол) і зменшує протисудомний ефект, він не блокує адрено- рецепторів, а володіє чіткою холінергічною дією. Встановлено,
що резерпін помітно знижує рівень норадреналіну і серотоніну в тканинах мозку та інших тканинах, що приводить до пору- шення передачі симпатичних імпульсів у тому числі і судинно- звужуючих. Резерпін стимулює підкоркові парасимпатичні
центри. В результаті такого поєднання центральних і периферич- них впливів резерпін знижує артеріальний тиск, викликає бради- кардію і посилює моторику і секрецію в шлунку і кишківнику.
Резерпін широко використовується як надійний гіпотензивний засіб і як нейролептик в психіатрії. Саме в психіатричній прак- тиці широко розкриваються побічні дії резерпіна, тому що тут він застосовується у великих дозах. Негативна його дія про- являється на психіці, серцево-судинній системі, шлунково-киш- ковому тракті.
Найбільш типовою побічною дією резерпіна є глибока де-
пресія, яка виникає у психічно хворих людей на більш пізніх ета- пах лікування і при застосуванні великих доз. Депресії
передують заспокоєння збуджених хворих, сонливість, зняття емоційної напруги. Депресія як правило супроводжується син- дромом Паркінсона. Розвиток депресії пояснюється зниженням норадреналіну і серотоніну в тканинах мозку. У хворих, які при-
92
ймали резерпін як гіпотензивний засіб депресія не розвивалася,
але розвинулася сонливість і пригніченість настрою.
До частих побічних дій резерпіну належать різка гіпотонія і
брадикардія, які поєднуються між собою, і є загрозою розвитку ортостатичного колапсу і гострої серцево-судинної недостатно- сті. Можливе виникнення порушення серцевого ритму – екстра- систолічна аритмія.
Особливої уваги заслуговує
побічна дія резерпіну на шлун-
ково-кишковий тракт. У процесі лікування у хворих виникають болі в животі, нудота, проноси, які пояснюють ваготропною дією резерпіну. У окремих випадках можливі такі більш серйозні уск- ладнення, як загострення виразкової хвороби аж до кровотечі.
Це пояснюється тим, що резерпін різко і тривало стимулює
шлункову секрецію. Такий сильний парасимпатичний ефект су- проводжується розширенням судин слизової оболонки шлунку.
Поєднання цих факторів і приводить до загострення виразкової
хвороби і розвитку кровотечі.
Алергічні побічні дії резерпіну проявляються рідко у вигляді
набряку слизової оболонки носа і окремих частин шкіри. Ці ре- акції пояснюють не стільки алергічною природою, а порушенням під дією резерпіну виділення гіпофізом (гіпоталамусом) гормону вазопресину. До рідких побічних реакцій відносять дизуричні
явища, порушення менструального циклу, статевого потягу. За- гальною для всіх нейролептиків побічною дією є медикаментозна залежність. Відміна препаратів після тривалого прийому супро- воджується синдромом абстиненції непереборним бажанням по- вторного прийому препарату. Залежність від нейролептиків розвивається не так швидко і не так яскраво виражена, як при за- стосуванні класичних наркотиків (морфіну чи кокаїну), але до- сить сильна і вимагає удосконалення лікувальних заходів щодо застосування цієї групи психотропних засобів із метою призна- чення їх тільки за абсолютними показами.
Транквілізатори, або атарактичні препарати, являють собою найбільш популярну групу психотропних засобів. Неза- лежно від хімічної структури всі транквілізатори утворюють за- гальний заспокійливий ефект, який проявляється у зменшенні
напруження, хвилювання, тривоги і страху, афективної нестійко- сті і збудженості. Такого роду комплексний ефект наступає без заторможення свідомості, логічного мислення і здатності до аб- страктних розумових висновків. Механізм дії транквілізаторів пов’язують з заторможенням інтерневрального переносу імпуль- сів у ділянці підбугор’я, проте за даними електроенцефалограми
93
але розвинулася сонливість і пригніченість настрою.
До частих побічних дій резерпіну належать різка гіпотонія і
брадикардія, які поєднуються між собою, і є загрозою розвитку ортостатичного колапсу і гострої серцево-судинної недостатно- сті. Можливе виникнення порушення серцевого ритму – екстра- систолічна аритмія.
Особливої уваги заслуговує
побічна дія резерпіну на шлун-
ково-кишковий тракт. У процесі лікування у хворих виникають болі в животі, нудота, проноси, які пояснюють ваготропною дією резерпіну. У окремих випадках можливі такі більш серйозні уск- ладнення, як загострення виразкової хвороби аж до кровотечі.
Це пояснюється тим, що резерпін різко і тривало стимулює
шлункову секрецію. Такий сильний парасимпатичний ефект су- проводжується розширенням судин слизової оболонки шлунку.
Поєднання цих факторів і приводить до загострення виразкової
хвороби і розвитку кровотечі.
Алергічні побічні дії резерпіну проявляються рідко у вигляді
набряку слизової оболонки носа і окремих частин шкіри. Ці ре- акції пояснюють не стільки алергічною природою, а порушенням під дією резерпіну виділення гіпофізом (гіпоталамусом) гормону вазопресину. До рідких побічних реакцій відносять дизуричні
явища, порушення менструального циклу, статевого потягу. За- гальною для всіх нейролептиків побічною дією є медикаментозна залежність. Відміна препаратів після тривалого прийому супро- воджується синдромом абстиненції непереборним бажанням по- вторного прийому препарату. Залежність від нейролептиків розвивається не так швидко і не так яскраво виражена, як при за- стосуванні класичних наркотиків (морфіну чи кокаїну), але до- сить сильна і вимагає удосконалення лікувальних заходів щодо застосування цієї групи психотропних засобів із метою призна- чення їх тільки за абсолютними показами.
Транквілізатори, або атарактичні препарати, являють собою найбільш популярну групу психотропних засобів. Неза- лежно від хімічної структури всі транквілізатори утворюють за- гальний заспокійливий ефект, який проявляється у зменшенні
напруження, хвилювання, тривоги і страху, афективної нестійко- сті і збудженості. Такого роду комплексний ефект наступає без заторможення свідомості, логічного мислення і здатності до аб- страктних розумових висновків. Механізм дії транквілізаторів пов’язують з заторможенням інтерневрального переносу імпуль- сів у ділянці підбугор’я, проте за даними електроенцефалограми
93
вони впливають і на інші ділянки головного мозку. Загальний комплекс транквілізуючого ефекту показує, що речовини цієї
групи не володіють антипсихотичними властивостями, сфера їх застосування обмежується непсихотичними станами з перева- жанням астено-депресивних і астено-іпохондричних явищ .нев- ротичного або соматичного ґенезу. Такі стани можуть часто супроводжувати захворювання внутрішніх органів, але можуть бути окремими симптомами неврологічних синдромів.
У психіатричній практиці транквілізатори призначаються як допоміжні засоби в період ремісії захворювань, наприклад у пе- ріод ремісії шизофренії. Серед похідних пропандіола ведучим препаратом є мепротан (мепробамат, транквілін, мільтаун). По- бічні дії при лікуванні мепротаном незначні. Хворі скаржилися на головокружіння, слабкість, в’ялість, нудоту, тобто ті скарги,
які характерні для неврастенічних станів. Мепротан є малоток- сичним, крім того, якщо його поєднувати в терапії з нейролепти- ками, попобічні дії останніх виникають помітно рідше. Мепротан у рідких випадках може викликати алергічні реакції по типу кро- пив’янки, артралгії, набряк Квінке і диспепсичні розлади. Всі ці
явища швидко проходять після відміни препарату.
Останнім часом досить часто використовуються
транквілі-
зуючі ефекти похідних дифенілметану (амізіли). Ці речовини блокують М-холінореактивні системи висхідної частини ретику- лярної формації, чим знижeють активність коркових структур. E
результаті нормалізуються різко підвищені при неврозах умовно- рефлекторні реакції. Амізил характеризується слабкою антифо- бічною дією. У хворих з психоневрологічними порушеннями він знижує стан тривоги, зменшує емоційний стрес. Терапевтичні
дози амізилу викликають в’ялість, загальну втомлюваність, апа- тію, а також викликають холінолітичний ефект – тобто викли- кають сухість слизових оболонок, порушення акомодації, збіль- шення частоти пульсу. Великі дози супроводжуються ознаками психічної заторможеності: приглушеністю, зниженням здатності
зосередитися, втратою реального мислення. В таких випадках по- дальше лікування необхідно припинити.
Із похідних бензодіазепіна найбільш розповсюджені препа-
рати: хлозепід (еленіум) і сібазон (седуксен), які показані при невротичних станах, що супроводжуються тривогою, збуджен- ням, напруженням, підвищеною дратівливістю, безсонням. Крім транквілізуючої дії на центральну нервову систему, похідні бен- зодіазепіну викликають м’язеву релаксацію і дають помірний снотворний ефект (більш виражений у перші дні застосування).
94
групи не володіють антипсихотичними властивостями, сфера їх застосування обмежується непсихотичними станами з перева- жанням астено-депресивних і астено-іпохондричних явищ .нев- ротичного або соматичного ґенезу. Такі стани можуть часто супроводжувати захворювання внутрішніх органів, але можуть бути окремими симптомами неврологічних синдромів.
У психіатричній практиці транквілізатори призначаються як допоміжні засоби в період ремісії захворювань, наприклад у пе- ріод ремісії шизофренії. Серед похідних пропандіола ведучим препаратом є мепротан (мепробамат, транквілін, мільтаун). По- бічні дії при лікуванні мепротаном незначні. Хворі скаржилися на головокружіння, слабкість, в’ялість, нудоту, тобто ті скарги,
які характерні для неврастенічних станів. Мепротан є малоток- сичним, крім того, якщо його поєднувати в терапії з нейролепти- ками, попобічні дії останніх виникають помітно рідше. Мепротан у рідких випадках може викликати алергічні реакції по типу кро- пив’янки, артралгії, набряк Квінке і диспепсичні розлади. Всі ці
явища швидко проходять після відміни препарату.
Останнім часом досить часто використовуються
транквілі-
зуючі ефекти похідних дифенілметану (амізіли). Ці речовини блокують М-холінореактивні системи висхідної частини ретику- лярної формації, чим знижeють активність коркових структур. E
результаті нормалізуються різко підвищені при неврозах умовно- рефлекторні реакції. Амізил характеризується слабкою антифо- бічною дією. У хворих з психоневрологічними порушеннями він знижує стан тривоги, зменшує емоційний стрес. Терапевтичні
дози амізилу викликають в’ялість, загальну втомлюваність, апа- тію, а також викликають холінолітичний ефект – тобто викли- кають сухість слизових оболонок, порушення акомодації, збіль- шення частоти пульсу. Великі дози супроводжуються ознаками психічної заторможеності: приглушеністю, зниженням здатності
зосередитися, втратою реального мислення. В таких випадках по- дальше лікування необхідно припинити.
Із похідних бензодіазепіна найбільш розповсюджені препа-
рати: хлозепід (еленіум) і сібазон (седуксен), які показані при невротичних станах, що супроводжуються тривогою, збуджен- ням, напруженням, підвищеною дратівливістю, безсонням. Крім транквілізуючої дії на центральну нервову систему, похідні бен- зодіазепіну викликають м’язеву релаксацію і дають помірний снотворний ефект (більш виражений у перші дні застосування).
94
Стан сонливості і відчуття фізичної втоми, пов’язане з розслаб- ленням мускулатури, приводить до зниження працездатності. Це необхідно враховувати як проти показ для призначення препара- тів бензодізнпіну особам, професія яких вимагає напруження уваги і точної координації рухів (оператори, водії транспорту,
особам інтелектуальної роботи.
У виражених випадках
дискоординаційних симптомоком-
плекс переходить у так званий синдром імпрегнації, який про- являється невпевненою ходою, тремором кінцівок, голово- кружінням, відчуттям згинання колін. Синдром імпрегнації ви- кликає хлозепід (еленіум) і менше сібазон (седуксен), інші пре- парати цієї групи менш токсичні. Синдром імпрегнації
викликається через повільне виділення із організму (до 48 год.).
Із інших побічних явищ при призначенні бензодіазепінів відмі- чається зниження гостроти зору, диплопія, порушення акомода- ції, підвищення внутрішньоочного тиску, шкірний свербіж,
нудота, закрепи, порушення менструального циклу, зниження лі- бідо. Інколи на початку лікування спостерігається парадоксальна реакція у вигляді дратівливості і психомоторного збудження.
Останніми роками з’явилися нові препарати, які суттєво від- різняються від бензодіазепінів не тільки малою токсичністю, але
і такими особливостями дії, які дозволяють їх виділити в окрему
групу денних транквілізаторів. Ці препарати (мебікар, літоніт,
оксілідін, фені бут) як і інші транквілізатори, знімають дратівли- вість, зменшують тривогу, знімають страх. Але, на відміну від
інших транквілізаторів, вони не викликають зниження м’язевого тонусу сонливості, психічної в’ялості, а в стресових ситуаціях покращують самоопанування, підвищують адекватність пове- дінки і рішень, підвищують операторську діяльність людини.
Саме ці властивості дозволяють назвати ці препарати денними транквілізаторами, тобто тими, які приймаються у денний час (в робочий час).
Механізм дії цих речовин полягає в тому, що вони знижують лабільність коркових нейронів і блокують ретикулярну формацію стовбура головного мозку, впливають на емоціогенні структури лімбічної системи, знижуючи активність окисного фосфорилю- вання і зменшуючи активність дихальних і окисно відновлюваль- них ферментів нейронів. Важливою особливістю денних тран- квілізаторів є незначна кількість побічних реакцій. Так, при при- йомі оксолідіна в окремих випадках відмічається сухість у роті,
легка нудота. При парентеральному введені інколи з’являється відчуття легкого сп’яніння. При прийомі мебікару можливі алер-
95