Файл: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Лизогуб В. Г., Богдан Т. В., Шараєва М. Л.pdf

гічні реакції у вигляді шкірного свербіжу і висипань. Підвищена доза фенібуту може викликати сонливість. при прийомі літофіта натще виникає скороминуче почервоніння шкіри обличчя і шиї,
яке супроводжується свербіжем, характерним для всіх препаратів нікотинової кислоти (а лімоніт – препарат нікотинової кислоти).
До препаратів групи денних транквілізаторів медикаментозна залежність не розвивається.
Четверту групу речовин психотропної дії становлять
антиде-
пресанти, або тімолептичні засоби. Основна властивість цих препаратів полягає у зменшенні депресивних станів. Проте при підвищенні дози поряд з антидепресивним починає відмічатися
і стимулюючий ефект, все більш наростаючий при збільшенні
дози препаратів. Особливо важливо врахувати цю особливість при призначенні препаратів даної групи хворим на шизофренію з депресивним синдромом. Застосування антидепресантів у таких хворих неминуче приводить до поряд зі зменшенням де- пресії до посилення марення, галюцинацій і до наростання збуд- ливості. Імізин (тофраніл, іміпрамін, меліпрамін), окрім анти- депресивного ефекту, виявляють також слабку папаверинопо- дібну, сильну антигістамінну дію і гіпотермічний ефект. Методом умовних рефлексів показано, що імізин посилює процес збуд- ження в корі, одночасно послабляючи всі види внутрішнього тор- моження. Подразнюючий процес посилюється і в підкорці, що проявляється підвищенням харчової реакції, статевим збуджен- ням і тахікардією. Імізин впливає переважно на синаптичні хо- лінреактивні системи.
Часті побічні реакції імізину: сухість у роті, порушення ако- модації, головний біль, нудота, блювота, свербіж, парестезія, за- тримка сечовиділення. Можливі напади м’язової слабкості, які
супроводжуються різким падінням артеріального тиску.
Най-
більш важкими побічними діями є психотичні розлади: ма- рення, галюцинації, сплутаність свідомості і збудженість,
маніакальні стани. Ці побічні реакції виникають при тривалому прийомі великих доз імізину. Крім того, після з’єднання з біл- ками імізин набуває виражених антигенних властивостей, тому можуть виникнути алергічні реакції.
Останнім часом з’явилися менш токсичні
антидепресанти
антимоноаміноксидазного механізму дії, наприклад, іналамід.
Ці речовини знижують артеріальний тиск і можуть застосовува- тися при стенокардії. До
побічних реакцій цієї групи відносять минучий головний біль, головокружіння, нудота, пітливість, ви- ражена гіпотензія. В окремих випадках може розвинутися пара-
96

доксальна реакція: піднімається артеріальний тиск (до 170\120
мм.рт.ст.), збільшується частота пульсу і дихання, підвищується температура тіла, розширяються зіниці. Через 5-6 днів після від- міни препаратів всі ці явища зникають без серйозних наслідків.
У 1949 році було виявлено сильну специфічну антиманіа- кальну дію солей літію, особливо у хворих маніакально-депре- сивним психозом. Лікувальна дія солей літію проявлялася і у маніакальній і у депресивній фазах. Клінічна ефективність солей літію висока і становить 100%. Позитивний ефект відмічається через 8-10 днів. Застосування цих препаратів у 8 разів скорочує
частоту і в 10 разів зменшує тривалість маніакальних або депре- сивних станів. Солі літію мають переваги перед іншими психо- моторними засобами. Ці препарати не викликають у хворих заторможеності і сонливості, не впливають на працездатність і в той же час успішно корегують підвищену психомоторну актив- ність. У солей літію є властивість не тільки купувати, але і попе- реджувати афективні розлади. Механізм дії цих препаратів до кінця не вивчений. Найбільш імовірним є механізм транквілізую- чої дії полягає у зміні мембранних потенціалів, через що моду- люється збудливість нейронів в критичних ділянках мозку.
Достовірних даних які саме структури головного мозку є чутли- вими до солей літію в літературі немає. В психіатричній практиці
для отримання антиманіакального ефекту солі літію призна- чаються у великих дозах, хоча літій має властивість кумулюва- тися. Тому за таких умов розвивається побічний переважно токсичний ефект. Отруєння літієм розвивається раптово і може виникнути на будь-якому етапі, починаючи з 7 дня.
Спочатку відмічається шлунково-кишковий синдром – нудота,
блювота, болі в животі, пронос. Потім приєднується м’язова слабкість, спрага, часте сечовиділення, загальна слабкість, затор- моженність, тремор рук. Зазвичай ці симптоми безслідно прохо- дять після відміни препарату, проте описані важкі випадки зі
смертельним наслідком. У таких випадках розвивається вира- женна спрага, посилюється поліурія, прогресує порушення діяль- ності центральної нервової системи. Описані також випадки непереносимості солей літію.
На кафедрі Одеського медичного університету створений новий оригінальний препарат, який є органічним з’єднанням ні- котинової кислоти з літієм (літоніт). Препарат характеризується більш сильним транквілізуючим ефектом, ніж солі літію і ніко- тинової кислоти окремо. Він виявляє заспокійливу дію на хво- рого, знижує збуджуючу дію амфотамінів і дає дуже чіткий

антиагресивний ефект. Позитивним є низька токсичність цього препарату (4-5 разів менше ніж у препаратів солей літію).
Остання група психотропних ЛЗ – це
психомоторні стиму-
лятори, або психоаналептичні засоби (фенамін, мерідил). Речо- вини цієї групи збуджують вищу нервову систему, створюють відчуття бадьорості, знижують сонливість і втомлюваність, по- кращують фізичну і розумову працездатність. Дія цих препаратів проявляється швидко а при внутрішньовенному введенні – мит- тєво.
Такий приємний бадьорий діяльний стан, який викликається психостимуляторами, привернув увагу до молоді. В кінці 967
року в Хайт-Ашбері (квартал в Сан-Франциско, США) відкри- лася спеціальна клініка. За 15 місяців побувало близько 3 000
наркоманів, серед яких багато вводили амфетаміни внутрішньо- венно. Це сама серйозна побічна дія психостимуляторів – лег- кість, з якою виникає залежність від них і дуже великі масштаби розповсюдженості цієї медикаментозної залежності. В підгрупу психостимуляторів включаються похідні пурину (кофеїн), фені- лалкінаміни і їх аналоги, ноотропні препарати. Головний пред- ставник амфотамінів – фенамін. Збуджуюча його дія спрямована переважно на адренореактивні системи висхідної частини рети- кулярної формації. Кора збуджується вторинно. Внаслідок цього він є антагоністом аміназину, а також наркозних і снодійних за- собів і використовується для лікування патологічної сонливості
і пригніченості. Фенамін різко знижує відчуття голоду, що при- вело до того, що його і його аналоги (мефолін, грацідін) викори- стовують для лікування ожиріння. Побічна дія фенамін і його аналогів – це симпатичний вплив на серцево-судинну систему
(підвищення артеріального тиску, тахікардія, різке збільшення потреби в кисню міокардом) і на центральну нервову систему
(рухове і психічне збудження). Амфотаміни суворо протипока- зані при артеріальній гіпертензії, атеросклерозі і серцевій недо- статно.
ПОБІЧНІ ДІЇ ГЛЮКОКОРТИКОЇДІВ
Представники: преднізолона ацетат, метил преднізолон, фто- рокорт, лоринден, мазь триамцинолона.
Існує два види загрози тривалої глюкокортикоїдної терапії:
пригнічення функції наднирників і розвиток змін, подібних син- дрому Іщенко-Кушінга. При застосуванні в протизапальних дозах можливий розвиток непереносимості глюкози, остеопорозу, вугрів.
98

Реакції підвищеної чутливості: не дивлячись на те, що глю- кокортикоїди володіють імунодепресивною й протизапальною діями, зустрічаються
алергічні реакції: кропив’янка, збільшення кількості еозинофілів в крові. Описані анафілактичний шок після
інтраназального введення гідрокортизону, а також небезпечні для життя реакції анафілактичного типу на внутрішньовенне вве- дення гідрокортизону у хворих астмою.
Канцерогенна дія. Істинна карценогенна дія глюкокортикоїдів не установлена, проте добре відомо, що злоякісні новоутворення часто виявляють у хворих, які піддаються імунодепресивному лі- куванню за допомогою тих чи інших препаратів.
Серцево – судинна система
Мінералокортикоїдна дія кортикостероїдів може обумовити затримку солей і води, що в свою чергу інколи приводить до роз- витку артеріальної гіпертензії. Описані відповідні зміни на ЕКГ.
Гіпокаліємія може приводити до аритмій, серцевої недостатності
і до раптової зупинки серця. Тривале лікування глюкокортикої- дами може супроводжуватися артеріїтом. Припинення тривалого лікування у хворих ревматизмом часто викликає розвиток вузли- кового периартеріїту.
Дихальна система.
Останнім часом широко застосовуються глюкокортикоїди у вигляді аерозолей при алергічних ринітах і бронхіальній астмі.
Вони можуть викликати атрофічні зміни, грибкові і інші ура- ження слизової оболонки носа. Інші автори вважають, що такі
аерозолі успішно застосовуються при астмі і, крім кандидозу ро- тової порожнини у 5-10% хворих, не викликають збільшення ча- стоти захворювань органів дихання. Частота і ступінь системних глюкокортикоїдних ефектів залежить від стероїду, який викори- стовується в аерозолі. З іншого боку, у виникненні побічних ефектів можуть бути винні складові частини аерозолей.
Нервова система
Психостимулюючий ефект глюкокортикоїдів залежить від дозування, тривалості лікування і особистості хворого. Діапазон психічних розладів коливається від порушень поведінки, пов’яза- них з підвищеною збудливістю, безсонням, ейфорією, зміною на- строю до психотичних епізодів, які включають маніакальні,
99

депресивні і параноїдні стани, а також гострі інтоксикаційні пси- хози. Тривале лікування глюкокортикоїдами може призвести до атрофії головного мозку.
Неврологічні явища. При тривалому лікуванні глюкокорти- коїдами можуть з’явитися симптоми латентної епілепсії, можли- вим є набряк диску зорового нерва і підвищення внутрішнь- очерепного тиску, особливо у дітей. З іншого боку, застосування глюкокортикоїдів може частково попередити набряк мозгу при хірургічних операціях. При інтратекальному введенні стероїдів можливе підвищення вмісту білку в спинномозковій рідині. Існує
загроза виникнення арахноїдиту й менінгіту. Водночас відмічена сприятлива дія глюкокортикоїдів при лікуванні енцефаліту.
Ендокринна система і обмін речовин
Підвищенні рівні глюкокортикоїдів в плазмі, які досягають при денній дозировці більше 50 мг гідрокортизону. Звичайно протягом 2-х тижнів призводять до ятрогенного синдрому
Іщенка-Кушінга. Спонтанний або індукований синдром Іщенка-
Кушінга характеризується, головним чином, артеріальною гіпер- тензією, появою вугрів, порушеннями зору і статевої функції,
гіпертріхозом або вірилізмом, ожирінням, закругленням обличчя,
психічними симптомами, набряками, сповільненим загоєнням ран. Крім того, можуть спостерігатися підвищення внутрі- шньочерепного тиску, глаукома, катаракта, панкреатит.
ПОБІЧНІ ДІЇ ОНКОПРЕПАРАТІВ (ХІМІОТЕРАПІЇ)
З огляду на недостатній вибір антиканцерогенів неможливо уникнути певного ушкодження здорової тканини, яке викликане побічними ефектами.
Нудота і блювання. Не всі цитостатики викликають блю- вання, та й пацієнти щодо подібних реакцій істотно відріз- няються один від одного. Серед усіх цитостатиків найбільш здатних викликати блювання, є цисплатин та сполуки, що мають платину (кармкстин, лемустин), тому необхідно проводити не- обхідну профілактику. Нудота може тривати 5-7 днів після по- чатку лікування, тому протиблювотне лікування слід розра- ховувати саме на цей період. Для більшості пацієнтів, які лі- куються препаратами з платиною, комбінація метоклопраміду й дексаметазону має найкращий протиблювотний ефект. Ці препа- рати необхідно призначати у адекватних дозах (3-4 мг метокло-
100

праміду на 1 кг маси тіла хворого призначається протягом першої
доби). Прте таке дозування препарату може викликати побічні
ефекти у вигляді екстрапірамідних розладів (посмикування об- личчя, розлади руху язика), особливо у людей молодого віку до
30 років. Дексаметазон призначається у дозі 6 мг у 20 мл фізіо- логічного розчину внутрішньовенно протягом 10-15 хвилин під час введення цисплатину.
Алопеція пов’язана із застосуванням деяких цитотоксинів.
Особливо доксорубіцину та циклофосфаміду. Якщо призначено ці ліки, важливо заздалегідь попередити пацієнта про це (у разі
потреби про необхідність перуки). Втрачене волосся майже за- вжди відновлюється після припинення терапії.
Психологічні впливи: думки про доцільність приходу до лі- каря, емоційні реакції на родину і друзів, вплив на обов’язки на роботі та вдома, почуття тривоги та напруження, поганий на- стрій, депресія, клопоти при паркування машини тощо. Терапевт мусить усвідомлювати той психологічний вплив, який справляє
хіміотерапія на пацієнтів протягом кількох місяців. Якщо хво- рому дати пораду в прийнятній для нього формі, то більшість па- цієнтів терпляче ставляться до повідомлення про діагноз та добре переносять початок лікування і перебувають тривожними
і пригніченими лише у процесі лікування. Усвідомлення цього важливо для лікаря, а постійні запевнення в успіхові лікування та підтримка хворому конче необхідні.
Зріст. Обстеження дітей, які лікувалися від злоякісних ново- утворень, свідчить про те, що поєднання цитостатиків з радіа- цією може викликати зупинку у фізичного росту. Щодо того, чи можуть вони серйозно зашкодити роумовому розвиткові, аргу- менти суперечливі.
Фертильність. У більшості дітей, яких лікували цитостати- ками, до початку статевої зрілості, дітородна функція збережена.
Щодо дорослих, то вони можуть її втратити. Це стосується на- самперед чоловіків. Для жінок ця проблема мінлива. Вона зале- жить від їх менструального циклу до захворювання та періоду до очікуваної менструації. Багато жінок, що страждають злоякіс- ними новоутвореннями, можуть бути субфертильними вже на час встановлення діагнозу, а аменорея є звичним явищем упро- довж того часу, коли жінка лікується. Однак це не загальне явище, оскільки, цитотоксини потенційно тератогенні пацієнтам обох статей. Тому на час хіміотерапії необхідно користування контрацептивними засобами.
Встановлено, що діти, які одержували протиракову терапію,
101