Файл: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Лизогуб В. Г., Богдан Т. В., Шараєва М. Л.pdf
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 06.12.2023
Просмотров: 220
Скачиваний: 1
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
кишкового тракту, генітальному кандидозі. Амфотерицин В ви- користовується переважно для лікування важких системних мі- козів і є поки єдиним полієновим антибіотиком для внутрішньо- венного введення.
Всі полієни практично не всмоктуються зі шлунково-кишко- вого тракту при прийомі всередину, та з поверхні неушкодженої
шкіри і слизових оболонок при місцевому застосуванні.
Можливі побічні дії протигрибкових антибіотиків: пору- шення з боку шлунково-кишкового тракту, нефротоксичність, ге- патотоксичність, зниження рівня гемоглобіну, тромбоцитопенія,
гіпокаліємія, неврологічні симптоми. Протипоказання: виражені
порушення функції печінки і нирок. Спільними побічними ефек- тами системними полієнів при прийомі всередину є: нудота, блю- вання, діарея, біль в животі, а також алергічні реакції, при місцевому використанні – роздратування і відчуття печіння шкіри.
Ліпосомальний амфотерицин В – сучасна лікарська форма ам- фотерицину В, інкапсульованого в ліпосоми (везикули, що фор- муються при диспергуванні у воді фосфоліпідів), відрізняється кращою переносимістю. Небажані реакції (анемія, лихоманка,
озноб, гіпотензія), порівняно зі стандартним препаратом, вини- кають рідше.
Грізеофульвін – одне з перших протигрибкових засобів при- родного походження – антибіотик, що продукується цвілевими грибами Penicillium (griseofulvum). Грізеофульвін має вузький спектр активності – ефективний тільки відносно дерматоміцетів.
Застосовується всередину при лікуванні важких форм дермато- мікозів, які погано піддаються лікуванню зовнішніми протигриб- ковими засобами.
Побічні дії грізеофульвіну: травна системи: диспепсія; центральна нервова система: головний біль, запаморочення,
дезорієнтація;
система кровотворення: лейкопенія, рідко лейкоцитоз, еози- нофілія.
При застосуванні гризеофульвіну необхідно контролювати морфологічний склад крові 1 раз в 10-15 днів.
При
виникненні алергічних реакцій слід призначити протиа- лергічну терапію. При посиленні вираженості проявів алергічних реакцій препарат слід відмінити на 3-4 дні. Після зникнення про- явів препарат слід призначити знову, починаючи з 1/2 таб. на добу і поступово, протягом 3-4 днів, підвищуючи її до терапев-
39
Всі полієни практично не всмоктуються зі шлунково-кишко- вого тракту при прийомі всередину, та з поверхні неушкодженої
шкіри і слизових оболонок при місцевому застосуванні.
Можливі побічні дії протигрибкових антибіотиків: пору- шення з боку шлунково-кишкового тракту, нефротоксичність, ге- патотоксичність, зниження рівня гемоглобіну, тромбоцитопенія,
гіпокаліємія, неврологічні симптоми. Протипоказання: виражені
порушення функції печінки і нирок. Спільними побічними ефек- тами системними полієнів при прийомі всередину є: нудота, блю- вання, діарея, біль в животі, а також алергічні реакції, при місцевому використанні – роздратування і відчуття печіння шкіри.
Ліпосомальний амфотерицин В – сучасна лікарська форма ам- фотерицину В, інкапсульованого в ліпосоми (везикули, що фор- муються при диспергуванні у воді фосфоліпідів), відрізняється кращою переносимістю. Небажані реакції (анемія, лихоманка,
озноб, гіпотензія), порівняно зі стандартним препаратом, вини- кають рідше.
Грізеофульвін – одне з перших протигрибкових засобів при- родного походження – антибіотик, що продукується цвілевими грибами Penicillium (griseofulvum). Грізеофульвін має вузький спектр активності – ефективний тільки відносно дерматоміцетів.
Застосовується всередину при лікуванні важких форм дермато- мікозів, які погано піддаються лікуванню зовнішніми протигриб- ковими засобами.
Побічні дії грізеофульвіну: травна системи: диспепсія; центральна нервова система: головний біль, запаморочення,
дезорієнтація;
система кровотворення: лейкопенія, рідко лейкоцитоз, еози- нофілія.
При застосуванні гризеофульвіну необхідно контролювати морфологічний склад крові 1 раз в 10-15 днів.
При
виникненні алергічних реакцій слід призначити протиа- лергічну терапію. При посиленні вираженості проявів алергічних реакцій препарат слід відмінити на 3-4 дні. Після зникнення про- явів препарат слід призначити знову, починаючи з 1/2 таб. на добу і поступово, протягом 3-4 днів, підвищуючи її до терапев-
39
тичної. Грізеофульвін протипоказаний до застосування при ва- гітності та в період лактації. Пацієнтам, які приймають грізео- фульвін, слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості
психомоторних реакцій.
Протипухлинні антибіотики
Препарати цієї групи різні як за хімічною будовою, так і за механізмом протипухлинної дії. На відміну від протимікробних антибіотиків, їм властива висока токсичність для людини. Що- річно в клінічній практиці впроваджуються нові протипухлинні
антибіотики, які дозволяють розширити спектр їх застосування.
Протипухлинну дію більшості антибіотиків зумовлено головним чином їх здатністю утворювати комплекси з ДНК, що призводить до придушення її інформаційної (матричної) функції, тобто до порушення синтезу РНК.
Антрациклінові протипухлинні антибіотики застосовують при багатьох злоякісних новоутвореннях – різних гематологічних видах раку, саркомах м'яких тканин, карциномах та інших солід- них пухлинах. Механізм цитотоксичної дії антрациклінових ан- тибіотиків пов'язаний, головним чином, з інгібуванням синтезу нуклеїнових кислот, порушенням вторинної спіралізаціі ДНК за рахунок взаємодії з топоізомеразою II, а також зв'язуванням з лі- підами клітинних мембран, що супроводжується зміною транс- порту іонів і клітинних функцій. Такий механізм зумовлює
високу антимітотичну активність при низькій вибірковості дії.
Антрациклінові антибіотики надають також імунодепресивну
(мієлосупресивну) і антибактеріальну дію, проте в якості анти- мікробних засобів не застосовуються.
Крім терапевтичної дії всі протипухлинні антрациклінові ан- тибіотики викликають ряд побічних ефектів, обумовлених низь- кою вибірковістю дії. Головним із цих ефектів є
потенційно
необоротна кумулятивна дозозалежна кардіотоксичність, яка
імовірно обумовлена вільнорадикальним пошкодженням клітин- них мембран міокарда. Антрациклінові антибіотики володіють також ембріотоксичними, мутагенними і тератогенними власти- востями. Застосування їх в комбінації з іншими протипухлин- ними засобами дозволяє зменшити дози і знизити частоту і
вираженість токсичних ефектів.
До антрациклінових антибіотиків відносяться рубоміцін, ад- ріаміцін, карміноміцін та брунеоміцин.
Рубоміцин (рубідоміцін, дауноміцин) – антибіотик, виділений
40
психомоторних реакцій.
Протипухлинні антибіотики
Препарати цієї групи різні як за хімічною будовою, так і за механізмом протипухлинної дії. На відміну від протимікробних антибіотиків, їм властива висока токсичність для людини. Що- річно в клінічній практиці впроваджуються нові протипухлинні
антибіотики, які дозволяють розширити спектр їх застосування.
Протипухлинну дію більшості антибіотиків зумовлено головним чином їх здатністю утворювати комплекси з ДНК, що призводить до придушення її інформаційної (матричної) функції, тобто до порушення синтезу РНК.
Антрациклінові протипухлинні антибіотики застосовують при багатьох злоякісних новоутвореннях – різних гематологічних видах раку, саркомах м'яких тканин, карциномах та інших солід- них пухлинах. Механізм цитотоксичної дії антрациклінових ан- тибіотиків пов'язаний, головним чином, з інгібуванням синтезу нуклеїнових кислот, порушенням вторинної спіралізаціі ДНК за рахунок взаємодії з топоізомеразою II, а також зв'язуванням з лі- підами клітинних мембран, що супроводжується зміною транс- порту іонів і клітинних функцій. Такий механізм зумовлює
високу антимітотичну активність при низькій вибірковості дії.
Антрациклінові антибіотики надають також імунодепресивну
(мієлосупресивну) і антибактеріальну дію, проте в якості анти- мікробних засобів не застосовуються.
Крім терапевтичної дії всі протипухлинні антрациклінові ан- тибіотики викликають ряд побічних ефектів, обумовлених низь- кою вибірковістю дії. Головним із цих ефектів є
потенційно
необоротна кумулятивна дозозалежна кардіотоксичність, яка
імовірно обумовлена вільнорадикальним пошкодженням клітин- них мембран міокарда. Антрациклінові антибіотики володіють також ембріотоксичними, мутагенними і тератогенними власти- востями. Застосування їх в комбінації з іншими протипухлин- ними засобами дозволяє зменшити дози і знизити частоту і
вираженість токсичних ефектів.
До антрациклінових антибіотиків відносяться рубоміцін, ад- ріаміцін, карміноміцін та брунеоміцин.
Рубоміцин (рубідоміцін, дауноміцин) – антибіотик, виділений
40
з культури одного з видів променевого гриба.
Побічні дії обумов-
лені кардіотоксичними і міелодепрессівнимі властивостями.
Адріаміцин (адріабластин) – за хімічною структурою відріз- няється від рубоміцина гідроксильною групою замість водню в одного з вуглецевих атомів. Накопичується в серці та легенях.
Основні побічні дії – кумулятивна кардіотоксичність («лі-
карський міокардит»), пригнічення гемопоезу, ураження шлун-
ково-кишкового тракту, шкіри, порушення функції печінки.
Карміноміцин. Механізм дії аналогічний рубоміцину. Го-
ловна токсична дія – пригнічення гемопоезу. Може викликати нудоту, блювоту, рідше – флебіт, алопецію. Кардіотоксичний ефект виражений слабше. Зміни на ЕКГ (у 19% пацієнтів) тран- зиторні.
Брунеоміцин призначають хворим лімфогранульоматозом, ре- тікулосаркомою, лімфосаркомою, хронічним лімфолейкозом.
Пригнічує синтез і викликає руйнування ДНК.
Володіє здатні-
стю пригнічувати функцію не тільки кісткового мозку, але і
лімфоїдної тканини. З боку системи кровотворення: тромбоци- топенія, лейкопенія, анемія. З боку серцево-судинної системи:
кардіоміопатія, серцева недостатність, аритмії. З боку травної си- стеми: стоматит, езофагіт, біль у животі, нудота, блювота, діарея.
З боку репродуктивної системи: азооспермія, аменорея. Алер- гічні реакції: кропив'янка, підвищення температури тіла, анафі- лактоїдні реакції. Інші: алопеція, гіперурикемія, нефропатія.
Місцеві реакції: при введенні в вени малого діаметру або при по- вторному введенні в одну і ту ж вену – склерозування судини;
при екстравазації – некроз тканин.
Доксорубіцин крім інтеркаліруючої дії також порушує мета- болізм заліза, яке є кофактором рибунулкеотідредуктази, тим самим порушуючи нормальний розподіл клітини. Широко засто- совується в усіх видах антипухлинної терапії. Кардіоміопатія,
болі в ділянці серця, порушення серцевого ритму, серцева недо- статність, зниження артеріального тиску, флебіти як прояви по- бічної дії.
Блеоміцин являє собою суміш різних глікопептидів, що про- дукуються Streptomyces verticillus. Він також пригнічує синтез нуклеїнових кислот (головним чином ДНК) й білка, індукуючи фрагментацію ДНК з подальшим утворенням вільних радикалів.
Більш активний на ранніх стадіях пухлинного процесу, відносно мало пригнічує кістковомозкое кровотворення, не має істутної
імуносупресивної дії. Особливістю фармакодинаміки блеоміцину гідрохлориду є його виразна органотропність відносно легеневої
41
Побічні дії обумов-
лені кардіотоксичними і міелодепрессівнимі властивостями.
Адріаміцин (адріабластин) – за хімічною структурою відріз- няється від рубоміцина гідроксильною групою замість водню в одного з вуглецевих атомів. Накопичується в серці та легенях.
Основні побічні дії – кумулятивна кардіотоксичність («лі-
карський міокардит»), пригнічення гемопоезу, ураження шлун-
ково-кишкового тракту, шкіри, порушення функції печінки.
Карміноміцин. Механізм дії аналогічний рубоміцину. Го-
ловна токсична дія – пригнічення гемопоезу. Може викликати нудоту, блювоту, рідше – флебіт, алопецію. Кардіотоксичний ефект виражений слабше. Зміни на ЕКГ (у 19% пацієнтів) тран- зиторні.
Брунеоміцин призначають хворим лімфогранульоматозом, ре- тікулосаркомою, лімфосаркомою, хронічним лімфолейкозом.
Пригнічує синтез і викликає руйнування ДНК.
Володіє здатні-
стю пригнічувати функцію не тільки кісткового мозку, але і
лімфоїдної тканини. З боку системи кровотворення: тромбоци- топенія, лейкопенія, анемія. З боку серцево-судинної системи:
кардіоміопатія, серцева недостатність, аритмії. З боку травної си- стеми: стоматит, езофагіт, біль у животі, нудота, блювота, діарея.
З боку репродуктивної системи: азооспермія, аменорея. Алер- гічні реакції: кропив'янка, підвищення температури тіла, анафі- лактоїдні реакції. Інші: алопеція, гіперурикемія, нефропатія.
Місцеві реакції: при введенні в вени малого діаметру або при по- вторному введенні в одну і ту ж вену – склерозування судини;
при екстравазації – некроз тканин.
Доксорубіцин крім інтеркаліруючої дії також порушує мета- болізм заліза, яке є кофактором рибунулкеотідредуктази, тим самим порушуючи нормальний розподіл клітини. Широко засто- совується в усіх видах антипухлинної терапії. Кардіоміопатія,
болі в ділянці серця, порушення серцевого ритму, серцева недо- статність, зниження артеріального тиску, флебіти як прояви по- бічної дії.
Блеоміцин являє собою суміш різних глікопептидів, що про- дукуються Streptomyces verticillus. Він також пригнічує синтез нуклеїнових кислот (головним чином ДНК) й білка, індукуючи фрагментацію ДНК з подальшим утворенням вільних радикалів.
Більш активний на ранніх стадіях пухлинного процесу, відносно мало пригнічує кістковомозкое кровотворення, не має істутної
імуносупресивної дії. Особливістю фармакодинаміки блеоміцину гідрохлориду є його виразна органотропність відносно легеневої
41
тканини, він не впливає на кровотворення. Застосовують блео- міцин головним чином при комбінованому лікуванні тестикуляр- них видів раку, карцином і лімфом. Так само як і інші проти- пухлинні антибіотики, блеоміцин викликає ряд
побічних ефек-
тів, найбільш важкими з яких є анафілактичний шок, респі-
раторна токсичність і лихоманка, випадання волосся,
алергічний висип на шкірі.
Дактіноміцін, як і антрациклінові антибіотики, вбудовується між парами азотистих основ, утворюючи стійкий комплекс з
ДНК, і порушує ДНК-залежний синтез РНК. Застосовують його в поєднанні з хірургічним втручанням, променевою терапією та
/ або в комбінації з вінкристином, циклофосфамідом і метотрек- сатом при лікуванні пухлини Вільямса, рабдоміосаркоми, хоріо- карциноми та деяких інших видів пухлин.
Основний дозо-
залежний токсичний ефект дактіноміціну – пригнічення
побічних ефек-
тів, найбільш важкими з яких є анафілактичний шок, респі-
раторна токсичність і лихоманка, випадання волосся,
алергічний висип на шкірі.
Дактіноміцін, як і антрациклінові антибіотики, вбудовується між парами азотистих основ, утворюючи стійкий комплекс з
ДНК, і порушує ДНК-залежний синтез РНК. Застосовують його в поєднанні з хірургічним втручанням, променевою терапією та
/ або в комбінації з вінкристином, циклофосфамідом і метотрек- сатом при лікуванні пухлини Вільямса, рабдоміосаркоми, хоріо- карциноми та деяких інших видів пухлин.
Основний дозо-
залежний токсичний ефект дактіноміціну – пригнічення
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 17
функції кісткового мозку, аж до розвитку апластичної анемії.
Мітоміцин, на відміну від інших протипухлинних антибіо- тиків, проявляє властивості алкілуючого агента, викликаючи ви- біркове інгібування синтезу ДНК, а у високих концентраціях і
супресію клітинної РНК і синтезу білка. Застосовують його як допоміжний засіб при променевій терапії та у комбінації з ін- шими протипухлинними засобами (в т.ч. і протипухлинними ан- тибіотиками) при лікуванні дисемінованих аденокарцином різної
локалізації, хронічного лімфо- і мієлолейкозу.
Основним побіч-
ним ефектом мітоміцину є важка мієлосупресія з відносно
пізньою токсичною дією на всі три паростки кісткового
мозку.
ПОБІЧНІ ДІЇ АНТИАРИТМІЧНИХ ПРЕПАРАТІВ
Аритмії виникають внаслідок порушення функції автома- тизму, провідності або збудженості.
Основні причини аритмій
1.
Патологічні стани серцево-судинної системи, що призво- дять до структурних і метаболічних змін міокарда і розладів ре- гуляції серцевої діяльності (найчастіше ішемічна хвороба серця,
артеріальна гіпертензія, ревматичні вади серця).
2.
Некардіальна патологія, яка сприяє порушенню метабо- лізму і регуляції діяльності серця (порушення нервово-рефлек- торної, гуморальної, ендокринної функції, електролітного
42
обміну, кислотно-лужної рівноваги:
– захворювання шлунково-кишкового тракту (діафраг- мальні грижі, шлунково-кишкові кровотечі);
– ендокринні захворювання (тиреотоксикоз);
– ураження центральної нервової системи;
– інтоксикації;
3.
Фізичні і хімічні впливи, які викликають порушення ре- гуляції серцевої діяльності:
– аритмічна дія ліків;
– гіпоксія;
– гіпо- і гіпертензія;
– механічні впливи (травми, вібрації);
–
іонізуючі випромінення, КВЧ-поля.
4.
Підвищена чутливість до кофеїну, нікотину, алкоголю.
Клінічна класифікація антиаритмічних препаратів (за
М.С.Кушаковським, 1987 р.), яка враховує їх переважну ефек-
тивність при тих або інших аритміях залежно від топічної
характеристики:
1.
Засоби переважно ефективні при надшлуночкових арит- міях (верапаміл, бета-адреноблокатори, серцеві глікозиди).
2.
Засоби переважно ефективні при шлуночкових тахіарит- міях (лідокаїн, тримекаїн, орнід, флекаїнід, ритмілен, фенотіїн).
3.
Засоби приблизно однаковою мірою ефективні при над- шлуночкових і шлуночкових тахіаритміях (хінідин, новокаїнамід,
етмозин, етацізин, препарати калію, аміодарон).
4.
Засоби, які блокують додаткові передсердно-щлуночкові
шляхи або подовжують їх період рефрактерності (при синдромі
Вольфа-Паркінсона – Уайта (аймалін, ритмілен, аміодарон, про- пафенон).
Головною фармакологічною особливістю майже всіх анти- аритмічних препаратів є відсутність високої селективності дії на механізми, що відповідають за ритм міокарда. Більшість анти- аритмічних препаратів впливають не тільки на ритм міокарда,
але й на інші органи. Крім того, всі антиаритмічні препарати є
високоактивними фармакологічними речовинами. Зважаючи на зазначене вище, терапевтична дія антиаритмічних препаратів су- проводжується великою кількістю побічних ефектів.
Типові побічні дії антиаритмічних препаратів
Більшість побічних дій антиаритмічних перепаратів пов’язана з їх пригнічуючою або збуджуючою дією на центральну нервову систему. Нейротоксичніть виявляють хінідин, новокаїнамід, фе-
43
– захворювання шлунково-кишкового тракту (діафраг- мальні грижі, шлунково-кишкові кровотечі);
– ендокринні захворювання (тиреотоксикоз);
– ураження центральної нервової системи;
– інтоксикації;
3.
Фізичні і хімічні впливи, які викликають порушення ре- гуляції серцевої діяльності:
– аритмічна дія ліків;
– гіпоксія;
– гіпо- і гіпертензія;
– механічні впливи (травми, вібрації);
–
іонізуючі випромінення, КВЧ-поля.
4.
Підвищена чутливість до кофеїну, нікотину, алкоголю.
Клінічна класифікація антиаритмічних препаратів (за
М.С.Кушаковським, 1987 р.), яка враховує їх переважну ефек-
тивність при тих або інших аритміях залежно від топічної
характеристики:
1.
Засоби переважно ефективні при надшлуночкових арит- міях (верапаміл, бета-адреноблокатори, серцеві глікозиди).
2.
Засоби переважно ефективні при шлуночкових тахіарит- міях (лідокаїн, тримекаїн, орнід, флекаїнід, ритмілен, фенотіїн).
3.
Засоби приблизно однаковою мірою ефективні при над- шлуночкових і шлуночкових тахіаритміях (хінідин, новокаїнамід,
етмозин, етацізин, препарати калію, аміодарон).
4.
Засоби, які блокують додаткові передсердно-щлуночкові
шляхи або подовжують їх період рефрактерності (при синдромі
Вольфа-Паркінсона – Уайта (аймалін, ритмілен, аміодарон, про- пафенон).
Головною фармакологічною особливістю майже всіх анти- аритмічних препаратів є відсутність високої селективності дії на механізми, що відповідають за ритм міокарда. Більшість анти- аритмічних препаратів впливають не тільки на ритм міокарда,
але й на інші органи. Крім того, всі антиаритмічні препарати є
високоактивними фармакологічними речовинами. Зважаючи на зазначене вище, терапевтична дія антиаритмічних препаратів су- проводжується великою кількістю побічних ефектів.
Типові побічні дії антиаритмічних препаратів
Більшість побічних дій антиаритмічних перепаратів пов’язана з їх пригнічуючою або збуджуючою дією на центральну нервову систему. Нейротоксичніть виявляють хінідин, новокаїнамід, фе-
43
нітоїн, соталол, лідокаїн, пропафенон, пропранолон, метопролол,
надолол, аміодарон, верапаміл. Деякі з них можуть викликати сплутаність свідомості (фенітаїн, пропафенон), безсоння (ново- каїн амід, морацизин, дизопірамід, пропафенон, пропранолол,
аміодарон), жахливі сновидіння (пропафенон, метопролол, сота- лол, надолол, аміодарон). Судоми викликають хінідин, новокаї- намід, лідокаїн, пропафенон, метопролол, соталол, верапаміл,
ацебуталол; дихальну недостатність – хінідин, новокаїнамід,
праймалін, морацизин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, пропафе- нон, ацебуталол, верапаміл, добутамін.
Протиаритмічні препарати, змінюючи автоматизм і про-
відність міокарда можуть збільшувати серцеву недостат-
ність у хворого:
– посилюють симптоми серцевої недостатності (хінідин,
фенітоїн, пропафенон, пропранолол, метопролол, соталол, надо- лол, аміодарон, верапаміл;
– викликають кардіодепресивний стан (хінідин, новокаїна- мід, морацизин, дизопірамід, соталол, аміодарон);
– порушують провідність міокарда (новокаїнамід, калію і
магнію аспаргінат);
– збільшують збудження міокарда (хінідин, морацизин,
атропіну сульфат, ізопреналін, добутамін);
– посилюють екстрасистолію (добутамін, калію і магнію ас- паргінат);
– викликають тахікардію (пропафенон, метопролол, аміо- дарол) та брадикардію (лідокаїн, фенітоїн, пропафенон, пропра- нолол, метопролол, соталол, надолол, аміодарон, верапаміл).
Небажані ефекти антиаритмічних засобів спостері-
гаються з боку судин:
– зниження артеріального тиску викликають хінідин, ново- каїнамід, морацизин, дизопірамід, праймалін, лідокаїн, фенітоїн,
пропафенон, пропранолол, метопролол, соталол, ацебуталол,
аміодарон, верапраміл, добутамін, а такі препарати, як новокаї- намід і верапаміл (особливо при швидкому введенні), можуть призвести до колапсу;
– підвищення артеріального тиску викликають дизопірамід,
добутамін,
– спазм периферичних судин (пропранолол, соталол).
Деякі протиаритмічні препарати мають місцево-подразнюю- чий ефект (хінідин, морацизин, калію і магнію аспаргінат), тому й викликають біль у місці введення (морацизин).
Протиаритмічні препарати викликають диспепсію (хінідин,
44
надолол, аміодарон, верапаміл. Деякі з них можуть викликати сплутаність свідомості (фенітаїн, пропафенон), безсоння (ново- каїн амід, морацизин, дизопірамід, пропафенон, пропранолол,
аміодарон), жахливі сновидіння (пропафенон, метопролол, сота- лол, надолол, аміодарон). Судоми викликають хінідин, новокаї- намід, лідокаїн, пропафенон, метопролол, соталол, верапаміл,
ацебуталол; дихальну недостатність – хінідин, новокаїнамід,
праймалін, морацизин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, пропафе- нон, ацебуталол, верапаміл, добутамін.
Протиаритмічні препарати, змінюючи автоматизм і про-
відність міокарда можуть збільшувати серцеву недостат-
ність у хворого:
– посилюють симптоми серцевої недостатності (хінідин,
фенітоїн, пропафенон, пропранолол, метопролол, соталол, надо- лол, аміодарон, верапаміл;
– викликають кардіодепресивний стан (хінідин, новокаїна- мід, морацизин, дизопірамід, соталол, аміодарон);
– порушують провідність міокарда (новокаїнамід, калію і
магнію аспаргінат);
– збільшують збудження міокарда (хінідин, морацизин,
атропіну сульфат, ізопреналін, добутамін);
– посилюють екстрасистолію (добутамін, калію і магнію ас- паргінат);
– викликають тахікардію (пропафенон, метопролол, аміо- дарол) та брадикардію (лідокаїн, фенітоїн, пропафенон, пропра- нолол, метопролол, соталол, надолол, аміодарон, верапаміл).
Небажані ефекти антиаритмічних засобів спостері-
гаються з боку судин:
– зниження артеріального тиску викликають хінідин, ново- каїнамід, морацизин, дизопірамід, праймалін, лідокаїн, фенітоїн,
пропафенон, пропранолол, метопролол, соталол, ацебуталол,
аміодарон, верапраміл, добутамін, а такі препарати, як новокаї- намід і верапаміл (особливо при швидкому введенні), можуть призвести до колапсу;
– підвищення артеріального тиску викликають дизопірамід,
добутамін,
– спазм периферичних судин (пропранолол, соталол).
Деякі протиаритмічні препарати мають місцево-подразнюю- чий ефект (хінідин, морацизин, калію і магнію аспаргінат), тому й викликають біль у місці введення (морацизин).
Протиаритмічні препарати викликають диспепсію (хінідин,
44
новокаїнамід, морацизин, дизопірамід, праймалін, фенітоїн, про- пафенон, пропранолол, соталол, етацизин, надолол, атропіну сульфат, ізопреналін).
По-різному проявляється побічна дія антиаритмічних препа- ратів на моторику кишечнику: морацизин, ацебуталол викли- кають діарею, а праймалін, пропафенон, пропранолол, мето- пролол, соталол, ацебуталол, аміодарон, верапаміл, атропіну сульфат – закрепи.
Рідкісні побічні дії протиаритмічних препаратів
“Хінідиновий шок” (асистолія і тяжкі порушення шлуночків)
викликає хінідин.
Іноді спостерігається нефротоксичність (дизопірамід), гастро- токсичність (пропафенон), фотосенсибілізація (дизопірамід,
аміодарон), атаксію (фенітоїн, аміодарон), ністагм (фенітоїн),
диплопію (хінідин, праймалін), гіпоглікемію (соталол). Механізм неочікуваних побічних ефектів антиаритмічних препаратів пов’язаний з альфа-адренолітичною(гіпотензія) або холінолітич- ною (порушення зору, диспепсія, сухість у роті, тахікардія)
діями.
Брадикардія, гіпотензія, серцева недостатність – результат пригнічуючого впливу на автоматизм синоаортального вузла і ат- ріовентрикулярної провідності, скорочення і провідність міо- карда (верапаміл).
Тахікардія і збільшення збудженості міокарда – результат реф- лекторної адренергічної дії у відповідь на зниження артеріаль- ного тиску.
Токсичність аміодарону пов’язана з утворенням диметиламіо- дарону, який має цитотоксичну та імунотоксичну дії. Токсичність дифенілу зумовлена збільшенням активності ферментів печінки
і прискоренням інактивації фолієвої кислоти, вітаміну D.
Лікувальна безпечність антиаритмічних ліків – це не відмова від їх приймання, а раціональне призначення лікарями антиарит- мічних препаратів, зниження кількості необґрунтованих призна- чень цих ліків, дотримання хворими раціональних умов їх приймання. Лікар, призначивши антиаритмічні препарати хво- рим, повинен пам’ятати про умови, що сприяють і попереджують побічну дію цих ліків.
Фактори, що сприяють побічній дії антиаритмічних пре-
паратів.
При внутрішньовенному введенні новокаїнаміду і аміодарону можливий колапс.
45
По-різному проявляється побічна дія антиаритмічних препа- ратів на моторику кишечнику: морацизин, ацебуталол викли- кають діарею, а праймалін, пропафенон, пропранолол, мето- пролол, соталол, ацебуталол, аміодарон, верапаміл, атропіну сульфат – закрепи.
Рідкісні побічні дії протиаритмічних препаратів
“Хінідиновий шок” (асистолія і тяжкі порушення шлуночків)
викликає хінідин.
Іноді спостерігається нефротоксичність (дизопірамід), гастро- токсичність (пропафенон), фотосенсибілізація (дизопірамід,
аміодарон), атаксію (фенітоїн, аміодарон), ністагм (фенітоїн),
диплопію (хінідин, праймалін), гіпоглікемію (соталол). Механізм неочікуваних побічних ефектів антиаритмічних препаратів пов’язаний з альфа-адренолітичною(гіпотензія) або холінолітич- ною (порушення зору, диспепсія, сухість у роті, тахікардія)
діями.
Брадикардія, гіпотензія, серцева недостатність – результат пригнічуючого впливу на автоматизм синоаортального вузла і ат- ріовентрикулярної провідності, скорочення і провідність міо- карда (верапаміл).
Тахікардія і збільшення збудженості міокарда – результат реф- лекторної адренергічної дії у відповідь на зниження артеріаль- ного тиску.
Токсичність аміодарону пов’язана з утворенням диметиламіо- дарону, який має цитотоксичну та імунотоксичну дії. Токсичність дифенілу зумовлена збільшенням активності ферментів печінки
і прискоренням інактивації фолієвої кислоти, вітаміну D.
Лікувальна безпечність антиаритмічних ліків – це не відмова від їх приймання, а раціональне призначення лікарями антиарит- мічних препаратів, зниження кількості необґрунтованих призна- чень цих ліків, дотримання хворими раціональних умов їх приймання. Лікар, призначивши антиаритмічні препарати хво- рим, повинен пам’ятати про умови, що сприяють і попереджують побічну дію цих ліків.
Фактори, що сприяють побічній дії антиаритмічних пре-
паратів.
При внутрішньовенному введенні новокаїнаміду і аміодарону можливий колапс.
45