Файл: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Лизогуб В. Г., Богдан Т. В., Шараєва М. Л.pdf

Токсичність препаратів калію збільшується при недостатності
надниркових залоз і нирок, при порушенні передсердно-шлуноч- кової провідності. Елімінація хінідину уповільнюється при гіпо- альбумінемії, гепатиті, при нирковій і серцевій недостатності,
при прийманні разом з циметедином, метилдолом.
Збільшується ризик аритмогенної дії морацизину при при- йманні разом з інгібіторами МАО (ацебутолол).
Збільшується ризик побічної дії фенітоїну з боку з’єднуваль- ної тканини у дітей у період росту, а також при прийманні його з ліками, що пригнічують ЦНС
(депресія) з парацетамолом (гепатотоксичність), з протигриб- ковими препаратами, антигістамінними препаратами, хлорамфе- ніколом, антигістаміними, ізоніазідом, омепразолом, естро- генами, сульфаніламідами, толбутамідом.
Виникає ризик розвитку різкої брадикардії і гіпотензії при по-
єднанні верапамілу з дилтіаземом, інгаляційними наркозними препа- ратами, гіпотензивними препаратами, з іншими протиаритмічними препаратами (погіршення скорочення та провідності міокарда), з гі- поглікемічними препаратами (розвиток гіпоглікемії).
При поєднанні калію і магнію аспаргінату з калійзбері- гаючими діуретиками та інгібіторами АПФ збільшується ризик розвитку гіперкаліємії.
Необхідно обережно застосовувати новокаїнамід при інфаркті
міокарда (у зв’язку зі зниженням артеріального тиску і скорочен- ням міокарда).
Виникає загроза зупинення серця при одночасному введенні
метопрололу, соталолу і в/в введені верапамілу, а також соталолу з дилтіаземом.
Виникає ризик розвитку гіпотонії, брадикардії, АV блокади при одночасному застосуванні метопрололу з блокаторами каль- цієвих каналів серцевими глікозидами, резерпіном, клонідином,
нітратами.
Аритмогенна дія соталолу посилюється при цукровому діа- беті, феохромоцитомі, псоріазі, порушеннях функції нирок і пе- чінки, у людей похилого віку, а також при алергії.
Ризик гіпотонії виникає при одночасному прийомі соталолу з ніфедипіном, антидепресантами, барбітуратами, з іншими гіпо- тензивними препаратами, а ризик різкої артеріальної гіпертензії
– при одночасному прийомі соталолу з норадреналіном та інгібі- тором МАО.
Ризик різкої брадикардії, уповільнення провідності міокарда виникає при одночасному прийомі соталолу з резерпіном, клоні-
46

дином, альфа-метилдопою, гуанфацином, серцевими глікози- дами.
Ризик пригнічення функції міокарда й розвитку гіпотонії ви- никає при застосуванні засобів для наркозу на тлі метопрололу та соталолу.
Ізопреналін необхідно призначати з обережністю хворим із тиреотоксикозом.
Добутамін не можна змішувати з іншими ліками й приймати при гіпертрофічному субаортальному стенозі.
За наявності гіповолемії її необхідно компенсувати до по- чатку введення добутаміну. Останній необхідно вводити під конт- ролем ЧСС, АТ, ЕКГ, величини діурезу, тиску в шлуночках,
легеневій гіпертензії, температури і психічного стану.
При одночасному введенні добутаміну з нітрогліцерином,
серцевими глікозидами зростає ризик розвитку аритмії, а з бета- адреноблокаторами – гіпертензії.
Ризик побічної дії зростає при поєднанні ацебутололу з аміо- дароном, верапамілом, хінідином, галогеневмісними засобами для наркозу, інсуліном, сульфаніламідами, гідроокислом алюмі- нію, індометацином, нейролептиками.
При одночасному застосуванні атропіну сульфату і нітратів зростає небезпека підвищення внутрішньоочного тиску, а з но- вокаїнамідом – холінолітичної дії.
Заходи для попередження побічної дії
Профілактика “хінідинового шоку” – реєстрація електрокар- діограми перед кожним прийомом, одночасне призначення ефед- рину по 0,0126 г на кожні 0,2 г хінідину. Добова доза хінідину
(для дорослих) не повинна перевищувати 4г. Різка брадикардія,
наростання серцевої недостатності потребують відміни препа- рату.
Для профілактики тромбоемболічних ускладнень разом з хі- нідином необхідно призначати антикоагулянти.
Небажано поєднувати хінідин з клофеліном і резерпіном (ви- ражена брадикардія), з міорелаксантами (пригнічення дихання).
Швидкість введення новокаїнаміду не повинна перевищувати
50 мг за хв. При цьому потрібно стежити за електрокардіогра- мою, пульсом, артеріальним тиском.
При кардіогенному шоці та серцевій недостатності дозу но- вокаїнаміду зменшують на ½.
Неприпустимим є одночасне застосування інгібіторів МАО і
морацизину (перерва 2 тижні). Не можна припускати потрап-
47

ляння морацизину на шкіру та слизові оболонки.
Хінідин і морацизин необхідно обережно поєднувати з ін- шими протиаритмічними препаратами. Перед застосуванням хі- нідину слід здійснювати корекцію симптомів серцевої
недостатності та гіпокаліємії.
Через підвищену токсичність слід обережно поєднувати лідо- каїн з бета-адреноблокаторами, з іншими антиаритмічними пре- паратами, снодійними, седативними, наркозними засобами,
циметидином.
Слід обережно приймати ацебуталол особам з порушеною функцією нирок, печінки, цукровим діабетом, хворобою Рейно,
облітеруючим ендартеріїтом, феохромоцитомою, у хворих з нир- ковою недостатністю є обов’язковою корекція режиму дозування
(соталол, ацебутолол).
Надолол призначають хворим з феохромоцитомою тільки після лікування альфа-адреноблокаторами. За кілька днів до опе- рації під загальним наркозом надолол необхідно відмінити.
З обережністю слід приймати надолол одночасно з тривалим прийомом психотропних засобів (особливо з інгібіторами МАО).
Аміодарон внутрішньовенно вводять повільно через небез- пеку виникнення важкої гіпотензії. Цей препарат не можна за- стосовувати хворим з тяжкою дихальною недостатністю і
обережно – з серцевою недостатністю.
Необхідно уникати одночасного в/в введення верапамілу з бета-адреноблокаторами, антиаритмічними, інгаляційними, нар- козними препаратами (ризик брадикардії, гіпотензії, серцевої не- достатності).
У 25 хворих антиаритмічні препарати змінюють комплекс
QRS, а новокаїнамід іноді викликає блокаду ніжок пучка Гіса.
Верапаміл рекомендується застосовувати в геріатричній прак- тиці.
При підвищенні температури тіла (перш за все), наявності
свербіжу, жовтих склер, світлого калу і темної сечі необхідно припинити прийом праймаліну.
Усі зазначені раціональні умови застосування антиаритмічних препаратів лікар і провізор повинні індивідуально реалізувати за- лежно від препарату і характеру захворювань.
ПОБІЧНІ ДІЇ БЕТА-АДРЕНОБЛОКАТОРІВ
Вета-адреноблокатори поділяють на кардіоселективні, які
діють здебільшого на серцеві бета-1-рецептори (без внутрішньої
48

симпатоміметичної активності (атенонол, метопролол, бетаксо- лол) з внутрішньою кардіоселективною активністю (талінолол,
ацебуталол) і некардіоселективні , які реагують як з бета-1, так і
з бета-2 рецепторами, що знаходяться в бронхах і периферичних артеріях ((без ВСА (пропранолол, тимолол) і з ВСА (окспрено- лол, піндолол)). Препаратам з такими властивостями притаманні
незначна кардіодепресія (сповільнюють частоту серцевих скоро- чень, знижують атріовентикулярну провідність) і менший нега- тивний вплив на ліпідний та вуглеводний обміни (підвищеня тригліцеридів, зниження ЛПВГ, гіпоглікемія), не мають симпто- матики відвикання.
Основні покази для застосування бета-адреноблокаторів:
ішемічна хвороба серця (стабільна та нестабільна стенокардія),
артеріальна гіпертензія, поєднання ішемічна хвороба серця з ар- теріальною гіпертензією, тахікардії, тахіаритмії.
Побічні дії з боку серцево-судинної системи: поява симпто- мів серцевої недостатності, порушення атріовентрикулярної про- відності, брадикардія, виражене зниження артеріального тиску,
серцебиття.
Побічні дії з боку центральної нервової системи: головокру- жіння, порушення сну, зниження здатності концентрувати увагу,
сонливість, депресія, галюцинації, в’ялість, відчуття втомлюва- ності, головний біль, слабкість, безсоння, нічні кошмари, три- вога, сплутаність свідомості або короткочасна втрата пам’яті,
послаблення реакційної здатності, парестезії в кінцівках (у хво- рих з переміжною кульгавістю і синдромом Рейно), м’язова слаб- кість, судоми.
Побічні дії з боку шлунково-кишкового тракту: сухість в роті, нудота, пронос, біль в животі, закрепи.
Побічні дії з боку дихальної системи: апное, бронхоспазм.
Гематологічні реакції: тромбоцитопенічна пурпура, анемія
(апластична), тромбоз.
Побічні дії з боку ендокринної системи: гінекомастія, зни- ження потенції, зниження лібідо, гіперглікемія (у хворих з інсу- лінозалежним цукровим діабетом), гіпоглікемія ( у хворих, які
отримуюють інсулін), гіпотериоїдний стан.
Метаболічні реакції: гіперліпідемія.
Шкірні реакції: кропив’янка, дерматити, свербіж, фоточут- ливість, збільшене потовиділення, гіперемія шкіри, загострення перебігу псоріазу.
Органи чуття: порушення зору, зменшення секреції слізної
рідини, сухість і болісність очей, кон’юктивіт, васкуліт, біль в
49

гудній клітині.
Вплив на плід: внутрішньоутробна затримка росту, гіпогліке- мія, брадикардія.
Лабораторні показники: агранулоцитоз, лейкопенія, зміни активності печінкових ферментів, рівня білірубіна.
Інші симптоми: синдром відміни (посилення приступів сте- нокардії, підвищення артеріального тиску), зворотня алопеція,
біль у спині, артралгія.
Частота побічних реакцій збільшується зі збільшенням дози препарату.
Передозировка: симптоми: брадикардія, АV-блокада ІІ і ІІІ
ступеню, виражене ниження артеріального тиску, наростання симптомів серцевої недостатності, бронхоспазм, гіпоглікемія, го- ловокружіння, непритомність, аритмія, шлуночкові екстраси- столи, ціаноз нігтів пальців рук або долоней, судоми.
Лікування передозування бета-адреноблокаторів: проми- вання шлунку і призначення адсорбуючих засобів. При виникненні
бронхоспазму показано інгаляційне або внутрішньовенне вве- дення бета- адреноміметика сальбутамола. При порушенні АV- провідності, брадикардії- внутрішньовенне введення 1-2 мл атропіну або постановка тимчасового кардіостимулятора. При шлуночковій екстрасистолії – лідокаїн. При серцевій недостатно- сті: серцеві глікозиди, діуретики, глюкагон, при судомах – внутрі- шньовенне введення діазепаму. Можливе застосування діалізу.

3. В період реабілітації після інфаркта міокарда, якщо в анамнезі є вказівка на раніше зареєстровані епізоди аритмії.
Побічні дії аміодарону
1. Можливе виникнення брадикардії (в цьому випадку ліку- вання повинно бути припинено), посилення існуючих аритмій і
поява нових порушень ритму; двобічні дифузні інтерстиціальні
зміни легень; розвиток фіброзу легень.
2. Аміодарон зменшує показники вентиляційної функції ле- гень. В таких випадках дозу препарату необхідно знизити або лі- кування зупинити, а при необхідності – застосувати лікування кортикостероїдами. Можлива поява ознаків гіпо- або гіпертире- оїдизму. Їх корекція полягає в призначенні замісної тиреоїдної
терапії і зниженні дози або відміні препарату.
3. Можлива поява анорексії, нудоти, блювоти, а також при- туплення або втрата смакових відчуттів, біль в абдомінальній ді- лянці, метеоризм і діарея, симптоматичні порушення функції
печінки. Рідше можливі неврит зорового нерва, мікровідшару- вання сітківки, фоточутливість і пігментація, порушення сну, го- ловний біль, слабкість, головокружіння, депресії, екстра- пірамідальні прояви, тремор, атаксія. Вагітність і годування грудьми: аміодарон переходить в плаценту і грудне молоко, тому його призначають тільки за життєвими показами.
ПОБІЧНІ ДІЇ СЕЧОГІННИХ ПРЕПАРАТІВ
Групи сечогінних препаратів
1.
Речовини, що діють на рівні клітин ниркових каналь-
ців. Речовини, які порушують транспорт іонів через апікальну мембрану. Спіронолактон (верошпірон, альдактон). Дія препа- рату обумовлена припиненням дії альдостерону на рівні хрома- тину клітин ниркових канальців, тобто порушенням синтезу білку, який переносить Nа через апікальну мембрану всередину клітини.
2.
Речовини, які порушують транспорт іонів через ба-
зальну мембрану. Діакарб (фонуріт, діамокс). Є інгібітором кар- боангідрази. В нормі в присутності цього ферменту з вугле- кислого газу і води утворюється вугільна кислота, яка дисо- ціюється на іони водню і іони НСО3. Ця реакція, яка відбувається в клітинах ниркових канальців, направлена на виділення із орга-
51

нізму іонів Н і надходження в кров гідрокарбоната, необхідний для підтримки кислотноосновного лужного стану. Іони Н пере- ходять через апікальну мембрану в первинну сечу в обмін на іони
Nа, які надходять всередину клітини. При введенні в організм ін- гібіторів карбоангідрази ці процеси порушуються, менше утво- рюється іонів Н. У результаті чого їх менше виділяється з клітин ниркових канальців в сечу через апікальну мембрану в обмін на
Nа. В результаті цього Nа у великих кількостях виводиться з сечею, захоплюючи за собою воду.
Дихлотіазид (гіпотіазид, нефрикс, уродіазин). Є блокатором карбоангідрази також. Окрім впливу на фермент карбоангідразу може пригнічувати активність Nа, К, АТФази.
Фуросемід (лазикс, фурантал), етакринова кислота, урегіт, от- акрил.
3.
Осмотичні діуретики. Маніт (осмосал, манітол, осміт- рол). На активний транспорт Nа безпосереднього впливу не має.
Механізм дії пов’язаний з високою осмотичною активністю. Про- фільтрувавшись в клубочках, маніт разом із безбілковим фільт- ратом поступає в проксимальні звивисті канальні, де реаб- сорбується більше 80% рідкої частини фільтрату і велика кіль- кість різних інградієнтів. У зв’язку з наявністю у фільтраті ос- мотичноактивних речовин реабсорбція води з Nа порушується,
оскільки вода у просвіті канальців утримується осмотичноактив- ною речовиною.
Порушення водного балансу
Дегідратація. Внаслідок посилення екскреції Nа і внутрі- шньосудинної рідини, сечогінні засоби, особливо часто петльові
(фуросемід, етакринова кислота, буметанід,торасемід) і тіазидові
(гідрохлортіазид), можуть викликати позаклітинну дегідратацію.
Клінічно даний ефект проявляється у вигляді ортостатичної гі- потензії, тахікардії, особливо вночі і вранці. Рідше зустрічається загальна дегідратація, при якій знижується тургор шкіри, відзна- чається виражена сухість у роті. Особливо несприятливою за- гальна дегідратація впливає на хворих з недостатністю крово- обігу, цирозом печінки, тяжкими захворюваннями нирок, на стан хворих похилого віку. Для корекції необхідно відмінити діуре- тики, підвищити кількість вживаної води і кухонної солі.
Гіпергідратація. Менш типовий побічний ефект. Вона є мож- ливою при використанні осмотичних діуретиків (особливо мані- толу), що викликають перехід рідини з інтерстицію в судини.
Можливим є розвиток набряку легень, особливо при супутньому
52