Файл: Деньги и кредит(укр.)-2012(Гаршина).doc

У Європі виникли нові різновиди золотого стандарту.

2. Золотозлитковий, при якім центральні банки обмінювали банкноти тільки на золоті злитки стандартної ваги (близько 12,5 кг). Така грошова система існувала на Філіппінах (з 1903 р.), у Британській Індії (з 1906 р.), в Австрії (з 1922 р.), у Німеччині (з 1924 р.), Великобританії (з 1925 р.).

Починаючи з 1929 р. до цієї системи приєдналися 80 з 84 незалежних у той час держав.

3. Золотодевізний стандарт - система, при якій центральні банки багатьох країн обмінювали свої банкноти не на золото, а на валюту, яка вважалася розмінній на золото. Щоб підтримувати таку розмінність, центральні банки тримали значні валютні резерви. Золотодевізний стандарт проіснував в Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії й ряді інших країн. При золотодевізному стандарті також відсутні обіг золотих монет і вільне карбування, обмін банкнот проводиться на девізи (платіжні засоби в іноземній валюті), розмінні на валюту країн із золотозлитковим стандартом. Таким шляхом зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн золотодевізного стандарту із золотом.

4. Золотодоларовий стандарт - система, при якій центральні банки США обмінювали долари на золото для іноземних урядів і центральних банків інших країн. Ні американські, ні іноземні приватні особи, фірми й банки правом розмінності скористатися не могли.

Система золотодоларового стандарту, яка сформувалася після другої світової країни, називається Бреттон-Вудською за назвою невеликого курортного містечка в штаті Нью-Гемпшир (США), де влітку 1944 року делегати 44 країн у ході Міжнародної фінансової конференції заснували Міжнародний валютний фонд. Згідно зі статутом МВФ долар займав положення посередника між усіма іншими валютами й золотом. Був установлений масштаб цін долара - 0,888 грам золота або 35 доларів за одну тройську унцію (31,1 грама).

Сполучені Штати Америки зайняли у фонді лідируюче положення. Наприкінці 1949 року золотий запас США досяг рекордного рівня – близько 22 тис. тонн – і склав 70% резервів капіталістичного миру. З кінця 60-х років намітився відтік золота й доларів зі США. Наприкінці 1971-го й в 1974-м роках Сполучені Штати провели 2 девальвації долара, зменшивши його золоте наповнення до 0,737 грам золота. Наприкінці 1971 року вони припинили обмін доларів на золото, і настав крах епохи золотого стандарту. Таким чином, відбулася демонетизація золота – тобто повна або часткова втрата золотом його грошових функцій. На практиці демонетизація означала ліквідацію масштабу цін і втрату всякого зв'язку паперових грошей із золотом.

Причини демонетизації золота

1. Нестача золота для забезпечення розміну банкнот. До кінця 1971 року золотий запас США склав усього лише 8,6 тис. т. (22%), а долар продовжував залишатися резервною валютою. Золотий запас США склав 22% доларових активів іноземних держав.

2. Загострення протиріччя між фізичною формою й соціальною сутністю грошей: золото стало незручним матеріалом для виконання функцій грошей, і в сучасному обігу абсолютно панують паперово-кредитні гроші.

Ямайська міжнародна валютна система, уведена в 1976-1978 рр., повністю скасувала золотий стандарт у будь-якій формі.

До середини 70-х років XX століття валютні курси, що втратили об'єктивну золоту основу, почали різко коливатися, що й спонукало представників монетаризму висунути ідею про повернення до золотого стандарту. При цьому вони вважали, що сучасна ринкова економіка, по суті, стабільна, і аргументували свою точку зору наступними положеннями:

- існує суб'єктивізм у визначенні кількості грошей для обігу залежно від економічної політики, що проводиться правлячою партією; на противагу цьому золотий стандарт дисциплінує;

- золотий стандарт є засобом боротьби з інфляцією, тому що ціна золота фіксована, воно дешевше інших товарів, люди його купують у казначейства, зменшуючи інфляцію. Критики золотого стандарту (кейнсіанці й ін.) виходять із того, що сучасна економіка по своїй природі не стабільна, і її треба регулювати, у тому числі й за допомогою механізмів грошової пропозиції. Вони приводять наступні доводи:

- тому що економіка нестабільна, фіксована ціна на золото згодом відхиляється від рівноважної ціни,

- немає підстав для впевненості в тому, що зростання світового золотого запасу буде обов'язково повільним і стабільним, а це значить, що відкриття більших родовищ золота або прогрес у технології видобутку можуть викликати хвилю інфляції.

Президентська Комісія із золота, створена в 1981 році, не рекомендувала повернення до золотого стандарту.

4.4 Характеристика сучасних паперово-грошових систем, їх класифікація

Паперово-грошова система - це така грошова система, у якій обертаються паперові гроші й білонні монети, а золото як міряло офіційної вартості виключене із грошової системи й жодна валюта не розмінюється на нього за твердим курсом.

Очевидні переваги таких систем, зв'язані в першу чергу з їхньою зручністю й економічністю, сприяли їхньому повсюдному поширенню.

Характерні риси сучасних паперово-грошових систем промислово розвинених країн:

1. Скасування офіційного золотого змісту, забезпечення й розміну банкнот на золото.

2. Перевага в грошовому обігу безготівкового обігу.

3. Випуск грошей в обіг не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але й значною мірою - для покриття видатків держави, і, як наслідок, - інфляційність обігу.

4. Монополізація державою емісії наявних грошових знаків.

5. Посилення державного регулювання грошового обігу.

6. Поява нового елемента системи грошового обігу колективних валют або міжнародних кредитних грошей.

7. Відсутність об'єктивної основи для визначення валютних курсів. Епоха фіксованих валютних курсів, що діяли у період золотого стандарту (кінець 19 століття - до 1970-х років), пройшла, і зараз обмін валют проводиться по вільно плаваючих валютних курсах, що представляють собою чисто ринковий обмінний курс.

Нерозмінні паперові гроші відрізняються наступними рисами:

- вони не мають (або мають незначну) товарну цінність;

- їхня внутрішня вартість значно нижче їх номінальної вартості;

- купівельна спроможність не забезпечується ніяким товаром, таким як золото, як це було в період золотого стандарту.

Класифікація сучасних грошових систем

1. грошова система як елемент господарського механізму:

• ринкова – регулювання грошового обігу відбувається шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку й структуру грошової маси;

• неринкова – характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (поділ сфер наявного й безготівкового обігу, заборона певних грошових операцій, здійснення контролю над грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів і т.д.);

2. відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

• відкриті – відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними й фізичними особами. Національна економіка органічно включена у світову;

• закритого типу – припускає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової;

3. відповідно до загальних законів функціонування грошей:

• саморегулювальна – характерна для механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегулювальними були системи металевого обігу. Якщо шляхом зміни проведення й реалізації товарів потреба в грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей витягалася із обороту, перетворюючись у скарб. У випадку розширення виробництва й товарного обігу грошові знаки витягалися зі скарбів і переходили в грошовий обіг;

• регульована – порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи.

ТЕМА 5. Інфляція ТА грошові реформи

У товарній економіці все, у тому числі й гроші, має ціну. Самим яскравим показником знецінення грошей є інфляція, що зачіпає економічні інтереси не тільки виробників благ і послуг, але й усіх домогосподарств. Порівняльні темпи розвитку інфляції й зростання ВВП дозволяють судити про те, як здійснюється економічне зростання: на інфляційній або не інфляційній основі, а виходить, можна визначити, зростає або падає добробут людей навіть при зростанні ВВП.

5.1 Сутність, причини й вимір інфляції

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява викликається ледве чи не з виникненням грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція вперше став вживатися в Північній Америці в період цивільної війни 1861- 1865 рр. і позначав процес розбухання паперово-грошового обігу. В XIX столітті цей термін вживався також в Англії й у Франції. Широке поширення в економічній літературі поняття «інфляція» одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни. У радянській економічній літературі поняття виникло лише в середині 20-х років.

Інфляції – це явище стійкого підвищення загального рівня цін, переповнення каналів обігу грошової маси понад потреби товарообігу, і, як наслідок - знецінення грошової одиниці, що виникає при ліквідації адміністративного контролю над цінами. Необхідно підкреслити, що підвищення цін на окремі товари й послуги ще не є свідоцтвом інфляції, тому що зростання цін на одні товари може бути компенсовано зниженням їх на інші.

У буквальному перекладі термін "інфляція" ( від лат. inflatio) означає "здуття", тобто переповнення каналів обігу надлишковим паперовими грішми, не забезпеченими відповідним ростом товарної маси.

Інфляція – це тонке соціально-економічне явище, яке породжується диспропорціями відтворення в різних сферах ринкового господарства. Одночасно, інфляція – одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично у всіх країнах світу.

Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється стосовно товарів, послуг та іноземних валют, що зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі російські вчені додають до цього переліку ще й золото, відводячи йому як і раніше роль загального еквівалента.

В умовах сучасної економіки причини інфляції можна розділити на дві категорії.

1 Внутрішні:

- не грошові – структурні зрушення а також диспропорції в розвитку економіки, державно-монополістичне ціноутворювання;

- грошові – дефіцит державного бюджету, неконтрольована емісія, збільшення маси незабезпечених кредитних грошей (векселів), за рахунок яких покривалася нестача обігових коштів у підприємств.

2 Зовнішні фактори:

- світові кризи (сировинний, енергетичний, валютний), вивіз капіталу за рубіж, зростання цін на устаткування й технології на світовому ринку, які вітчизняні підприємства повинні закуповувати, отже, наші підприємства повинні платити мито за ввіз цього устаткування, а виходить, ціни на кінцеву продукцію підвищаться.

Підвищення цін і поява зайвої кількості грошей – це лише зовнішні прояви інфляції; її глибинною причиною є порушення пропорцій національного господарства.

У світовій економічній літературі виділяють три основні чинники, що приводять до дисбалансу національного господарства й інфляції:

• державна монополія на емісію паперових грошей, на зовнішню торгівлю, на невиробничі, насамперед військові, та інші видатки, пов'язані з функціями сучасної держави;

• профспілкова монополія, що задає розмір і тривалість того або іншого рівня заробітної плати;

• монополія найбільших фірм на визначення витрат і цін.

Усі ці три причини взаємозалежні й кожна з них може вести до росту або падіння попиту та пропозиції, порушуючи їх баланс. Значення джерел інфляції важливо для вироблення конкретних заходів боротьби з інфляцією.

До найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1 Диспропорційність – незбалансованість державних видатків і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання “друкованого верстата”, що приводить до збільшення грошової маси й, як наслідок, до інфляції.

2 Инфляційно небезпечні інвестиції – переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту й, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3 Відсутність чистого вільного ринку й досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок у значній мірі є олігополістичним. Олігополіст, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений у створенні дефіциту (скороченні виробництва та пропозиції товарів).

4 «Імпортована інфляція», роль якої зростає з ростом відкритості економіки й залучення її в зовнішні господарські зв'язки тієї або іншої країни. Можливості для боротьби в держави досить обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовуваний у таких випадках, робить імпорт більш дешевим. Але ревальвація робить і більш дорогим експорт вітчизняних товарів.

5 Інфляційні очікування – виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення й господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати й запасається товарами взапас, очікуючи їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі, розгойдуючи тим самим маховик інфляції.

Вимір інфляції

1. Індекс цін. Інфляція ж – це завжди характеристика руху загального рівня цін, його підвищення.