Файл: gigiena_modul.docx

43. Токсикологічне значення води Епідеміологічна та токсикологічна роль води

Вода може брати участь у розповсюдженні інфекційних захворювань:

• як фактор передачі збудників хвороб з фекально-оральним механізмом передачі: кишкових інфекцій бактеріальної і вірусної природи (черевний тиф, паратиф А і В, холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз, туляремія, вірусний епідемічний гепатит А, або хвороба Боткіна, вірусний гепатит Е, полімієліт та інші ентеровірусні інфекції, зокрема Коксакі, ЕСНО та інші); геогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостомідоз); біогельмінтозів (ехінококоз, гіменолепідоз); протозойної етіології (амебна дизентерія (амебіаз), лямбліоз); зооантропонозів (туляремія, лептоспіроз та бруцельоз);

• як фактор передачі збудників захворювання шкіри і слизових оболонок (при купанні або іншому контакті з водою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (наприклад, епідермофітія);

• як середовище розмноження переносників хвороб – комарів роду Анофелес, які переносять малярійний плазмодій та інші (відкриті водойми).

Ознаки водних епідемій:

• одночасна поява великої кількості хворих на кишкові інфекції, тобто різке підвищення захворюваності населення – так званий епідемічний вибух;

• хворітимуть люди, які користувались одним водогоном, однією гілкою водопровідної мережі, однією водорозбірною колонкою, одним шахтним колодязем тощо;

• захворюваність тривалий час утримується на високому рівні – у міру забруднення води і вживання її населенням;

• крива захворюваності може мати одно-, дво-, тригорбий або інший характер. Насамперед реєструватимуться захворювання з коротким інкубаційним періодом (ешеріхіози, сальмонельози – 1-3 доби, холера – 1-5 діб, черевний тиф – 14-21доба і нарешті – з найдовшим – вірусний гепатит А і Е – 30 і більше діб);

• після проведення комплексу протиепідемічних заходів (ліквідації осеред­ку забруднення, дезінфекції водопровідних споруд, санації колодязів) спалах зга­сає, захворюваність різко зменшується;

• але ще деякий час захворюваність залишається вищою за спорадичний рі­вень – так званий епідемічний шлейф. Це зумовлено появою під час епідемічного вибуху великої кількості нових потенційних джерел інфекції (хворих і носіїв) та активізацією інших шляхів розповсюдження патогенних мікроорганізмів від цих джерел – контактно-побутового (через забруднені руки, посуд, дитячі іграшки, предмети догляду), через продукти харчування або живими переносниками (мухами) тощо.

Токсикологічна роль води обумовлена хімічними речовинами, які можуть негативно впливати на здоров’я людини, спричиняючи розвиток різноманітних хвороб. Їх поділяють на хімічні речовини природного походження, ті, що додають до води як реагенти та хімічні речовини, що надходять у воду внаслідок промислово­го, сільськогосподарського і побутового забруднення джерел водопостачання. Недостатня або неефективна очистка таких вод на водогінних станціях сприяє тривалій токсичній дії малих концентрацій хімічних речовин, рідше, при аварій­них та інших надзвичайних ситуаціях – гострим отруєнням.

44. Порівняльна характеристика природних джерел водопостачання

Джерела водопостачання поділяються на підземні та поверхневі.

До підземних джерел відносяться:

• міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у во­до­носних горизонтах (піщаних, гравелистих, тріщинуватих) між водонепроникни­ми шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Поповнення міжпластових вод відбувається у зонах жив­лення - місцях виклинювання водоносного шару на поверхню, які знаходяться на значній відстані від місць водозабору. Міжпластові води відрізняються стабіль­ною невисокою температурою (5-12°С), постійним фізико-хімічним складом, сталим рівнем і значним дебітом; вони майже не містять мікроорганізмів, тим паче патогенних. Такі води епідемічно безпечні й не потребують знезаражування;

• ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим водо­непроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні. Характеризуються сезонними коливаннями хімічного і бактеріального складу, рівня стояння, дебіту, що зале­жить від частоти і кількості опадів, наявності відкритих водойм, глибини заляган­ня, характеру ґрунту. Фільтруючись через шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше ґрунтові води стають прозорими, безбарвними, не міс­тять патогенних мікроорганізмів. Запаси ґрунтових вод незначні, тому, щоб вико­ристати їх як джерело централізованого водопостачання, передбачають їх штучне поповнення водою за допомогою спеціальних інженерно-технічних споруд;

• джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, що виклинюються на поверхню внаслідок зниження рельєфу, наприклад на схилі гори, в глибокому яру.

- верховодка, яка залягає найближче до земної поверхні і утворюється за рахунок фільтрації атмосферних опадів на обмеженій ділянці. Дуже малі запаси і невисока якість води не дозволяють рекомендувати верховодку як джерело господарсько-питного водопостачання.

Поверхневі води поділяються на проточні (ріки, водоспади льодовиків), непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища). Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих джерел характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, вищий вміст органічних сполук, наявність автохтонної мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню. Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.

В ряді маловодних, безводних місцевостей використовують привізну та метеорну (атмосферну) воду (дощову, снігову), яку зберігають в закритих водосховищах, наливних колодязях.

Найкращою є ситуація, коли вода у джерелі водопостачання за своєю якістю повністю відповідає сучасним уявленням про доброякісну питну воду. Така вода не потребує ніякої обробки і необхідно лише не погіршити її якість на етапах забору з джерела та подачі споживачам. Але знезаражування такої води передбачається санітарними вимогами. Такими джерелами можуть бути лише деякі підземні міжпластові води, найчастіше – артезіанські (напірні). В усіх інших випадках вода в джерелі, особливо поверхневому, потребує поліпшення якості: зменшення каламутності (прояснення) і кольоровості (знебарвлення), позбавлення від патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів (знезаражування), інколи покращення хімічного складу шляхом спеціальних методів обробки (опріснення, пом’якшення, дефторування, фторування, знезалізнення тощо).

45. Джерела забруднення поверхневих джерел водопостачання

Основним джерелом забруднення поверхневих водойм є стічні води (особливо неочищені або недостатньо очищені), що утворюються внаслідок використання води у побуті, на промислових підприємствах, тваринницьких та птахівницьких комплексах тощо. Частково забруднення водойм відбувається поверхневим стоком: дощовими, зливовими водами, водами, що утворюються під час танення снігів. Стічні води та поверхневий стік додають до води водойми значну кількість завислих речовин та органічних сполук, внаслідок чого підвищується кольоровість, каламутність, знижується прозорість, збільшується окиснюваність і біохімічна потреба у кисні (БПК), зменшується кількість розчиненого кисню, підвищуються концентрації азотовмісних речовин та хлоридів, посилюється бактеріальне обсіменіння. З промисловими стічними водами та стоком з сільськогосподарських ланів у водойми, як згадувалось, надходять різноманітні токсичні хімічні речовини, шкідливі для здоров’я людей.

Вода відкритих водойм може забруднюватися внаслідок її використання для транспортних (пасажирське та вантажне пароплавство, лісосплав) цілей, при роботі у руслах річок (наприклад, видобутку річкового піску), під час водопою тварин, проведення спортивних змагань, відпочинку населення.

46. Самоочищення відкритих водойм

Самоочищення відкритих водойм відбувається під впливом різноманітних чинників: а) гідравлічних (змішування і розбавлення забруднень водою водойми); б) механічних (осадження завислих часток); в) фізичних (вплив сонячної радіації та температури); г) біологічних (процеси взаємодії водних рослинних організмів та мікроорганізмів із організмами стоків, що потрапили до водойми); д) хімічних (руйнування забруднюючих речовин внаслідок гідролізу); е) біохімічних (перетворення одних речовин на інші за рахунок мікробіологічної деструкції, мінералізація органічних речовин на інші за рахунок мікробіологічної деструкції, мінералізація органічних речовин внаслідок біохімічного окислення водною автохтонною мікрофлорою). Самоочищення від патогенних мікроорганізмів відбувається за рахунок їхньої загибелі внаслідок антагоністичного впливу водних сапрофітних організмів, дії антибіотичних речовин, бактеріофагів тощо. У разі забруднення водойм побутовими і промисловими стічними водами процеси самоочищення можуть бути загальмовані. Розвивається цвітіння водойм (буйний розвиток водоростей, планктону), загнивання води.