Файл: gigiena_modul.docx

12.Визначення та оцінка рівня штучного освітлення приміщення за допомогою люксметра

Якщо вимірювання проводять вдень, то спочатку слід визначити освітленість, створену змішаним освітленням, потім при вимкненому штучному освітленні.Різниця між отриманими даними і буде величина освітленості, створена штучним освітленням.

13. Яскравість поверхонь

Розрахунок яскравості робочої поверхні здійснюють за формулою:

,

де, Я – яскравість, кд/кв. м;

Е – освітленість, лк;

К – коефіцієнт відбиття поверхні

(біла – 0,7; світло-бежева – 0,5; коричнева – 0,4; чорна – 0,1).

Допустима яскравість світильників загального освітлення для житлових та громадських приміщень приведена в таблиці 4.

Допустима яскравість світильників загального освітлення для житлових та громадських приміщень.

Для створення достатнього та рівномірного освітлення і захисту зору від засліплення важливе значення має висота підвісу та розміщення світильників загального світла в горизонтальній площині приміщення. При загальному та комбінованому освітленні світильники загального світла розташовують рівномірно в горизонтальній площині стелі (при необхідності створити достатню освітленість у всіх точках приміщення), або зосереджено-локалізовано (для створення у деяких ділянках приміщення підвищеної освітленості).

Розміщення світильників над рівнем підлоги – висота підвісу (з метою обмеження створюваного ними засліплення) повинна бути не менше величин, що вказані в таблиці 5.

Найкращі умови освітлення створюються при визначенні співвідношення відстані між світильниками в горизонтальній площині (L) до висоти їх підвісу над місцем, що досліджується (Н). Ці співвідношення встановлені на підставі визначення кривих світлорозподілу різних типів світильників, їх оптимальні значення представлені в таблиці 6.

14. Світловий коефіцієнт – це відношення сумарної площі заскленої частини вікон до площі підлоги приміщень.

СК = S(вікон)/S(підлоги) = 9.5 : 38,5 = 1:4 - N.

S(вікон)=2.2 * 2.45 * 2(к-сть) -10%(перегородки вікон) = 9.5м.кв.

S(підлоги)=5.5 * 7 = 38.5м.кв.

Користуємось таблицями при аналізі даних!!!

15)КПО(коефіцієнт природного освітлення) – відношення р-ня природного освітленняу середені приміщення (на найвіддаленішій від вікна робочій пов-ні чи на підлозі) до одночасно визначеного р-ня освітлення ззовні (під відкритим небом), помноженого на 100%.

КПО=( Евн/Е нар) * 100%

Для визначення КПО використовується світлотехнічний метод – викор-ня люксметра. Для визначення освітленості під небосхилом користуються кривими світлового клімату місцевості.

Криві лінії враховують місяці, години, доби та ступінь хмарності небосхилу. Згідно зі СНиП ІІ-4 – 79, ДБН нормується КПО:

При односторонньому боковому освітленні - на відстані 1 м від протилежної стіни;

При двосторонньому боковому освітленні – посередині цеху; при верхньому і комбінованому освітленні нормується середнє освітлення на підставі замірів в кількох точках методом «конверта».

16.Вимірювання та гігієнічна оцінка рівнів шуму в приміщеннях різного призначення .

З гігієнічної точки зору шум це всякі звуки, що заважають людині працювати, відпочивати, спати, викликають негативну подразливу дію.Людським вухом сприймаються частоти 16-20000Гц, що вкладається в 10 октав.Вимірювання еквівалентних рівнів шуму проводять інтегруючими шумомірами та шумоінтеграторами. Допускається використовувати індивідуальні дозиметри шуму з параметром еквівалентності» час- рівень» q=3.при проведені вимірювання мікрофон розташовують на висоті 1,5 м над рівнем підлоги чи робочого майданчика( робота стоячи) або на висоті і відстані 15 см від вуха людини, на яку діє шум( робота сидячи).Мікрофон повинен бути зорієнтований у напрямку максимального рівня шуму та віддалений не менше ніж на 0,5 м від оператора, який проводить випромінювання. Вимірювання рівнів шуму та октавних рівнів звукового тиску повинні бути проведені у кожній точці не менше 3 разів.Прилади для вимірювання шуму: ВШВ-003М2; ОКТАВА 101А; Larson-davis 800B * Larson- Davis 812.

17.Визначення та гігієнічна оцінка со2 в атмосферному повітрі та повітрі приміщень.

Збільшення концентрації СО2 више 4 % Супроводжується порушеннями серцево судинної системи, розумової активності, порушеннями дихання. . Для визначення СО2 в повітрі використовують методи Суботіна-нагорського з гідроксидом барію, Калмикова, інтерферометричний, портативний експресний метод Лунге –цеккендорфа ( Прохорова). Найбільш використовується експрес-метод лунге-цеккендорфа( прохорова).Суть методу: продування досліджуваного повітря через титрований розчин аміаку в присутності фенолфталеїну.Рожевий у лужному середовищі, фенолфталеїн знебарвлюється після зв»язування СО2. Граничнодопустима концентрація СО2 в житлових приміщеннях =0,07-0,1%, у виробничих до 1 – 1,5%

18.Вентиляція Необхідна кратність вентиляції – число, яке показує, скільки разів повітря приміщення повинно замінюватися свіжим повітрям, щоб концентрація СО₂ не перевищувала гранично допустимі рівні.Необхідну кратність вентиляції знаходять шляхом ділення розрахованого необхідного об’єму вентиляції на кубатуру приміщення.Фактичний об’єм вентиляції знаходять шляхом визначення площі вентиляційного отвору і швидкості руху повітря в ньому (фрамуга, кватирка). При цьому враховують, що через пори стін, щілини в вікнах та дверях у приміщення проникає об’єм повітря, близький до кубатури приміщення і його потрібно додати до обєму, що проникає через вентиляційний отвір.Фактичну кратність вентиляції розраховують діленням фактичного обєму вентиляції на кубатуру приміщення.Співставляючи необхідні та фактичні обєм і кратність вентиляції, оцінюють ефективність обміну повітря у приміщенні.

19.УГ-2 Принцип роботи газоаналізатора – лінійно-колористичний: концентрацію хімічного забруднювача повітря визначають по довжині забарвлення індикаторного кристалічного реактиву в скляній трубці після протягування через нього певного об’єму досліджуваного повітря. Індикаторну трубку з реактивом накладають на колористичну лінійку, яка додається до приладу для кожного забруднювача повітря. На лінійці нанесені концентрації досліджуваної речовини в мг/м³.

Прилад дозволяє визначити 14 хімічних забруднювачів, які зустрічаються в промисловому виробництві: аміак, ацетон, ацетилен, бензин, бензол, ксилол, окис вуглецю, окиси азоту, сірчаний ангідрид, сірководень, толуол, вуглеводні нафти, хлор, етиловий ефір.

Для виконання аналізу готують індикаторні трубки з кристалічними реактивами, які додаються до приладу.

Порядок дослідження. На місці дослідження (в цеху, на робочих місцях, в місцях викидів забруднень), користуючись штоком з відповідним для даного аналізу об’ємом повітря, приведеним на одній з чотирьох граней, витискують повітря з повітрязабірного сифону (гумової камери, розтягнутої пружиною). Після цього приєднують до гумової трубки приладу відповідну індикаторну трубку і протягують через неї необхідний об’єм повітря, звільнивши шток від утримуючої защіпки. Після цього індикаторну трубку накладають на колориметричну лінійку і по довжині частини реактиву, яка змінила колір (потемніла), визначають концентрацію досліджуваного забруднювача.