Файл: gigiena_modul.docx

Основне завдання санітарно-топографічного обстеження джерела води - вияснити можливі джерела забруднення води (випуски стічних вод, сміттєзвалища, помийні ями, туалети, тваринні ферми, кладовища тощо), відстані від них до джерела води, рельєф місцевості (напрям стоку дощових, снігових вод – до джерела води чи в інший бік, напрям течії ґрунтових вод, паводків. На підставі санітарно-топографічного обстеження складається карта-схема взаєморозміщення джерела води і перерахованих об'єктів, з відміткою відстаней та напрямку ухилу місцевості.

У сумнівних випадках зв’язок джерела води з джерелом забруднення може бути встановлений дослідним шляхом. В джерело забруднення вливають насичений розчин хлориду натрію з розрахунку не менше одного відра на кожні 10 м відстані до джерела води, або розчин флуоросцеїну і кожні 3-4 години протягом одного-двох днів визначають в джерелі води вміст хлоридів (чи флуоресценцію).

Санітарно-технічне обстеження джерела водопостачання має за мету вияснення стану й гігієнічну оцінку технічного обладнання водозабору з джерела.

Так, при децентралізованому (місцевому) водопостачанні визначають правильність улаштування і експлуатації шахтного колодязя (наявність і стан цямрини, навісу, відмостки, „глиняного замка”, засобів підйому води); при централізованому водопостачанні з підземного міжпластового джерела - правильність облаштування і стан артезіанської свердловини, насосів для підйому води; у разі поверхневого джерела – водозабірного ковша, берегового водоприймального колодязя, санітарно-технічний стан головних споруд водопроводу, водопровідної мережі та споруд на ній (зокрема, водорозбірних колонок), необхідність їхнього ремонту тощо.

Важливе практичне значення має визначення кількості води в джерелі води та його дебіт (потужність). Наприклад, в колодязі, цямрина якого улаштована з бетонних кілець кількість води визначають за формулою:

V = π R² h,

де: V – кількість води в колодязі, м³;

 - 3.14;

R – радіус кільця цямрини, м;

h – товщина шару води, м.

Висоту шару води визначають шпагатним шнуром з вантажем, який опускають до відчуття дна і вимірюють мокру частину шнура.

Для визначення дебіту колодязя з нього викачують (чи вичерпують) 30-40 відер води, відмічають на скільки знизився рівень води і визначають час, на протязі якого відновиться попередній рівень води. Дебіт розраховують за формулою:

D =

де: D – дебіт колодязя, л/годину;

V – об’єм відкачаної води, л;

t – час, за який відновиться рівень води та термін відкачування води, хвилини.

Дебіт струмка чи невеликої річки визначають за формулою:

Q = 0,5  b  h  v,

де: Q – дебіт, м³/сек;

b – ширина потоку, м;

h – найбільша глибина, м;

v – швидкість течії потоку, м/сек (визначається за допомогою поплавка і секундоміра).

При санітарно-епідеміологічному обстеженні виявляють і враховують:

наявність кишкових інфекційних захворювань (холери, черевного тифу, паратифів А і В, дизентерії, вірусного гепатиту А,Е тощо) серед населення, яке користується водою з даного джерела чи проживає поряд;
наявність епізоотій (туляремії, бруцельозу, сибірської виразки. Ящуру, коров’ячого сказу тощо) серед гризунів, домашніх тварин;
санітарний стан населеного пункту (забруднення території, способи збору та знешкодження рідких та твердих побутових і промислових видходів тощо).

Під час санітарного обстеження здійснюють відбір проб води з відкритої водойми, колодязя або артезіанської свердловини для подальшого лабораторного дослідження.

49.Гігієнічне, епідемічне значення грунту

Ґрунт це:

- середовище, в якому відбуваються процеси трансформації та накопичення сонячної енергії;

- провідна ланка кругообігу речовин у природі, середовище, в якому безперервно перебігають різноманітні складні процеси руйнування та синтезу органічних речовин;

- головний елемент біосфери, де відбуваються процеси міграції, трансформації та обміну всіх хімічних речовин як природного, так і антропогенного (техногенного) походження. Міграція здійснюється по коротких (ґрунт –– рослина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– ґрунт, ґрунт –– повітря –– ґрунт) та довгих (ґрунт –– рослина –– тварина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– рослина –– ґрунт, ґрунт –– вода –– рослина –– тварина –– ґрунт, ґрунт –– повітря –– вода –– рослина –– тварина –– ґрунт та інших) міграційних ланцюгах;

- формує хімічний склад продуктів харчування рослинного і тваринного походження;

- відіграє важливу роль у формуванні якості води поверхневих і підземних джерел господарсько-питного водопостачання;

- впливає на якісний склад сучасної атмосфери;

- має ендемічне значення – аномальний природний хімічний склад ґрунту в ендемічних провінціях є причиною виникнення і локального розповсюдження ендемічних хвороб (геохімічних ендемій): ендемічного флюорозу і карієсу, ендемічного зобу, копитної хвороби, молібденової подагри, урівської хвороби або хвороби Кашина-Бека, хвороби Кешана, селенозу, борного ентериту, ендемічної нефропатії тощо;

- має епідемічне значення – може бути фактором передачі збудників інфекційних захворювань та інвазій людей: кишкових інфекцій бактеріальної (черевний тиф, паратифи А і В, бактеріальна дизентерія, холера, ешерихіоз), вірусної (гепатит А, ентеровірусні інфекції: поліомієліт, Коксакі, ЕСНО) та протозойної етіології (амебіаз, лямбліоз); зооантропонозів (лептоспірози: інфекційна жовтуха або хвороба Васильєва-Вейля, безжовтушний лептоспіроз, бруцельоз, туляремія, сибірка); мікобактерій туберкульозу; спороутворюючих клостридій – збудників правцю, газової гангрени, ботулізму; геогельмінтозів – аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомідозу.

- є природним середовищем для знешкодження рідких та твердих побутових та промислових відходів за рахунок процесів самоочищення (санітарне значення ґрунту). Самоочищення ґрунту обумовлене наявністю сапрофітних гнильних, нітри- та нітрофікуючих бактерій, простіших організмів, личинок комах, хробаків, грибків, вірусів, бактеріофагів, а також його фізико-хімічними властивостями. Полягає в здатності ґрунту перетворювати органічні сполуки на мінеральні речовини, придатні для засвоєння рослинами: вуглеводи – на воду і вуглекислоту; жири – на гліцерин і жирні кислоти, а потім – також на воду і вуглекислоту; білки – на амінокислоти, з виділенням аміаку, амонійних солей і подальшим їх окисленням до нітритів і нітратів; сірки білків – на сірководень і т.д.

50. Основні фізичні властивості грунту та їх гігієнічне значення.

- механічний склад – процентний розподіл часток грунту за їх розміром. Визнач. Просіюванням через сита Кноппа ( 7 номерів 0,25 – 10 мм.). до механічних елементів належать каміння, гравій, пісок, пил.

- пористість – сумарний об’єм пор в одиниці об’єму грунту, виражений у %. Розмір пор в однорідному грунті тим більший, чим більші за розміром окремі механічні елементи грунту, тобто його зернистість.

- повітропроникність – це здатність ґрунту пропускати повітря через свою товщу. Підвещується із збільшенням пор і не залежить від їх загального об’єму (пористості).

- водопроникність – здатність ґрунту поглинати та пропускати воду, яка надходить з поверхні.

- вологоємність – кількість вологи, яку здатний утримувати ґрунт за рахунок сорбційних та капілярних сил.

- капілярність ґрунту – здатність ґрунту піднімати по капілярах воду, з нижніх шарів угору.

В ґрунтах легкого механічного складу ( піщаних, супіщаних і легких суглинистих ) порівняно з важкими ( глинами, важкими суглинками ) превалює фізичний пісок, пори мають більший розмір, пористість не висока, повітропроникність, водо проникність та фільтраційна здатність значні, капілярність і вологоємність малі. В таких ґрунтах швидко проходять процеси самоочищення від органічних забруднень і потужна міграція хімічних речовин з ґрунту в підземні та поверхневі води, атмосферне повітря та рослини.

51. Основні біотичні та абіотичні складові грунту та їх гігієнічне значення.

- Біотичні складові – ґрунтові мікроорганізми;

- абіотичні: тверда речовина ( мінеральні та органічні сполуки та органо-мінеральні комплекси ), ґрунтова волога ґрунтове повітря.

Мінеральні (неорганічні) речовини ґрунтів на 60-80% представлені кварцом, алюмосилікатами, а саме польові шпати, слюда, вторинні глинисті мінерали. Гігієнічне значення: вони зумовлюють поглинальну здатність та ємність поглинання катіонів ґрунтом.

Органічні речовини ґрунту представлені власне ґрунтовими органічними сполуками, що синтезовані ґрунтовими м. о. і називаються гумусом, так і речовинами, які потрапили в ґрунт іззовні.

52. Грунт як фактор передачі збудників інфекційних захворювань.

Ґрунт має епідемічне значення – може бути фактором передачі збудників інф. захвор. та інвазій людей: кишкових інф. бактеріальної ( черевний тиф, паратифи А і В, дизентерія, холера, ешерихіоз ),вірусної ( гепатит А, ентеровірусні інф.: поліомієліт, Коксакі, ЕСНО ) а протозойної етіології ( амебіаз, лямбліоз );зооантропонозів (лептоспірози: бруцельоз, туляремія, сибірка);мікобакт. туберкульозу; спороутворюючих клостридій – збудників правцю, газової гангрени, ботулізму.гельмінтозів – аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомі дозу.

53. Джерела забруднення грунту їх к-ція і гігієнічна х-ка.

. Джерела забруднення:

- атмосферні,

- водні,

- добрива,

- отрутохімікати,

- радіоактивні викиди,

- покидьки,

- нечистоти,

- останками мертвих тварин і рослин

Джерелами забруднення ґрунту є відходи.

Рідкі:нечистоти з вигребів туалетів.помиї.стічні води.

Тверді:сміття.покидьки(?!).відходи лікувально-профілактичних установ, навчальних закладів, офісів.відходи підприємств громадського харчування.відходи тваринного походження.відходи торговельних закладів.відходи промислових підприємств. шлаки котельних.будівельне сміття міський грунт.вуличний зміт.

54. Процеси самоочищення грунту від органічних речовин.

Самоочищення грунту обумовлене наявністю сапрофітних гнильних, нітри-, та нітрофікуючих бактерій, найпростіших, личинок комах, хробаків, грибків, вірусів, бактеріофагів, а також цого фізико-хімічними властивостями. Полягає в здатності ґрунту перетворювати органічні сполуки на мінеральні речовини, придатні для засвоєння рослинами: вуглеводи на воду і вуглекислоту; жири – гліцерин і жирні кислоти, а потім також на воду і вуглекислоту; білки – на амінокислоти з виділенням аміаку, амонійних солей і подальшим їх окисленням до нітритів і нітратів; сірки білків – на сірководень.