Файл: 04.Конспекти+.docx

Процес розкладу первісних відносин у різних куточках Європи та Старого Світу у бронзовому віці йшов нерівномірно і мав різні наслідки: подекуди з’явились державні утворення, міста, класові відносини, в інших суспільствах ці процеси ще не мали суттєвого значення.

Міністерство аграрної політики та продовольства УКРАЇНИ

Вінницький національний аграрний університет

Кафедра історії України та філософії

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

______________________

____.________ 20__

План-конспект проведення навчального заняття

Тема 4. Передумови формування української культури у скіфську добу

з навчальної дисципліни: історія української культури

навчальна мета: ознайомити студентів з культурними досягненнями наших предків за часів переходу до епохи заліза з широким використанням матеріалів українського походження, в тому числі перших писемних джерел про мешканців України І тис. до н.е.

виховна мета: сформувати переконання про значний внесок наших предків у становлення ранньокласових суспільств у Європі І тис. до н.е.

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 години

Навчальне обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор

Міждисциплінарні зв’язки: історія України

План навчального заняття:

1.Початок епохи заліза.

2.Грецька колонізація Північного Причорномор’я.

3.Скіфія та її населення. Культура кочівників українського Степу 7 – 4 ст. до н.е.

4.Культура землеробів-скотарів українського Лісостепу 8 – 4 ст. до н.е.

Література:

обов’язкова:

1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2013.

2.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. – Вінниця, 2012.

додаткова:

1.Археологія України. Курс лекцій / За ред. Залізняка Л.Л. – К., 2005.

2.Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії // Україна крізь віки. – Т.1. – К., 1998.

3.Геродот. Історії в девяти книгах / Пер. А.О. Білецького. – К., 1993.

4.Граков Б.Н. Ранний железныйвек: Культуры Западной и Юго-Восточной Европы. – М., 1977.

5.Молев Е.А. Эллины и варвары. На северной окраине античного мира. - М., 2003.

1. Початок епохи заліза.

Епоха заліза – це час, коли набувають розповсюдження різноманітні знаряддя і вироби з найбільш поширеного у світі металу - заліза. Здавна людям відоме метеоритне залізо, поодинокі прикраси з якого знайдені в єгипетських похованнях 4 тис. до н.е. Одержати залізо з

руди набагато важче, ніж мідь. Плавка заліза була неможливою для стародавніх металургів, оскільки для цього потрібна дуже висока температура (1528°). Спосіб одержання заліза з руди було відкрито лише в 2 тис. до н.е. хетами у Передній Азії і коштувало воно тоді у 5 разів дорожче за золото і у 40 разів дорожче за срібло. Залізо одержували у тістоподібному вигляді за допомогою сиродутного процесу. Він полягав у відновленні заліза вуглецем при температурі 1110-1350° у спеціальних печах з нагнітанням ковальськими міхами не підігрітого атмосферного повітря через сопло. На дні сиродутного горну утворювалась криця – шматок пористого, тістоподібного заліза вагою 1-8 кг. Для надання кричному залізу більшої твердості було винайдено загартування та цементацію виробів з нього. Більш високі механічні властивості заліза і дешевина нового матеріалу забезпечили витіснення ним бронзи, а також каменю.

В Україні початок епохи заліза, раннього залізного віку, припадає на 10 – 9 ст. до н.е. У лісостепу це час формування і розквіту кількох етнокультурних утворень, нащадки яких будуть визначати характер і особливості розвитку українського Лісостепу і в подальші історичні епохи, а у степовому Причорномор’ї - культур перших справжніх кочівників, що належали до кола давньоіранських народів (карта 4.1.).

На заході та південному заході сучасної України проживали племена фракійців⁹, виразно представлені голіградською та молдавською групами археологічних пам’яток, на північному заході кельтські племена, представлені висоцькою культурою, на північному сході етноси фіно-угорської мовної сім’ї, відображені пам’ятками лебедівської та бондарихінської археологічних культур. Основне населення Лівобережного лісостепу складали нащадки індоіранської зрубної культури бронзового віку. Широкі простори лісостепу між Дністром і Дніпром на Правобережжі та басейн Ворскли на Лівобережжі України займали племена чорноліської культури 10 – першої половини 8 ст. до н.е. Їх господарство базувалось на орному землеробстві у поєднанні з приселищним скотарством. Досить розвиненим було гончарне виробництво, кольорова і чорна металургія. Поселення представлені неукріпленими селищами та невеликими городищами для захисту від кочівників. Носії чорноліської культури відносились до східної групи стародавніх фракійців, відомих з часів Геродота під спільним ім’ям «неври».

У степах Північного Причорномор’я в той час жили кочівники-іранці, що завдяки своїм походам до Передньої Азії у 9 – 7 ст. до н.е. першими серед мешканців Східної Європи потрапили на сторінки писаної історії ассирійців, вавилонян, іудеїв, греків під збірною назвою гамірра-кіммерой, або кіммерійці. Вершники-кочівники розробили досконалу систему керування конем та відповідного озброєння. Досить частими були грабіжницькі наскоки кочівники на землеробів Лісостепу, що змушувало тих будувати укріплення, переймати вершництво і зброю своїх супротивників. Більше того, частина озброєння самих кочівників, принаймні сталеві мечі, виготовлялась придніпровськими ковалями на поселеннях чорноліської культури. За давньою легендою, збереженою для нас у переказі Геродота, кіммерійці з Причорномор’я були витіснені новою хвилею іраномовних кочівників – скіфів.

***

2. Грецька колонізація Північного Причорномор’я.

Важливим чинником, врахування якого є необхідним для правильного розуміння ролі раннього залізного віку в передісторії української культури, став початок грецької колонізації Північного Причорномор’я.

Біля північних берегів Чорного моря, яке називалося Понтом Евксінським - морем гостинним, або частіше просто Понтом, елліни з’явилися в середині 7 ст. до н.е. Поселення в чужій країні вони називали «апойкія», що дослівно означає «виселок». Чисельність переселенців була невелика - від 100 до 1000 осіб. Більшість становили вільні громадяни, переважно молоді чоловіки. Звичайно до колонії переселялися жителі одного поліса. Нове місто відразу ж ставало повністю незалежним по відношенню до своєї метрополії. Найбільшу роль у грецькій колонізації північних берегів Чорного моря відіграло місто Мілет, розташоване в Іонії, на Егейському узбережжі Малої Азії. У 8 ст. до н.е. воно стало одним з найбільш розвинених економічних і культурних центрів Середземномор’я. Перше поселення мілетян з’явилося на нинішньому острові Березань, недалеко від сучасного Очакова. Називалося воно, згідно з хронікою грецького письменника Євсевія, Борисфеном, або Борисфенідою, і було засноване близько 645/644 року до н.е. У період грецької колонізації Березань була півостровом площею біля 5 га, оскільки рівень Чорного моря стояв нижче на 8 – 9 м від сучасного.

Наприкінці 7 – на початку 6 ст. до н.е., після прибуття нової великої групи колоністів з Мілету, березанці-борисфеніти взяли участь у заснуванні нового поліса - Ольвії, якому призначено було стати головним центром округи. Вже сам вибір назви міста (Ольвія у перекладі з давньогрецької означає «щаслива») показує, що елліни добре знали умови регіону й були впевнені у своєму майбутньому. Ольвіополіти зуміли встановити цілком дружні відносини з сусідніми племенами калліпідів та алізонів, яких Геродот назвав «мікселлінами», тобто змішаними з греками. Про це свідчить повна відсутність слідів будь яких укріплень на міських та сільських поселеннях і поховань осіб, загиблих в боях, на їхніх некрополях. Такі відносини сприяли поширенню ольвійської сільської округи на великій території й зростанню ремесел у самому місті. Розквіт Ольвії припав на 5 - третю чверть 3 ст. до н.е. У першій чверті 5ст. до н.е. були споруджені кам’яні міські стіни й вежі для захисту від кочівників-скіфів, що перемістилися сюди з Північного Кавказу. Біля середини століття до Ольвії приїжджав Геродот, збираючи інформацію про Скіфію. «Скіфське оповідання» Батька Історії стало найважливішим писемним джерелом з історії півдня Східної Європи раннього залізного віку.