ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3688
Скачиваний: 1
У пореформений період для агарних відносин було визначальним розширення та зміцнення приватної власності на землю, зменшення поміщицького землеволодіння, зростання його іпотечної заборгованості.
Реформа значно прискорила процес соціальної диференціації селянства. Селянські господарства пореформеної доби поділялися на три основні групи: заможні, середняцькі і бідняцькі. За переписом 1871 р. В Східній Україні, заможні селяни становили 15,8% дворів, середні -56,8, бідні - 27,4%. У 1900 р. заможна верхівка села зосередила у своїх руках близько 40% надільної й приватної селянської землі, до 80% орендних земель, понад 50% робочої і продуктивної худоби, більшість удосконалених знарядь праці. Одночасно із зростанням приватної земельної власності скорочувалися селянські наділи.
В Західній Україні бідняцькі господарства становили 80%. Податки, аграрне перенаселення сприяли подальшому занепаду біднішого селянства. Значна його частина мусила шукати долю в чужих краях. Протягом 1890-1913 рр. із Західної України емігрували до Канади, США, Австралії та Бразилії близько 700-800 тис. чоловік.
У цілому ж у перші пореформені десятиріччя у селянському господарстві України не відбулося істотних змін. Воно мало екстенсивний характер, знаряддя праці у більшості господарств були примітивними, техніка обробітку землі та догляду за худобою перебували на низькому рівні.
Зростання кількості сільського населення, яке випереджало збільшення посівних площ, призвело до створення надлишку робочої сили (9,3 млн. чол.). У промисловості могли бути зайняті не більше 1 млн. Наслідком стало зменшення селянського землеволодіння, низька оплата праці в землеробстві та промисловості, підвищення (майже в 10 разів) кількості відхідників.
Товарне землеробство і тваринництво.
У другій половині XIX ст. чітко окреслилися райони товарного землеробства. Зростання попиту на хліб на внутрішньому та зовнішньому ринках разом з появою широкої мережі залізниць перетворило Степову Україну на район товарного зернового господарства (70-80% продукції становили експортні культури). Посіви льону-кудряша, який був основною олійною культурою, також займали велику площу Степової України. Виробництво льону мало суто товарний характер. Його вирощували переважно поміщики (70%) та заможні селяни (30%).
На розвитку товарного землеробства позначилося розширення посівів картоплі, які за період 1870-1900 рр. зросли майже втроє.
Правобережжя стало в цей час районом вирощування цукрових буряків. На початку XX ст. плантації цукрових буряків в Україні становили 75% усієї земельної площі, зайнятої цією культурою в імперії.
Полтавська і Чернігівська губернії вийшли на перше місце за розміром посівів і продукції тютюну (40-50% всього виробництва махорки й тютюну в імперії).
Тваринництво у пореформений період зазнало суттєвих змін. Внаслідок скорочення кормової бази у 1870-1900 рр. у селянських господарствах зменшилась кількість худоби на 804 тис. голів, переважно овець і волів. Це було викликано скороченням попиту на вовну у зв'язку з появою дешевої австралійської вовни та більшими прибутками від вирощування зерна, ніж овець. Але на 85% зросло поголів'я коней, частина яких йшла на експорт.
Регіональної спеціалізації набуло торговельне землеробство і тваринництво в Західній Україні. Галицьке Поділля стало районом розвиненого зернового господарства. Східна Галичина й сусідні райони Буковини вирощували мак. Високопродуктивні породи худоби вирощували в Закарпатті.
-
Промислова революція.
Промисловий переворот в Україні в складі Російської імперії розпочався пізніше, ніж у Великобританії, США, Франції, майже одночасно з Німеччиною у 30-40-х і завершився в 70-80-х роках XIX ст.
Перший етап промислового перевороту (30-50 рр.)
Запізнення промислового перевороту пояснювалось економічною відсталістю Російської імперії. Протягом першої пол. XIX ст. продовжувала існувати феодально-кріпосницька система, що гальмувала розвиток сільського господарства, формування ринку вільнонайманої робочої сили для промисловості. У першій третині XIX ст. більшість підприємств становили міські та сільські кустарні промисли (ремісничі майстерні), мануфактури, засновані на ручній техніці та примусовій праці кріпаків. Негативні наслідки спостерігалися також через недостатність національних і відсутність зовнішніх інвестицій.
Промисловий переворот в Україні розпочався у харчовій промисловості. У цукровому виробництві почали застосовувати машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку випарювання й згущення цукробурякового соку. Загальна кількість цукроварень збільшилася до 222 у 1858 p., з них "парових" було 60 %. Проте цукрове виробництво як галузь дворянського підприємництва ґрунтувалося на примусовій праці кріпосних селян, що переважала у 40 - 50-х роках. Панівною тенденцією у розвитку виробництва цукру було перетворення кріпосної мануфактури (з переходом на вільнонайману працю) на фабрику.
Найбільш розвиненою галуззю текстильного виробництва була суконна. До 1860 р. суконна промисловість залишалась майже цілком поміщицькою. Держава стимулювала розвиток не поміщицьких підприємств безвідсотковими на 10 років преміями, субсидіями, захищала від іноземної конкуренції митними тарифами. Галузь за період 1797-1859 зросла з 12 до 160 суконних мануфактур. У I860 р. в галузі застосовувалося лише 17 парових машин.
Зростаючі потреби в машинах зумовили розвиток машинобудівної промисловості, яка почала створюватися в Україні з к. XVIII ст. її представляли мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи. На час реформи 1861 р. в українських губерніях було не менше ніж 20 машинобудівних заводів (Київський, Волинський, Катеринославський, Херсонський). Разом з тим багато машин ввозилося з-за кордону.
Зростання обсягів машинобудування стимулювало розвиток металургійної промисловості. На зміну невеликим рудням кустарного типу приходили чавуноливарні та залізоробні підприємства на Чернігівщині, Луганщині, Київщині, Слобожанщині.
У дореформений період в Україні існувала й кам'яновугільна промисловість. До 1860 р. видобуток вугілля в Донбасі набув уже промислового характеру. За кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в Російській імперії, поступаючись лише Сілезькому басейну. Однак шахти засновувались на відсталій техніці, малопродуктивній кріпосній праці.
У дореформене десятиріччя було розроблено ряд проектів будівництва залізниць в Україні. Однак реалізація їх загальмувалася через Кримську війну (1853-1856 pp.). В Україні було лише два стратегічних шосе – від Києва та від Харкова до Петербурга. Після Кримської війни пожвавився розвиток пароплавства. З’явились пароплавні товариства і компанії. Повільно розвивався річковий транспорт.
На час реформи 1861 р. кількісно переважали невеликі підприємства. Мануфактури фабрично-заводського типу становили лише 15%, проте саме вони виробляли більшу частину товарної продукції.
Другий етап промислового перевороту (60 – 80 рр.).
У пореформений період фабрика остаточно витісняє мануфактуру. Промисловий переворот в Східній Україні відбувся, насамперед, в харчовій промисловості. Перше місце у структурі харчової промисловості зайняло цукроваріння. Значне місце посідала гуральна промисловість. Для горілчаної промисловості, як і для цукрової, характерним було застосування нової техніки, концентрація виробництва. Розвивалося борошномельне виробництво. Зростала частка великих підприємств з використанням парових млинів. З інших харчових виробництв порівняно швидко розвивалось олійне, сировиною для якого було насіння льону, коноплі, соняшнику.. Високих темпів розвитку ця галузь досягла в 80-х рр.
У важкій промисловості технічний прогрес поширився пізніше, ніж у харчовій та легкій. Перехід від мануфактури до фабрики в металургії був пов‘язаний з подоланням надзвичайно великих труднощів, насамперед технічного характеру. Деревовугільна металургійна промисловість України, що існувала в поліських районах Правобережжя і на Чернігівщині, залишалась осторонь технологічного прогресу і в кінцевому підсумку припинила своє існування. Поміщицькі металургійні підприємства мануфактурного типу (Волинська губернія) також не перетворились на фабрики. Невдалими виявилися спроби царського уряду організувати на базі південних казенних заводів-мануфактур зразкове металургійне виробництво фабрично-заводського типу. Уряд почав заохочувати приватного підприємця (у формі надання довгострокових кредитів, виплати премій за готову продукцію, безплатного надання земель під заводи, шахти тощо). В результаті на півдні України виникли перші металургійні підприємства залізного і рейкового виробництва типу фабрики (1871 p., Катеринославська губернія) і Сулінський завод (1872 p., Область Війська Донського). Технологічний процес на обох підприємствах засновувався на використанні мінерального палива (будівництво доменних печей). Виробництво чавуну в Україні зросло в 1870-1880 pp. у 4 рази, а прокату – в 7,7 рази.
Машинобудування, яке було серцевиною важкої індустрії, значно відставало. Машинобудування в основному було спрямоване на забезпечення машинами горілчаної та цукрової промисловості, а також сільського господарства. У першій пол. XІХ ст. починають швидко розвиватись військова промисловість та суднобудівництво.
З розвитком машинобудівної промисловості зростала її енергооснащеність. У середині 80-х років в Україні більше ніж 79 % підприємств машинобудування використовували парову енергію.
Залізничне будівництво в Україні розгорнулося зразу після селянської реформи. На кінець 70-х років в Україні було створено цілу систему залізниць. Вони з'єднали між собою найбільші міста та промислові райони Донбасу, Придніпров'я, Кривий Ріг, Україну й різні райони Росії. Великими залізничними вузлами стали Харків, Київ, Кременчук, Катеринослав, Одеса.
Головною водною артерією був Дніпро. Чимало вантажів перевозилося Дністром, Південним Бугом. У рухомому складі річкового флоту зростала частка пароплавних річкових суден.
Результати промислового перевороту:
1. В провідних галузях виробництва наприкінці 70-х років відбувся технічний переворот, який мав свої особливості. По-перше, якщо у Великоросії він спочатку охопив бавовняне виробництво, то в Україні парова техніка почала застосовуватися насамперед у таких розвинених галузях, як цукроварна та горілчана. По-друге, в Україні промисловий переворот охопив передусім купецьку мануфактуру, а не поміщицьку. По-третє, через те що промисловий переворот розпочався у цукроварній та горілчаній промисловості і що машини почали застосовуватися також у сільському господарстві, українське машинобудування в основному було спрямоване на забезпечення технікою цих галузей По-четверте, поряд з великими фабриками, заводами, копальнями існували невеликі мануфактури, зокрема в харчовій та обробній промисловості.
2. Промисловий переворот сприяв економічному зростанню міст. Зростала чисельність міського населення. Однак в Україні було ще чимало міст, де значна частина населення належала до сільських станів (державні, поміщицькі селяни, козаки), а головним заняттям міських жителів вважалося землеробство.
3. Відбулися якісні зміни в економіці: виникли нові галузі виробництва; поряд з ремеслом і мануфактурами у містах виникли підприємства фабрично-заводського типу; відбулися докорінні технічні перетворення; примусову працю замінила вільнонаймана. Це свідчило про завершення в основному промислового перевороту на Наддніпрянщині. Однак внаслідок колоніальної політики російського царизму промисловість східноукраїнських земель значною мірою мала однобічний характер.
Промисловий переворот у провідних галузях української промисловості створив матеріально-технічні та соціальні передумови для індустріалізації. Середньорічні темпи зростання промисловості України, як і всієї Російської імперії, досягли найвищого рівня. Причому важка індустрія порівняно з легкою розвивалася майже вдвоє швидше.
У розвитку металургійної промисловості України переломними стали 80-90-ті роки XIX ст. У результаті спорудження нових і збільшення продуктивності діючих заводів на півдні України було створено металургійну промисловість. Було збудовано 17 великих металургійних заводів – чавуноливарне підприємство поблизу Катеринослава (Брянське), металургійний завод з двома домнами в с. Кам'янське (нині Дніпродзержинськ), Гданцівський, Дружківський, Донецько-Юріївський, Нікопольський та Маріупольський металургійні заводи. Південноукраїнські металургійні підприємства були досить великими. У 1913 р. в Україні діяв 21 металургійний завод. Наприкінці 90-х років XIX ст. Україна виплавляла 52%, у 1913р. – 69 % загальноімперського виробництва чавуну, 67 % сталі, 58 % прокату.
З розвитком металургійної промисловості швидко зростало видобування нікопольської марганцевої руди, освоювався Криворізький залізорудний басейн. Перехід металургії на мінеральне паливо зумовив високі темпи розвитку нової галузі важкої індустрії – коксового виробництва. На відміну від кам'яновугільних копалень, коксове виробництво вже на перших металургійних заводах України одразу виникло у вигляді великих підприємств. Залізорудна промисловість перетворювалася на самостійну галузь індустріального виробництва.
Сформувалося кам'яновугільне виробництво в Донбасі. Частка Донбасу в загальноімперському видобутку вугілля становила в 1898 р. 92 %. На цей час у вугільній промисловості України діяло 1200 шахт, на яких працювало 1684 тис. чол. Однак технічний прогрес у цій галузі індустрії не набув широкого розвитку, оскільки вона мала великі резерви дешевої робочої сили.
Порівняно з металургією, вугільною та залізорудною промисловістю машинобудування в Україні розвивалось повільно. Протягом 80-х років сформувалися два райони українського машинобудування: Херсонсько-Катеринославський і Києво-Харківський. В Україні вироблялось більше половини всіх сільськогосподарські машин, що виготовлялися на території Європейської Росії (заводи в Бердянську, Одесі, Харкові, Єлизаветграді, Білій Церкві, Києві). Однак українські машини за своєю вартістю і якістю поступалися іноземним. Мало вироблялося машин для самої промисловості.
В 90-х рр. XІХ ст. розпочалось будівництво заводів – Харківського паровозобудівного, Луганського машинобудівного, Катеринославського вагонобудівного, Миколаївського суднобудівного. Першими машинобудівними заводами, що випускали спеціальні машини для гірничозаводської промисловості, були Краматорський, Горлівський і Катеринославський. Усього в Україні в 1913 р. налічувалося 450 машинобудівних і металообробних підприємств, на яких працювало 57 тис. робітників. Випуск валової продукції машинобудування становив 20,2 % всієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії. Проте українське машинобудування не задовольняло зростаючих потреб індустріального розвитку країни. Велику кількість машин та верстатів, як і раніше, ввозили з-за кордону, зокрема майже половину складних сільськогосподарських машин. У структурі фабрично-заводської промисловості України в 1912 р. обробка металів і виробництво машин становили 10,4%, сільськогосподарське машинобудування – 2%.