4. Структурна та територіальна диспропорційність економіки. Частка виробництва засобів виробництва становила 70%, а виробництво предметів вжитку – 30%. Диспропорції в територіальному розміщенні виробничих сил – частка промислового виробництва південно-західних районів становила 34%, Донецько-Придніпровського району – 55%.

5. Побудова економіки за принципом незавершеності (близько 80% усього виробництва в Україні не мало закінченого технологічного циклу, а значить, залежало від імпорту комплектуючих виробів і сировини), й глибока інтегрованість в економічний простір СНД, особливо Росії (перед розпадом СРСР, ще у листопаді 1991 р., підприємства України мали постійні господарські зв'язки із 33 тис. підприємств інших республік).

6. Значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося близько 35% союзного бюджету. Після розпаду СРСР в Україні залишилося близько 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР.

7. Складна екологічна ситуація, зумовлена непродуманою концентрацією металургійних, хімічних, енергетичних підприємств майже в усіх середніх та великих містах, шкідливими викидами в атмосферу, забрудненням підземних та поверхневих вод, Чорнобильською аварією, невиправданою економією коштів на охорону природи тощо.

Перші роки незалежності для молодої держави виявилися особливо складними. Крім демократизації громадського життя, становлення державних структур, затвердження першооснов національного законодавства, створення власної економічної системи, відродження національної культури в цей період був початий перехід до ринкових відносин через розгортання процесів роздержавлення, приватизації, підприємництва, демонополізації.

• Економічна політика держави в 90-і рр.

Важливим етапом у вирішенні головних завдань перехідного періоду стала розробка в жовтні 1991 р Верховною Радою України "Основних напрямків економічної політики в умовах незалежності", які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості.

Уряд України запроваджує в обіг купонокарбованець і стає на шлях „шокової терапії”, проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів та зниження рівня життя основної маси населення.

У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула "Основи національної економічної політики України", як включали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при створенні СНД (Україна залишається у складі СНД, але повністю виходить з рублевого простору), перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми стало умовою вступу до МВФ.

---

Шлях до ринкової економіки передбачав приватизацію державних заводів і фабрик. За Законом "Про приватизацію майна державних підприємств" та іншими нормативними документами було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром", "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам. В Україні зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Сертифікаційна приватизація мала формальний характер і не досягла поставлених цілей – не створила ефективного власника і не забезпечила покращення діяльності приватизованих підприємств.

В 1991 – 1994 рр. почали поступово створюватися фермерські господарства як альтернатива державному аграрному сектору. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначав основи діяльності таких ферм та гарантував хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулював підвищення продуктивності праці, визначав структуру виробництва. Згідно Закону площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна була перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні створювалися ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств.

У вересні 1991 р було створено Національний банк України (НБУ), який діє на основі статуту НБУ затвердженого Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Здійснення економічних реформ Україна розпочала із значно гірших стартових умов в порівнянні з країнами Східної та Центральної Європи. Серед них можна виділити: тотальне одержавлення економіки, нераціональне розміщення виробничих сил, незавершеність виробництва, значна частка ВПК, майже повністю відсутній приватний сектор

• Трансформаційна криза 90-х років.

Із здобуттям незалежності України розпочалася трансформація існуючої економічної системи, котра склалася в радянські часи. Цей процес супроводжувався затяжною економічною кризою і мав два чітко виражених етапи: 1991 – 1994 роки та 1995 – 1999 роки

1991 – 1994 рр – період трансформаційних перетворень, котрий супроводжувався глибокою економічною кризою.

1. У 1991 році Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але за чотири роки вона не спромоглася наповнити їх реальним змістом. Виникла серйозна загроза витіснення України на периферію світового господарства, встановлення її технологічної та фінансової залежності від інших держав, перетворення на сировинний додаток, на територію для розміщення екологічно шкідливих виробництв.

2. Катастрофічне падіння основних економічних показників. Втрати української економіки за 1990 – 1994 роки становили: ВВП скоротився на 46,5% (у СРСР під час Другої світової війни критична позначка зниження виробництва становила 30%); промислове виробництво – на 40,4%; сільське господарство – на 32,5%. За результативністю функціонування економіки Україну відкинуто на 20 – 25 років назад, за роботою транспортної системи – на 30 – 35 років.

---

3. Глибокі деформації у сфері державних фінансів. Україна була лідером серед інших країн за обсягом дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинало 85 – 95% кредитної емісії і досягло майже 20% валового національного продукту. Відбулося не контрольоване зростання цін і гіперінфляція.

4. Розбалансування економіки. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23%. В Україні вона у 1992 р. досягала 44,9%, в 1993 р – 37,6, а в 1994 – 45,4%.

5. Технологічна криза, застаріла (морально та фізично) техніко-технологічна база. Відсутні кошти на здійснення технічного переоснащення виробництва. Енергетична криза, обумовлена зростанням цін на енергоресурси, а також надмірно енерговитратним характером виробничого потенціалу.

6. "Тінізація " економіки – різке нарощування масштабів неврахованого виробництва та позабанківського грошового обміну, масового приховування прибутків і невиплат податків. Так, за даними фахівців Українського фонду підтримки реформ, тіньовий сектор економіки України сягнув на кінець літа 1994 р. 60%.

7. Значне зростання зовнішнього боргу. Загальна сума заборгованості України станом на 1 липня 1994 р. становила 4,3 млрд. дол., а з врахуванням прострочених платежів поточного року за поставки електроносіїв з Росії та. Туркменії – майже 7 млрд. дол.

Складність трансформаційного процесу була пов’язана з рядом причин:

• системна криза народного господарства СРСР чітко була виражена вже в 70-х роках тому відбулося накладення традиційної кризи з перехідною;

• руйнування командно-адміністративної системи і утвердження основ сучасної ринкової економіки;

• тривалість створення системи державних інституцій. Україна не мала власних грошової, фінансової, банківської, митної систем, системи державного регулювання окремих сфер виробництва;

• руйнування двох величезних геополітичних об’єднань – СРСР та РЕВ, що призвело до обвального розриву економічних зв’язків;

• вкрай негативні наслідки мала економічна політика держави. Програма „шокової терапії” виявилася недоцільною. Тривалий час була відсутня концепція соціально-економічного розвитку.

Наступний етап реформування економіки (1995 –1999 роки) розпочався реалізацією нової економічної стратегії. Курс радикальних економічних перетворень передбачав низку заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва, цінову лібералізацію, скорочення дефіциту державного бюджету, лібералізацію внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, скасування дотацій на виробництво збиткової продукції, масову приватизацію великих підприємств і проведення земельної реформи.

---

У цілому економічна політика цього етапу є, по суті, комбінацією монетаристських та адміністративних заходів. Наступні роки показали, що використання монетаристських методів керівництва економікою, а саме жорсткої ГКП не змогло забезпечити швидкий та ефективний вихід української економіки з кризи (нестача коштів, криза платежів, бартерні операції, падіння темпів економічного росту), хоча і дало деякі позитивні результати, насамперед скорочення рівня інфляції (1995 рік – 181,7%; 1998 – 11,0%).

У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа, її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був тоді в обігу, і заміні його гривнею. Водночас, орієнтація на стабільність цін при стабільному курсі національної валюти не забезпечила валютної чи цінової стабілізації. Відбувається девальвація національної валюти ( з 1,86 грн за дол. США в 1985 р. знизився до 5,31 грн. у 2003 р). Рівень валютних резервів був недостатнім для підтримки валютної стабільності (показник валютних резервів у відношення до ВВП був значно меншим, ніж у середньому по інших країнах). Україна обрала курс у валютній політиці, за яким резерви нагромаджуються не за рахунок нарощування експорту (країни ПСА), а за рахунок позик. Валютна криза в Україні була обумовлена головним чином внутрішніми причинами, насамперед зростанням заборгованості держави ( в 1998 р. зовнішній борг держави від ВВП становив 37,9% (пов’язані в значній мірі з боргами за енергоносії Росії і Туркменії), внутрішній – 7,2%, сумарно – 45,1%). Основною причиною стримування девальвації гривні в 1998 р. стало те, що внутрішнім кредитором держави був значною мірою не приватний сектор, а НБУ, борги перед яким весь час реструктуруються, що і дозволило зменшити тиск на національну валюту.

Не дивлячись на помилки, результатами реформ стало формування основних атрибутів національної економіки: грошової, фінансової, платіжної, податкової, тамошньої, банківської та інших систем, які в сукупності визначили економічну інфраструктуру держави.

В 1999 р. вперше за останнє десятиріччя позначився процес економічної стабілізації. Так, зростання промислового виробництва на 4,0%, в тому числі товарів народного споживання – на 7,2%. У цьому ж році було досягнуто позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами, яке склало 2,3 млрд. дол. Стабілізаційні процеси мали передумови, серед яких можна виділити: зниження темпів інфляції, демонтаж фінансової піраміди, реструктуризація підприємств, формування «точок росту» майже в усіх галузях.

Табл. 6.2. Основні макроекономічні показники України за період 1995-2000 рр.

	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Реальний ВВП, % зміни до попереднього року	-12,2	-10	-3,0	-1,9	-0,2	5,8
Споживчі ціни, зміни до попереднього року	2,8 рази	1,4 рази	110,1	120,0	119,2	125,8
Дефіцит бюджету в % до ВВП	-7,1	-3,2	-5,6	-2,2	-1,5	0,6
Сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу, млн. дол. США	-1152	-1158	-1135	-1296	834
Валютні резерви до ВВП, %	2,9	4,4	4,7	1,9

---

Була створена базова основа багатоукладної економіки. Процес роздержавлення і приватизації привів до появи і інтенсивного розвитку корпоративного і приватного сектору в економіці. Станом на 1 січня 2000 р. форму власності змінили 66,7 тис. об’єктів. Більше 70% загального обсягу промислової продукції було виготовлено на недержавних підприємствах

В результаті земельної реформи майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких перевищив половину земельних угідь країни.

Одночасне здійснення реформ у банківському секторі привело до того, що банківська система не тільки наблизилася по своїм стандартам до загальносвітових вимог, але й поступово стала ставати реальним партнером, а не черговим контролюючим органом, для підприємств. На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційних банки, 1330 інвестиційних компаній і фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних союзів. Відбулося становлення фондового, товарного, грошового й валютного ринків.

Була здійснена лібералізація господарських зв'язків. В 1994 р. 70% цін регулювалися державою. Дотації на комунальні послуги складали 95% від їхньої вартості, на хліб - 60 %. У країні існував режим адміністративно-фіксованого валютного курсу Дефіцит бюджету автоматично покривався емісією Національного банку. На початку реформ був затверджений ринковий механізм ціноутворення, здійснено непростий перехід до світових цін, скасована монополія держави на зовнішню торгівлю, що відкрило нові можливості для багатьох підприємств, полегшило контакти із закордонними партнерами. Це допомогло перебороти хронічну проблему національної економіки – товарний дефіцит, в умовах якого люди жили більше 70 років.

Поряд з позитивними тенденціями в реформуванні економіки залишився цілий ряд невирішених проблем: не зміцнена фінансова система держави, насамперед фінансів підприємств й організацій, котрі забезпечують конкурентоспроможність, структурне відновлення економіки. У критичному стані перебував аграрний сектор, 87 % підприємств у якому були збитковими. Більшість підприємств продовжували залишатися низькорентабельними. Продовжилося поглиблення незбалансованості відтворювальних пропорцій, підсилилися цінові й структурні диспропорції.

Структурні деформації, властиві українській економіці ще із часів адміністративно-командної системи, стали ще більш відчутними. Тривало скорочення питомої ваги галузей, що провадять продукцію інвестиційного призначення (машинобудування й будівельні матеріали). Якщо в 1990 році частина машинобудування в структурі промислового виробництва становила 30,7 %, то в 1999 р. - 13,8 %. За цей же час питома вага легкої промисловості скоротився майже в 8 разів. У той же час значно виросла частина найбільш енергоємних й екологічно шкідливих галузей (паливно-енергетичної, металургійної, хімічної). В 1999 р. вона досягла 59 % проти 26,5 % в 1990 р.

---

Смотрите также файлы

• Tema_2_3.doc

• Robocha_programa.doc

• ОКХ-магістри_2011.doc

• PZ_28_kontaktni_analizatori_Dokument_Microsoft.doc

• ДИПЛОМ.doc