ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 2546
Скачиваний: 1
18
відношеннях і зв'язках один з одним, що утворює
певну цілісність, єдність.
Інша група визначень ґрунтується на практичному
використанні
системної
методології
і
тяжіє
до
вироблення загальнонаукового поняття системи. Вона
широко представлена в міжнародному системному русі
(У. Р. Эшбі, Дж. Клір, інші).
Л. Берталанфі створює концепцію загальної теорії
систем, яка є загальною науковою методологією, що
застосовується до системи знань у будь-якій науці і до
поняття «наука» в цілому.
За визначенням Л. Берталанфі
: система - це
комплекс взаємодіючих елементів
[4, 28]. Російський
дослідник О.М.Авєр’янов
надає наступне визначення
цього
поняття:
«система
є
обмежена
безліч
взаємодіючих елементів»
[1, 43].
Наведемо слова Рассела Акоффа, фахівця прикладної
науки : «В останні два десятиліття ми є свідками
швидкого розвитку поняття «система», що стало
ключовим в науковому дослідженні. Звичайно, системи
вивчалися впродовж багатьох століть, але тепер в таке
дослідження додано щось нове... Тенденція досліджувати
системи як щось ціле, а не як конгломерат частин
відповідає тенденції сучасної науки не ізолювати
досліджувані явища у вузько обмеженому контексті, а
вивчати і досліджувати все більше і більше різних
аспектів природи. Під прапором системного дослідження
(і його багатьох синонімів) ми вже спостерігали
конвергенцію багатьох дуже спеціальних сучасних
наукових рухів... Ця та багато інших подібних форм
дослідження презентують колективну дослідницьку
діяльність, яка включає спектр наукових і технічних
дисциплін, що постійно розширюється. Ми беремо участь
в тому, що, ймовірно, що є найбільш широкою спробою
досягти синтезу наукового знання» [3, 27].
19
Багатоаспектність визначень поняття «система»
говорить про складність та неоднозначність його її
розуміння. Але ж загальним у всіх визначеннях є
характеристика структурної взаємодії та єдності
складових будь-якої системи. Саме ці характеристики
було покладено в основу формування поняття
системи з стародавніх часів та зазнало еволюційних
змін в історії філософії.
1.2 Еволюція становлення поняття системи
Перші уявлення про системи виникли в античній
філософії, що висунула онтологічне тлумачення системи
як впорядкованості і цілісності буття. У старогрецькій
філософії і науці (Евклід, Платон, Арістотель, стоїки)
розроблялася ідея системності знання.
Середньовічні теорії, опосередковано, під системою
розуміли картину Божественного устрою світу, в якому
усі елементи (природа, людина, ангели, архангели)
знаходилися у взаємодії і були похідними від
Божественного начала (креаціонізм).
Сприйняті від античності уявлення про системність
буття
розвивалися
як
у
системно-онтологічних
концепціях Б. Спінози і Г. Лейбніца, так і у побудовах
наукової систематики ΧVII-ΧVIII століть, у вигляді
системності світу (наприклад, класифікація історії наук
К. Ліннея), що прагнула до природної (а не телеологічної)
інтерпретації. У філософії і науці Нового часу поняття
системи використовувалося у дослідженні наукового
знання; при цьому спектр пропонованих рішень був дуже
широкий — від заперечення системного характеру
науково-теоретичного знання (Е. Кондільяк)
до
перших
спроб філософського обґрунтування логико-дедуктивної
природи систем знання (І. Г. Ламберт та ін.).
Принципи системної природи знання розроблялися в
німецькій класичній філософії: згідно І. Канту, наукове
20
знання є система, в якій ціле панує над частинами; Ф.
Шеллінг і Г. Гегель трактували системність пізнання як
найважливішу вимогу діалектичного мислення. У
філософії 2-ої половини ΧIΧ-ΧΧ вв. містяться постановки,
а в окремих випадках – і вирішення деяких проблем
системного дослідження: специфіки теоретичного знання
як системи (неокантіанство); особливостей цілого (холізм,
гештальтпсихологія); методів побудови логічних і
формалізованих систем (неопозитивізм).
Для проникнення поняття системи в різні області
конкретно-наукового знання важливе значення мало
створення еволюційної теорії
Ч. Дарвіна, теорії
відносності, квантової фізики, структурної лінгвістики та
ін. Виникло завдання побудови строгого визначення
поняття системи і розробки оперативних методів аналізу
систем. Інтенсивні дослідження в цьому напрямі
почалися тільки у 40-50-х рр. ΧΧ ст.. Проте багато
конкретно-наукових принципів аналізу систем вже було
сформульовано раніше у тектології А. А. Богданова, у
роботах
В.
І.
Вернадського,
у
праксеології
Т.
Котарбиньского та ін.
1.3 Системні принципи
При
визначенні
поняття
«система»
необхідно
враховувати
його
найтісніший
взаємозв'язок
з
поняттями
цілісності, структури, зв'язку, елементу,
відношення, підсистеми та ін.
Оскільки поняття
системи має надзвичайно широку сферу застосування
(практично кожен об'єкт може бути розглянутий як
система), остільки його досить повне розуміння
припускає побудову сімейства відповідних визначень —
як
змістовних, так і формальних.
Лише у рамках такого сімейства визначень вдається
сформулювати основні
системні принципи:
21
-
цілісності
(принципова незводимість властивостей
системи до суми властивостей складових її елементів і
неможливість виведення з останніх властивостей цілого;
залежність кожного елементу, властивості і відношення
системи відповідно їх місця, функцій і т. і. усередині
цілого);
-
структурності
(можливість опису системи через
встановлення її структури, тобто мережі зв'язків системи;
обумовленість поведінки системи поведінкою її окремих
елементів і властивостями її структури);
-
взаємозалежності
системи і середовища
(система
формує і проявляє свої властивості в процесі взаємодії з
середовищем);
-
ієрархічності
(кожен компонент системи у свою
чергу може розглядатися як система, а досліджувана у
даному випадку система є одним з компонентів ширшої
системи);
-
множинності опису
кожної системи (через
принципову складність кожної системи її адекватне
пізнання вимагає побудови безлічі різних моделей, кожна
з яких описує лише певний аспект системи).
4.5
Типи систем
Істотним аспектом розкриття змісту поняття системи є
виділення різних типів систем (при цьому різні типи і
аспекти систем — закони їх побудови, поведінки,
функціонування, розвитку тощо — описуються у
відповідних
спеціалізованих
теоріях
систем).
Запропонований
ряд
класифікацій
систем,
що
використовують різні підстави. У найбільш загальному
плані системи можна розділити на
матеріальні і
абстрактні.
Перші (цілісні сукупності матеріальних об'єктів), у
свою чергу, поділяються на системи
неорганічної
природи (фізичні, геологічні, хімічні та ін.)
і
системи
22
живої природи
, куди входять як прості біологічні
системи, так і дуже складні біологічні об'єкти типу
організму,
виду,
екосистеми.
Особливий
клас
матеріальних живих систем утворюють соціальні
системи,
надзвичайно різноманітні по своїх типах і
формах (починаючи від простих соціальних об'єднань і
аж до соціально-економічної структури суспільства).
Абстрактні системи є продуктом людського мислення;
вони також можуть бути розділені на безліч різних типів
(особливими системами є поняття, гіпотези, теорії,
послідовна зміна наукових теорій тощо.
До абстрактних
систем відносяться і наукові знання про системи
різного типу, як вони формулюються в загальній
теорії систем, спеціальних теоріях систем та ін.
В
науці 20 ст. велика увага приділяється дослідженню
мови як системи
(лінгвістичні системи); в результаті
узагальнення цих досліджень виникла загальна
теорія
знаків
—
семіотика
.
Завдання
обгрунтування
математики і логіки викликали інтенсивну розробку
принципів побудови і природи формалізованих логічних
систем (металогіка, метаматематика). Результати цих
досліджень широко застосовуються в кібернетиці,
обчислювальній техніці та ін.
При використанні інших підстав класифікації систем
виділяються
статичні і динамічні системи.
Для статичної системи її стан з часом залишається
постійним (наприклад, газ в обмеженому об'ємі — в стані
рівноваги). Динамічна система змінює свій стан в часі
(наприклад, живий організм). Якщо знання значень
змінних системи в даний момент часу дозволяє
встановити стан системи у будь-який наступний або
будь-який передуючий моменти часу, то така система є
однозначно
детермінованою.
Для
імовірнісної
(стохастичної) системи знання значень змінних у даний
момент часу дозволяє лише передбачити вірогідність
розподілу значень цих змінних в наступні моменти часу.