ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3963
Скачиваний: 1
46
поняття
«
соціальна
система
»,
яке
виражає
найсуттєвіші
риси
різних
соціальних
груп
.
Суспільство
також
аналізується
як
особливий
тип
соціальної
системи
—
макросистема
.
3.
Основні
елементи
соціальної
системи
.
Основою
суспільства
як
соціальної
системи
є
індивіди
,
соціальні
дії
,
взаємодії
та
відносини
,
що
є
стійкими
і
відтворюються
в
історичному
процесі
,
переходячи
з
покоління
в
покоління
.
Засадничим
у
системному
підході
до
вивчення
суспільства
є
прагнення
об
'
єднати
різні
знання
про
суспільство
в
цілісну
систему
,
яка
б
могла
стати
універсальною
теорією
суспільства
.
Проте
яке
б
тлумачення
не
бралося
в
основу
соціологічного
аналізу
,
усі
вони
одностайні
в
тім
,
що
функціонування
суспільства
можливе
тільки
за
умови
дії
індивідів
.
За
влучним
висловом
К
.
Маркса
,
суспільство
є
результатом
цієї
дії
.
Отже
,
головною
дійовою
особою
соціальної
системи
є
індивід
,
що
виконує
в
межах
даної
системи
певну
соціальну
роль
.
Проблеми
соціальних
зв
'
язків
індивідів
,
їхні
дії
і
взаємодії
є
центральними
в
соціологічній
науці
.
Соціальні
зв
'
язки
зумовлюють
спільну
діяльність
індивідів
у
конкретних
спільнотах
у
конкретний
час
для
досягнення
конкретних
цілей
.
Вони
мають
об
'
єктивний
характер
,
оскільки
їх
диктують
соціальні
умови
,
в
яких
діють
індивіди
і
які
диктуються
ними
,
а
їхня
сутність
проявляється
у
змісті
й
характері
цих
дій
Соціальна
дія
є
одним
з
найпростіших
елементів
соціальної
системи
,
одиницею
соціологічного
аналізу
.
Поняття
«
дія
», «
соціальна
дія
»
уперше
запровадив
І
обґрунтував
М
.
Вебер
.
Дія
,
за
Вебером
, —
людська
поведінка
,
якій
суб
'
єкт
надає
певного
сенсу
(
мотивації
)-
Соціальною
дією
вчений
назвав
дію
,
яка
за
своїм
сенсом
,
що
вкладає
в
неї
діючий
Індивід
чи
група
,
орієнтована
на
відповідну
поведінку
інших
співучасників
взаємодії
,
тобто
на
певні
очікування
.
~~
Отже
,
на
думку
М
.
Вебера
,
соціальна
дія
має
принаймні
дві
необхідні
ознаки
;
по
-
перше
»
вона
повинна
мати
суб
'
єктивну
мотивацію
індивіда
чи
групи
,
бути
усвідомленою
;
по
-
друге
,
орієнтованою
на
минулу
,
нинішню
чи
очікувану
в
майбутньому
поведінку
інших
людей
(
друзів
,
рідних
,
колег
тощо
).
Соціальні
дії
зумовлюються
невдоволеністю
(
невідповідністю
між
тим
,
чого
потребує
людина
й
тим
,
що
вона
має
),
тобто
потребою
.
Невдоволеність
виявляється
в
різних
формах
:
голод
,
матеріальній
дискомфорт
,
тривога
,
творчий
неспокій
.
Рівень
невдоволеності
зміниться
,
якщо
буде
досягнутої
мети
.
Мета
—
це
очікуваний
наслідок
задоволення
потреби
.
Формування
особистої
мети
,
спрямованої
на
задоволення
власної
потреби
з
урахуванням
можливої
реакції
оточення
,
є
мотивом
соціальної
дії
У
реальному
житті
,
за
М
.
Вебером
,
наявні
різні
типи
дій
:
*
ціле
раціональні
,
орієнтовані
на
очікування
певної
поведінки
інших
людей
і
стану
об
'
єктів
зовнішнього
світу
;
♦
ціннісно
-
раціональні
,
пов
'
язані
з
вірою
в
етичну
,
естетичну
,
релігійну
чи
якусь
іншу
самодостатню
цінність
(
гідність
,
добро
,
обов
'
язок
,
честь
)
і
очікування
певної
поведінки
незалежно
від
її
успіху
;
*
традиційні
,
що
базуються
на
звичках
людей
,
а
не
на
сенсі
,
і
відбуваються
за
давно
засвоєним
взірцем
.
47
*
афективні
,
що
ґрунтуються
на
емоціях
і
є
реакцією
на
несподівані
,
незвичні
подразники
.
У
кожному
суспільстві
домінує
один
із
цих
кількох
різновидів
дій
,
він
і
визначає
відносини
панування
,
підпорядкування
,
а
також
характер
самого
суспільства
.
Домінування
традиційних
і
афективних
дій
формує
традиційне
суспільство
,
цілеспрямованих
і
ціннісно
-
раціональних
—
індустріальне
.
Для
ліпшого
розуміння
функціонування
суспільства
треба
докладніше
розглянути
його
взаємодію
з
індивідами
,
взаємодію
самих
індивідів
і
груп
.
Вихідним
у
визначенні
соціальної
системи
є
тлумачення
її
як
«
системи
соціальної
взаємодії
множинності
індивідів
».
Соціальними
взаємодіями
є
взаємозумовлені
соціальні
дії
,
пов
'
язані
причинною
залежністю
,
за
якої
дії
одного
суб
'
єкта
є
одночасно
причиною
і
наслідком
відповідних
дій
інших
суб
'
єктів
,
Отже
,
окремі
соціальні
дії
є
ланками
системи
,
яка
називається
взаємодіями
.
У
них
кожна
соціальна
дія
зумовлена
попередніми
і
зумовлює
наступну
дію
.
Людина
,
спілкуючись
з
друзями
,
родиною
,
колегами
,
знайомими
і
незнайомими
людьми
,
стає
суб
'
єктом
соціальних
взаємодій
.
Соціальні
взаємодії
—
це
форма
соціальних
зв
'
язків
,
що
реалізуються
в
обміні
діяльністю
,
інформацією
,
досвідом
,
здібностями
,
уміннями
,
навичками
та
у
взаємному
впливі
людей
,
соціальних
спільнот
.
Об
'
єктивною
основою
соціальної
взаємодії
є
спільність
чи
розбіжність
інтересів
,
близьких
чи
віддалених
цілей
,
поглядів
,
її
посередниками
,
проміжними
її
ланками
,
наприклад
у
сфері
праці
,
є
знаряддя
і
предмети
праці
,
матеріальні
й
духовні
блага
та
досвід
.
Головна
особливість
соціальної
взаємодії
полягає
в
тім
,
що
вона
є
процесом
впливу
індивідів
один
на
одного
.
Інакше
кажучи
,
у
процесі
взаємодії
має
місце
вплив
свідомості
,
інтересів
,
потреб
,
поведінкових
установок
однієї
людини
на
іншу
та
навпаки
.
Соціальні
взаємодії
за
формами
прояву
є
складнішими
за
соціальні
дії
.
До
соціальних
взаємодій
належать
окремі
соціальні
дії
,
статуси
,
ролі
,
відносини
,
символи
тощо
.
Соціальна
взаємодія
відрізняється
від
дії
зворотним
зв
'
язком
.
Дія
індивіда
може
бути
спрямованою
і
не
спрямованою
на
іншого
індивіда
.
Тільки
дію
,
спрямовану
на
іншу
людину
(
а
не
на
фізичний
об
'
єкт
),
ту
,
яка
породжує
зворотну
реакцію
,
слід
кваліфікувати
як
соціальну
взаємодію
.
Взаємодія
—
двобічний
процес
обміну
діями
між
людьми
.
Дії
поділяються
на
такі
види
:
фізичні
(
передавання
книжки
,
написання
листа
);
вербальні
,
чи
словесні
(
образа
,
привітання
);
жести
(
усмішка
,
рукостискання
);
розумові
(
внутрішні
міркування
,
роздуми
).
У
цьому
контексті
соціальні
взаємодії
поділяються
на
фізичні
,
вербальні
,
жести
.
Прийнято
розрізняти
такі
форми
взаємодій
:
кооперацію
,
конкуренцію
,
суперництво
і
конфлікт
.
Кооперація
—
це
взаємодія
індивідів
чи
груп
,
об
'
єднаних
розв
'
язанням
спільних
завдань
.
Кооперація
виникає
там
і
тоді
,
де
і
коли
стає
очевидною
перевага
об
'
єднаних
зусиль
над
індивідуальними
.
Кооперація
передбачає
поділ
праці
.
Конкуренція
—
це
нормативне
регульований
соціальний
процес
,
в
якому
індивіди
чи
групи
прямують
до
тієї
самої
мети
,
досягнення
якої
одними
(
на
відміну
від
48
кооперації
)
вилучає
інших
.,
Конкуренція
—
це
особливий
тип
боротьби
,
морально
і
юридичне
визнаної
суспільством
,
метою
якої
є
отримання
певного
зиску
,
прибутку
,
доступу
до
дефіцитних
цінностей
(
грошей
,
популярності
,
престижу
,
влади
).
Суперництво
—
боротьба
за
суспільне
(
групове
)
визнання
особистих
досягнень
і
якостей
.
Конфлікт
(
від
лат
. —
зіткнення
) —
це
будь
-
які
види
боротьби
між
спільнотами
чи
індивідами
з
метою
досягнення
або
утримання
якихось
об
'
єктивних
цінностей
(
засобів
виробництва
,
економічної
позиції
,
статусу
,
влади
тощо
),
підкорення
,
нейтралізації
чи
усунення
дійсного
або
уявного
суперника
;
чинення
опору
існуючим
у
суспільстві
відносинам
панування
та
підлеглості
тощо
.
Основою
розвитку
конфлікту
є
зіткнення
протилежних
інтересів
,
цілей
,
поглядів
,
ідеологій
між
індивідами
,
соціальними
групами
,
намагання
задовольнити
власні
інтереси
за
рахунок
інтересів
інших
.
Конфлікти
можуть
виникати
і
в
кооперації
,
і
в
конкуренції
.
Змагання
переходить
у
зіткнення
,
коли
конкуренти
намагаються
перешкодити
або
усунути
один
одного
від
боротьби
за
володіння
дефіцитними
цінностями
.
Коли
рівні
суперники
,
наприклад
держави
,
змагаються
за
ринки
збуту
,
за
дефіцитні
ресурси
мирним
способом
—
це
конкуренція
,
а
коли
це
відбувається
за
допомогою
зброї
,
то
виникає
конфлікт
—
війна
Близьким
до
поняття
«
конфлікт
»,
але
не
зовсім
тотожним
за
змістом
є
поняття
«
ворожість
».
Ворожість
—
це
радше
психологічна
установка
,
готовність
до
конфліктної
поведінки
.
Як
уже
зазначалося
,
індивіди
є
основою
суспільства
.
Кожен
з
них
має
власні
інтереси
і
прагне
у
своїх
діях
більшої
свободи
.
Однак
умовою
ефективного
функціонування
суспільства
є
його
стабільність
.
3.
Типологізація
суспільства
.
Характерні
особливості
сучасного
українського
суспільства
.
Суспільство
постійно
змінюється
і
розвивається
.
У
межах
тієї
самої
країни
в
різні
історичні
періоди
утворюються
неоднакові
типи
суспільств
.
Існує
кілька
типологій
за
відповідною
визначальною
ознакою
.
Так
,
за
кількістю
рівнів
управління
й
мірою
диференціації
суспільства
поділяються
на
:
*
прості
,
де
немає
керівників
і
підлеглих
,
бідних
і
багатих
(
такі
первісні
племена
трапляються
подекуди
й
нині
);
*
складні
,
де
існують
кілька
рівнів
управління
і
соціальних
прошарків
;
Поштовхом
до
появи
складних
суспільств
було
зародження
такого
соціального
інституту
,
як
держава
.
За
способом
здобування
засобів
до
існування
розрізняють
:
*
суспільство
первинних
мисливців
і
збирачів
,
•
аграрне
(
традиційне
)
суспільство
,
з
яким
зв
'
язують
зародження
держави
,
класів
.
♦
індустріальні
та
постіндустріальні
суспільства
.
Термін
«
постіндустріальне
суспільство
»
запроваджений
американським
соціологом
Д
.
Белом
,
на
думку
багатьох
фахівців
постіндустріальні
суспільства
(
в
них
переважає
не
промисловість
,
а
інформатика
і
сфера
обслуговування
)
прийшли
на
зміну
індустріальним
у
найрозвинутіших
країнах
(
США
,
Японія
)
ще
в
70-
ті
рр
. XX
ст
.
За
радянських
часів
науковою
вважалася
тільки
типологія
,
запропонована
в
середині
20
ст
.,
К
.
Марксом
.
Основою
цієї
типології
є
два
критерії
:
спосіб
49
виробництва
і
форма
власності
Згідно
з
нею
суспільства
з
різними
культурою
,
політичним
устроєм
,
способом
і
рівнем
життя
населення
,
але
об
'
єднані
цими
двома
ознаками
,
становлять
одну
суспільно
-
економічну
формацію
.
За
К
.
Марксом
людство
у
своєму
історичному
розвитку
пройшло
такі
формації
:
первісну
;
рабовласницьку
;
феодальну
;
капіталістичну
.
У
майбутньому
капіталістичну
формацію
мала
замінити
комуністична
.
Сучасна
соціологія
використовує
синтетичну
модель
типології
,
запропоновану
Д
.
Белом
,
він
поділив
усесвітню
історію
на
три
стадії
:
*
доіндустріальну
;
*
індустріальну
;
•
постіндустріальну
.
Зміна
однієї
стадії
іншою
супроводжується
зміною
форм
власності
,
способу
виробництва
,
технологій
,
соціальних
інститутів
,
політичного
режиму
,
способу
життя
,
культури
,
кількості
населення
,
соціальної
структури
суспільства
.
У
до
індустріальному
суспільстві
,
яке
ще
називають
традиційним
,
визначальним
чинником
розвитку
було
сільське
господарство
,
а
головними
інститутами
—
церква
та
армія
,
індустріальному
суспільстві
—
промисловість
з
корпораціями
і
фірмами
на
чолі
,
а
в
постіндустріальному
—
інформація
,
теоретичні
знання
з
вищою
школою
як
взірцем
формування
і
зосередження
цих
знань
.
З
переходом
від
індустріального
до
постіндустріального
суспільства
економічна
сфера
виробництво
товарів
перетворюється
на
обслуговуючу
,
а
це
означає
,
що
сфера
послуг
минає
домінувати
.
Власність
як
критерій
соціальної
нерівності
втрачає
свою
значущість
,
вирішальним
стає
рівень
освіти
і
знань
.
Відбуваються
зміни
в
соціальній
структурі
,
де
класові
відмінності
поступаються
місцем
професійним
.
Досліджуючи
різні
моделі
суспільного
устрою
,
український
філософ
Ю
.
Павленко
приходить
до
висновку
,
що
нині
,
на
межі
тисячоліть
,
людство
переживає
одну
з
найсуттєвіших
у
своїй
історії
трансформацій
—
глобалізацію
,
перетворившись
на
єдину
глобальну
функціональну
систему
.
Центральне
місце
в
ній
посідає
Захід
на
чолі
зі
США
.
Захід
у
межах
цієї
системи
розвинув
неймовірні
для
попередніх
епох
продуктивні
сили
,
створив
всесвітню
фінансову
систему
і
всесвітнє
інформаційне
поле
.
Інформаційна
гегемонія
сьогодні
починає
відігравати
визначальну
роль
:
домінуючи
над
виробничою
і
фінансовою
сферами
,
інформаційна
сфера
визначає
їх
характер
.
Тому
новий
тип
суспільства
,
який
нині
народжується
,
називають
інформаційним
.
Досліджуючи
еволюцію
суспільства
й
порівнюючи
різні
її
стадії
,
соціологи
виявили
таку
закономірностей
і
тенденцій
.
Основними
з
них
є
дві
:
*
кожна
наступна
стадія
(
формація
)
є
в
кілька
разів
коротшою
від
попередньої
.
•
різні
народи
і
нації
,
навіть
у
межах
однієї
держави
,
розвиваються
з
неоднаковою
швидкістю
;
*
Суспільство
постійно
змінюється
.
Історичні
зміни
з
позитивними
наслідками
є
прогресом
,
з
негативними
—
регресом
.
Соціальний
прогрес
—
це
узагальнююче
поняття
,
складовими
якого
є
економічний
,
технічний
і
культурний
поступальний
розвиток
суспільства
.
Щодо
визначення
чинників
суспільного
розвитку
соціологи
не
мають
спільної
думки
.
Дехто
вважає
,
що
визначальними
є
екзогенні
(
зовнішні
)
чинники
.
Так
,
представники
географічної
школи
стверджують
,
50
що
суспільний
розвиток
залежить
насамперед
від
географічних
умов
—
клімату
,
ландшафту
,
ґрунту
,
природних
багатств
тощо
.
Інші
вбачають
їх
у
єдності
п
боротьбі
протилежностей
,
що
мас
місце
в
усіх
суспільних
сферах
:
*
економічній
—
суперечності
між
продуктивними
силами
і
виробничими
відносинами
;
*
соцїально
-
політичнїй
—
боротьба
класів
-
антагоністів
;
*
духовній
—
боротьба
протилежних
ідеологій
.
Соціальний
прогрес
–
поступовий
розвиток
,
удосконалення
цивілізації
як
суспільного
явища
означає
розвиток
науки
і
техніки
,
продуктивних
сил
у
цілому
,
суспільний
розподіл
праці
,
його
сукупним
результатом
є
зростання
продуктивності
праці
,
розвиток
і
збагачення
матеріальних
і
духовних
відносин
,
матеріальної
і
духовної
культури
суспільства
,
збільшення
матеріальних
і
духовних
багатств
.
Джерело
суспільного
прогресу
–
потреби
та
інтереси
людей
.
Усі
вони
поділяються
на
природні
(
соціальні
потреби
,
задоволення
яких
необхідно
для
збереження
і
виробництва
життя
людини
як
природної
біологічної
істоти
)
й
історичні
(
соціальні
та
духовні
потреби
,
задоволення
яких
необхідно
для
відтворення
і
розвитку
людини
як
соціальної
істоти
).
Соціальний
прогрес
здійснюється
в
результаті
вирішення
протиріч
,
які
можуть
бути
зовнішніми
та
внутрішніми
,
антагоністичними
і
неантагоністичними
,
тому
часто
неминучим
супутником
суспільного
прогресу
є
соціальне
насилля
.
Тривалий
час
основним
критерієм
суспільного
прогресу
був
розвиток
виробничих
сил
,
нині
ж
основним
критерієм
стає
приведення
суспільного
устрою
не
стільки
відповідно
до
вимог
розвитку
техніки
,
скільки
до
природної
сутності
людини
.
Тому
найважливіша
ознака
нової
цивілізації
–
її
гуманізація
або
якісна
зміна
ролі
людини
у
всіх
сферах
суспільного
життя
.
Е
.
Тоффлер
у
розвитку
цивілізації
виділив
три
глобальні
етапи
або
хвилі
. 10000
тисяч
років
тому
– “
перша
хвиля
” –
аграрна
цивілізація
,
кочівники
осіли
на
землю
.
300
років
тому
– “
друга
хвиля
” –
індустріальна
цивілізація
,
мануфактури
,
заводи
,
механізація
. 40
років
тому
“
третя
хвиля
” –
інформація
,
самоорганізація
,
технологізація
.
Після
них
почнеться
“
четверта
хвиля
”
або
якісно
нова
ера
в
розвитку
людства
–
епоха
неогуманізму
.
Вона
дасть
суспільству
нові
якості
–
гуманізм
,
соціалізацію
,
космополітизм
.
Слід
зазначити
,
що
в
залежності
від
конкретних
практичних
завдань
виділяють
чотири
типи
соціальних
прогнозів
.
Пошукові
прогнози
(
реалістичні
)
–
складаються
безпосередньо
для
практичних
цілей
,
прогнозування
потрібно
для
економічного
планування
,
проведення
в
життя
різних
соціальних
програм
тощо
.
Приклади
:
періодичні
публікації
демографічних
прогнозів
ООН
,
деякі
прогнози
МБРР
.
Аналітичні
прогнози
–
розробляють
і
удосконалюють
науковий
арсенал
соціального
передбачення
.
Приклад
:
книга
Дж
.
Форрестера
“
Світова
динаміка
”,
де
він
використав
методи
комп
’
ютерного
моделювання
поведінки
складних
соціальних
систем
.
Нормативні
прогнози
–
завдання
яких
зобразити
певне
майбутнє
як
найбільш
бажане
порівняно
з
іншими
альтернативами
.
Приклад
:
доповідь
Римського
клубу
“
Людство
на
поворотному
пункті
”, “
Межі
зростання
”.