ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3960
Скачиваний: 1
76
1.
Особистість
в
системі
соціальних
зв
’
язків
;
2.
Соціологічна
структура
особистості
;
3.
Соціалізація
особистості
.
Література
:
(4) 206 – 213; ( 14) 118 - 159; ( 15) 70 – 74; ( 17) 271 – 310; ( 20) 184 – 210.
1.
Особистість
в
системі
соціальних
зв
’
язків
.
Соціологія
особистості
оперує
категоріями
,
які
досить
часі
розглядаються
як
синоніми
—
формування
,
розвиток
,
виховання
,
соціалізація
.
Коли
вживається
поняття
«
формування
особистості
»,
то
мається
їй
увазі
єдність
об
'
єктивних
і
суб
'
єктивних
умов
,
які
визначають
процес
становлення
і
розвитку
людини
.
Щоправда
,
лише
при
врахуванні
впливі
усієї
сукупності
суспільних
відносин
у
поєднанні
із
суб
'
єктивно
діяльністю
класів
,
громадських
організацій
і
самої
людини
можна
говорить
про
багатосторонній
вплив
на
особистість
і
відповідно
формувати
розвиток
.
Поняття
«
розвиток
особистості
»
характеризує
послідовність
поступовість
змін
,
що
відбуваються
у
свідомості
та
поведінці
особистості
.
Виховання
пов
'
язане
із
суб
'
єктивною
діяльністю
,
з
виробленням
у
людині
певного
уявлення
про
навколишній
світ
.
Хоча
виховання
і
враховує
вплив
зовнішнього
середовища
,
однак
воно
втілює
ті
зусилля
,
які
здійснюють
соціальні
інститути
.
Соціалізація
являє
собою
процес
становлення
особистості
,
поступові
засвоєння
нею
вимог
суспільства
,
набуття
соціально
значущих
характеристик
свідомості
і
поведінки
,
які
регулюють
її
взаємовідносини
із
суспільством
.
Відносно
людини
використовуються
різні
терміни
і
поняття
:
людина
,
індивід
,
особистість
.
«
Людина
»
—
це
переважно
біосоціальна
категорія
.
Це
саме
загальне
поняття
.
Воно
означає
вид
у
біологічній
класифікації
,
Людський
«
індивід
»
(
чи
індивідуум
)
є
конкретним
представником
біологічного
виду
.
Людина
,
взята
в
її
соціальній
якості
,
є
особистістю
. «
Особистість
»
—
це
сутність
людини
,
основне
в
ній
те
,
що
відрізняє
людський
вид
дід
усіх
інших
біологічних
видів
.
Всіма
дослідниками
визнається
думка
про
те
,
що
особистість
із
самого
початку
задана
в
системі
соціальних
зв
'
язків
і
є
продуктом
соціально
-
організованої
матерії
.
З
точки
зору
соціології
сутність
людини
не
в
її
унікальності
як
індивідума
,
а
в
соціальній
якості
,
що
зближує
її
з
подібними
їй
індивідами
.
Особистість
,
за
твердженням
В
.
М
.
Пічі
,
формується
л
процесі
онтогенезу
в
суспільстві
.
Процес
становлення
особистості
залежить
від
соціального
середовища
,
культури
та
численних
власне
соціальних
характеристик
її
оточення
.
Якщо
природничі
науки
,
маючи
предметом
вивчення
людину
,
аналізують
ЇЇ
властивості
як
біологічного
чи
біосоціального
організму
,
то
особистість
як
соціальна
якість
людини
є
предметом
дослідження
соціальних
наук
:
філософії
,
соціології
і
психології
.
Соціологія
розглядає
особистість
в
єдності
її
змісту
і
способу
буття
.
Тому
одним
із
важливих
завдань
соціології
є
дослідження
закономірностей
та
механізмів
становлення
особистості
як
суб
'
єкта
історичного
процесу
та
свого
власного
життя
.
Соціологічний
аналіз
особистості
—
це
погляд
на
її
духовний
77
світ
і
життєвий
шлях
через
призму
способу
мислення
та
способу
життя
конкретного
історичного
суспільства
і
його
складових
соціальних
груп
.
Основна
проблематика
соціологічної
теорії
особистості
—
це
формування
соціальних
спільнот
,
вивчення
закономірностей
її
взаємозв
'
язків
із
суспільством
,
із
соціальними
групами
,
регуляція
та
саморегуляція
її
соціальної
поведінки
.
Вихідним
пунктом
у
формуванні
,
розвитку
,
виховання
або
соціалізації
особистості
є
аналіз
реального
стану
свідомості
,
її
тенденцій
,
протиріч
розвитку
.
Соціологічні
дослідження
показують
,
що
досить
тривалий
час
суспільна
свідомість
спрямовувалась
у
майбутнє
:
цілі
покоління
радянський
людей
були
впевнені
,
що
настане
час
,
і
вони
стануть
жити
краще
,
красивіше
,
що
достатки
будуть
у
кожній
радянській
родині
.
Але
про
літа
роки
,
одне
покоління
змінювалось
іншим
,
а
прекрасне
майбутнє
все
і
приходило
і
не
приходило
,
що
,
безумовно
,
викликало
апатію
,
розчарувань
.
Однак
курс
на
перебудову
сколихнув
людей
.
Творча
сила
суспільної
свідомості
відродилась
.
Але
не
у
тому
вигляді
,
що
раніше
.
Достатньо
чітко
виявилось
устремління
вирішувати
суспільні
проблеми
,
не
відкладаючи
на
майбутнє
,
на
потім
.
І
вирішувати
не
в
масштабі
суспільства
,
а
саме
у
своєму
трудовому
колективі
,
в
своєму
районі
,
місті
,
селі
.
І
не
обов
'
язкової
щоб
це
були
разючі
зміни
—
люди
готові
погодитись
на
мале
,
але
щоб
їх
життєвий
шлях
супроводився
хоча
й
незначними
,
проте
реальними
зрушеннями
.
В
той
же
час
влада
не
перестає
зловживати
довір
'
ям
людей
.
На
жаль
,
досить
часто
багато
керівників
закликами
до
змін
прикривають
своє
невміння
організувати
виробництво
,
власні
прорахунки
і
помилки
.
Адже
зловживання
палкими
поривами
людей
допомогти
справі
межують
з
демагогією
.
На
шляху
соціалізації
людини
серйозною
перешкодою
виступають
різні
форми
хибної
свідомості
,
що
проявляється
в
міфотворінні
,
в
стереотипах
мислення
,
в
перекручених
формах
реально
функціонуючої
свідомості
.
Не
меншої
шкоди
завдала
і
показуха
.
В
свідомості
працівників
(
як
службовців
,
так
і
робітників
)
поширювалося
стремління
створити
видимість
«
великої
»
і
«
важкої
»
роботи
.
І
чим
більше
байдикувала
людина
,
тим
більше
вона
намагалась
продемонструвати
видимість
роботи
.
Приймались
і
проголошувались
зобов
'
язання
,
які
майже
ніколи
не
виконувались
,
формувались
рекламні
групи
для
демонстрування
«
досягнень
».
Іржа
показухи
проникла
у
свідомість
.
Усвідомлення
її
породило
немало
правил
гри
на
вміння
себе
показати
,
на
створення
дутих
авторитетів
.
Чимало
зараз
в
управлінському
апараті
тих
,
які
буквально
злетіли
вгору
на
вмінні
себе
подати
,
а
,
не
на
вмінні
працювати
?
Чимало
було
«
передовиків
виробництва
»,
для
яких
створювали
відповідні
умови
,
на
яких
працювали
цілі
колективи
?
Одночасно
розвивались
найвитонченіші
форми
паразитизму
.
Спекулюючи
на
гуманізмі
,
у
суспільстві
створилась
величезна
армія
гультяїв
,
яких
не
вдавалось
ні
змусити
працювати
,
ні
не
можливо
було
звільнити
.
Зневажає
моральні
принципи
життя
людей
і
протекціонізм
.
Небезпечним
було
створення
різних
груп
тиску
,
груп
взаємо
підтримки
,
від
яких
було
вже
досить
близько
до
створення
мафіозних
груп
.
В
цих
умовах
,
як
реакція
на
деформовані
види
суспільної
свідомості
,
ре
могли
не
виникнути
тенденції
протилежного
плану
—
відхід
від
реального
життя
,
78
екстремізм
,
містика
,
шарлатанство
,
паразитування
на
тривогах
і
безперспективності
повсякденного
життя
.
Таким
чинші
,
суспільна
свідомість
зіткана
з
протиріч
.
Але
саме
знання
цих
протиріч
підказує
шляхи
виходу
із
складної
ситуації
,
шляхи
до
справжньої
соціалізації
людини
.
2.
Соціологічна
структура
особистості
.
Множина
підходів
,
теорій
з
позицій
яких
розглядається
особистість
,
призвела
до
того
,
що
є
суттєві
розбіжності
в
трактуванні
особистості
,
в
поданні
її
структури
і
принципів
.
Насамперед
,
спеціальна
соціологічна
теорія
особистості
подається
як
рольова
концепція
,
в
поняттєвому
апараті
якої
провідними
є
«
соціальний
статус
»
(
положення
в
соціальній
структурі
)
і
пов
'
язані
з
ним
«
рольові
приписи
».
Особистісну
структуру
забезпечує
особі
певний
рівень
включеності
в
життєдіяльність
соціального
середовища
та
її
самовизначення
в
якості
суб
'
єкта
свого
життєвого
шляху
та
способу
життя
.
Крім
того
,
життєву
позицію
можна
визначити
як
соціальну
чи
соціально
-
технічну
індивідуальність
особистості
,
тобто
сталу
схильність
індивідів
до
певної
поведінки
в
багатоманітних
конкретних
соціальних
умовах
.
Життєва
позиція
особистості
може
бути
подана
як
функціональне
ядро
особистості
,
а
це
означає
,
що
її
змістовні
характеристики
тісно
переплетені
і
можуть
бути
виявлені
через
взаємодію
особистості
з
умовами
та
обставинами
життя
.
Об
'
єктом
позиції
особистості
є
«
соціальний
стан
особистості
»,
її
життєвий
шлях
у
суспільстві
.
Причому
позиція
особистості
формується
та
реалізується
в
ситуаціях
самовизначення
.
Показником
активності
особистості
виступає
особистісний
параметр
,
котрий
можливо
визначити
як
«
життєвий
контроль
».
Даний
параметр
є
характеристикою
особистості
як
суб
'
єкта
діяльності
,
тобто
це
показник
ролі
особи
у
вирішенні
як
її
власних
проблем
,
так
і
проблем
оточуючого
її
світу
.
З
одного
боку
,
повна
розкутість
людини
,
усвідомлення
нею
власної
влади
над
всім
,
що
виникає
з
нею
в
житті
,
наявність
основних
миттєвих
орієнтирів
,
життєвих
цілей
,
вміння
підкорити
все
основній
меті
свого
життя
,
а
з
другого
боку
—
повне
підкорення
своїх
здібностей
обмежувальним
нормам
,
офіційним
та
неофіційним
приписам
,
свідома
чи
неусвідомлена
адаптація
до
існуючої
ситуації
чи
до
об
'
єктивних
умов
.
Внутрішній
контроль
свідчить
про
наявність
у
людини
усвідомленої
мети
в
житті
і
в
умінні
підкорити
їй
будь
-
яку
життєву
ситуацію
.
При
цьому
важливе
значення
має
реалістичність
життєвих
планів
.
Високий
рівень
зовнішнього
контролю
передбачає
відсутність
у
житті
людини
негативних
ситуацій
(
різного
роду
невдач
,
хронічних
захворювань
,
розлучень
тощо
)
і
свідчить
про
вміння
людини
керувати
ходом
подій
свого
життя
,
відповідаючи
вимогам
соціального
середовища
.
Про
рівень
зовнішнього
контролю
можна
судити
з
особливостей
способу
життя
та
життєвого
шляху
людини
і
рівня
задоволеності
нею
цим
життям
.
Таким
чином
,
соціологічна
структура
особистості
подається
як
єдність
трьох
компонентів
:
включеність
у
соціальне
середовище
(
соціальний
статус
,
соціальні
ролі
);
спрямованість
особистості
(
система
цінностей
,
ціннісних
79
орієнтацій
,
мотивів
);
життєвий
контроль
(
система
життєвих
планів
,
цілей
,
активності
особистості
).
Спрямованість
особи
визначає
її
якісну
сторону
через
сукупність
соціально
зумовлених
спонукань
до
діяльності
.
Зміст
спрямованості
—
це
,
насамперед
,
домінуюче
соціально
зумовлене
ставлення
особи
до
навколишньої
дійсності
.
При
всій
різноманітності
та
унікальності
взаємодіючих
особистостей
у
межах
конкретного
суспільства
вони
походять
із
деякої
єдиної
системи
інтересів
,
мотивів
,
ціннісних
орієнтацій
,
котрі
перетворюються
кожною
окремою
людиною
в
процесі
нагромадження
життєвого
досвіду
в
свою
власну
особистісну
структуру
,
і
є
в
кінцевому
підсумку
модифікаціями
одних
і
тих
же
культурно
-
історичних
ціннісних
елементів
.
Спрямованість
особистості
можна
уявити
як
деяку
вісь
, «
навколо
якої
обертаються
помисли
та
почуття
людини
і
з
точки
зору
котрої
вирішуються
різні
життєві
питання
».
В
одних
людей
на
першому
місці
стоять
сім
'
я
та
професійні
інтереси
.
Поняття
«
мотив
»
включає
в
себе
такі
поняття
,
як
потреба
спонукання
,
потяг
,
схильність
,
прагнення
.
І
хоча
є
відмінності
у
відтінках
значення
Цих
термінів
,
всі
вони
вказують
на
«
динамічний
»
момент
устремління
дії
,
досягнення
якоїсь
мети
,
що
має
певну
цінність
для
особистості
і
яку
вона
прагне
досягти
,
використовуючи
для
цього
різноманітну
гаму
засобів
.
При
цьому
мотиви
,
формуючись
у
процесі
життєдіяльності
особистості
,
являють
собою
відносно
сталі
оцінкові
диспозиції
.
Ціннісні
орієнтації
виступають
,
з
одного
боку
,
як
конкретний
прояв
ставлення
особи
до
навколишнього
соціального
середовища
,
а
з
другого
—
як
система
установок
,
котрі
регулюють
поведінку
людини
в
реальному
конкретному
випадку
.
Ще
один
напрям
дослідження
особистості
,
пов
'
язаний
із
вивченням
феномена
активності
особистості
,
тобто
з
аналізом
особистості
як
суб
'
єкта
власної
життєдіяльності
та
життєдіяльності
соціальних
груп
і
суспільства
в
цілому
.
Тут
значне
місце
посідає
дослідження
життєвої
позиції
особистості
.
В
основу
побудови
типології
повинен
бути
покладений
аналіз
особистості
через
життєдіяльність
,
через
її
спосіб
життя
.
І
найважливішим
типологічним
критерієм
при
цьому
є
рівень
активності
,
міра
ефективності
,
що
проявляється
в
організації
життя
.
Перший
тип
умовно
можна
назвати
«
гармонійним
».
Основними
його
характеристиками
є
широка
гама
зв
'
язків
із
соціальним
середовищем
,
яка
забезпечується
включенням
в
основні
сфери
життєдіяльності
та
широкий
спектром
соціальних
ролей
.
Крім
того
,
вони
мають
чітко
виражені
цілі
,
вміють
підпорядковувати
хід
свого
життя
їх
реалізації
,
керувати
ходом
подій
свого
життя
,
тому
їм
вдається
уникати
негативних
ситуацій
.
їх
основні
життєві
орієнтації
:
цікава
робота
,
хороші
взаємовідносини
у
сім
'
ї
,
широкі
громадські
інтереси
.
Другий
тип
умовно
можна
назвати
«
традиційним
».
Для
людей
цього
типу
особистості
характерна
середня
за
рівнем
включеність
у
соціальне
середовище
.
Це
проявляється
і
через
досить
обмежене
коло
соціальних
ролей
,
котрі
вони
реалізують
незалежно
від
займаного
статусу
.
Життя
їх
небагате
враженнями
,
їм
не
завжди
вдається
уникати
труднощів
та
невдач
.
При
певній
професійній
спрямованості
сім
'
я
та
її
благополуччя
слугують
основним
орієнтиром
у
їх
житті
.
80
Третій
тип
—
«
технократичний
».
Люди
,
які
належать
до
цього
типу
,
добре
орієнтуються
в
умовах
соціального
середовища
,
в
життєвих
колізіях
,
вміють
підкорити
життєві
обставини
своїм
довготерміновим
планам
.
Для
них
характерне
порівняно
одноманітне
життя
,
в
якому
переважає
життєвий
позитивний
досвід
і
суттєве
розмежування
суспільного
й
власного
.
В
орієнтаціях
переважає
службова
кар
'
єра
,
особисте
життя
.
Сукупність
реалізованих
ними
соціальних
ролей
підпорядкована
їх
основним
життєвим
орієнтирам
.
Четвертий
тип
можна
назвати
«
неадаптованим
».
У
житті
цих
людей
переважає
негативний
життєвий
досвід
,
найчастіше
в
силу
їх
особистісних
властивостей
.
У
багатьох
представників
цієї
групи
професійна
дезадаптація
пояснюється
випадковістю
вибору
професії
,
не
відповідній
їхнім
індивідуальним
лінії
життя
за
кожним
циклом
можуть
не
збігатися
.
Життєвий
шлях
відображає
динамічний
аспект
у
системі
життєдіяльності
,
спосіб
життя
—
статистичний
.
Ці
дві
системи
становлять
формування
і
становлення
особистості
та
її
функціонування
.
Таким
чином
,
особистість
—
це
цілісний
предметно
-
практичний
прояв
людини
,
що
має
свої
кількісні
та
якісні
параметри
виміру
.
Особистість
виступає
як
феномен
,
що
розкриває
міру
участі
людини
у
вирішенні
суспільних
суперечностей
і
ступінь
опосередкованості
цієї
активності
для
відповідного
всебічного
розвитку
.
Дана
типологія
особистостей
може
бути
корисна
під
час
аналізу
сучасних
тенденцій
розвитку
українського
суспільства
.
Тільки
терпеливість
до
людей
з
різними
поглядами
на
життя
та
способи
його
організації
і
створення
всім
нормальних
умов
життєдіяльності
можуть
забезпечити
стабільність
та
саморегуляцію
суспільних
структур
.
Існує
декілька
теорій
про
особистість
.
1.
Теорія
особистості
як
душі
(
Аристотель
).
2.
Теорія
особистості
як
суми
психічних
функцій
.
3.
Особистість
як
досвід
людини
.
4.
Теорія
біологізації
особистості
(
особистість
як
темперамент
і
вік
).
Ще
Гіппократ
(460-370
рр
.
н
.
е
.)
створив
вчення
про
“
чотири
соки
людського
організму
”
і
зв
’
язав
з
ними
ряд
не
лише
тілесних
,
але
й
душевних
проявів
.
Кров
–
сангвінік
;
жовч
–
холерик
(
холе
–
розлиття
жовчі
);
лімфа
–
флегматик
;
чорна
жовч
–
меланхолік
.
Цим
він
заклав
основу
для
розвитку
в
середні
віки
вчення
про
темперамент
.
5.
Особистість
як
сукупність
відносин
,
що
проявляються
в
співіснуванні
.
6.
Теорія
рівних
можливостей
особистості
,
тобто
всі
люди
нормальної
організації
володіють
однаковими
розумовими
здібностями
(
Гоббс
,
Люкк
,
Гельвецій
).
.
Гіперздібності
–
здібності
,
притаманні
всім
людям
,
але
вони
проявляються
або
в
ранньому
віці
,
або
виражені
в
значно
більшій
мірі
і
дуже
рідко
зустрічаються
.
Типи
гіперздібностей
.