ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3962
Скачиваний: 1
81
1.
Ейдетизм
(
образ
) –
рідка
форма
зорової
пам
’
яті
,
при
якій
людина
із
закритими
очима
може
відтворити
точний
образ
того
,
що
вже
бачила
.
Ейдетизм
може
також
проявлятися
в
слухових
образах
.
2.
Здатність
до
“
вентрології
” – “
чревовіщання
”.
Навчати
вентрології
ще
важче
,
ніж
навчатися
свисту
. (
Петров
-
Водкін
міг
свистіти
10
способами
).
3.
Компенсаторні
здібності
–
здібності
,
що
розвиваються
на
заміну
втрачених
:
·
найпростіша
–
здатність
писати
і
малювати
не
лише
лівою
рукою
,
але
й
зубами
,
при
втраті
інших
можливостей
;
·
вібраційна
здатність
(
заміняє
слух
) –
поклавши
руку
на
рояль
чують
музику
.
Одні
можуть
слухати
пальцями
,
інші
–
ліктями
.
Особистість
втілює
в
собі
певний
підсумок
суспільного
індивідуального
розвитку
.
Чим
вищий
рівень
організації
живої
істоти
,
тим
складніший
для
неї
отриманий
досвід
,
сильніше
розрізняються
особи
одного
і
того
ж
виду
.
Поступово
індивідуальні
та
природні
відмінності
людини
доповнюються
соціальними
(
обумовлені
суспільним
розподілом
праці
і
диференціацією
соціальних
функцій
)
й
індивідуальними
та
особистими
(
усвідомлення
значимості
,
соціальної
й
особистої
цінності
індивідуальних
відмінностей
–
це
персоналізація
).
Таким
чином
людина
виступає
як
:
·
випадковий
індивід
–
поведінка
залежить
від
випадкового
поєднання
природних
задатків
і
умов
життєдіяльності
;
·
соціальний
індивід
–
поведінка
визначається
системою
засвоєних
ним
соціальних
норм
,
суспільним
середовищем
і
відносинами
з
іншими
членами
громади
;
·
особистість
–
поведінка
доповнюється
більш
або
менш
автономною
самосвідомістю
,
включаючи
і
суб
’
єктивно
-
вибіркове
ставлення
до
своїх
соціальних
ролей
і
діяльності
.
Поняття
особистість
виражає
,
перш
за
все
,
соціальну
сутність
людини
,
його
класову
конкретно
-
історичну
характеристику
.
Особистість
–
це
сукупність
як
загальних
,
так
й
індивідуальних
рис
людини
,
які
характеризують
людину
в
єдності
її
індивідуальних
особливостей
та
загальної
соціальної
суті
.
Слід
розуміти
,
що
поняття
“
особистість
”
та
“
індивідуальність
”
неоднозначні
.
Поняття
“
індивідуальність
”
означає
одну
з
якостей
особистості
;
притаманній
їй
особливості
.
3.
Соціалізація
особистості
.
Соціалізація
являє
собою
процес
становлення
особистості
,
поступові
засвоєння
нею
вимог
суспільства
,
набуття
соціально
значущих
характеристик
свідомості
і
поведінки
,
які
регулюють
її
взаємовідносин
!
із
суспільством
.
Соціалізація
особистості
розпочинається
з
перших
років
життя
і
закінчується
в
період
громадянської
зрілості
людини
,
хоча
,
розуміється
,
повноваження
,
права
та
обов
'
язки
,
набуті
нею
,
не
говорять
про
те
,
що
процес
соціалізації
завершився
:
з
деяких
аспектів
він
тривав
все
життя
.
Саме
в
цьому
розумінні
часто
говориться
про
необхідність
,
підвищення
педагогічної
культури
батьків
,
про
виконання
людиною
відповідальних
доручень
,
про
дотримання
правил
між
особистісного
спілкування
.
Соціалізація
означає
процес
постійного
пізнання
,
закріплення
і
82
творчого
засвоєння
людиною
правил
і
норм
поведінки
,
які
диктує
йому
суспільство
.
Перші
елементарні
відомості
людина
отримує
в
сім
'
ї
,
де
закладаються
основи
її
свідомості
та
поведінки
.
Соціологія
звертає
увагу
на
те
,
що
цінність
сім
'
ї
як
соціального
інституту
тривалий
час
недостатньо
враховувалася
.
Більше
того
,
відповідальність
за
виховання
майбутнього
громадянина
намагались
певною
мірою
зняти
із
сім
'
ї
,
переклавши
на
школу
,
трудовий
колектив
,
громадські
організації
.
Приниження
ролі
сім
'
ї
завдало
чималої
шкоди
,
зокрема
,
в
духовному
аспекті
.
Естафету
соціалізації
особистості
сім
'
я
передає
школі
.
В
міру
підростання
і
підготовки
до
виконання
громадянського
обов
'
язку
сукупність
засвоюваних
молодою
людиною
знань
ускладнюється
.
Однак
не
всі
вони
набувають
характеру
послідовної
системи
знань
.
Так
,
в
дитячі
роки
людина
вчиться
поняттю
Батьківщина
,
в
загальних
рисах
розпочинається
формування
уявлень
про
суспільство
,
в
якому
вона
живе
.
Але
постає
питання
:
чому
школа
випускає
в
життя
молодих
людей
,
що
різняться
між
собою
не
просто
своїми
поглядами
і
уявленнями
,
але
й
багажем
цінностей
,
які
часто
протистоять
одні
одним
.
Соціалізація
тієї
частини
молоді
,
що
приходить
на
роботу
після
закінчення
навчальних
закладів
(
середніх
,
професійних
,
вищих
),
продовжується
в
тих
конкретних
умовах
,
що
склались
на
виробництві
,
в
трудовому
колективі
під
впливом
не
лише
суспільних
відносин
,
але
й
специфічних
особливостей
,
притаманних
даному
соціальному
інститутові
.
Потужним
інструментом
соціалізації
особистості
виступають
засоби
масової
інформації
—
преса
, "
радіо
,
телебачення
.
Ними
здійснюється
інтенсивна
обробка
громадської
думки
,
її
формування
.
Це
може
мати
як
позитивні
,
так
і
негативні
наслідки
.
Соціалізація
особистості
органічно
включає
в
себе
передачу
соціального
досвіду
людства
,
тому
успадкування
,
зберігання
і
засвоєння
традицій
невіддільні
від
повсякденного
життя
людей
.
Завдяки
їм
нові
покоління
прилучаються
до
вирішення
економічних
,
соціальних
і
духовних
проблем
суспільства
.
Соціалізація
особистості
пов
'
язана
з
трудовою
,
суспільно
-
політичною
і
пізнавальною
діяльністю
людини
.
Недостатньо
лише
володіти
знаннями
.
їх
потрібно
перетворити
в
переконання
,
які
проявляються
в
діях
особистості
.
Саме
поєднання
знань
,
переконань
,
практичних
дій
і
утворюють
характерні
риси
та
якості
,
притаманні
тим
чи
іншим
типам
особистості
.
Таким
чином
,
соціалізація
особистості
є
специфічною
формою
засвоєння
людиною
тих
громадянських
відносин
,
які
існують
в
усі
х
сферах
суспільного
життя
.
В
сучасних
умовах
процес
соціалізації
ставить
нові
вимоги
до
духовного
образу
,
переконань
,
вчинків
людей
.
Це
обумовлюється
по
-
перше
тим
,
що
кардинальні
завдання
соціально
-
економічного
,
політичного
і
духовного
відродження
можуть
бути
під
силу
людям
високоосвіченим
,
висококваліфікованим
і
свідомо
причетним
до
втілення
їх
у
життя
.
Тільки
глибоко
переконана
в
необхідності
намічених
перетворень
людина
могла
бути
активною
,
дієвою
силою
історичного
процесу
.
83
По
-
друге
,
надзвичайна
складність
процесу
соціалізації
Особистості
потребує
постійного
удосконалення
засобів
його
здійснення
.
Вони
вимагають
поновлення
,
щоденного
пошуку
.
По
-
третє
,
соціалізація
особистості
є
невід
'
ємною
частиною
вирішення
всіх
суспільних
проблем
.
Життя
переконує
,
що
це
настільки
взаємопов
'
язаний
процес
,
що
він
однаково
може
підсилювати
(
або
гальмувати
)
суспільний
процес
,
якщо
не
враховуються
об
'
єктивні
зміни
також
зміни
в
свідомості
і
поведінці
людей
.
По
-
четверте
,
соціалізація
особистості
передбачає
подолання
негативних
явищ
в
свідомості
і
поведінці
людей
.
До
цих
пір
соціологія
особистості
не
спроможною
була
дати
відповідь
на
запитання
:
чому
частина
людей
,
які
мають
однакові
стартові
умови
,
стає
хуліганами
,
пияками
,
крадіями
?
Чому
частина
перетворюється
в
бюрократів
,
підлабузників
,
кар
'
єристів
і
т
.
д
.?
Завдяки
чому
формуються
анти
суспільні
типи
поведінки
соціально
небезпечні
для
суспільства
,
представлені
злочинцями
,
мафією
рекетирами
?
І
,
нарешті
,
соціалізація
особистості
проходить
в
умовах
взаємодії
світової
і
національної
культур
.
Феномен
національного
в
процесі
соціалізації
поставив
перед
соціологією
питання
про
пошуки
нових
резервів
його
поєднання
із
загальнолюдськими
цінностями
,
наблизив
до
необхідності
більш
поглибленого
розуміння
соціально
-
психологічних
механізмів
визнання
його
особливого
місця
в
суспільному
житті
кожного
народу
,
кожної
нації
і
національності
та
кожного
окремого
їх
представника
.
Залежно
від
віку
індивіда
розрізняють
чотири
основних
етапи
соціалізації
:
1.
Соціалізація
дитини
;
2.
Соціалізація
підлітка
(
нестійка
,
проміжна
);
3.
Тривала
(
концептуальна
)
цілісна
соціалізація
(
перехід
від
юності
до
зрілості
у
період
від
17 – 18
до
23 – 25
років
);
4.
Соціалізація
дорослих
.
Найбільш
розповсюджені
форми
соціалізації
–
адаптація
й
інтеграція
.
Адаптація
означає
пасивне
пристосування
людини
до
вимог
соціального
середовища
.
Вона
характерна
для
тоталітарних
суспільств
.
Разом
з
тим
слід
зазначити
,
що
цей
характер
взаємодії
може
бути
обумовлений
біопсихологічними
та
соціальними
обмеженнями
самої
особистості
(
як
правило
,
використовується
цей
термін
).
Інтеграція
означає
активну
взаємодію
індивіда
з
середовищем
,
що
характерне
для
демократичних
суспільств
і
відкритого
типу
особистості
.
Виділяються
три
види
адаптації
:
·
фізіологічна
–
це
властивість
організму
;
·
психологічна
адаптація
;
·
соціально
-
психологічна
адаптація
особистості
до
спілкування
в
нових
колективах
.
Цей
вид
адаптації
залежить
від
особливостей
,
і
комунікативних
здатностей
особистостей
.
Відображення
складної
взаємодії
суспільства
й
особистості
,
єдності
суспільного
та
індивідуального
є
моральна
цілісність
особистості
,
в
якій
виділяють
слідуючі
компоненти
:
·
моральні
цінності
орієнтації
,
ідеали
;
·
моральні
якості
,
риси
характеру
особистості
;
·
життєва
позиція
,
яка
втілює
,
перш
за
все
,
волю
і
здатність
перетворювати
в
життя
свої
моральні
переконання
.
84
Процес
,
зворотній
соціалізації
,
називається
десоціалізацією
.
Внаслідок
нього
людина
може
частково
або
повністю
втратити
засвоєні
норми
і
цінності
.
Це
може
бути
зумовлено
ізоляцією
людини
,
уніфікацією
,
обмеження
спілкування
та
можливостей
для
підвищення
культурного
рівня
та
ін
.
У
перехідних
суспільствах
часто
простежується
явище
ресоціалізація
-
докорінної
зміни
соціального
середовища
,
яке
зумовлює
необхідність
особистості
пристосовуватися
до
нових
соціальних
обставин
,
норм
і
цінностей
.
Це
болісний
процес
,
який
нерідко
вимагає
цілковитої
зміни
поглядів
на
суспільство
,
переоцінки
свого
життя
,
руйнування
попереднього
і
нового
світорозуміння
,
розриву
з
традиційними
культурними
цінностями
,
необхідності
брати
на
себе
незвичайну
соціальну
роль
тощо
.
Соціологія
особистості
припускає
,
що
об
'
єктом
дослідження
стають
не
одна
чи
кілька
,
а
весь
комплекс
суспільно
значущих
якостей
людини
у
їх
тісному
поєднанні
і
взаємодії
.
Вони
охоплюють
всю
сукупність
рис
свідомості
і
поведінки
:
знання
,
переконання
,
працелюбність
,
культуру
,
вихованість
,
намагання
жити
за
законами
краси
,
фізичну
підготовку
і
т
.
п
.
Соціалізація
особистості
Компонентами
соціалізації
є
:
освіта
,
виховання
,
сукупність
стихійних
впливів
на
становлення
особистості
;
Етапи
соціалізації
(
відбувається
протягом
всього
життя
):
первинна
соціалізація
,
вторинна
соціалізація
;
Основні
підходи
до
вивчення
сутності
соціалізації
:
1)
людина
–
пасивний
об
’
єкт
впливу
суспільства
; 2)
парадигма
взаємодії
,
що
передбачає
активність
суспільства
та
окремої
людини
.
Питання
для
самоконтролю
:
1.
Розкрийте
спільні
та
відмінні
особливості
понять
«
особистість
»,«
людина
»,«
індивід
»;
2.
Які
складові
визначають
структуру
особистості
;
3.
Охарактеризуйте
фактори
,
механізми
і
агентів
соціалізації
;
4.
Розкрийте
зміст
понять
«
ре
соціалізація
»
і
«
десоціалізація
»;
5.
Що
є
визначальною
основою
соціальної
діяльності
особистості
.
85
Я
помітив
,
що
раніше
говорили
батьки
,
а
ді
-
ти
мовчали
.
Тепер
же
говорять
діти
,
а
мов
-
чать
батьки
.
А
.
Рубінштейн
Людина
стає
людиною
лише
серед
людей
.
Л
.
Бехер
Багато
без
чого
може
обійтися
людина
та
лише
не
без
людини
.
Л
.
Берне
Лекція
№
9
«
Соціологія
молоді
.
Молодь
–
специфічна
соціально
–
демографічна
спільність
».
План
:
1.
Сутність
соціології
молоді
.
Молодіжна
проблематика
;
2.
Неформальні
об
’
єднання
молоді
.
Прояви
девіації
в
поведінці
молоді
.
Література
:
(4); (14); ( 15; ( 17), ; (20),.
1.
Сутність
соціології
молоді
.
Молодіжна
проблематика
;
Проблема
молоді
,
її
освіти
,
виховання
,
соціального
становлення
,
участі
у
суспільному
житті
перебувають
у
центрі
уваги
і
на
стику
різних
наук
.
Цими
питаннями
переймається
ювенологія
(
наука
про
різноманітні
особливості
молоді
)
–
складова
сучасної
науки
про
людину
.
Соціологія
молоді
–
галузь
соціології
,
яка
досліджує
соціально
-
демографічну
спільність
суспільства
,
що
перебуває
в
процесі
переходу
від
дитинства
до
дорослого
життя
і
переживає
стан
сімейної
та
позасімейної
соціалізації
,
інтерналізації
норм
і
цінностей
,
творення
соціальних
і
професійних
очікувань
,
ролей
,
статусів
.
Молодь
–
це
соціально
-
демографічна
група
,
що
переживає
період
становлення
і
соціальної
зрілості
,
входження
у
світ
дорослих
та
адаптації
до
нього
.
Її
основні
соціальні
проблеми
пов
’
язані
з
“
життєвим
стартом
” –
здобуванням
освіти
,
початком
трудового
життя
,
формування
сім
’
ї
,
професійним
зростанням
.
Життя
молоді
проходить
під
знаком
“
менше
”:
в
неї
менша
заробітна
плата
,
менше
прав
,
відсутні
гарантії
стабільної
роботи
.
Образа
,
приниження
,
пов
’
язані
з
самим
фактом
втрати
чи
відсутності
роботи
,
діють
на
молоду
людину
сильніше
,
ніж
економічні
труднощі
.
У
свідомості
молодої
людини
виникає
ланцюгова
реакція
;
відсутність
перспектив
,
роботи
,
достатньої
ролі
в
суспільстві
викликають
негативну
психологічну
реакцію
у
свідомості
.
Всі
ці
проблеми
в
умовах
незбігу
фізіологічної
(
акселерації
)
і
соціальної
зрілості
яка
,
навпаки
,
затягується
в
зв
’
язку
із
зростанням
тривалості
навчання
,
поширенням
ранніх
шлюбів
,
труднощів
адаптації
в
трудовому
колективі
і
загального
соціального
навантаження
на
молодь
,
вимагають
ефективного
і
компетентного
розв
’
язання
.