ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3956
Скачиваний: 1
91
План
:
1.
Відношення
соціології
культури
і
соціології
науки
,
освіти
і
моралі
;
2.
Соціологія
права
як
специфічна
галузь
соціології
.
3
.
Соціологія
сім
`
ї
та
гендерна
соціологія
.
Література
:
( 4) 290 – 319; ( 8) ; ( 13); ( 20) 318 – 339; ( 21).
1.
Відношення
соціології
культури
і
соціології
науки
,
освіти
і
моралі
;
Предметом
соціології
культури
є
вивчення
місця
і
ролі
ціннісної
системи
культури
в
її
зв
’
язках
з
іншими
системами
суспільства
.
У
соціології
культури
наслідуються
три
основні
позиції
:
1)
Вивчення
питань
загальної
теорії
соціології
,
сполучених
з
дослідженням
сфери
культури
як
специфічної
соціальної
сфери
;
2)
Знайомство
з
прикладними
аспектами
соціології
в
сфері
культурологічних
проблем
;
3)
Оволодіння
елементарними
навичками
емпіричних
досліджень
культури
.
Допоміжною
соціології
культури
виступає
соціологія
науки
.
Культура
–
основа
суспільного
життя
.
Вона
передається
від
людини
до
людини
в
процесі
контактів
з
іншими
культурами
.
Культура
формує
особистість
членів
суспільства
,
тим
самим
вона
в
значній
мірі
регулює
їх
поведінку
.
Поняття
культура
одне
з
найбільш
складних
.
Воно
вживається
для
специфічних
сфер
життя
(
політичне
,
професійне
тощо
),
характеристики
історичних
епох
(
культура
Середньовіччя
,
націй
тощо
).
Тому
існують
різні
визначення
цього
соціального
інституту
,
один
американський
вчений
нарахував
500
визначень
культури
.
Існують
різні
види
та
форми
культури
.
Молодіжна
культура
змусила
рахуватися
з
собою
завдяки
поколінню
,
яке
з
’
явилося
в
час
післявоєнного
демографічного
буму
і
підросло
в
60-
тих
рр
.
У
США
це
вилилося
в
могутній
рух
хіпі
,
рок
,
масовий
протест
проти
війни
у
В
’
єтнамі
,
в
Європі
–
у
серію
грандіозних
молодіжних
революцій
.
Саме
з
покоління
бебі
-
буму
відмовив
звичайний
процес
гармонійної
передачі
цінностей
,
норм
,
моделей
поведінки
від
батьків
до
дітей
.
Це
вже
було
питання
не
про
дрібні
конфлікти
,
а
про
кардинально
різні
погляди
на
світ
.
У
широкому
розумінні
культура
–
це
всі
створені
руками
і
розумом
людей
умови
,
засоби
і
механізми
їх
життєдіяльності
.
При
цьому
мається
на
увазі
штучне
середовище
існування
людей
,
знаряддя
їх
діяльності
,
а
також
уміння
,
знання
,
уявлення
про
життєві
цінності
,
що
виражаються
в
цілеспрямованих
діях
.
У
вузькому
розумінні
культура
–
це
цінності
,
переконання
,
норми
поведінки
,
притаманні
певній
соціальній
групі
,
певному
суспільству
.
Прийнято
вважати
,
що
слово
“
культура
”
вживане
в
класичній
латині
в
значенні
“
обробіток
землі
”,
вперше
використав
Цицерон
у
“
Туслуканських
бесідах
” 45
р
.
до
н
.
е
.
для
визначення
духовної
культури
.
Тим
самим
і
було
визначено
головну
мету
культури
–
удосконалення
самої
людини
.
Чисельність
культур
не
виключає
їх
спільних
елементів
або
культурних
універсалі
й
.
Вчені
виділяють
декілька
таких
загальних
елементів
.
92
1.
Цінності
як
фактор
людської
життєдіяльності
,
які
можуть
бути
загально
людськими
,
груповими
,
індивідуальними
.
2.
Соціокультурні
норми
.
У
широкому
розумінні
“
норма
” –
це
правило
,
а
соціальні
норми
це
ті
,
що
виконують
функцію
регулювання
взаємовідносин
і
суспільства
.
3.
Вірування
.
4.
Мова
(
система
фонетичних
символів
) –
найважливіший
засіб
спілкування
.
5.
Звичаї
приготування
їжі
,
здійснення
певних
обрядів
,
манери
поведінки
,
система
виховання
,
в
яких
виражені
засоби
бачення
соціальної
реальності
в
цілому
тобто
природи
,
суспільства
тощо
.
6.
Техніка
або
матеріальна
культура
,
що
відображає
рівень
цивілізованості
народу
,
його
творчий
геній
.
7.
Мистецтво
,
наука
,
політика
,
література
тощо
.
Причини
існування
універсалій
.
Наявність
двох
статей
,
безпорадність
новонароджених
,
потреба
в
їжі
та
теплі
вікова
різниця
між
людьми
,
засвоєння
різних
навиків
.
Функції
культури
.
Соціальна
пам
’
ять
або
збереження
і
передача
людського
досвіду
,
інформативна
,
комунікативна
,
регулятивна
або
соціального
контролю
,
інноваційна
або
перетворення
світу
,
інтеграція
суспільства
,
утилітарна
,
виховна
.
Форми
культури
.
1.
Висока
(
елітарна
) –
включає
в
себе
класичну
музику
,
живопис
,
літературу
,
яку
створювали
професіонали
.
Її
особливість
полягає
в
тому
,
що
вона
створюється
і
споживається
не
багатьма
.
2.
Народна
культура
(
фольклорна
) –
пісні
,
танці
,
казки
,
міфи
,
що
створювалися
людьми
в
процесі
повсякденного
життя
.
3.
Масова
–
апелює
до
всіх
і
розрахована
на
масове
споживання
.
Вона
пов
’
язана
з
уніфікацією
духовного
в
особистості
і
суспільстві
.
Типи
конфліктів
пов
’
язані
з
розвитком
культури
1.
Аномія
.
Цей
термін
означає
порушення
єдності
в
зв
’
язку
з
відсутністю
чітко
сформульованих
соціальних
норм
.
Вперше
в
науковий
обіг
його
ввів
у
90-
ті
рр
.
ХІХ
ст
.
Е
.
Дюркгейм
(1858-1917).
2.
Культурне
запізнення
–
поняття
ввів
У
.
Філдінг
(1922).
Воно
спостерігається
тоді
,
коли
зміни
в
матеріальному
житті
випереджають
трансформацію
нематеріальної
культури
(
звичаї
,
переконання
,
філософські
системи
,
закони
та
форми
правління
).
Це
призводить
до
постійного
не
співпадання
між
розвитком
матеріальної
і
нематеріальної
культури
.
Внаслідок
цього
виникає
багато
соціальних
проблем
.
3.
Вплив
чужої
культури
.
Спостерігається
в
доіндустріальних
суспільствах
,
які
зазнали
колонізації
з
боку
народів
Європи
. (
Б
.
Маліновський
,
1995).
Елітарна
(
висока
)
культура
включає
,
перш
за
все
,
класичну
музику
,
живопис
,
літературу
,
які
створені
професіоналами
високого
рівня
,
тобто
не
багатьма
і
розраховані
на
невелике
коло
людей
.
У
ранніх
формаціях
ступінь
розповсюдження
елітарного
мистецтва
був
різним
,
та
лише
в
другій
половині
ХХ
ст
.
з
окремої
течії
93
воно
перетворилося
в
пануючий
напрям
і
характеризується
різноманітністю
(
в
образотворчому
мистецтві
,
наприклад
,
абстрактний
,
експресіонізм
,
поп
-
арт
,
колаж
,
франкарт
,
кінетичне
мистецтво
тощо
).
Етапи
розвитку
елітарної
концепції
.
1.
Пов
’
язаний
з
ім
’
ям
Ф
.
Ніцше
,
показовий
захист
“
аристократизму
духу
”.
2.
Ознаменований
появою
версії
О
.
Шпенглера
:
мистецтво
,
яке
в
умовах
цивілізації
прийшло
на
зміну
попередньої
культури
,
відчуло
на
собі
“
масовість
”
зверху
донизу
,
і
стає
для
політика
,
чиновника
,
організатора
(
уособлюють
надлюдину
)
тільки
засобом
утвердження
своєї
влади
.
Цим
практично
завершується
процес
перетворення
елітарної
концепції
мистецтва
із
естетичної
в
соціологічну
.
3.
Пов
’
язаний
із
вченням
Хосе
Ортегі
-
і
-
Гассет
,
згідно
з
якого
елітарне
мистецтво
все
ж
таки
може
існувати
в
масовому
суспільстві
і
виконувати
свою
роль
“
соціальної
азотної
кислоти
”,
тобто
певного
ферменту
для
виділення
обраних
із
“
недиференційованої
”
маси
.
Це
,
у
свою
чергу
,
можливо
тоді
,
коли
мистецтво
буде
виходити
від
зовнішнього
світу
,
більш
того
,
руйнувати
його
, “
дегуманізувати
”.
4. 30-
ті
роки
німецький
мистецтвознавець
і
філософ
Т
.
Адорно
:
раціоналізація
суспільства
спонукає
особистість
на
“
тотальне
”
відчуження
,
а
мистецтво
–
на
комерціалізацію
.
Розповсюдження
його
теорії
набуває
після
закінчення
Другої
світової
війни
.
50-60
роки
–
період
певного
економічного
піднесення
і
послаблення
класових
протиріч
,
увагу
соціологів
привернув
феномен
,
що
отримав
концептуальне
оформлення
в
поняттях
“
споживацького
”, “
індустріального
”, “
масового
”
або
“
суспільства
згоди
”.
Широко
обговорювались
праці
Г
.
Маркузе
,
Е
.
Фрома
,
Д
.
Рисмена
,
У
.
Уайта
,
Р
.
Міллса
.
На
основі
цих
вчень
виникають
доктрини
“
масової
культури
”.
Одні
з
них
намагалися
пояснити
причини
занепаду
сучасної
культури
естетичною
не
розвиненістю
та
інтелектуальною
убогістю
мас
,
які
визначають
кон
’
юнктуру
попиту
на
ринку
культурного
споживання
.
В
інших
концепціях
“
масове
мистецтво
”,
особливо
в
американському
варіанті
,
являло
собою
результат
суспільного
та
технічного
прогресу
,
що
відкрило
доступ
до
культури
широким
народним
масам
.
Особливим
успіхом
користувалися
книги
Маклюєна
“
Галактика
Гуттенберга
”
та
“
Розуміння
медіа
”,
в
яких
стверджувалось
,
що
засоби
масової
інформації
,
не
залежно
від
повідомлень
,
що
подають
,
призвели
до
глибоких
змін
у
свідомості
людей
і
навіть
перетворили
сучасне
суспільство
за
типом
первісного
племені
.
Поняття
“
масова
культура
”
широке
за
розумінням
.
З
одного
боку
,
воно
включає
твори
,
які
надають
у
розпорядження
широкої
публіки
за
допомогою
багатотиражної
комунікаційної
техніки
.
З
іншого
боку
,
під
ним
розуміють
комплекс
духовних
цінностей
,
що
відповідають
смакам
і
рівню
розвитку
споживачів
.
Масова
культура
орієнтується
на
стереотипи
свідомості
,
стандартні
штампи
,
не
вимагає
від
людей
витрат
розумової
енергії
,
почуттів
,
тобто
того
,
що
вимагає
серйозне
мистецтво
.
У
масової
культури
є
чимало
прізвиськ
:
мистецтво
антивтоми
,
напівкультура
тощо
.
Характер
масової
культури
формується
поступово
.
З
кінця
ХІХ
ст
. –
до
Першої
світової
війни
,
рушійною
силою
виступила
буржуазна
преса
,
як
її
назвали
“
жовта
”,
яка
культувала
скандальні
сенсації
,
інтерес
до
інтимного
життя
знаменитостей
,
спрощену
подачу
новин
.
94
Потім
особливого
значення
набуло
радіо
та
кінематограф
,
в
якому
виробились
принципи
естетики
есканізму
,
тобто
втечі
від
дійсності
у
світ
мрій
та
надуманих
проблем
.
У
післявоєнні
часи
широкого
розповсюдження
отримали
телебачення
,
комікси
,
дешеві
видання
в
м
’
яких
обгортках
.
У
сучасний
період
–
це
та
частина
популярних
розважальних
жанрів
(
детективи
,
мелодраматичні
романи
,
комікси
,
плакати
,
естрадна
та
оперна
музика
тощо
),
для
яких
характерні
шаблонність
та
стереотипи
.
Сюди
потрібно
віднести
значну
частину
продукції
засобів
масової
інформації
(
газети
,
журнали
,
реклами
),
деякі
явища
моди
з
одягу
,
меблів
тощо
.
Масова
культура
лише
частково
визначається
(
як
тип
)
розміром
її
аудиторії
.
Її
вирішальна
риса
–
ринковий
настрій
,
тобто
мистецтво
сприймається
як
предмет
споживання
,
сутність
якого
визначається
,
перш
за
все
,
економічними
міркуваннями
.
Як
зазначив
англійський
критик
К
.
Тайнен
: “
Існує
рід
картин
,
п
’
єс
,
романсів
з
якими
поняття
“
гарно
”
або
“
погано
”
взагалі
не
співвідносяться
,
хто
б
не
виступав
тут
як
суддя
.
Це
товар
,
речі
,
творці
яких
не
думають
про
їхню
самоцінність
,
а
лише
про
те
,
щоб
споживачі
як
найскоріше
їх
отримали
”.
Дійсним
засновником
масової
культури
був
Голлівуд
,
масова
або
комерційна
продукція
якого
стала
синонімом
дешевого
,
поганого
смаку
.
Поступово
“
голлівудизації
”
зазнали
книгодрукування
,
преса
,
репродуктоване
мистецтво
і
музика
.
Масова
культура
робить
ставку
на
видовищність
.
Деякі
сучасні
дослідники
розглядають
шумні
наради
і
огляди
,
ілюмінації
та
змагання
,
банкети
і
феєрверки
,
що
супроводжують
свята
,
найбільш
характерними
для
сучасної
та
динамічної
масової
культури
.
Підмічено
,
що
деякі
регулярно
організовані
видовища
,
розважальні
масові
культурні
заходи
,
фестивалі
тощо
самі
починають
грати
роль
міжнародних
сучасних
свят
.
Слід
нагадати
,
що
фестивалі
мистецтв
,
присвячені
музиці
,
вперше
зародились
у
ХІХ
ст
.
в
Німеччині
.
Перший
такий
фестиваль
–
свято
Вюртемберзьких
хорів
,
за
участю
зарубіжних
співочих
ансамблів
– (1827).
Протягом
1826-1846
років
у
Німеччині
пройшло
355
фестивалів
.
Із
40-
вих
років
ХІХ
ст
.
фестивалі
починають
проводити
у
Франції
.
Вперше
подібний
великий
захід
,
на
якому
був
присутній
Наполеон
ІІІ
,
відбувся
1857
року
в
Парижі
в
Палаці
ремесел
:
три
тисячі
співаків
представили
172
співочих
товариства
.
Музичні
фестивалі
в
Німеччині
спочатку
проводились
на
Трійцю
і
починалися
великою
симфонією
чи
ораторією
в
церкві
.
Наступні
два
дні
співалися
псалми
,
пісні
та
арії
,
виконувались
музичні
твори
в
церквах
та
по
за
ними
.
Більшість
свят
з
початку
їх
виникнення
пов
’
язано
з
грою
,
розвагами
,
художнім
видовищем
.
Також
вони
завжди
були
пов
’
язані
з
певним
часом
та
домінуючою
ідеєю
свята
,
доповнюючи
його
ритуальну
,
обрядову
,
символічну
частину
.
Нації
притаманний
інстинкт
самозбереження
,
який
у
результаті
цілеспрямованої
політики
держави
або
активізується
,
або
призупиняється
.
Ядро
цієї
політики
–
освіта
і
виховання
,
завдяки
яким
:
·
у
людини
формуються
уявлення
про
загальнонаціональну
мету
і
шляхи
її
досягнення
;
·
людина
засвоює
національні
і
загальнолюдські
духовні
цінності
.
95
Соціологія
освіти
–
галузь
соціології
,
яка
вивчає
освіту
як
соціальний
інститут
,
як
форму
і
засіб
суспільної
життєдіяльності
.
Ключовим
у
соціології
освіти
вважається
взаємодія
інститутів
освіти
з
виробництвом
,
соціальними
структурами
,
політикою
,
мораллю
і
т
.
п
.
Предметом
соціології
освіти
виступає
реальний
процес
соціалізації
особистості
,
придбання
її
соціального
досвіду
шляхом
засвоєння
природничонаукових
і
гуманітарних
знань
,
що
складають
соціальні
потенції
цивілізації
.
Початок
соціології
освіти
поклали
праці
американських
вчених
Літера
Франка
Уорда
і
Джорджа
Дьюі
.
Соціологія
освіти
розкриває
диспропорції
між
розвитком
системи
освіти
і
потребами
суспільства
,
вивчає
стимули
до
одержання
освіти
й
ефективність
отриманих
знань
,
ступінь
відповідності
підготовки
фахівців
потребам
суспільства
.
Система
освіти
розглядається
не
як
замкнута
сама
в
собі
,
а
через
зв
'
язок
з
іншими
соціальними
системами
.
Останні
300
років
всесвітньої
історії
характеризуються
постійно
зростаючим
,
більш
ускладненим
розвитком
освіти
.
Від
загальної
початкової
і
середньої
в
розвинутих
країнах
,
вона
зробила
крок
до
загальної
освіти
,
а
потім
і
до
обов
’
язкової
середньої
в
країнах
,
що
розвиваються
.
З
кінця
ХХ
ст
.
від
загальної
дошкільної
і
початкової
до
загальної
середньої
і
вищої
освіти
прискорено
просуваються
всі
народи
і
держави
.
У
сучасних
умовах
освіта
вперше
за
всю
тисячолітню
історію
перетворюється
з
допоміжного
засобу
обслуговування
привілейованої
частини
населення
в
глобальний
фактор
соціального
розвитку
.
За
оцінками
західних
експертів
,
однією
з
умов
виживання
людства
в
ХХІ
ст
.
стане
рівень
освіти
кожного
учасника
виробництва
не
нижче
випускника
коледжу
.
Саме
тому
,
розширення
масштабів
вищої
освіти
у
всьому
світі
,
підвищення
її
ролі
та
значимості
,
зміна
змісту
і
пріоритетів
–
це
об
’
єктивний
всепланетарний
процес
.
Але
не
слід
розглядати
освіту
як
соціальний
інститут
,
який
готує
лише
спеціалістів
для
сучасних
конкретних
потреб
того
чи
іншого
виробництва
.
Освіта
–
це
соціальний
інститут
,
основне
завдання
якого
полягає
саме
в
тому
,
щоб
сформувати
особистість
,
освітній
,
професійний
,
культурний
рівень
якої
дасть
можливість
повноцінно
реалізуватися
як
професійно
,
так
і
соціально
.
Між
наукою
і
освітою
,
незалежно
від
їх
специфіки
і
відносної
самостійності
,
існує
необхідний
двосторонній
обмін
як
кадрами
,
так
і
знаннями
.
Тому
,
якщо
вищі
навчальні
заклади
стануть
великими
освітніми
і
науково
-
дослідними
інститутами
,
то
вони
не
тільки
підготують
кадри
для
науки
,
але
й
самі
займуть
належне
їм
місце
в
науковому
просторі
.
Освіта
–
це
сфера
засвоєння
та
передачі
знань
і
соціального
досвіду
,
фактор
інтелектуального
та
духовного
розвитку
й
удосконалення
як
особистості
,
так
і
самого
суспільства
в
цілому
.
Першими
в
історії
людства
були
державні
школи
побудовані
шумерським
царем
Шульги
в
містах
Ніппур
та
Ур
у
1700
р
.
до
н
.
е
.
Першою
цивілізацією
,
що
ввела
обов
`
язкову
освіту
,
була
цивілізація
ацтеків
.
Усі
хлопчики
,
незалежно
від
походження
,
повинні
були
відвідувати
школи
.
Стосовно
дівчат
,
то
бажано
було
вчитися
донькам
торговців
і
селян
.