Файл: Ответы по муз. пед. высшей школы с сайта.docx

26 Прочность («міцність навчання»)

Прочность («міцність навчання»)

В зависимости от целей деятельности память делят на непроизвольную и произвольную. В первом случае имеется в виду запоминание и воспроизведение, которое осуществляется автоматически, без волевых усилий человека, без контроля со стороны сознания. При этом отсутствует специальная цель что-то запомнить или припомнить, т. е. не ставится специальная мнемическая задача. Во втором случае такая задача присутствует, а сам процесс требует волевого усилия.

Непроизвольное запоминание не обязательно является более слабым, чем произвольное. Напротив, часто бывает так, что непроизвольно запомненный материал воспроизводится лучше, чем материал, который специально запоминался. Например, непроизвольно услышанная фраза или воспринятая зрительная информация часто запоминается более надежно, чем если бы мы пытались запомнить ее специально. Непроизвольно запоминается материал, который оказывается в центре внимания, и особенно тогда, когда с ним связана определенная умственная работа. Способность постоянно накапливать информацию являющаяся важнейшей особенностью психики, носит универсальный характер, охватывает все сферы и периоды психической деятельности и во многих случаях реализуется автоматически, почти бессознательно.

Эффективность произвольной памяти зависит:

- От целей запоминания (насколько прочно, долго человек хочет запомнить).

- От приемов заучивания. Приемы заучивания бывают:

а) механическое дословное многократное повторение — работает механическая память, тратится много сил, времени, а результаты низкие.

б) логический пересказ, который включает логическое осмысление материала, систематизацию, выделение главных логических компонентов информации, пересказ своими словами — работает логическая память (смысловая) — вид памяти, основанный на установлении в запоминаемом материале смысловых связей.

в) образные приемы запоминания (перевод информации в образы, графики, схемы, картинки) — работает образная память. Образная память бывает разных типов: зрительная, слуховая, моторно-двигательная, вкусовая, осязательная, обонятельная, эмоциональная;

г) мнемотехнические приемы запоминания (специальные приемы для облегчения запоминания).

Большинство психологов признает существование нескольких уровней памяти, различающихся по тому, как долго на каждом из них может сохраняться информация. Первому уровню соответствует сенсорный тип памяти. Ее системы удерживают довольно точные и полные данные о том, как воспринимается мир и органами чувств человека на уровне рецепторов. Длительность сохранения данных 0,1- 0,5 сек.

Если полученная информация привлечет внимание высших отделов мозга, она будет храниться еще около 20 сек (без повторения или повторного воспроизведения сигнала, пока мозг ее обрабатывает и интерпретирует). Это второй уровень — кратковременная память.

Кратковременная память все же поддается сознательной регуляции, может контролироваться человеком. А «непосредственные отпечатки» сенсорной информации повторить нельзя, они сохраняются лишь десятые доли секунды и продлить их психика возможности не имеет.

Любая информация вначале попадает в кратковременную память, которая обеспечивает запоминание однократно предъявленной информации на короткое время, после чего информация может забыться полностью либо перейти в долговременную память, но при условии 1-2-кратного повторения. Кратковременная память ограничена по объему, при однократном предъявлении в кратковременной памяти помещается в среднем 7±2. Это магическая формула памяти человека, т. е. в среднем с одного раза человек может запомнить от 5 до 9 слов, цифр, чисел, фигур, картинок, кусков информации. Главное добиться, чтобы эти «куски» были более информационно насыщены за счет группировки, объединения цифр, слов в единый целостный «кусок-образ».

Благодаря кратковременной памяти перерабатывается самый значительный объем информации, отсеивается ненужная и в результате не происходит перегрузка долговременной памяти излишними сведениями.

Без кратковременной памяти невозможно нормальное функционирование долговременной памяти. В последнюю может проникнуть и надолго в ней отложиться только то, что когда-то было в кратковременной памяти. Иначе говоря, кратковременная память выступает в роли своеобразного фильтра, который пропускает нужную информацию в долговременную память, одновременно осуществляя в ней строгий отбор.

Одно из главных свойств кратковременной памяти состоит в том, что этот вид памяти при определенном условии тоже не имеет временных границ. Это условие состоит в возможности непрерывно повторять ряд только что прослушанных слов, цифр и т.п. Для поддержания информации в кратковременной памяти необходимо сохранение активности, направленной на запоминание, без отвлечения внимания на другой вид деятельности, сложной умственной работы.

Долговременная память обеспечивает длительное сохранение информации. Она бывает двух типов:

Долговременная память с сознательным доступом (т.е. человек может по своей воле извлечь, вспомнить нужную информацию);

Долговременная память закрытая (человек в естественных условиях не имеет к ней доступа, лишь при гипнозе, при раздражении участков мозга может получить к ней доступ и актуализировать во всех деталях образы, переживания, картины всей жизни).

Оперативная память — вид памяти, проявляющийся в ходе выполнения определенной деятельности, обслуживающий эту деятельность благодаря сохранению информации, поступающей как из кратковременной памяти, так и из долговременной памяти, необходимой для выполнения текущей деятельности .

Промежуточная память обеспечивает сохранение информации в течение нескольких часов, накапливает информацию в течение дня, а время ночного сна отводится организмом для очищения промежуточной памяти и категоризации информации, накопленной за прошедший день, перевода ее в долговременную память. По окончании сна промежуточная память снова готова к приему новой информации. У человека, который спит менее трех часов в сутки, промежуточная память не успевает очищаться, в результате нарушается выполнение мыслительных, вычислительных операций, снижается внимание, кратковременная память, появляются ошибки в речи, в действиях.

27 Принцип активности

Принцип активности

Оволодіння навчальним матеріалом , розвиток і виховання особистості в процесі навчання відбувається лише за умови прояву її високої активності в навчально - пізнавальній діяльності . Організована діяльність , у якій людина бере участь без бажання , практично не розвиває її .

Ідея визначальної ролі активності особистості у її власному розвитку і необхідності стимулювання цієї активності в процесі навчання стала загальновизнаною .

Але коли учень сам тягнеться до знань , освіти ? Тоді , коли ним рухають внутрішні спонукання до навчальних дій або навчальної діяльності в цілому , тобто мотиви .

Мотив - це внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду активності ( діяпьність , спілкування , поведінка ), пов ' язане із задоволенням певної потреби .

У ролі мотивів можуть виступати ідеали , інтереси , переконання , установки , цінності , оскільки за ними завжди стоять потреби особистості : базові , життєві , біологічні , соціальні .

Мотиви в музичній освіті : матеріальні , соціальні та морально - психологічні .

До перших можна віднести намагання людини від одержання музичної освіти мати матеріальні игоди . До других — прагнення стати музично освіченою людиною , мати престижну професію . До третіх — одержання моральногозадоволення від музичного навчання та професійної музично - естетичної діяльності .

У практичній педагогіці вся багатогранність мотивів навчальної діяльності учнів об ' єднується у три взаємопов ' язані групи .

1. Безпосередньо - спонукальні мотиви , основані на емоційних проявах особистості , на позитивних чи негативних емоціях : яскравість , новизна , цікавість , зовнішньо привабливі атрибути ; цікаве викладання , привабливість особистості вчителя ; бажання отримати похвалу , нагороду ( за виконане завдання ), боязнь одержати негативну оцінку , покарання , страх перед учителем , батьками , небажання бути об ' єктом обговорення в класі і под .

2. Перспективно - спонукальні мотиви грунтуються на розумінні значущості знання взагалі ; навчального предмета зокрема : усвідомлення світоглядного , соціального , практично прикладного значення предмета , тих чи інших конкретних знань і вмінь ; зв ' язок навчального предмета з майбутнім самостійним життям ( вступ до інституту , вибір професії , створення сім ' ї і под .); сподівання на отримання в перспективі нагороди ; розвинуте почуття обов ' язку , відповідальності .

3. Інтелектуально - спонукальні мотиви базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання ; інтерес до знань , допитливість , намагання розширити свій культурний рівень , оволодіти певними уміннями і навичками , захопленість самим процесом вирішення навчально - пізнавальних задач і под .

Серед інтелектуально - спонукальних мотивів особливе місце посідають пізнавальні інтереси і потреби . Прийнято вирізняти рівні пізнавального інтересу і відповідно до них визначати шляхи і створювати умови його розвитку ( Г . І . Щукіна ). Нижчий , елементарний рівень пізнавального інтересу обумовлюється увагою до конкретних фактів , знань , описів , дій за зразком . Другому рівневі властивий інтерес до залежностей , причинново - наслідкових зв ' язків , до їх самостійного встановлення . Третій , вищий рівень виявляється в інтересі до теоретичних проблем у творчій діяльності з метою засвоєння знань . Сформованість вищого рівня пізнавального інтересу свідчить про наявність пізнавальної потреби .

Мотиваційна сфера особистості - це сукупність стійких мотивів , які мають певну ієрархію і виражають спрямованість особистості . Первинне уявлення про перевагу тих чи інших мотивів учіння у певній їх ієрархії можна отримати шляхом спостереження за ставленням учня до учіння . Це ставлення учителі - практики зазвичай називають активністю . Активність визначає ступінь входження учня в предмет його діяльності : готовність виконувати навчальні завдання , намагання виконувати діяльність самостійно , свідоме виконання завдань , систематичність учіння , намагання підвищити свій освітній рівень тощо .

Пізнавальна активність тісно пов ' язана із самостійністю - визначенням об ' єкта , засобів діяльності , здійснення діяльності учнем без допомоги дорослих і учителів . Активніші учні , як правило , є більш самостійними . Недостатня власна активність школяра ставить його в залежність від інших , позбавляючи при цьому самостійності .

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією . Головна мета активізації - розвиток активної самостійної пізнавальної діяльності учнів у засвоєнні ними змісту освіти .

На формування потреби в оволодінні знаннями суттєво впливає ситуація , в якій учень переживає задоволення від своїх успіхів у навчанні . Цей фактор ефективний в усіх випадках . Передусім він важливий для відстаючих учнів , особливо тоді , коли труднощі в учінні не тільки долаються , а й зростають , коли учень втрачає віру в свій успіх , перестає навчатися , проявляє негативне ставлення до учіння . Своєчасно створена для таких школярів ситуація успіху стимулює задоволення , почуття радості , вселяє віру в свої сили . Учень починає розуміти , що становище не безнадійне , що його зусилля , спрямовані на оволодіння знаннями , дали і можуть давати позитивні результати . Для здібних дітей , коли навчання дається легко , ситуація інтелектуального задоволення виникає тоді , коли долається вищий рівень труднощів . Тому досвідчені вчителі пропонують класу завдання трирівневої складності : творчі , конструктивні , репродуктивні .