ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 2488
Скачиваний: 1
58
Особа має право здобувати ступінь молодшого
бакалавра за умови наявності в неї повної загальної
середньої освіти.
Бакалавр
-– це освітній ступінь, що здобувається на
першому рівні вищої освіти та присуджується вищим
навчальним закладом у результаті успішного виконання
здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми,
обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг
освітньо-професійної програми для здобуття ступеня
бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра
визначається вищим навчальним закладом.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за
умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Магістр
-– це освітній ступінь, що здобувається на
другому рівні вищої освіти та присуджується вищим
навчальним закладом у результаті успішного виконання
здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми.
Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною
або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-
професійної програми підготовки магістра становить 90-
120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми -
120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра
обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту
обсягом не менше 30 відсотків.
Особа має право здобувати ступінь магістра за умови
наявності в неї ступеня бакалавра.
Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або
ветеринарного спрямування здобувається на основі
повної загальної середньої освіти і присуджується вищим
навчальним закладом у результаті успішного виконання
здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми,
обсяг якої становить 300-360 кредитів ЄКТС.
Ступінь
доктора
філософії
присуджується
спеціалізованою вченою радою вищого навчального
закладу або наукової установи в результаті успішного
виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-
59
наукової програми та публічного захисту дисертації у
спеціалізованій вченій раді.
Особа має право здобувати ступінь доктора філософії
під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі). Особи, які
професійно здійснюють наукову, науково-технічну або
науково-педагогічну діяльність за основним місцем
роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії
поза аспірантурою, зокрема, під час перебування у
творчій відпустці, за умови успішного виконання
відповідної освітньо-наукової програми та публічного
захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.
Нормативний строк підготовки доктора філософії в
аспірантурі (ад’юнктурі) становить чотири роки. Обсяг
освітньої
складової
освітньо-наукової
програми
підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів
ЄКТС.
Наукові установи можуть здійснювати підготовку
докторів філософії за власною освітньо-науковою
програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну
освітню діяльність. Наукові установи можуть також
здійснювати підготовку докторів філософії за освітньо-
науковою програмою, узгодженою з вищим навчальним
закладом. У такому разі наукова складова такої програми
здійснюється у науковій установі, а освітня складова -– у
вищому навчальному закладі.
Доктор наук
-– це другий науковий ступінь, що
здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на
основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття
найвищих компетентностей у галузі розробки і
впровадження
методології
дослідницької
роботи,
проведення
оригінальних
досліджень,
отримання
наукових результатів, які забезпечують розв’язання
важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають
загальнонаціональне
або
світове
значення
та
опубліковані в наукових виданнях.
60
Ступінь доктора наук присуджується спеціалізованою
вченою радою вищого навчального закладу чи наукової
установи за результатами публічного захисту наукових
досягнень у вигляді дисертації або опублікованої
монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у
вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових
виданнях, перелік яких затверджується центральним
органом виконавчої влади у сфері освіти і науки» (Закон
«Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII, Стаття 5)
4.4 Системний підхід у розбудові системи освіти
Національна система освіти є найважливішою ланкою
виховання свідомих громадян держави, формування
освіченої
творчої
особистості,
забезпечення
пріоритетності розвитку людини. В той же час, розбудова
системи освіти вимагає вирішення низки проблем, які
постають перед нею в умовах формування української
державності, культурного та духовного відродження
українського народу.
Освітній процес
-– це інтелектуальна, творча
діяльність у сфері вищої освіти і науки, що провадиться у
вищому навчальному закладі (науковій установі) через
систему науково-методичних і педагогічних заходів та
спрямована на передачу, засвоєння, примноження і
використання знань, умінь та інших компетентностей у
осіб, які навчаються, а також на формування гармонійно
розвиненої особистості» (Закон «Про вищу освіту» від
01.07.2014 № 1556-VII).
Освітній процес в Україні здійснюється у 14
класичних, 45 технічних університетів, 30 академій, 72
інститутах та 740 вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів
акредитації
(училища,
технікуми,
коледжі),
що
перебувають у загальнодержавній власності. Крім цього,
державну
ліцензію
отримало
більше
90
вищих
61
навчальних закладів, заснованих на інших формах
власності.
Загальний контингент студентів становить понад 1,5
мільйона чоловік. Це дозволяє забезпечити місцями у
вищих навчальних закладах близько 35 відсотків
випускників загальноосвітніх закладів. На кожні 10
тисяч населення Україна має 170 студентів. Цей
показник зберігається протягом останніх років.
Вища школа виконує важливе соціальне замовлення
держави: формує інтелектуальний потенціал України,
забезпечує висококваліфікованими фахівцями галузі
народного господарства, науки, культури.
В той же час, незважаючи на зусилля суспільства та
відповідних органів державної виконавчої влади, різко
знизилися вимоги до рівня освіченості та загальної
культури.
Падає
зацікавленість
в
отриманні
фундаментальної освіти.
Вища
освіта
потребує
глибокого
системного
реформування з метою збереження її потенціалу та
обсягу підготовки фахівців, посилення державної
підтримки пріоритетних напрямів освіти і науки,
приведення
у
відповідність
із
найновітнішими
освітянськими досягненнями сучасної науки.
Напрями
реформування
вищої
освіти
мають
адекватно враховувати процеси реформування ринкових
відносин.
В основу реформування вищої освіти в Україні
покладені принципи Болонської декларації. Виходячи з
тексту
декларації,
можна
узагальнити
основні
принципові моменти:
— освіта й освітня співпраця є фактором соціального
та людського розвитку; — створення Європейського
простору вищої освіти сприятиме мобільності та
працевлаштуванню
громадян,
а
також
розвитку
континенту в цілому; — адаптація систем вищої освіти і
наукових досліджень відповідно до потреб та вимог
62
стабільних, мирних і демократичних суспільств та
розвитку наукових знань; — забезпечення міжнародної
конкурентоспроможності європейської системи вищої
освіти та сприяння працевлаштуванню європейських
громадян; — запровадження системи вищої освіти на
основі двох ключових навчальних циклів; — створення
системи кредитів (системи трансферу оцінок) як засобу
сприяння більшій мобільності студентів; — сприяння
мобільності через усунення перешкод на шляху
ефективного використання права на вільне пересування
студентів [7].
Виходячи з концептуальних принципів Болонської
декларації щодо реформування вищої освіти та
системного
підходу,
можна
сформувати
дерево
першочергових цілей, які постають в сучасних умовах
перед вищою освітою в Україні.
Такий науковий напрям дослідження, як «системний
підхід»,
відкриває
можливість
пояснення
взаємовідношення між частиною й цілим, об’єднати у
загальну систему понять різноманітність вже відомих та
нещодавно отриманих наукових фактів, встановити
загальні закономірності для різних за суттю класів явищ.
Проблеми освіти відносяться до числа проблем,
розробка яких наполегливо потребує застосування
системного підходу.
Незважаючи на загальне визнання, яке отримав
системний підхід у різних галузях знань, він поки що не
має чітко сформульованих принципів у системі освіти.
Це виявляється перш за все в багатозначності
визначення
поняття
«система»,
різноманітності
системних об’єктів. Дослідники вказують на можливість
виділення інваріантної ознаки в існуючих визначеннях
терміну «система». Таким інваріантним змістом в цьому
понятті є ідея взаємодії множинних частин, елементів та
інтеграція їх у ціле. Більшість авторів у якості провідних
ознак, за допомогою яких системи можуть бути описані