ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 2560
Скачиваний: 1
63
як цілісні утворення, вважають, наявність інтеграційних
якостей (системність), тобто таких якостей, котрими не
володіє жоден з окремо взятих елементів, що утворюють
систему.
За допомогою загальних властивостей та ознак
систем опишемо вищезазначені аспекти, які безсумнівно
відносяться до соціальних систем. Як й інші соціальні
системи, система освіти будь-якого рівня є відкритою,
тому що між нею та зовнішнім світом відбувається
постійний матеріальний, енергетичний та інформаційний
обмін.
Будь-яка окремо взята система освіти є великою
системою, оскільки вона включає у себе множинність
підсистем і одночасно входить сама як складова частина
або підсистема до системи більш вищого порядку.
Системи освіти — системи динамічні, тому що вони
функціонують
в
умовах
мінливих
різноманітних
факторів зовнішнього оточення, а також безперервних
змін внутрішнього стану системи, які викликані цими
факторами. Системи освіти виникають, утворюються та
діють з певними цілями, в яких відбивається усвідомлена
потреба суспільства у навчанні та вихованні. Основна
відмінність усіх цілеспрямованих систем, враховуючи й
освітні, від інших полягає у тому, що вони «багато
багатофункціональні» — в однакових або різних умовах,
оточеннях сама система цілком або її підсистеми й
елементи можуть видозмінювати цілі, використовувати
різноманітні засоби дій для досягнення різних або
однакових наслідків.
У рамках цілеспрямованих та динамічних систем
систему освіти належить відносити до числа тих, що
розвиваються. Такою вона є тому, що відповідно до
суспільного, соціального та науково-технічного прогресу
удосконалюється, розвивається і сама система у
структурному, функціональному й історичному аспектах.
64
Таким чином,
система освіти
— реальна (за
походженням),
соціальна
(за
субстанціональною
ознакою), велика (за кількістю елементів, що до неї
входять), відкрита (за характером взаємодії з зовнішнім
середовищем), динамічна (за ознакою мінливості),
цілеспрямована (за наявністю цілей), самоврядована (за
ознакою управління) та, що дуже важливо, складна (за
засобом детермінації).
Відокремивши систему можна досліджувати її у
різноманітних аспектах, які у свою чергу, повинні бути
взаємопов’язані. Саме в цьому є складність реалізації
системного підходу.
Через узагальнення досліджень (Ушацького С.А. [5],
Гвішіаші Д.М. [6], Рибальського В.І. [4] та інших) такого
напрямку системного підходу як системний аналіз можна
визначити трактування етапів і змісту системного
аналізу. Системний аналіз — це сукупність етапів:
постановка задачі, структуризація системи, побудова та
дослідження моделі.
Виходячи
з
вищезазначеного,
сформуємо
декомпозицію цілей розбудови вищої освіти в Україні з
урахуванням підцілей і включення їх як складових цілей
більш високого порядку. Отримавши таким чином
ієрархію цілей можна сконцентрувати увагу на
найближчих з них.
Коротко
зупинимося
на
ієрархії
системи
за
допомогою
неформалізованих
описових
моделей
структур.
«Описові моделі — найбільш прості і, відповідно,
найгрубіші та неточні. Вони дають приблизне уявлення
про оригінал, але можуть бути вельми корисними» [3, с.
18].
Конкретним методом розробки й рішення систем в
економіці є метод побудови дерева цілей, який дозволяє
найбільш глибоко розкрити цілісну картину об’єктів та
явищ, що реалізуються.
65
Декомпозиція системи може бути здійснена на такі
елементи й за такими ступенями свободи, які сприяють
досягненню заданого результату. Усі інші елементи й
зв’язки неправомірні і не повинні мати місце у системі.
Декомпозиція цілей пов’язує цілі з засобами їх
досягнення. Це центральне завдання системного аналізу.
Дерево цілей є впорядкованою ієрархією цілей, яка
характеризує
їх
підпорядкованість
і
внутрішні
взаємозв’язки.
При побудові дерева цілей для соціально-економічних
систем, як правило, виходять із наступних положень:
— цілі системи вищого рівня не є простою сумою
цілей, розташованих нижче систем;
— мета об’єкту кожного рівня ієрархії обумовлюється
рівнем, що знаходиться вище;
— цілі вищого ступеня ієрархії досягаються лише в
результаті реалізації підцілей, на які вона розкладається
в дереві цілей;
— підцілі є засобами досягнення безпосередньо
пов’язаних з ними вищих цілей і в той же час самі
виступають як цілі по відношенню до попереднього
нижчого ступеню ієрархії;
— при переході від цілей до підцілей вони набувають
все більш конкретного і детальниного характеру;
необхідні для реалізації цілей засоби можна розглядати
лише на нижчих рівнях дерева цілей;
— все дерево цілей є єдина, але деталізована мета
аналізованої системи;
— для кожної конкретної підсистеми великої й
складної системи мета має складний характер та не
може бути визначена однією конструкцією (наприклад,
показником), а лише взаємопов’язаним комплексом;
—
на
кожному
рівні
системи
відбувається
переформулювання
цілей,
в
результаті
чого
визначаються прості однофункціональні цілі й цілі
конкретних заходів;
66
— мета тієї чи іншої підсистеми не повинна бути
заперечувальною по відношенню до цілей інших
підсистем даної системи, що забезпечується дією
критерію, який, крім того, направляє на найбільш
ефективний шлях досягнення мети «своєї» підсистеми [4,
с. 38–39].
Відповідно до вищевикладеного, стає можливим
побудувати дерево цілей розбудови системи вищої освіти
в Україні.
На рис. 1 відповідно побудовано узагальнене дерево
цілей для даної системи [7, 8].
Основна мета реформування системи освіти і науки
може бути сформульована у вигляді створення
національної системи освіти на нових законодавчих та
методологічних засадах, досягнення принципово нового
рівня якості підготовки фахівців, збереження досягнень
минулого
та
одночасне
приведення
системи
у
відповідність із нинішніми економічними можливостями
і потребами держави, з необхідністю зміцнення і
розвитку демократії.
Аналіз цілей показує, що розбудова системи включає
в себе 5 рівнів декомпозиції, які характеризуються
наступним чином:
1 — основна мета реформування системи освіти
науки; 1.1 — інтеграція системи вищої освіти України у
світову систему вищої освіти при збереженні та розвитку
досягнень і традицій української вищої школи; 1.1.1 —
адаптація системи вищої освіти до Європейського
простору; 1.1.1.1 — побудова системи освіти на основі
двох циклів (бакалаврів та магістрів); 1.1.1.1.1 —
неперервність процесу освіти (протягом усього життя
людини);
1.1.1.2 — адаптація до потреб та вимог стабільних,
мирних і демократичних суспільств та розвитку
наукових
знань;
1.1.2
—
сприяння
мобільності
пересування студентів; 1.1.2.1 — вихід освітнього
67
процесу за межі конкретного навчального закладу;
1.1.2.1.1 — створення системи кредитів; 1.2 —
доступність і конкурентоспроможність здобуття вищої
освіти для кожного; 1.2.1 — професійна орієнтація у
якості ведучої складової індивідуалізації навчання; 1.2.2
— використання інноваційних педагогічних технологій
для формування здатності працювати з людьми; 1.2.2.1
— використання особистісно орієнтованих технологій у
підготовці студентів до виконання управлінських
функцій;
1.2.2.2
-–
впровадження
рефлексивно-
інноваційних методів розвитку студентів; 1.2.2.2.1 -–
організаційно-ділові ігри; 1.2.2.2.2 — психологічні
практикуми; 1.2.2.2.3. — тренінги. 1.2.2.2.4. —
стажування і практика. 1.2.3 — підвищення рівня
педагогічної майстерності викладачів; 1.2.4 — навчання
студентів як за державним замовленням, так і на
контрактній основі; 1.2.3.1 — система підвищення
кваліфікації у вищій школі з метою оволодіння
сучасними інноваційними педагогічними технологіями;
1.3
—
розв’язання
проблеми
стабільності
та
обґрунтованого
фінансування
вищих
навчальних
закладів є одним з актуальних питань функціонування
системи освіти; 1.3.1 — удосконалення механізму
залучення до сфери вищої освіти різних позабюджетних
ресурсів; 1.3.2 — формування бінарної системи
фінансування; 1.3.3 -– удосконалення нормативно-
правової бази, перегляд економічних важелів впливу
держави на систему вищої освіти; 1.3.1.1 — надання
другої вищої освіти; 1.3.1.2 — навчання на підготовчих
курсах, платне консультування з навчальних дисциплін,
перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів,
надання другої вищої освіти, поглиблене вивчення
дисциплін поза навчальним планом, додаткові заняття з
відстаючими студентами тощо; 1.3.2.1 — формування
кошторису
державного
фінансування;
1.3.2.2
—
формування бюджету власної господарської діяльності;