ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 2483
Скачиваний: 1
43
Отже,
розглядаючи
зміст
освіти
як
елемент
педагогічної системи, зазначимо, що добирати освітній
матеріал потрібно за критерієм повноти й системності
видів діяльності, потрібних для розвитку інтелектуальних
здібностей
особистості
та
прищеплювання
кваліфікаційних умінь, необхідних для виконання
головних видів діяльності на різному рівні складності.
Дуже важливо під час проектування змісту будь-якої
навчальної дисципліни подбати про те, щоб кожна з
дисциплін,
яку
вивчають
студенти,
робила
фундаментальний внесок у їхню загальну професійну
освіту. Треба дотримуватися принципу: вивчати не
предмет, а спеціальність. Стратегічна суть цього
принципу – у цілеспрямованій орієнтації всіх дисциплін
для цілісного вивчення явищ і процесів, які б формували
особистісні та фахові якості.
До найважливіших інтегральних завдань будь-якої
дисципліни належать: забезпечення реального внеску
кожної дисципліни у методологічну, теоретичну й
технологічну підготовку студента і випускника до
подальшої освіти й професійної діяльності; цілісне і
спрямоване формування й розвиток потреб та вмінь
використати
науковий
зміст
кожної
дисципліни,
забезпечення мотивації до вивчення всіх дисциплін;
розвиток інтегрального мислення, інтелекту на основі
цілісного підходу до навчання.
Цілі й зміст, як системотворчі елементи будь-якого
виду й рівня освіти, визначає державна політика, їх
розкрито в освітньому стандарті й конкретизовано в
реальному освітньому процесі на рівні кожної освітньої
системи й кожної навчальної дисципліни.
Плідність освіти визначають ступенем реалізації цілей і
освітнього стандарту, типом, якістю і рівнем освіти.
Наука, об'єктом якої є освіта, формується як
самостійний напрям - едукологія.
44
Окрім освіти як цілеспрямованого та спеціально
організованого процесу навчання й виховання в умовах
конкретної освітньої системи, людина впродовж життя
залученає до процесу самоосвіти.
3.3 Засоби здобування освіти у світовій і
українській практиці
В світовій практиці існують поширені засоби здобуття
освіти:
• успішне навчання в умовах конкретної освітньої
системи в колективі студентів і завершення циклу
навчання в межах навчального закладу успішним
складанням випускних іспитів (денна і вечірня форми
навчання);
• індивідуальне навчання вдома самостійно чи за
допомогою педагогів і складання іспитів та інших форм
звітності
державній
екзаменаційній
комісії
при
конкретному навчальному закладі (екстернат);
• дистанційне (від англ. – відстань) навчання за
допомогою навчальних програм на комп'ютері;
• заочна форма навчання за допомогою листування,
окремих консультацій у викладачів освітньої установи,
звітних письмових контрольних робіт, які узагальнюють
лекції всього курсу, заліків та іспитів.
3.4 Якість вищої освіти
В оцінці рівня освіченості школяра, майбутнього
абітурієнта, враховують елементарну або функціональну
грамотність, предметну і методологічну компетентність.
Під час вивчення рівня освіченості фахівця з вищою
освітою оцінюють рівень освіти у сфері гуманітарних,
соціально-економічних
чи
природничо-наукових
дисциплін,
блоку
дисциплін
загально-професійного
напряму
і
професійної
спеціалізації.
У
межах
45
багаторівневої системи навчання у ВНЗ виокремлюють
рівень
загальної
освіти,
рівень
бакалаврату
і
магістратури.
Освічена людина – не лише та особа, яка має знання і
вміння з основних сфер життєдіяльності, високий рівень
розвинутих здібностей, а й людина, у якої сформований
світогляд і моральні принципи, поняття і почуття мають
шляхетну та піднесену спрямованість. Тобто освіченість
передбачає також вихованість людини.
Однак поняття "освічена людина" – культурно-
історичне, тому що в різні епохи й у різних цивілізаціях у
нього вкладали різний зміст. У сучасних умовах
інтенсивного процесу комунікації між усіма країнами й
інтеграції світового освітнього простору формується
єдине розуміння освіченої людини для всіх країн і
континентів.
Вища освіта – рівень освіти, який особа здобуває у
вищому навчальному закладі в результаті послідовного,
системного та цілеспрямованого процесу засвоєння
змісту навчання, який грунтується на повній загальній
середній освіті й завершується здобуттям певної
кваліфікації за підсумками державної атестації.
Якість вищої освіти
– сукупність властивостей особи
з вищою освітою, що відображає її професійну
компетентність,
ціннісну
орієнтацію,
соціальну
спрямованість і обумовлює здатність задовольняти і
особисті духовні та матеріальні потреби, і потреби
суспільства. Згідно чинного Закону «Про вищу освіту»
контроль якості всіх ступенів вищої освіти здійснює
«Національне агентство із забезпечення якості
вищої освіти»,
що є постійно діючим колегіальним
органом,
уповноваженим
Законом
на
реалізацію
державної політики у сфері забезпечення якості вищої
освіти» (Закон «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-
VII 2014 року)
46
Якість освіти визначають:
ступенем відповідності цілей і результатів освіти
на рівні конкретної системи освіти й на рівні окремої
освітньої установи;
відповідністю між різними параметрами в
оцінці результату освіти конкретної людини (якістю
знань, ступенем сформованості відповідних умінь і
навичок,
розвиненістю
відповідних
творчих
та
індивідуальних здібностей, властивостей особистості й
ціннісних орієнтацій);
ступенем відповідності теоретичних знань і
вмінь їхньому практичному використанню в житті й
професійній діяльності у розвитку потреби людини в
постійному відновленні своїх знань і вмінь та
безупинному їх вдосконалюванні.
Якість освіти залежить від багатьох чинників,
насамперед від якостей педагогічної діяльності освітньої
установи, в якій людина здобуває освіту, а також від її
навчально-матеріальної бази й навчально-методичного,
організаційно-управлінського, фінансово-економічного,
технічного й кадрового забезпечення.
Якість вищої освіти залежить, окрім перерахованого,
від ще одного важливого чинника – наукової школи,
через яку пройшов студент у роки навчання у вищому
навчальному закладі.
Оскільки змістово цілі конкретизовано в освітньому
стандарті, то на практиці в межах конкретної системи
освіти (України, Німеччини тощо) чи освітньої системи
(дитячий садок, школа, вищий навчальний заклад) якість
освіти визначають ступенем засвоєння освітнього
стандарту; у школі шкільного освітнього стандарту, у
ВНЗ – освітнього стандарту відповідно до профілю й
обраної спеціальності.
47
3.5 Тип освіти
Історично типи освіти країн різних континентів мають
спільні риси.
Першим
типом
у
давніх
суспільствах
була
міфологічна освіта
, тобто освоєння світу у формі казок,
міфів, пісень тощо.
Наступний
тип
–
схоластична
освіта,
якій
притаманна культура тексту і словесної природи знання
про землю та небо, тренування пам'яті та волі,
оволодіння грамотою й риторикою, навчанням про
сутність і сенс людського існування.
Третій історичний тип освіти –
просвітницький
–
виник у період появи класифікації наук і мистецтв, у час
народження світської регулярної освіти. А від початку XX
ст. у світі спостерігаємо процес
розмаїття освітніх
парадигм,
типів і видів освіти.
Вид або тип сучасної освіти зумовлений, насамперед,
типом освітньовиховної системи, в умовах якої людина
здобуває освіту і залежить від якості засвоєння набору
видів людської діяльності, можливо й професії, які
розкривають специфіку освітньої системи, а також від
якості засвоєння культурних цінностей, досягнень науки
і техніки. Це пов'язано з тим, що всі освітні й виховні
установи концентрують основи розвинутих наукових
знань і вищі зразки соціокультурної діяльності людини
своєї епохи. У зв'язку з таким розумінням виокремлюють,
насамперед, домашню, дошкільну, шкільну, спеціальну і
вищу освіти.
На основі різних параметрів розрізняють такі
види
освіти:
за типом засвоєння наукових знань – біологічна,
математична, фізична, економічна, філологічна
тощо;
за видом провідного змісту освіти – теоретична і
прикладна, гуманітарна і природничо-наукова та ін.;