ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3822
Скачиваний: 1
Відбулися зміни в співвідношенні сил між західноєвропейськими гігантами. Уперед вийшли корпорації Німеччини, потім Франції й Італії. Позиції британських компаній ослабнули. Зберегли свої позиції західноєвропейські провідні банки, 23 з них входять до числа найбільших 50 банків світу (8 німецьких й 6 французьких).
Сучасні процеси монополізації в Західній Європі мають відмінності від подібних процесів у Північній Америці. Найбільш міцні позиції найбільші західноєвропейські компанії займають у традиційних галузях, значно відстаючи в новітніх наукомістких. Галузева спеціалізація найбільших об'єднань Західної Європи менш рухлива, чим у корпорацій США. А це, у свою чергу, гальмує структурну перебудову економіки.
Як показують прогнози, на зміну «економіки масштабів» приходить «економіка можливостей». Набирає сили процес децентралізації управління виробництвом, росте внутріфірмовий поділ праці. Прогресуючий поділ ринків у міру поглиблення спеціалізації споживчого попиту, розвиток сфери послуг сприяє росту дрібного підприємництва, на частку якого доводиться до 30-45% ВВП.
Франція. На початку 80-х рр. уряд лівих пропонує стратегію реформування національної моделі господарювання – значне збільшення державного сектору в промисловості і банківській сфері та розширення функцій демократичного планування. В 1982 р. відбулася широкомасштабна націоналізація. Але вже через рік уряд визнав свою невдачу.
Консервативне зрушення в теорії і практиці економічного регулювання пов’язано з перемогою правих партій на чолі з Ж.Шираком програма уряду включала серію інституціональних реформ направлених на те, щоб покінчити з 40 річною традицією державного патерналізму.
Фундамент нової моделі господарювання передбачалось створити шляхом денаціоналізації промислових компаній і банків; проведення фінансової політики, покликаної сформувати умови найбільшого сприяння для розвитку приватного капіталу; відмова від традиційного регламентування ряду сегментів економіки.
Головним напрямком стратегії лібералізації стала широкомасштабна приватизація, яка тривала більше 15 років. Французький варіант приватизації мав обмежений ліберальний характер. Держава в особі міністерства економіки, фінансів і приватизації визначала не тільки вибір підприємств, підлягавших приватизації, терміни і технічну процедуру її проведення, а також продажну ціну і структуру розподілу активів між різними категоріями потенціальних акціонерів, яка включала „блоки стабільних акціонерів” (від 15 до 30% капіталу), робочі і службовці компанії (10%), визначалася межа допуску іноземного капіталу (20%), залишок активів йшов на продаж з публічних торгів. В окремих випадках використовувалася „золота акція”, котра залишала за державою можливість контролю над приватизованою компанією. На сьогоднішній день у Франції немає ні однієї приватизованої компанії, де б держава не являлась акціонером. Неодноразові значні переміщення активів, практично знищили чітко виражені межі державної власності в промисловості. Мутація відносин власності була ще значнішою в зв’язку з тим, що об’єктами націоналізації 1982 р. і приватизації 80-90-х рр. були крупні материнські компанії, котрі мали велику участь в дочірніх підприємствах, які, в свою чергу, мали широку сітку філій.
Приватизація не зачепила державну власність в таких галузях, як електроенергетика, газова, вугільна, авіаційна, космічна промисловість, залізні дороги і телекомунікації. Держава зберегла свою участь в підприємствах воєнно-промислового комплексу. На сьогоднішній день підприємства державного сектору складають декілька тисяч, де працює близько 14% зайнятого населення. Доля державної продукції складає близько 18% ВВП (в країнах спільного ринку близько 5%). Із загостренням конкуренції з кінця 80-х – початку 90-х рр., відбуваються зміни у взаємовідносинах між державою в особі відповідних центральних органів і державними підприємствами – зростає ступінь економічної свободи останніх і скорочуються владні повноваження держави. Було встановлено контрактні відносини, замінено відносини підпорядкування та опіки відносинами співробітництва між партнерами.
З другої половини 90-х рр., коли більшість партнерів по Єдиній Європі вже пройшли період зміни юридичного статусу сфери суспільних послуг (електроенергетика, газова промисловість, залізні дороги, телекомунікації) Франція під впливом директив ЄС про відкриття європейського ринку суспільних послуг приступила до дерегулювання.
В результаті реформ 80 – 90-х рр. у Франції склалася специфічна модель змішаної економіки: відсутня чітка межа між державним і приватним сектором, в різних пропорціях переплітаються приватний і державний капітали.
Майже повна приватизація в 90-і рр. банківських і кредитних установ, відміна з 1987 р. існувавших раніше форм державного контролю над банківськими операціями, відмова від регламентації відсоткових ставок, зняття обмежень над біржовими операціями – всі ці заходи практично вивели із-під контролю держави фінансовий кругообіг в економіці. Держава майже повністю відмовилась від ролі кредитора національної економіки, що сприяло відродженню традиційних джерел фінансування капіталовкладень. Тобто відбувся перехід від „економіки керованих фінансів до економіки фінансових ринків” (модель фінансового кругообігу близька до англо-американської)
Приватизація, дерегулювання ринків, вступ в Єдину Європу і введення євро – основні напрямки ліберальної перебудови мікро- і макрорівня минулої системи господарювання. На початок нового тисячоріччя економіка Франції істотно змінилася – вона включена в європейські і світові ринки, в значно більшій мірі, ніж четверть століття тому, відкрита зовні. Її економічна політика в цілому ряді аспектів – валютна, грошова і частково бюджетна – визначається логікою єдиного європейського простору. В реалізації цілей національної економічної політики Франція виступила як прихильниця помірного, розумного лібералізму, основаного на поєднанні ринкового механізму та державного регулювання.
Великобританія. В 80-90-і рр. істотних змін зазнав механізм управління господарством. Відбулася значна його децентралізація. Ряд функцій по управлінню економікою було передано регіональним органам влади в Шотландії та Уельсі. Відбулася великомасштабна приватизація. До кінця 1998 р. було приватизовано близько 100 державних компаній і в результаті держсектор скоротився на 2/3.
В зв’язку з взаємодією державних і підприємницьких структур відбулися зміни в наданні фінансової допомоги бізнесу (відмова від прямого субсидування на користь інформування про новинки в галузі техніки і технології). Було перенесено акцент з галузевої політики на технологічну, зі старих галузей на нові.
Важливим напрямком політики підвищення конкурентоспроможності британської економіки і забезпечення економічного зростання стало дерегулювання господарства. В 80-90-ті рр. було знято багато адміністративно-правових обмежень діяльності бізнесу, сфери НДЕКР, банківсько-кредитної і валютної сфери. В результаті економіка Великобританії по такому показнику, як „індекс економічної свободи” із 102 країн зайняла 6-е місце.
Консервативні зрушення сприяли змінам в галузевій структурі британської економіки. Істотно зростає значення сфери послуг. В 90-і рр. її частка виросла до 70,2%. По даному показнику Великобританія переважає більшість європейських країн і наближається до США. Найбільший динамізм демонстрували галузі фінансових, страхових, телекомунікаційних послуг та послуг бізнесу.
Скоротилася доля обробної промисловості: якщо в 50-і рр. на неї припадало близько 1/3 ВВП, то в 1999 її питома вага в загальному виробництві скоротилася до 18,8%. В самій обробній промисловості також відбуваються зміни: збільшується роль нових, наукоємних галузей – хімічної, електротехнічної, електронної, аерокосмічної, приладобудування, виробництво обладнання для морського видобування нафти. По рівню розвитку біотехнологій Британія поступається лише США. Одночасно зменшується значення традиційних галузей обробної промисловості, з яких починалася індустріалізація – текстильної, сталеливарної, суднобудівної.
Радикально в порівнянні не тільки з початком, але й з серединою століття змінилося місце Великобританії в міжнародному поділі праці. До середини ХХ ст. переважав імпорт продовольства і сировини. З початку 60-х рр. їх доля постійно падала. В 1999 р. доля продовольства становила 9%, сировини 3% (в 1970 – 15%). В той же час доля готових виробів підвищилася з 25 до 61% (з напівфабрикатами – до 85%). На експорт йде більше 70% продукції хімічної промисловості, 50% виробів приладобудування, 90% електронно-обчислювальної техніки. Серед галузей машинобудування високу експортну орієнтацію мають тракторобудування, виробництво текстильного і гірничошахтного обладнання. Великобританія займає одне з перших місць в світі з експорту озброєння. З експорту послуг Великобританія займає друге місце після США. Найбільший дохід країна отримує від експорту ділових послуг, включаючи юридичні та бухгалтерські, консультаційних послуг банків в сфері приватизації. Найшвидше розвивається експорт комп’ютерних та інформаційних послуг. В останні десятиріччя відбувається „європеїзація” зовнішньоторгових зв’язків Великобританії, особливо після її вступу до ЄС (1973 р.).
На відміну від інших європейських країн та Японії втягнення Великобританії в міжнародне виробництво набагато більше, ніж в світову торгівлю: доля британських ТНК (в 2000 р. 146 із 500 найбільших за розмірами ринкової капіталізації європейських фірм) в зарубіжних прямих інвестиціях близько в 2,5 рази вище долі країни в світовій торгівлі. На протязі ХХ ст. відбувалося пересування капіталовкладень британських фірм з країн, що розвиваються в розвинуті країни, одночасно змінювалась структура цих інвестицій – доля обробної промисловості в них досягає 2/3.
До кінця ХХ ст. США, Японія, Німеччина, Франція обійшли Великобританію за рівнем промислового виробництва та за обсягом світової торгівлі і міжнародних валютних відносин. Але реальна позиція Великобританії в світовій економіці залишається значною. Це відноситься, насамперед, до положення країни на міжнародному ринку капіталів і в кредитній сфері. Серед розвинених країн по інвестиційній привабливості для іноземних фірм Великобританія поступається лише США. Лондон залишається найкрупнішим світовим фінансовим центром, маючи саму ефективну в Європі інфраструктуру грошового ринку. Лондонський ринок капіталів складає до 60% світової торгівлі іноземними акціями.
-
Господарський розвиток Японії
Особливості економічного розвитку цієї країни, її досягнення в передових галузях науково-технічного прогресу, здатність швидко реагувати на умови, що змінюються. За розмірами ВНП, обсягом промислового виробництва й ряду інших макроекономічних показників вона поступається тільки США. На частку Японії доводиться понад 14% світового валового продукту. Вона лідує в темпах економічного розвитку, в 1,5 – 2 рази перевищуючі показники провідних країн . З кінця 80-х рр. у зв'язку із загостренням економічних протиріч із основними торговельними партнерами, наростанням конкуренції з боку нових індустріальних країн у Японії була почата структурна перебудова економіки в напрямку розширення внутрішнього попиту, подальшого підвищення ролі сфери послуг й інформатики в економіці, розвитку власного наукового- технічного потенціалу. Важливим елементом пристосування японської економіки до нових умов стало перенесення виробничих потужностей обробної промисловості за кордон – у країни з ємними ринками або з більше дешевою робочою силою й більше сприятливими валютними курсами. На частку Японії доводиться близько 12% світового промислового виробництва . Розвиваються переважно нові й новітні галузі промисловості, що базуються на передових технологіях: виробництво зв'язку й інформатики, нових матеріалів, біотехнологій. Країна посідає перше місце у світі по виробництву суднів (52% світового обсягу), автомобілів (23,9%), тракторів, металообробного устаткування, побутової електроніки, роботів. На частку Японії доводиться 18,4% світового виробництва телевізорів, 14,3% - виплавлюваної сталі, 12,3% - штучних волокон.
Японська енергетика більш ніж на 80% залежить від імпорту енергоносіїв (нафта, газ, вугілля, уран і т.д.). Більше половини енергобалансу доводиться на нафту, але зростає значення гідро- і атомної енергетики. Основним видом транспорту є автомобільний (52,1% вантажних й 59,4% пасажирських перевезень). Довжина автодоріг – 1,2 млн. км, з них близько 5 тис. км швидкісних. Довжина залізниць – близько 30 тис. км. Тоннаж морського торговельного флоту Японії посідає друге місце у світі.
У Японії найнижчий серед промислово розвинених країн рівень інфляції й безробіття. У той же час у Японії більше тривалість робочого часу – 2088 годин у рік (у США – 1924, у ФРН – 1655). Середньомісячна заробітна плата робітника – 345,3 тисяч йен. Щорічний ріст реальної заробітної плати в середньому становить 2%.
Питома вага сільськогосподарської продукції у ВНП знизилася до 1,9% (1997 р.). Японія сама забезпечує свої потреби в рисі на 102%, у картоплі – на 85%, в овочах – на 86%, у фруктах - на 47%, у м'ясі – на 56%, у молочних продуктах – на 72%, у пшениці – на 7%.
Табл. 4.5. Основні показники економічного розвитку Японії в 1993-1999 р.
|
|
|
|