Файл: RELIGIYeZNAVSTVOdistants-1.doc

Зображення „венер" знайдені і в доарийской Індії, і в доизраильской Палестині, і у Фінікії, і в Шумері. Схожість їх відразу впадає в очі. Створюється враження, що культ матері носив майже універсальний характер.

Це підтверджує і етнографія (наука, що вивчає особливості побуту і культури народів миру). У народів, що зберегли пережитки віддалених неолітичних часів, практично повсюдно зустрічається культ загальної Матері.

«Венери»

МАТИ-ЗЕМЛЯ

Відома історія часів освоєння Північної Америки. Одного разу генерал Гаррісон призвав вождя племені шауни Текумсе (1768—1813), щоб обговорити з ним деякі питання. Коли індієць увійшов, генерал звернувся до нього із словами: «Підійди сюди, Текумсе, і сядь біля свого отця». «Ти — мій отець? — суворо запитав вождь. — Ні! Ось це сонце (він вказав на небо) — мій отець, і земля — моя мати. Я залишуся на її грудях». З цими словами він всівся на землю.

Цікаве повір'я існує у деяких південноамериканських індійців. При землетрусі вони зазвичай говорили, що це Мати-земля танцює, а значить, повеліває поступати, як вона. І ось при перших підземних поштовхах люди, замість того щоб вдаватися до паніки, починають танцювати і веселитися.

У Передній Азії і Африці Велика Богиня-Мати почиталася майже у всіх культурних народів періоду початку писемності. „Та, яка народжує плоди землі", — єгипетська Ісида, малоазіатська Кибела, скорботу якої несе вмирання рослинності, її двійник в Елладі — Деметра, у Карфагені - Таніт, Артеміда Ефесська, що зображалася з десятком грудей, як би готова нагодувати весь світ, — все це лише перевтілення стародавньої Матері Миру. У язичницькій Русі слова „Мати-земля" мали не просто метафоричне значення. Вони позначали душу природи, богиню, дружину „Господаря неба".

Богиня-Мати править всіма природними процесами. Це вона примушує оживати сім'я, занурене в землю; вона вселяє любов в людей і тварин, їй співають пісні птахи в дні весняного залицяння. По її помаху розпускаються квіти і наливаються плоди. Її радість — це радість всього що живе; її очі дивляться на нас з небесної блакиті, її рука ніжно пестить листя, вона проноситься над світом в подиху весняного вітру. Стає зрозумілим той факт, що в глибокій старовині жрецькі функції належали переважно жінкам. Так, у північних індійців заклинання здійснювалися жінками. У деяких індійців існує оповідь про те, що „обряди родючості" були установлені жінками. Згідно давньому і ірокезькому переказу, перша жінка, засновниця землеробства, вмираючи, заповідала протягнути своє тіло по землі, і всюди зростав рясний урожай. Шаманів і жриць знають найбільш примітивні культури. Там, де це явище вже зникло, можна знайти його сліди. Так, у чукчей і інших північних народів шаман-чоловік одягався в жіночий одяг. А таємничі фрески острова Кріт свідчать про те, що в самі священні моменти чоловік повинен був одягатися в жіночий костюм. Верховенство жінок в релігії було у галлів, стародавніх германців і багатьох інших народів.

Численні народні повір'я про чаклунок, ворожок і відьом є лише відгомін тих стародавніх часів, коли жертвопринесення, закляття і магія були в руках у жінок. Цілком природно, що при такому важливому культовому значенні жінок вони часто виявлялися в ролі вождів племен.

1.2.3. Фетишизм

Коли перші португальські мореплавці в XV в. висадилися на побережжі Західної Африки, вони зіткнулися з складним і незнайомим світом представлень темношкірих туземців. Спроби обернути їх в «дійсну віру» не вдалися, оскільки місцеве населення мало власну віру, і португальцям мимоволі довелося зайнятися її вивченням. Чим далі просувалися вони в глиб африканського континенту, тим більше вражалися поширеному у місцевих племен звичаю поклонятися різним предметам, яким приписувалися надприродні властивості. Португальці назвали їх фетишами (від португ. fetiso — «амулет»). Надалі ця форма релігії отримала назву фетишизм. Мабуть, вона є одній з найраніших форм, відомих всім народам наший планети.

Фетишизм (від порт.fetiko - зачарована річь) - форма давніх вірувань, сутністю яких є мисленно-фантазійне наділення деяких предметів неживої природи надприродньою могутністю.

Фетишем міг стати будь-який предмет що уразив уяву людини: камінь незвичайної форми, шматок дерева, частини тіла тварини (зуби, ікла, шматочки шкури, висушені лапки, кістки і т. д.). Пізніше з'явилися виготовлені з каменя, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем виявлявся випадково вибраний предмет. І якщо його власника супроводив успіх, значить, фетиш володіє магічною силою. Інакше його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші.

До наших днів дійшла безліч фетишів у формі амулетів-оберегов

Амулетом служить предмет, якому приписуються магічні властивості відвертати від людини нещастя і приносити успіх. Амулет-оберег повинен був оберігати свого власника.

Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з священної гори, шматочок священного дерева або зображення тварини (фігурка кита, тигра, ведмедя, птаха, змії і т. д.). Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуїровкою на тілі.

зображення фетіша

Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів миру культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли — людиноподібні фігурки з дерева, каменя, глини, а іноді предка зображає спеціальний знак, як це було прийнято, наприклад, в Китаї.

Яскравим прикладом фетиша, пов'язаного з культом предків, є алели єнисейських кєтів. Алел — дерев'яна лялька з великою головою, з руками, ногами, очима з намистин або гудзиків, одягнена в традиційний кетський одяг з сукна і оленячих шкур. Зазвичай ляльки зображають старих, які покликані допомагати сім'ї у всіх її справах. Вони охороняють будинок, стежать за дітьми і худобиною — оленями, собаками. Алели переходять від батьків до дітей. При перекочівках їх возять в спеціальному берестяному туйоскі. Згідно уявлень кєтів, людина повинна про них піклуватися, годувати, одягати, шанобливо з ними поводитись. Інакше членам сім'ї загрожує загибель.

Останки-фетіши.

Едуард Тайлор відносить до області фетишизму і численні форми похоронних обрядів, що існують у різних народів. Звичай зберігати деякі частини тіла померлого або навіть в муміфікованому вигляді все його тіло як вмістище надприродних сил існував колись в Перу і Єгипті. У першій чверті XX в. він несподівано відродився в Росії. (картини з праху).

Фетиші-черепи добре відомі у багатьох народів. Гвінейські негри зберігають кістки рідних в яшиках і час від часу ходять розмовляти з ними в маленькі хатини-гробниці. Жінки одного з островів Філіппінського архіпелагу щорічно приносять їжу черепам своїх родичів і здатні годинами базікати найласкавішим чином з останками своїх чоловіків і дітей. У основі існування фетишів такого роду лежить проста думка про реальну присутність духу в тілах, що колись були живими.

1.2.4. Тотемізм

Фетишизм тісно переплітається з іншими формами вірувань, в першу чергу з тотемізмом.

Тотемізм («от-отем» на мові північноамериканських індійців оджибве означає «його рід») — система релігійних уявлень про спорідненість між групою людей (зазвичай родом) і тотемом — міфічним предком, найчастіше якою-небудь твариною або рослиною.

До тотема відносилися як до доброго і дбайливого предка і покровителя, який оберігає людей — своїх родичів, — від голоду, холоду, хвороб і смерті. Спочатку тотемом вважалися тільки живі тварини, птахи, комахи або рослини. Потім достатньо було їх більш менш реалістичного зображення, а пізніше тотем міг позначатися будь-яким символом, словом або звуком.

Кожен рід носив ім'я свого тотема, але могли бути і більш «спеціалізовані» тотеми. Наприклад, всі чоловіки племені вважали своїм предком одну тварину або рослину, а у жінок був інший тотем.

Вибір тотемів часто пов'язаний з фізико-географічним характером місцевості. Так, наприклад, у багатьох племен Австралії як тотеми виступають звичайні тут кенгуру, страус ему, опосум (крупний сумчастий щур), дикий собака, ящірка, ворон, кажан. В той же час в пустинних або напівпустинних областях країни, де природні умови і тваринний світ мізерні, тотемами стають різні комахи і рослини, які в цій якості більше ніде не зустрічаються.

Важливо відзначити, що тотем не обожнюється, його не наділяють властивостями і якостями бога, люди просто вірять в свою спорідненість з ним.

Жителі Південної і Південно-східної Австралії звертаються до тотема із словами: «Наш старший брат», «Наш отець». Близькість між людиною і тотемом виражається перш за все в забороні (табу) вбивати тотем і споживати його. Проте при виконання деяких обрядів звичай наказував з'їсти трохи м'яса тотема для зміцнення магічного зв'язку з ним.

Робилися спроби пов'язати походження тотемів з якнайдавнішою традицією зображення промислових тварин, що грали важливу роль в житті роду, племені. Але така гіпотеза навряд чи спроможна, оскільки важко представити, щоб стародавні вважали цінною здобиччю коника або кажана.

Тотемізм — це релігія ранньо-родового суспільства, де кровноспоріднені зв'язки є найважливішими між людьми. Подібні ж зв'язки людина убачає і у навколишньому світі. Тварини і рослини, які складають основу життя мисливця і збирача, стають предметом його релігійних відчуттів.

У міру історичного розвитку більшість народів втратили тотемичні уявлення. Проте подекуди тотемізм проявив надзвичайну живучість, наприклад у австралійських аборигенів. Австралію взагалі називають класичною країною тотемізму. У обрядах австралійських племен величезну роль грають священні предмети — чуринги. Це кам'яні або дерев'яні пластини з нанесеними на них малюнками, що позначають той або інший тотем. Згідно уявлень аборигенів, чуринги зберігають магічну силу предка-тотема. Вони забезпечують розмноження звірів, можуть бути джерелом душі новонароджених дітей або вмістищем душ предків.

Віра в абсолютний зв'язок чуринги з долею людини настільки сильна, що у разі її руйнування чоловік нерідко захворював, а іноді і вмирав. Це у свою чергу служило новим підтвердженням дії невидимих чар.

В даний час багато австралійських племен, зігнаних в колоніальний період з обжитих територій, прагнуть повернутися до своїх тотемическим святилищ, відродити на новознайденій землі предків стародавні обряди. «Наша племінна земля — наша мати, — говорять аборигени. — В ній наші сновидіння, наші тотеми».

тотеми

Колись тотемізм був широко поширений в Індії. До цих пір у індійських племен, що живуть ізольовано в гірських і лісових районах і не залучених до індуїзму, зберігається ділення на роди, що носять назви рослин і тварин. Їх міфи рясніють сюжетами про походження перших людей від різних тварин, про чудові перетворення людей на рослини, звірів і птахів, про браки між людьми і тваринами.

Культ священних тварин (корів, мавп, слонів, крокодилів), що часто має тотемічне коріння, увійшов в індуїзм. Головних богів пантеону індуїста обов'язково супроводжують священні тварини.

У релігійних уявленнях стародавніх греків сліди тотемізму зберігають міфи про кентаврів, мотиви перетворення людей, в тварин і рослини (наприклад, міф про Нарцис).

1.2.5.Культ тварин, культ рослин.

Тотемізм послужив одним з головних джерел виникнення зоолатрії — культу тварин, широко поширеного у багатьох народів миру.

Форми зоолатрії різноманітні: пряме поклоніння тваринам, страх перед ними, віра в перевертнів, присвячення тваринних божеств віра в їх особливий зв'язок зі світом духів і богів.

Одним з проявів зоолатрії є, наприклад, уподібнення тварин людям. При цьому вважається, що тварини чують і розуміють людську мову, можуть перетворюватися на людей або коли були людьми. З цими уявленнями пов'язані «звірині» і «пташині» танці, виготовлення спеціальних масок, звичай надягати шкури під час обрядів.

Разом з тотемізмом у багатьох народів можна виявити промислові культи — шанування тих або інших тварин, що мають важливе господарське значення в житті племені. З промисловими культами пов'язана віра у воскресіння звірів після смерті.

До таких культів можна віднести культ ведмедя, поширений у багатьох народів Північної і Східної Азії: гиляків, ульчей, хантів, мансі. Відомий він і індійцям Північної Америки. Яскравою ілюстрацією культу ведмедя служить ведмедяче свято айнів — корінних жителів острова Хоккайдо (Японія). Охота на ведмедя була для них одним з основних занять. Ведмежатина вживалася в їжу, печінка тварини використовувалася в лікувальній меті, шкури йшли на виготовлення одягу. Айни поклонялися ведмедеві і в його честь влаштовували свято, під час якого здійснювалося ритуальне вбивство звіра.

Обряди з нагоди убивання священної тварини майже завжди пов'язані з вірою в те, що воно обов'язково оживе, відродиться, хоч би в інших таких же звірах. Міф про вмираючого і воскресаючого звіра широко відомий мисливським народам. У землеробських народів існує аналогічний міф про вмираюче і воскресаюче божество рослинності.

Окрім культу тварин з тотемізмом пов'язаний і широко поширений культ рослин — фітолатрія. У багатьох народів миру існують перекази, згідно яким з рослин з'являється насіння життя. У скандінавських легендах ясень зберігає зародки всього живого, включаючи і людські. У стародавніх іранських віруваннях насіння життя струшують з дерева собакоподібні істоти. У всьому світі поширено уявлення про те, що рослина часто є двійником людини. Існує безліч священних рослин, таких, як лотос, кокос, бамбук, ірис. Фольклор багатьох народів зберігає свідоцтва про те, що злакові культури наділені душею. Вони втілюються, наприклад, в образі Матері Хліба, Матері Зерна, Матері Гороху (у Європі), Матері Маїсу (у Америці).

Повір'я що дітей знаходять в капусті, або приносить аїст – це теж відлуння тотемних вірувань.

1.2.6. Анімізм

Рання форма релігії - анімізм властива всім культурам людства.

Анімізм (animus — «душа»). - віра в існування душі і духів

Серед етнографів і религиєзнавців поширена думка, що анімізму передував раніший ступінь релігійної свідомості — аниматизм (від лат. ani-matus — «одушевлений»), колись існувала віра не в окремих духів, а в загальну одушевленість природи. Поклоніння духам не тільки в давнину, але і у наш час є важливим елементом вірувань різних народів. Наприклад, багато племен Центральної Індії вірять в численних духів, які населяють джунглі, гори, водоймища. Ці духи (бонги) бувають добрі і злі. їм приносяться численні жертви проводяться ритуали і церемонії щоб їх вмилостивити.

Відповідальність душі існувала у давньому культі предків.

По-різному здійснюється похоронний обряд. Тіла померлих заривають в землю, кремують. Існують повітряні поховання (наприклад, у деяких племен Південно-східної Азії, Австралії і Океанії небіжчиків залишають на спеціальних помостах або деревах), эндоканнибаллизм (поїдання померлих), іноді трупи носять з собою.