Файл: RELIGIYeZNAVSTVOdistants-1.doc

У Суттах, як і в інших священних книгах, канонічних і неканонічних, мовиться про богів в множині, згадуються їх власні імена, указується на те місце, яке вони займають в божественній ієрархії. Не слід шукати тут якої-небудь послідовності: світ богів іменується то «світом Брахмы», то «владикою богів» виявляється Сакка (санскритська форма — Шакри). Але і цей владика богів ловить думки, що зародилися «в серці царя царів» (Будди), з тим щоб наказати іншому богу, наприклад Віссакамі, негайно виконати його задум.

Множинність богів в буддизмі пояснюється не тільки тим, що разом з Буддою збереглося в цій релігії величезне число добуддийских богів і демонів, а і тим, що в ході подальшого розвитку до них приєднувалися боги тих народів, серед яких буддизм знаходив розповсюдження; істотне значення в даному зв'язку має множинність самого Будди.

1.5.3. Круговорот будд.

Запозичене з брахманізму вчення про метемпсихоз, будучи застосовано до особи Будди, дало вражаючий по своїх масштабах прояв політеїзму. Постійно у Всесвіті відбувається своєрідний круговорот будд — одні вмирають, інші утілюються і «приступають до виконання обов'язків». Це відбувається в різних світах паралельно, а в кожному з них, у тому числі і на землі, — послідовно. Кількість будд, одночасно співіснуючих в різних світах, величезно. Їх ніхто не може знати, окрім Гаутами, а він «в своїй безмежній мудрості може пам'ятати всіх будд всіх попередніх століть; може знати характер всіх сотень тисяч міріад будд, численних, як піщинки на дні і на берегах Гангу».

Втіленню Гаутами передували 27 будд, так що він з'явився 28-м, а за ним через 500 років повинен послідувати Майтрейя. Черговий акт епопеї наступає тоді, коли на землі падає віра, псуються вдачі і починає торжествувати нечестя, так що черговий Будда повинен відновити праву віру. Інтервали між втіленнями нерівномірні: після смерті Падмоттари його наступник з'явився тільки через 100 тис. років, після Діпанкари — через 70 тис. років, після Канакамуні — через 29 днів, а після Кашьяпи — через сім днів.

Крім вказаних вище джерел політеїстичного буддійського пантеону треба мати ще на увазі процес його подальшого поповнення за рахунок релігій тих народів, серед яких він розповсюджувався в ході пізнішої історії. І тут мав місце процес асиміляції і ідентифікації богів. Під старими або новими назвами вони входили в загальнобуддійський пантеон і ставали бодисатвами (вчителями), іпостасями, чоловіками і дружинами богів, самостійними богами.

Поняття бога в застосуванні до надприродних істот буддійського пантеону виглядає, проте, незвично для сучасної релігійної свідомості. Ці боги обмежені в своїх якостях і можливостях. Вони не творці Всесвіту і не управител, вони схильні до страждань, хвороб і смерті. Так само як і людина, вони потрапляють в ланцюг перевтілень; як і для людини, сприятливим виходом з сансари (ланцюг народжень) є для них досягнення нірвани (припинення народжень) . Відносно богів віруючий повинен проявляти ті ж відчуття, що і у відношенні до людей, — співчуття, жалість, любов.

1.5.4. Чудеса і знамення.

Як бог Будда є особистістю і не може бути змішаним зі світом. Мир не створений їм, він існує поряд з ним і так само вічний, як він.

Не менш яскраво, чим в інших релігіях, виражена в буддизмі віра в чудеса. Зачаття Будди ознаменувалося 32 чудовими знаменнями. Його народження викликало в природі ряд потрясінь, в яких безпосередньо брали участь всі боги. Дізнавшись про його майбутнє відправлення з неба на землю боги вирішили «з подяки до нього не залишати його ні на хвилину самотнім на землі і невидимо супроводжувати його усюди, від моменту вселення в материнське лоно до паринірвани, і як тільки Будда став віддалятися від небес, почалися багато великих знамень: тіло його стало розливати сильне світло, що перевищує сяйво богів, що він осяяв всі три тисячі великих тисяч областей Всесвіту і проник в місця, що досі ніколи не бачили світла, навіть у відведені грішникам області, які оповиті мороком їх злочинів і де безсилі промені місяця і сонця». І, як завжди в стародавніх релігіях, з′являється сильний землетрус: приголомшилися «всі три тисячі великих тисяч» — областей миру, - «схвилювалися, зазвучали, піднялися і опустилися в різних місцях». Грішники в царстві Ями «були в ту мить позбавлені від страждань і наповнилися відчуттям благополуччя». Такі чудові події, описуються в таких же сильних виразах і в інших буддійських канонічних і неканонічних книгах, так що ми маємо тут справу не з роботою фантазії однієї людини, а з свого роду догматичною тезою, що увійшла до змісту віровчення.

Не менш яскраві знамення супроводжували смерть Будди. У цей момент «зробився страшний землетрус, грізний, страхітливий, і громи небес вибухнули». Перед смертю Будди зібралися «духи небес, але не відчужені від земного», вони «рвуть на собі волосся... плачуть, ламають руки і ридають гірко, кидаються ниць на землю, сумуючи при думці: «Скоро, скоро... загасне світло миру». Боги Брахма і Шакра коментують сумну подію красномовними траурними гімнами. У момент смерті Будди виявилися квітучими близнечні дерева, «хоча квітнути їм було не час». Зацвіли вони, проте, якщо не до часу, то до місця: «небесні квіти Мандарава і пластівці небесного сандала дощем спадають з небес, сиплються на тіло Будди... І небесні звуки ллються з небес... І урочисті гімни звучать в небесах...». А коли потрібно було запалити похоронне вогнище померлого, то для цього не знадобилося ніяких зусиль, бо тіло запалало саме.

Будда невпинно творить дива, багато з них аналогічні євангельським чудесам Христа. Він також «перетворюється», як Христос. В мить, коли Будда сповістив Ананду, що збирається йти з цього світу, «його тіло сяяло як полум'я», що викликало вигукування Ананди: «Все тіло твоє — дивної білизни, ясно і чудово, вище всякого опису». Майже таким же способом, як Христос, Будда форсує водну перешкоду, тільки, мабуть, ефектніше: «...Блаженний наблизився до річки. У той час річка Ганг переповнилася, і була повінь; бажаючи перейти на ту сторону, одні стали шукати пліт, інші — човни, треті робили паром з очерету. І ось як могутня людина швидко витягнула б вперед свою руку і стиснула би її, так і Блаженний раптово зник з цього берега з своїми учнями і так же раптово з'явився на другом». У одній з книг Тіпітаки є згадка про те, що Будда зробив 3500 чудес.

Висновки:

Надприродний світ виглядає в буддизмі як топографічно певна сфера, яка має звичайну в релігійній картині миру тришарову будову: підземний, земний і небесний світи. Згідно джерелам, Будда недвозначно визнавав існування богів, вважав їх такими, що не тільки реально існують, але і доступні людському сприйняттю. Богів слід було почитати, ублажати, всіма можливими засобами викликати прихильність до себе.

У пантеон стародавнього буддизму входили боги колишніх релігій Індії. Тут велика кількість традиційних, відомих по вєдам, індійських богів. Крім справжніх богів, благих і добрих відносно людини, буддизм знає і сонм злих богів — асурів, демонів, що завдають людям неприємності і клопіт.

Будда на первинній стадії розвитку даної релігії не вважався творцем миру і його управителем, він не брав на себе функції зміни, а тим більше відміни вічного закону карми, він не брався навіть відпускати людям гріхи, бо і це було б втручанням в світову закономірність явищ, пов'язаних з кармою. Це не позбавляло його, проте, ореолу божества: Будда не просто бог, а найбільший з богів, цар богів. З його народженням решта богів відійшла в тінь.

Контрольні питання:

1. Дайте письмову відповідь на запитання «Чи Бог Будда?».Обгрунтуйте своє твердження.

Розділ 1.6.Тема: «Уявлення буддизму про душу, нірвану, метемпсихоз, замогильне життя».

Зміст

1.6.1. Уявлення про душу.

1.6.2. Вчення про нірвану

1.6.3. Ідея переселення душ.

1.6.4. Замогильне життя.

Ключові поняття: атман, нірвана, карма, метемпсихоз.

Цілі та завдання розділу:

• ознайомитись з уявленням про душу, земне та загробне життя;

• отримати уявлення про вчення Будди та його учнів стосовно нірвани;

• розкрити взаємозв′язок між сансарою та кармою.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.6.

1. Прочитайте.

2. Складіть називний план.

3. Випишіть та запам′ятайте виділені визначення.

Навчальний матеріал:

1.6.1. Уявлення про душу.

Висвітлення питання про місце поняття душі в ранньому буддизмі представляє серйозні труднощі. У буддологичній літературі існує положення про те, що ранній буддизм не визнавав існування душі. У той період, коли в релігіознавстві панувала анимістична теорія, це було важливим аргументом на користь визнання буддизму атеїстичною релігією або зовсім не релігією

У різних канонічних і неканонічних писаннях не раз ставиться питання про суть Я, атмана (індивідуальність) особи, причому це питання розв'язується в негативистському плані. Заперечується єдність особи, а аргументування на користь такого заперечення звичайно запозичується з порівняння людини з яким-небудь іншим матеріальним тілом, наприклад з возом. У бесіді грецького царя Менандра (Мілінди) з буддійським ченцем Нагасеной з'ясовується, що «немає ніякого воза», хоча є осі, колеса, кузов, дишло і т.д. Так само не існує і самого Нагасени, хоча є його волосся, нігті, зуби, шкіра і м'ясо; Нагасену не складає «тілесність», він не зводиться і до системи «уявлень, форм і пізнання», «Нагасена — це тільки ім'я, назва, позначення, просте слово; суб'єкта ж такого тут немає».

Таким же чином вирішує проблему черниця Ваджіра в діалозі із спокусником Марою: «Це лише скупчення мінливих форм; тут немає особи». За своїм змістом дане тут рішення питання про співвідношення цілого і частині є лише маскуванням заперечення існування миру в цілому і окремих його елементів зокрема, бо якщо послідовно продовжити міркування, то слід в думках розчленувати, наприклад, ось або кузов воза на їх складові частини, після чого залишиться визнати, що і ось і кузов всього лише слова, найменування, що не виражають об'єктивного змісту. Оскільки це так, то заперечення душі в буддизмі не відноситься спеціально до душі; у тій мірі, в якій тут мовиться про душу, це відноситься і до всього іншого. Г. Ольденберг пише: «З рівним правом можна сказати, що буддизм заперечує існування тіла».

У буддійських священних книгах душа зникала, ділячись на чотири елементи: відчуття, уявлення, бажання і пізнання (або свідомість). Зникала в цілому людина, в його суть включалася крім вказаних елементів і тілесність. Приводяться вислови Будди, де прямо заперечується реальність особи і, отже, душі. Смерть одного з своїх учнів Будда так коментував: «Коли зникають життєві позиви (стимулюючі сили), зникає свідомість; коли зникає свідомість, зникає ім'я і образ... зникають шість органів чуття... зникає зіткнення». Далі йде перелік того, що ще зникає: відчуття, сприйняття, обхват (розумовий) буття, народження, старість, смерть, жаль, страждання, смуток». З руйнуванням тіла, виявляється, гине не тільки неіснуюче ціле, зникають і ті елементи, які складають його дійсний зміст.

Є і інший пасаж такого роду, що повторюється в декількох книгах. Біля трупа ченця Годгики вилася темна хмарка. Коли учні запитали Будду, що воно означає, він відповів: «Це злий Мара шукає пізнання (або свідомості) благородного Годгики... але благородний Годгика увійшов до нірвани, його пізнання не перебуває ніде». Перед нами неначе матеріалістичний погляд на співвідношення тіла і душі, матерії і духу. Але ні Будда, ні його учні таких матеріалістичних висновків не робили.

Коли перед Буддою ставили питання, з рішення яких могла виникати небезпека для релігійної догми, він ухилявся від відповіді. Дійшов його якийсь Вачкхаготта і став ставити небезпечні питання: «Можливо, Я не існує?» Вчитель нічого не відповів і продовжував мовчати, не дивлячись на те що питання було повторене. Вачкхаготті не залишилося нічого більшого, як віддалитися. Найближчий учень Будди Ананда зацікавився, чому ж вчитель не відповів на поставлене йому питання. Будда роз'яснив, що будь-яка з можливих відповідей таїть в собі небезпеку для віри, бо веде від однієї помилки до інших.

Так само невизначено поводився Будда в розмові з ченцем. Чернець запитав, чи житиме Татхагата після смерті? «Або Здійснений не житиме після смерті?» Мабуть, це, як і інші докучливі питання, задавалося вже не вперше, притому безуспішно, бо чернець коментує своє питання таким чином: «...Якщо хто-небудь чого-небудь не знає і не осягає, то пряма людина так і говорить: цього я не знаю, цього я не розумію». Але і на цей раз Будда вельми просторово формулює поставлене йому питання: «Чи тотожна жива істота з тілом або відмінна від нього? Чи продовжує або не продовжує жити Здійснений після смерті, або Здійснений після смерті в один і той же час і продовжує і не продовжує жити, або він ні продовжує, ні не продовжує жити?». Далі він розповідає притчу про пораненого стрілою, який не повинен ставити питань, що не відносяться до справи, а повинен піклуватися лише про витягання стріли і про своє лікування.

Учні Будди наслідували його приклад в подібних питаннях, причому посилалися на те, що вчитель не відкрив їм відповідних таємниць. Показовий в цьому відносин діалог царя Кошали Пасенаді з черницею Кхемой. Цар поставив їй каверзне питання: «Чи живе Здійснений після смерті, високоповажна?» Вона відповіла: «Піднесений, великий цар, не відкрив, що Здійснений живе після смерті». Послідувало нове питання: «Так, означає, Здійснений не живе після смерті?..» Була дана відповідь: «І цього, великий цар, не відкрив Піднесений...» Як не варіював Пасенаді форму свого питання, він одержував одну відповідь: «Піднесений не відкрив». У результаті він висловив здивування з приводу того, що вчитель залишив неосвітленими такі важливі питання віровчення. Черниця порівняла спробу відповісти на такі питання з прагненням злічити піщинки на березі Гангу або зміряти воду в океані. Такою аналогією Пасенаді був остаточно убитий, він «встав з свого місця, преклонився перед черницею Кхемой...» і виїхав. У іншому місці розповідається, що такі ж питання цар Кошала ставив і Будді, причому одержав ту ж відповідь.

1.6.2.Вчення про нірвану

Вміст поняття нірвани в буддизмі так же розпливчато, як і сенс більшості понять буддійського догматизму. Його аналізу присвячений ряд праць, причому між їх авторами існують значні розбіжності в трактуванні поняття нірвани. Безперечним є те, що нірвана означає зникнення всяких бажань і пристрастей, а по суті, і зникнення свідомості і самосвідомості. Фактично йдеться про зникнення життя, причому такому радикальному зникненні, яке перериває ланцюг перероджень.

Вчення про переселення душ вже існувало в брахманізмі і представлялося в Індії того часу очевидною істиною, що не підлягає ні сумніву, ні обговоренню. І первинний буддизм виходив з цього. Своє нове учення Будда не протиставляв старим, не намагався їм витісняти останні, він тільки прагнув доповнювати старі учення новими. При такому положенні неминуче відбувалося з'єднання нез'єднаного.

Таке ж поєднання має місце у вченні буддиста, про порятунок. Воно було головним в первинному буддизмі. Мався на увазі порятунок душі, а не позбавлення людини в його плотському існуванні від знегод і небезпек, пов'язаних з цим існуванням. У формуванні учення Будди велику роль займає проблема порятунку духовної суті людини. Вона знаходить своє рішення у вченні про нірвану.

Зміст цього учення залишається загадковим. Слово «нірвана» на санскриті означає згасання. У буддійських текстах про смерть Будди мовиться як про його нірвану, літочислення ведеться теж з моменту нірвани, тобто смерті Будди. Отже, під словом «нірвана» треба розуміти припинення існування, відхід в небуття. І дійсно, багато що говорить на користь такого розуміння нірвани: якщо джерелом зла і страждання є людські прагнення і бажання, що кореняться у відчуттях, то зникнення останніх веде до припинення страждань. Але яка ж релігія може базуватися на абсолютизації небуття?