Файл: RELIGIYeZNAVSTVOdistants-1.doc

Останній період життя Ашоки був, мабуть, ознаменований більшою прихильністю до буддизму і зменшенням терпимості відносно інших релігій. Зустрічаються вже вислови, направлені проти «помилкової віри» і «помилкових богів». Ашока став вживати державним заходам до того, щоб затвердити буддизм в масах шляхом насильства. А надалі положення цієї релігії в Індії спочатку похитнулось, а потім і зовсім було підірвано.

Надалі буддизм пережив новий зліт в кушанский період, що було пов'язано з діяльністю царя Канішки.

1.7.4. Еволюція буддизму.

Для раннього буддизму були характерні абстрактність догматики, недостатній розвиток міфології, відносна бідність культу. Все це обмежувало його розповсюдження в масах, що незрівнянно менше цікавляться філософськими абстракціями, чим міфологічними образами, що шукають вихід своїм переживанням в емоційно-насичених культових ритуалах і церемоніях. У своїй боротьбі за існування і розповсюдження буддизм все більше еволюціонував саме в цьому напрямі.

Починаючи з IV в. до н.е. Пенджаб і Північно-західна Індія стають об'єктом проникнення іноземців — греків, парфян, бактрийцев. Їх вірування і звичаї зробили вплив на життя і ідеологію корінного населення, зокрема на його релігію. Античне поклоніння тілесній красі, втіленій в прекрасних статуях грецьких богів і героїв, вступило в суперечність з буддійською огидою до людського тіла, до його зображення і прикраси. Перемогли нові віяння, чому сприяли суперечки з брахманізмом, в культі якого були сильні наочно-емоційні елементи.

Розповсюдження буддизму за межами Індії зіштовхнуло його з місцевими релігіями низки нових країн і народів, далекими від абстрактно-схоластичного мудрування. Буддизм повинен був пристосовуватися до їх побутових і релігійно-ідеологічних традицій і відповідно зазнавати серйозні зміни.

Відому роль грав і процес матеріального обростання сангхи і монастирів. Обов'язок подаяння, що лежав на мирянах з виникнення буддизму, спочатку виражався в скромних формах: треба було класти в чашу мандруючого бхикшу, в мовчанні опускаючого очі долу, жменьку рису або небагато який-небудь іншої їжі. Але поступово змінилися не тільки масштаби, але і характер благочестивої милостині. Пожертвування на користь монастирів прийняли величезні розміри, а самі монастирі з часом перетворилися з аскетично-скромних притулків для убогих ченців в прекрасні гуртожитки для важливих діячів буддійської церкви, за якими найменування бхикшу («жебраки») збереглося лише за традицією. Вивчення буддійських писань, яких з часом ставало все більшим, не могло повністю вичерпувати всю життєву активність цих численних кадрів. Вона знаходила застосування в посиленій міфотворчості і у вигадці нових обрядів, для пояснення сенсу яких знову-таки доводилося складати нові і все більш витіюваті міфи. Так еволюціонувала хинаяна («вузький віз» - шлях порятунку для ченців).

Буддистські ченці

Але ще яскравіше цей процес виразився у виділенні махаяни — нового різновиду буддизму, що оформився до початку нашої ери.

У пізнішу епоху махаяна («широкий віз» - шлях порятунку для мирян) завойовувала все більш міцні позиції в буддійському світі. Історичні умови склалися так, що в країнах, що знаходяться на північ від Індії, буддизм розповсюджувався переважно в його махаянистской різновиді, на півдні виявила велику стійкість хинаяна. Перша зміцнилася в Непалі, Тибеті, Китаї, деяких середньоазіатських країнах, пізніше — в Кореї і Японії; друга — в Індії (до кінця першого тисячоліття нашої ери), на Цейлоні, в Індокитаї, в Індонезії.

Немає підстав вважати махаяну чимось абсолютно новим, що розриває спадкоємність з хинаяной. Вона є другим етапом розвитку тієї релігії, першим етапом якої була хинаяна. Недаремно махаянистские перекази підкреслюють зв'язок «великої колісниці» з первинною проповіддю Будди. Нагарджуна, згідно переказам, зумів проникнути в палац демонів і понести звідти писання, що зберігалися ще з часів Будди і що належали йому. На цих писаннях нібито і була надалі заснована махаяна.

Зміст махаяни не обмежувався, проте, матеріалом, узятим з первинного ядра хінаяни. Скрізь, де вона знаходила розповсюдження, їй доводилося пристосовуватися до вірувань і культів, що існували серед корінного населення, що спричиняло запозичення місцевих міфологічних сюжетів і елементів культу, аж до збагачення пантеону за рахунок місцевих богів і демонів. Буддійське вчення про перевтілення Будди відкривало можливість необмеженого розширення пантеону за допомогою приєднання до нього місцевих богів, що оголошувалися черговими аватарами (втіленнями) Будди.

Декілька по-новому виглядає в махаяні і трактуванні вчення про бодисатву. Вже в хінаяні намічалася тенденція визнавати бодисатвой не тільки того що пішов з світу, але і того архата, який залишається у миру, щоб допомагати іншим людям в досягненні високих ступенів святості. У махаяні ця тенденція була повністю реалізована. Ідеалом бодисатвы став вважатися чернець, що займається проповідницькою діяльністю з метою порятунку інших людей. Недіяння, таким чином, не тільки практично, але і формально поступилося своїм місцем активності, а духівництво одержало підстави до того, щоб не йти з світу з його турботами, тривогами і благами, а, навпаки, по можливості глибше входити в нього.

Первинний махаянистский пантеон з часом все більше збагачувався. По-перше, росла кількість будд. З'явилися імена Авалокитешвари, Вірочани, Манджушрі, Ваджрапани і багатьох інших що не тільки носили певні імена, але і безіменних. Число останніх скоро стало обчислюватися мільйонами і мільярдами, поки не дійшло до тверджень про незліченну кількість богів-будд. По-друге, в буддійський пантеон проникали боги тих народів, які приймали буддизм, вони ставали аватарами Будди. У величезних кількостях стали з'являтися зображення Будди і численних бодисатв, переважно скульптурні. А зображати божественне тіло не можна було в традиціях хінаяни, де існувало презирство і огида до всього тілесного. Ці традиції вимагали відносини до людського тіла як до купи нечистот; у махаяні з цим було покінчено, і виникли умови для розвитку мистецтва, що створило прекрасні статуї будд, бодисатв і оточуючих їх красунь.

У культі велике місце зайняли молитви, заклинання, публічні вистави з ходами.

Змінився і устрій життя духівництва. Йде в минуле аскетизм всього способу життя, зокрема аскетизм їжі і одягу, замість балахона вони вже носять нарядні і багаті ряси з дорогої тканини. На зміну печерам і лісовим притулкам з'явилися величезні, прекрасної архітектури монастирі, в які мешканці відправляють культ і вивчають священні книги.

У монастирях не тільки вивчалися священні книги, їх там і складали. Махаяна у величезних кількостях примножила літературу буддизму. Тіпітака не була знехтувана, але вона увійшла до величезного числа махаяниських книг не як завершений канон, а в різних поєднаннях з новими богословськими працями.

Буддизм став однією з трьох світових релігій і охопив сотні мільйонів чоловік, але не в Індії, а за її межами: у Китаї і Японії, на Цейлоні і в Бірмі, в Тибеті і в країнах Індокитаю. В цьому відношенні доля буддизму декілька нагадує долю християнства, яке, виникнувши в одній з країн Близького Сходу, завоювало потім пануючі позиції не на Сході, а головним чином на Заході, де і стало монопольною релігією.

На всьому протязі історії буддизму неодноразово виникали «нові віяння», нові методи інтерпретації учення Будди, що породжували різні секти, напрями і школи. Властива буддизму терпимість, як правило, дозволяла всім сектам залишатися в лоні загальної релігії і у разі потреби зливатися, породжуючи об'єднані церкви.

Суперечки, що не припиняються дотепер, про суть буддизму як ідеологічного явища аж до питання про правомірність визнання його релігією мають своєю основою відому своєрідність буддизму щодо інших релігій. Ряд ознак, що характеризують своєрідність буддизму як релігійної системи, полягає в тому, що всі сторони і всі елементи буддизму як релігії в ньому гіпертрофовані і «перебільшені».

У пантеоні буддизму — не просто боги, а величезна кількість богів. Такі ж необчислені святі, втіленці, перевтіленці, кандидати в Будди. Кількість священних книг буддизму значно більше, чим в будь-якій іншій релігії. Виключно велике число служителів культу — священиків, ченців. Але гипертрофованість в буддизмі не тільки кількісна, вона відноситься і до змісту його вірувань і уявлень. Буддійські чудеса — приголомшливо чудові і гранично фантастичні, такі ж і уявлення про замогильне життя, про рай і пекло. Богослів'я буддизму тісно пов'язане з філософією. Велике різноманіття філософських шкіл, що пов'язують себе з буддизмом, дало багатьом дослідникам привід для того, щоб визнавати останній не релігією, а філософією. Але філософія залишається філософією, а релігія — релігією.

Висновки: Культ і церква в ранньому буддизмі знаходяться в тісному взаємозв'язку. Община віруючих спочатку складалася з одних лише з ченців, що відносяться до церкви, і саме в їх релігійній практиці став складатися культ буддизму. Для своїх учнів Будда встановив певні правила поведінки, що склали їх релігійну практику і з'явилися ядром того культу, який згодом затвердився в буддизмі. Ці правила відносилися до індивідуальної поведінки людини і включали ряд заборон відносно їжі, одягу і всього способу життя.

Буддизм збагатив релігійну практику невідомим до цього прийомом, що відноситься до області індивідуального культу: бхавана — поглиблення в самого себе, в свій внутрішній світ з метою зосередженого роздуму про істини віри. В області культу буддизм сказав нове слово своєю відмовою від кривавих жертвопринесень, що були однією з основ брахманістського культу. Буддизм вніс в історію Індії таке нововведення, як організована і пов'язана з державою церква.

Розповсюдження буддизму за межами Індії зіштовхнуло його з місцевими релігіями низки нових країн і народів, далекими від абстрактно-схоластичного мудрування. Буддизм повинен був пристосовуватися до їх побутових і релігійно-ідеологічних традицій і відповідно зазнавати серйозні зміни.

Контрольні питання:

1. Проаналізуйте еволюційні зміни в хінаяні та махаяні.

2. Назвіть святі міста будистів. З чим пов′язано їх статус?

3. Проаналізуйте чому будизм вважається толерантною релігією.

Модуль 2. Тема: «Монотеїстичні релігії».

Розділ 2.1. Тема: «Початок християнства»

Зміст

2.1.1. Джерела християнства.

2.1.2. Історичні умови виникнення християнства.

2.1.3. Ідея гріховності і ідея порятунку.

Ключові поняття: євангеліє, культ, апостоли, гріх.

Цілі та завдання розділу:

• отримати уявлення про джерела християнства;

• визначити історичні, політичні, соціальні умови виникнення християнства;

• ознайомитися із теоріями походження християнства

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.1.

1. Прочитайте. Складіть тезисний план.

2. Законспектуйте основні положення.

3. Дайте письмові відповіді на контрольні питання.

Навчальний матеріал

2.1.1.Джерела християнства.

Християнство – одна з трьох світових релігій. Історія християнства найтіснішим чином сплетена з історією народів перш за все Європи, а згодом і багатьох позаєвропейських країн.

Зараз християнство — найпоширеніша релігія на земній кулі, її прихильників понад 1025 мільйонів чоловік (головним чином в Європі і Америці). Проте християнство не єдино, воно з давніх пір розпадається на цілий ряд віросповідань, церков, толків і сект, що часто ворогують між собою.

Найбільш важкою проблемою в історії християнства є питання про походження цієї релігії. Воно було предметом тривалого і вельми різноманітного обговорення. У літературі з питання про виникнення християнства можна прослідкувати два основні напрями. Одне веде своє походження від традиційної богословської точки зору, згідно якої християнство було засновано боголюдиною Ісусом Христом, що жила на землі в єврейській країні Палестині в роки царювань римських імператорів Августа і Тиберія (початок I ст. н. е.). Ісус Христос проповідував своє учення; передане людству його учнями-апостолами, воно зробилося згодом надбанням людей. Це чисто церковна точка зору.

Інший, протилежний напрям у вивченні раннього християнства — його можна назвати антиклерикальним — веде свій початок від просвітницької літератури XVIII ст., точніше від Шарля Дюпюї. Цей передвісник міфологічної школи, як відомо, тлумачив всі образи богів і героїв як астрально-міфологічні уособлення; з цих же позицій підходив він, хоч і мимохідь, до образу Ісуса Христа, вважаючи його теж сонячним богом. Коли у середині XIX в. стали краще вивчатися релігії стародавнього світу з їх культами великих богів природи, вмираючих і воскреслих богів рослинності, вільнодумні учені почали і в християнстві відкривати численні збіги із стародавніми східними культами. Стали приходити до висновку, що образ Христа склався з складених разом рис стародавніх східних богів — Осиріса, Митри, Діоніса і ін., а частиною із староєврейських пророцтв, в яких теж бачили астрально-міфологічні мотиви. Звідси робили і той висновок, що в християнстві взагалі немає нічого оригінального, що це просто уривки стародавніх астральних і інших міфів єврейського, єгипетського, сірійського і іншого походження. Історичну особу Ісуса Христа учені цього напряму начисто заперечували.

Джерела вивчення раннього християнства діляться на дві основні групи: християнські і нехристиянські. Християнські джерела в свою чергу діляться на три категорії: канонічні книги так званого Нового заповіту; неканонічні твори — апокрифи і др.; твори апологетів і інших ранньохристиянських письменників.

Канонічні новозавітні книги складаються, згідно церковної традиції, з наступних творів: чотири євангеліє (грецьке слово; буквально — благовістія): «від Матвія», «від Марка», «від Луки» і «від Іоанна»; це оповідання про земне життя засновника християнства Ісуса Христа, про його проповіді, чудеса, смерть (розп'ятті) і воскресіння. За змістом три перші євангеліє частково співпадають, частково розходяться один з одним; зважаючи на взаємну близькість ці три євангеліє називають звичайно синоптичними; євангеліє Іоанна значно від них відрізняється.

Діяння апостолів, що приписуються апостолу Луці (автору третього євангелія), це розповіді про діяльність перших проповідників християнства.

Послання апостолів, тобто листи до різних християнських общин, зокрема 14 послань, що приписуються апостолу Павлу, і 7 послань інших апостолів (Іакова, Петра, Іоанна, Іуди).

Апокаліпсис, або Одкровення святого Іоанна Богослова (автора четвертого євангелія).

Церква вважає ці твори богонатхненними, тобто написаними хоч і людьми, але по навіюванню святого духу, а тому кожне слово їх вважається абсолютною істиною.

За останні десятиліття зроблено декілька нових важливих знахідок. У Єгипті, поблизу с. Наг-Хаммаді (стародавній Хенобоськіон), в 50 кілометрах на північ від Луксора в 1946 р. знайдено багато папірусу III—IV ст. на коптській мові — головним чином твори гностиків, однієї з ранньохристиянських сект. У їх числі «Євангеліє Хоми», «Євангеліє Пилипа», близькі за своїм змістом до канонічних книг. Знахідки рукописів в Хирбет-Кумран (на березі Мертвого моря), що відносяться до ессейскої секти, теж проливають додаткове світло на раннє християнство. Зроблені також нові знахідки в Римі і поблизу Єрусалиму.