Файл: RELIGIYeZNAVSTVOdistants-1.doc

Прагнення віруючого зближуватися з божеством знаходило в стародавніх релігіях і такий специфічний вираз, як сакральна проституція і взагалі сексуальні ексцеси, пов'язані з культом. При вавілонських храмах у великій кількості існували жриці - ієродули, функції яких були досить багатообразні, але у багатьох випадках включали сексуальне обслуговування відвідувачів, що розглядалося як сакральний обряд. Поняття проституції тут цілком застосовано, оскільки послуги жриці оплачувалися. Доходи йшли на користь храму.

Сакральна проституція широко практикувалася в Греції і Римі, а також в храмах Сирії і Фінікії, причому в останніх її персоналом були не тільки жінки, але і чоловіки-хлопці. Повії обох статей іменувалися «присвяченими» або «священними» (по-семітські — «кедешим» і «кедешос»).

Яким чином в свідомості людини того часу дії, пов'язані з сексуальними ритуалами і церемоніями, співвідносилися з релігією, з поклонінням богам? У науковій літературі прийнято пояснення, що належить Д. Фрезеру. Воно полягає в тому, що подібні обряди були покликані в очах віруючих за принципом гомеопатичної або наслідувальної магії прискорювати плодоносіння і підвищувати врожайність. Ключ до правильного рішення питання полягає, мабуть, в тому, що сакральна сексуальна діяльність мала своїм адресатом божество. Сенс цієї дії полягав в з'єднанні з богом. Л. Я. Штернберг називає ритуальне статеве спілкування «браком з божеством». У тих випадках, коли при храмі того або іншого бога існувала корпорація священних повій, вважалося, що даний бог має в своєму розпорядженні гарем — за зразком земних владик. У статевому акті з божеством, вважав віруючий, він доставляє йому насолоду і тим догоджає йому, ублажає його. Цим досягається одне з важливих завдань всякого культу.

На перший погляд аскетизм, який із старовини займав важливе місце в багатьох релігіях виглядає контрастом до описаних явищ. Насправді статевий аскетизм є навіть не оборотною стороною сакральної сексуальності, а її прямим продовженням і проявом.

Приректи себе богу, одружитися з ним означало відмовитися від шлюбного союзу в житті. Нормальне статеве життя в цих умовах розглядається як зрада божеству. Відомі, правда, випадки, і що не укладаються в цю схему. Весталки, наприклад, присвячували свою цнотливість не богу, а богині Весті. Але загальна основа статевої аскези все ж таки коренилася саме у вказаній вище обставині. Оскопляючи себе жерці робили це з метою — хай і неусвідомлюваної — гарантувати вірність своїм богиням. Надалі християнські монашки залишалися у принципі вірні своїй обітниці безшлюбності саме як «христові наречені».

Весталки

Висновки: Загальноприйнятою характеристикою стародавніх релігій є визнання їх політеїстичними. Дійсно, кожна з них мала численний пантеон. Початкові пункти розвитку цього пантеону слід шукати в релігійних уявленнях, що виникали і оформлялися ще в умовах племінного ладу. Давні держави виникали і гинули, форми держави при цьому були різноманітні. Тут і примітивні зачаткові різновиди типу «суддів ізраїлевих», і ассиро-вавилонські деспотії, і грецький поліс, і Римська республіка, а потім і імперія. Релігійні уявлення, що виникали в умовах таких багатообразних соціально-політичних структур, також були надзвичайно строкатими, бо характер політичного устрою робить сильний вплив на формування у людей уявлень про порядок, що існує у Всесвіті. Різними при різних формах державного устрою повинні були бути і типи організації жерців і їх роль в суспільній структурі. Боги проходили путь від племенних, яких була велика кількість до монотеістичних.

Контрольні питання:

1. Дайте визначення понять: політеїзм, монотеїзм.

2. Охарактеризуйте соціально-економічні умови еволюції релігійних уявлень від політеїзму до монотеїзму.

3. Охарактеризуйте загальні закономірності розвитку національно-державних релігій;

4. Опишіть вчення про загробне життя та обряди пов′язані із похоронним культом національно-державних релігій;

5. Яку роль відігравало жрецтво у релігійному житті?

Розділ 1.4. Тема «Виникнення і розвиток буддизму»

Зміст

1.4.1. Початок буддизму.

1.4.2. Релігія або етична система?

1.4.3. Джерела по історії раннього буддизму.

Ключові поняття: Будда, сангха, тіпітака, хінаяна, махаяна, сансара, нірвана, благородні істини.

Цілі та завдання розділу:

• ознайомитись з історією виникнення буддизму;

• отримати уявлення про вчення Будди;

• навчитись розрізняти шляхи спасіння «хінаяну» та «махаяну»;

• ознайомитися з джерелами по історії раннього буддизму.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.4.

1. Прочитайте.

2. Випишіть та запам′ятайте інформацію у рамках.

3. Законспектуйте основні положення.

4. Дайте письмове визначення ключових понять.

Навчальний матеріал:

1.4.1. Початок буддизму.

Буддизм виник на території Індостану в VI ст. до н.е., з'явившись, таким чином, першою за часом свого виникнення світовою релігією. Надалі він завоював мільйони послідовників в різних країнах Азії, але на території Індостану втратив свої позиції і фактично зник. Проте, ранні стадії його історії пов'язані з цим субконтинентом і висвітлювати їх слід на етнічному і соціально-історичному фоні Індостану VI ст. до н.е.

VII—V ст. до н.е. були періодом сильного релігійного бродіння в Індії. На цей час приходиться виникнення і оформлення джайнізму і буддизму, а також численних сект і релігійних рухів як усередині вказаних двох нових для того часу релігій, так і поза ними. Налічується до 17 толків, що виникли в буддизмі, протягом другого, сторіччя після смерті Будди, і, крім того, ще шість ворожих сект, заснованих «вчителями» — сучасниками Будди. Одне це свідчить про інтенсивність релігійного життя у вказаний період і тих пошуків, які в цій області відбувалися.

Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Сіддхартхи Гаутами Будди. Деякі буддологи минулого століття заперечували історичність Будди. «Треба визнати, - писав французький учений Е. Сенар, - що в цілому легенда про Будду зображає не дійсне життя, хоча б навіть прикрашену деякими вигадками уяви. Воно в самій суті своїй є епічним прославлянням божества, відомого міфологічного типу...».

Більшість дослідників вважають, що немає підстав ставити під сумнів дійсне існування засновника буддизму; деякі з них навіть визнають Будду першим з числа історичних діячів Індії, існування яких піддається майже точному датуванню.

Життя Будди настільки обросло легендами, що сьогодні відрізнити Будду реального від Будди легендарного дуже складно. Згідно цим легендам, він народився близько 560 р. до н.е. Місцем його народження вважається північний схід Індії (у сучасних орієнтирах — біля кордону Непалу) і був сином глави племені шакьєв. У 29 років, уражений фактом великої кількості страждань, що переживаються людьми, Гаутама розлучився зі всіма благами і спокусами розкішного життя, залишив дружину з малолітнім сином і відправився мандрувати. Шість років він вів життя бродячого аскета і шукав істину в бесідах з брахманами-аскетами, вдаючись до подвигів самокатування і убивання плоті. Надалі він, проте, переконався в безплідності вибраного шляху і зайнявся роздумами про причини страждання і про способи його подолання. Нарешті, в якийсь момент, що визнається буддистами за своїм значенням всесвітньо-історичним, Гаутама, сидячи під деревом, яке відтепер стало таким же прославленим, раптово побачив істину; і саме з цієї миті він став Буддою, тобто просвітленим, осяяним, навченим.

Просвітлений Будда

Тут же він почав свою проповідницьку діяльність, для чого відправився до Бенаресу і, знайшовши там п'ять своїх учнів, що відійшли від нього раніше із-за його відмови від аскетичного способу життя, звернувся до них з проповіддю нового учення. 40 років проповідував потім Будда це учення в Північній і Центральній Індії і помер близько 480 р. до н. е., поклавши підставу багатолюдної і могутньої церковної організації — сангхи.

Традиційно-канонічна версія подальшої історії нової релігії представляє її у вигляді тріумфального ходу по всій країні, причому справа виглядає так, що нове учення приймалося без яких-небудь труднощів всім населенням. Багаті і бідні, люди різних варн (каст) і родів занять однаково вітали Будду і з готовністю приймали його учення. За право прийняти і пригостити просвітленого велися гострі суперечки між людьми общинами. Послідовниками Будди відразу стали царі Бімбісара, Прасенаджіт, Аджаташатру. Незабаром після смерті Будди найбільш видатні його послідовники зібралися і в Раджагріхі, де обговорили і затвердили ряд основоположень нової релігії. Проте, протягом першого сторіччя, що послідувало за цим, серед прихильників буддизму виникли розбіжності , так що знадобилося скликання нового собору, який і відбувся через сторіччя у Вайшалі. Ще через сто з гаком років, при царі Ашоці (III ст. до н. е.), в місті Паталіпутра (сучасна Патна) відбувся третій собор, на якому був затверджений текст священних книг буддизму, які склали Тіпітаку (на санскриті — Тріпітака), і ухвалено рішення про розсилку місіонерів у всі кінці країни, зокрема на південь, аж до Цейлону.

Зі всього толку і відгалужень раннього буддизму виділився один напрям, що завоював міцні позиції на півночі Індії і що згодом розповсюдилося у ряді країн Азії. Його прихильники назвали своє учення махаяной — «широкою колісницею», «широким шляхом» до істини; «вузькою колісницею», або хинаяной вони іменували колишнє учення, що панувало на півдні. Буддизм в його махаяністській формі був прийнятий царем Кушанської імперії Канішкою, з ім'ям якого пов'язано переказ про собор, що відбувався біля сотого року н.е. в Кашмірі. Собор сформулював і затвердив основні положення махаяни.

Яким був зміст буддійського віровчення в період його виникнення і в перші сторіччя його існування судити важко. Суперечність безлічі текстів настільки велика, що у багатьох випадках ними можна обґрунтувати і спростувати будь-який погляд на зміст буддійського віровчення. Цьому сприяє ще абстрактний і схоластично заплутаний стиль викладу, характерний для буддійської літератури. Крім того, слід зазначити, що виникненню буддійської літератури передував тривалий період існування усної традиції, так що в священних книгах відбитий не самий первинний період історії буддизму.

Не тільки на первинній стадії свого розвитку, але і надалі, аж до нашого часу, буддизм був і залишається багатообразним явищем.

Серед дослідників існують розбіжності з питання про те, яким був первинний буддизм: чи був він релігією або тільки філософсько-етичним ученням, а ознак релігії набув лише в подальшому ході свого розвитку? І якщо це релігія, то чи не відрізняється вона корінним чином від решти релігій миру і з огляду на ряд обставин, визнати особливого роду атеїстичною, нігілістичною релігією?

1.4.2. Релігія або етична система?

Якщо ґрунтуватися на знаменитій бенарезької проповіді Будди в її канонічному викладі, яка вважається найфундаментальнішим віросповідним документом буддизму, то на перший погляд перед нами дійсно ідеологічне явище, що не має відношення до релігії. «Чотири шляхетні істини», проголошені Буддою, такі:

В цілому проповідь направлена до повчання людей в якихось правилах поведінки або, як з'ясується далі, в прагненні до відмови від всякої поведінки. Інакше кажучи, буддизм є етичним ученням у власному сенсі цього слова. Етика в ньому має релігійну основу, оскільки її норми санкціоновані веліннями надприродних сил. Досить вказати тут на те, як в священних книгах зображаються надприродні події, що супроводжували згадувану вище бенарезьку проповідь. Коли вона була вимовлена, «боги землі вигукнули: «У Бенаресі, в гаю Мігадайському, верховне колесо царства правди пущене в хід благословенним, те колесо, яке ніколи не може бути повернене назад ніяким шаманом або брахманом, ні яким-небудь богом, ні Брамою, ні Марою, ні ким би то не було у всесвіті». Почули цей клич богів землі божественна варта чотирьох сторін світу і повторили його, а услід за ними — і боги кожної з небесних сфер, аж до вищого неба... І так, в одну секунду, в одну мить звук цих вітань досяг до світу самого Брахми, і вся велика система космосу здригнулася невимовно яскраве світло розлилося по Всесвіту, силою своїй перевершуючи всі можливості могутності самих богів». Чи може етична система, проголошена при таких ознаках її божественної гідності, вважатися не пов'язаною з релігією?

На відміну від тих авторів, які, визнають буддизм, зокрема ранній, релігією, деякі вважають в цілому дану релігію атеїстичною або навіть не визнають її на цій підставі релігією. Ось що пише буддолог Е. Леманн: «Хоча буддизм і населяє небо незліченними богами, проте ця релігія в своїй основній ідеї абсолютно атеїстична». Підставою до такого парадоксального висновку служить та обставина, що буддійські боги (деви) — «такі ж істоти, як і все інші; вони схильні до загальної зміни речей, і на них слід дивитися тільки як на додаткові фігури, які своєю згодою і підпорядкуванням повинні ще більш прославляти чудовість Будди і його здійснених...».

Нарешті, як довід на користь визнання буддизму атеїстичною релігією або навіть антирелігійним світоглядом служить той факт, що його боги не є в очах віруючих творцями і управителями миру.

У соціальному вченні раннього буддизму яскраво виражена демократична тенденція, що знайшла свій вираз перш за все в індиферентному відношенні до кастової і професійної приналежності людини.

У 550 своїх колишніх втіленнях (до того, як він народився в Гаутамі) Будда побував і в царях, і в раджах, брахманах, богах, але, крім того, 12 разів був шудрой, 10 — пастухом, по одному разу — каменярем, різьбярем, танцівником. Бував він, правда, і твариною, а це свідчить про те, що особливого значення для гідності Гаутами характер його колишніх втілень в очах буддистів не представляв.

У сангху мали право вступити всі люди, незалежно від походження і від приналежності до тієї або іншої варни (соціальні групи). Носити благородне найменування брахмана може той, хто цього заслуговує. «Я не називаю людину брахманом тільки за його народження або за його матір... Брахманом стають не із-за сплутаного волосся, родоводу або народження. У кому істина і дхарма, той щасливий і той брахман». Релігійне значення приналежності до тієї або іншої варни буддизм заперечував.

Проте ні буддизм, ні сам Будда не виступали проти кастового устрою суспільства в цілому. Учні його повинні були бути однаково ласкаві і прихильні і по відношенню до високонародженого брахмана і до низьконарожденного шудри.

Будда заборонив приймати в сангху рабів, щоб не порушувати інтереси рабовласників, він закрив доступ в неї для несправних боржників, щоб не кривдити їх кредиторів, заборонив приймати людей, що перебувають на державній службі, бо це завдавало б збитку функціонуванню державного апарату і озброєних сил. У. О. Кожевников робить правильний висновок, що «Будда не тільки не був тим сміливим реформатором соціальних відносин в своїй країні, яким його нерідко помилково зображають, але, напроти того, дуже старанно уникав порушення сталих суспільних звичаїв і порядків».