ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.06.2019
Просмотров: 4027
Скачиваний: 5
Розділ 2.3. Тема: «Християнські розколи»
Зміст
2.3.1 Розділення західної і східної церков.
2.3.2. Виникнення інквізиції.
2.3.3. Схоластика і містика.
2.3.4. Церковна реформація, протестантизм.
2.3.5. Православ'я. Розкол в російській церкві.
2.3.6. Християнський модернізм.
Ключові поняття: єресь, інквізиція, містіка, схоластика, реформація, схізма.
Цілі та завдання розділу:
-
ознайомитись із умовами розколу церков 1054 та 1517 років
-
отримати уявлення про особливості західної та східної церков;
-
визначити основні ідеї Реформації;
Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.
-
Прочитайте. Випишіть визначення відокремлені жирним шрифтом, письмово поясніть їх сутність.
-
Зверніть увагу на визначення у рамках та відокремлені курсивом, запишіть їх.
-
Складіть таблицю віровчительних, організаційних і обрядових відмінностей православ'я, католицтва і протестантства.
-
Законспектуйте основні положення.
Навчальний матеріал
2.3.1. Розділення західної і східної церков.
Внутрішнє життя християнства, внутрішньо церковні відносини відображали в собі хід політичної історії. Політичне і культурне розділення Римської імперії на захід і схід (III— IV ст. н. е.) привело і до поступового відособлення західної і східної церков. На Заході у зв'язку із занепадом, а потім скасуванням влади імператора і розпадом імперії (близько 476 р.), незвичайно виріс авторитет глави церкви — римського єпископа, що одержав найменування Папа. На Сході, де імперія збереглася, патріархи церков (константинопольський, антиохійський, олександрійський і єрусалимський) не могли одержати такої влади. Вони майже і не намагалися вийти з-під опіки імператорів. Під час іконоборчого руху у Візантії (VIII—IX ст.) незалежності церкви було завдано особливо сильного удару: щоб позбавити її всякої самостійності і ще більше підпорядкувати собі, імператори забороняли поклоніння іконам (тим самим ослабляючи привабливість церковних обрядів для віруючих) і конфісковували церковно-монастирські землі. Правда, шанування ікон було потім відновлено (842 р.), але землі не були повернені церкви, і самостійність її була остаточно підірвана.
Саме тому східні патріархи не могли підкорятися владі римського папи. Останній, проте, все більш наполегливо домагався на першість у всьому християнському світі. Організаційні і догматичні розбіжності між східною і західною церквами, що відображали політичну боротьбу, поступово накопичувалися і привели нарешті до формального розриву між цими церквами (1054 р.).
Відчуженість між римсько-католицькою і православною церквами збереглася донині, хоча колишні криваві зіткнення між їх прихильниками припинилися. Папська курія не раз намагалася, ціною дрібних поступок в обрядах, підпорядкувати собі східні церкви. Так виникали унії: Флорентійська 1439 р., Брестська 1596 р. Остання охоплювала частину західнобілоруського і західноукраїнського населення і переслідувала мету міцніше підпорядкувати його католицькій Польщі, але ця унія не пом'якшила релігійної ворожнечі, а ще більше підсилила її; вона проіснувала до кінця 40-х років XX ст.
2.3.2. Виникнення інквізиції.
Класова боротьба в європейському середньовіччі привела до появи ряду сект і єресей, в яких виражався стихійний протест проти церковного гніту. Такі були павликияне у Візантії (VII—IX ст.), богомоли — в Болгарії (X—XIII ст. і пізніше), патарени, катари, альбігойці, вальденси і ін.— у західних країнах (XI—XIII ст.).
Ідейною основою всієї цієї єресі було успадковане від маздеїзму дуалістичне вчення про відвічний антагонізм доброго і злого: весь матеріальний світ і тіло людини — створення злого духу (Сатанаїла), а душа людини і все духовне створені добрим богом. Вважаючи, таким чином, весь матеріальний світ злом, єретики проповідували повернення до суворої аскетичної простоти життя перших християн, заперечували церкву і її обрядовість. Пануюча церква укупі з феодальною державною владою нещадно пригнічувала всі ці прояви стихійної опозиції народних мас.
Для їх викорінювання папська курія створила в кінці XII ст. особливий церковний суд — свячену інквізицію. Єретиків або навіть тільки підозрюваних в єресі по простих доносах віддавали суду інквізиторів, які звичайно після звірячих тортур спалювали обвинувачених на багатті. З XIII ст. інквізиція була віддана в руки чернечого ордена домініканців. Інквізитори переслідували разом з єретиками, також «відьом» і «чаклунів». У 1487 р. була складена книга «Молот відьом» — керівництво для розшуку і судового переслідування відьом і інших ворогів церкви. В період панування інквізиції були спалені або замучені сотні тисяч ні в чому не повинних жертв. Особливо лютувала інквізиція в Іспанії («королівська» інквізиція з 1478 р.).
Інквізиція
2.3.3. Схоластика і містика.
Жвавіше політичне і культурне життя в Західній Європі порівняно з Східною викликало і появу на Заході великої богословської і релігійно-філософської літератури. Робилися спроби якось погоджувати церковні догмати з обривками античної філософії і науки, що збереглися. Так народилася особлива церковна «наука» — схоластика (XII—XIII ст.). Богослови-схоласти науку і філософію ставили на службу релігії; тоді і народилася крилата фраза: «Філософія є служниця богослов’я» («Philosophia est ancilla theologiae»). Першими і найвідомішими схоластами були Ансельм — архієпископ кентерберійський, Петро Абеляр, Альберт «Великий», Хома Аквінський (останній і донині вважається в католицьких кругах неперевершеним ученим і філософом). Оплотом схоластичної науки були університети — Паризький, Болонський, Оксфордський.
На відміну від цих богословів, що прагнули «раціоналізувати» християнське віровчення, інші церковні діячі, усвідомлюючи несумісність релігії з наукою, схилялися до містицизму. Вони прагнули до таємного богопізнання, до спілкування з богом, вдавалися до аскетизму, доводили себе до екстазу. До людського розуму і здорового глузду вони відносилися із зневагою. На всякі сумніви в правдоподібності церковного учення вони схильні були відповідати словами Тертулліана: «Я вірю, бо це безглуздо» («Credo quia absurdum»). Ця містична течія сходить до стародавнього візионізму. Найбільш відомий представник середньовічного містицизму— Бернард, абат монастиря Клерво (XII ст.).
2.3.4. Церковна реформація, протестантизм.
На початку XVI ст. в країнах Центральної і Північної Європи спалахує буржуазний по суті рух, направлений проти феодалізму і його церковного виразу — католицизму, проти самовладдя і безсоромного здирства папської курії - Реформація. Реформація створила цілий ряд протестантських церков, що відокремилися від римського католицизму. Головними з них є: лютеранство, що одержало панування в Німеччині і Скандинавії, кальвінізм — в Швейцарії і Нідерландах, пресвітеріанство — в Шотландії, англіканство (єпископальна церква) — в Англії.
Головні особливості учення всіх протестантських церков зводяться: до визнання «священного писання» єдиним авторитетом в справах релігії (на відміну від католицизму і православ'я, що надає велике значення «Священному переказу», тобто авторитету церкви); до визнання «виправдання вірою» (на відміну від католицизму з його вченням про «добрі справи», тобто про пожертвування на користь церкви); до визнання всього двох (а не семи) таїнств — хрещення і причащання, які розглядаються як акти, що діють тільки силою віри, а не автоматично, як у католиків.
Всі ці принципи були направлені прямо проти могутнього апарату феодальної і централізованої католицької церкви. Протестантизм переносив центр тяжіння релігійного життя з церкви на окрему особу.
Зруйнувавши церковну організацію, звільнивши країни Північної Європи від влади папства, Реформація передала цю владу до рук інших сил: у Німеччині і Скандинавії (лютеранство) — в руки світських князів і королів, в Швейцарії і Нідерландах (кальвінізм) — в руки республіканської буржуазії, в Англії (єпископальна церква) — в руки централізованої монархії. Найбільш послідовним різновидом буржуазного протестантизму був кальвінізм з його суворо-аскетичним духом і жорстким фанатизмом, з його вченням про абсолютне боже визначення, про яке Енгельс писав, що це було «релігійним виразом того факту, що в світі торгівлі і конкуренції успіх або банкрутство залежать не від діяльності окремих осіб, а від обставин, від них не залежних».
Секти, що відокремилися від пануючих церков в епоху Реформації і пізніше - анабаптисти, моравські брати і ін.— були плебейсько-демократичними течіями. Але це не перешкодило їм згодом, особливо таким протестантським сектам, як квакери, методисти, баптисти, меноніти і ін., перетворитися на форму експлуатації маси віруючих.
Якщо протестантизм із самого початку розбився на цілий ряд течій, церков, толків і дотепер на його ґрунті продовжується відділення сект, то католицизм, навпаки, був і залишився строго централізованою релігією. Лише в 1870 р. від нього відокремилася невелика група старокатоликів — духівництва і мирян, головним чином в Швейцарії і Південній Німеччині, що не визнали нового догмата «непогрішності» папи римського. Старокатолики провели деяку демократизацію церковного управління, спрощення культу. У 1920 р. відкололася від Риму частина католицького духівництва і віруючих Чехословакії, але на чисто політичному ґрунті: зважаючи на вороже відношення Ватикану до новоствореної держави; утворилася самостійна чеська церква. Але ці розколи торкнулися лише нікчемно малої частини віруючих католиків, яких всього на землі зараз налічується понад 580 мільйонів.
Католицизм поширений в більшості країн Південної і Західної Європи. Також католицтво домінує в країнах Латинської Америки, багато католиків в США, в Канаді (франкоканадці), чимало обернених місіонерами в католицтво в різних країнах Африки, Азії, Океанії.
Таблиця віровчительних, організаційних і обрядових відмінностей православ'я, католицтва і протестантства.
|
ПРАВОСЛАВ'Я |
КАТОЛИЦТВО |
ПРОТЕСТАНТСТВО |
||||||||
I. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦЕРКВИ |
|||||||||||
Відношення до інших християнських конфесій |
Вважає себе єдиною дійсною Церквою. |
Вважає себе єдиною дійсною Церквою. Проте після II Ватиканського собору (1962—1965 рр.) прийнято говорити про православні церкви як про «сестри-церкви», а про протестантів — як про «церковні об'єднання». |
Різноманітність поглядів аж до відмови вважати обов'язковою для християнина приналежність до якої-небудь конкретної конфесії. |
||||||||
Внутрішня організація Церкви |
Зберігається розділення на помісні церкви. Існують численні відмінності з обрядових і канонічних питань (наприклад, з приводу визнання або невизнанні григоріанського календаря). В Росії налічується декілька різних православних церков; під егідою Московської Патріархії знаходяться 95% віруючих, а найбільш стародавньою з альтернативних конфесій є старообрядовість. |
Організаційна єдність, що скріпляється авторитетом папи (глави Церкви), при значній автономії чернечих орденів. Існують нечисленні групи старокатоликів і католиків-лефевристів (традиціоналістів), що не визнають догмат про безпомилковість папи. |
У Західній Європі поширені лютеранство і англіканство, в яких переважає централізація. У США і низці інших країн найбільш активний баптизм, організований за федеральним принципом: баптистська община автономна і суверенна, підкоряється тільки Ісусу Христу. Союзи общин вирішують тільки адміністративні проблеми. |
||||||||
Відносини з світськими властями |
У різні епохи і в різних країнах православні церкви то знаходилися в союзі («симфонії») з властями, то підкорялися їм в цивільному відношенні. |
Аж до початку нового часу по своєму впливу церковні власті конкурували з світськими, а папа мав в своєму розпорядженні світську владу на великих територіях |
Різноманітні моделі відносин з державою: у одних європейських країнах (наприклад, у Великобританії) — державна релігія, в інших — повне відділення від держави. |
||||||||
відношення до браку духовенства |
Біле духовенство (всё духовенство, крім монахів) має право вступати в брак один раз. |
Духовенство дає обід безшлюб‘я (целібат), за винятком священиків церкви східного обряду, заснованих на союзі з Католицькою Церквою, які признають верховенство папи Римського і католицькі догмати, але зберігаючи при цьому традиційний культ і використання місцевої мови для богослужіння. |
Шлюб можливий для всіх віруючих. Крім того, в ряді напрямів жінки можуть рукополагити в священики і єпископи. |
||||||||
Чернецтво |
Існує чернецтво, духовним батьком якого вважається св. Василь Великий. Монастирі підрозділяються на „гуртожиткові” (кіновіальні) із загальним майном і загальним духовним наставництвом і „особножитлові”, в яких немає правил киновії. |
Існує чернецтво, яке остаточно набуло орденського характеру в XI—XII ст. Найбільший вплив мав орден св. Бенедикта. Пізніше виникли інші ордени: чернечі (цис-терцианський, домініканський, францисканський і ін.) і духовно-рицарські (тамплієри, іоанніти, госпітальєри св. Антонія, Тевтонський орден і ін.). |
Відкидає чернецтво. |
||||||||
вищий авторитет в справах віри |
Вищими авторитетами є Священне Писання і Священний Переказ, що включає праці батьків і вчителів Церкви; символи віри якнайдавніших помісних церков; віровизначальний і правила Уселенських і тих помісних соборів, авторитет яких визнаний VI Уселенським собором; стародавня практика Церкви. У XIX — XX ст. висловлювалася думка про те, що допустимо розвиток догматів церковними соборами за наявності благодаті Божієй. |
Вищим авторитетом є папа, коли він висловлює свою позицію з питань віри (догмат про безпомилковість папи). Також признається авторитет Священного Писання і Священного Переказу. Католики вважають собори своєї Церкви Уселенськими (останній відбувся в 1962— 1965 рр.). |
Вищим авторитетом є Біблія. Існують різноманітні погляди на те, хто володіє авторитетом в тлумаченні Біблії. У одних напрямах зберігається близький до католицького погляд на церковну ієрархію як на авторитет - в тлумаченні Біблії чи ж сукупність віруючих визнається джерелом авторитетного тлумачення Священного Писання. В інших напрямах можливий крайній індивідуалізм («кожен читає власну Біблію»)
|
||||||||
|
II. |
ДОГМАТИ |
|
||||||||
Догмат про вихід Духу Святого |
Вважається, що Дух Святий виходить тільки від Батька через Сина. |
Вважається, що Дух Святий виходить і від Батька, і від Сина (лат— «і від сина»). Католикам східного обряду дозволяється мати іншу думку з цього питання. |
Конфесії, що входять в Всесвітня Рада Церкви, приймають короткий загально християнський (апостольський) Символ віри. що не зачіпає цього питання. |
||||||||
Вчення про Діву Марію |
Богоматір немала особистого гріха, але несла наслідок первородного гріха, як всі люди. Православні вірять у Вознесіння Богоматері після успіння (кончини), хоча догмата про це нема. |
Існує догмат про непорочне зачаття Діви Марії, що має на думці відсутність не тільки особистого, але і первородного гріха. |
Марія сприймається як образ досконалої жінки, одно католицькі догмати про неї відкидаються. |
||||||||
Відношення до чистилища і вчення про «поневіряння» |
Існує вчення про «поневіряння» («приватний суд») — про випробування душі померлого після смерті. |
Існує віра в «приватний суд» над померлим (що передує останній, Страшний Суд) і в чистилищі —переддень раю, де померлих звільняються від гріхів і їх наслідків. |
Відкидається вчення про чистилище і «поневіряння». |
||||||||
|
III |
БІБЛІЯ |
|
||||||||
Співвідношення авторитетів Священного Писання і Священного Перекази |
Священне Писання розглядається як частина Священного Переказу. |
Священне Писання зрівняне з Священним Переказом. |
Священне Писання вище Священного Переказу. |
||||||||
IV. ЦЕРКОВНА ПРАКТИКА |
|||||||||||
Таїнства |
Прийняті сім таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, євхаристія, брак, священство, „єлєосвячення”. |
Прийняті сім таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, євхаристія, брак, священство, „єлеосвячення”. |
Різноманітне відношення до таїнств. У більшості напрямів визнають два з них — причащання і хрещення; декілька напрямів (головним чином анабаптисти і квакери) не визнають таїнств. |
||||||||
Ухвалення нових членів в лоно Церкви |
Відбувається хрещення дітей; бажано хрещення в три занурення. Миропомазання і перше причащання відбувається відразу після хрещення. |
Відбувається хрещення дітей (через окроплювання і обливання). Конфірмація (миропомазання) і перше причащання , як правило, в свідомому віці (от 7 до 12 років); при цьому дитини повинна знати основи віри. |
Як правило, через хрещення в свідомому віці з обов’язковим вивченням основам віри. |
||||||||
|
|
|
|
||||||||
Особливості причащання |
Євхаристія здійснюється на квасному хлібі (хліб, приготований на дріжджах); причащання для духівництва і мирян «під двома видами»: Тілом Христовим під виглядом хліба і Його Кров'ю — під виглядом вина. |
Євхаристія здійснюється на опрісноках (прісний хліб, приготований без дріжджів); звичайно причащання «під двома видами» для духівництва, для мирян — «під одним виглядом» (тільки хліби). |
У різних напрямах уживаються різні види хліба для причащання. |
||||||||
Відношення до сповіді |
Сповідь в присутності священика вважається обов‘язковою; прийнято сповідуватися перед кожним причащанням. У виняткових випадках можливо і пряме покаяння перед Богом. |
Сповідь в присутності священика вважається бажаною хоча б один раз на рік. У виняткових випадках можливо і пряме покаяння перед Богом. |
Не признається роль посередників між людиною і Богом. Ніхто не має права сповідати і відпускати гріхи. |
||||||||
Богослужіння |
Головним богослужінням є літургія по східному обряду. |
Головним богослужінням є літургія (меса) по латинському і східному обрядах. |
Різноманітні форми богослужіння. |
||||||||
Мова богослужіння |
У більшості країн богослужіння на національній мові; в Росії, як правило, на церковно слов’янській мові. |
Богослужіння на національній мові, а також на латині. |
Богослужіння на національній мові. |
||||||||
V. БЛАГОЧЕСТЯ |
|||||||||||
Шанування ікон і хреста |
Дуже розвинене шанування хреста, ікон. Іконопис православні відділяють від живопису як вид мистецтва, не обов‘язкового для спасіння. |
Почитаються зображення Ісуса Христа, хреста и святих. Вважається необхідним строго відрізняти молитву перед іконою від молитви іконі. |
Ікони не почитаються. В храмах и молитвенних домах присутні зображення хреста, а в областях, де поширене православ‘я, — православні ікони. |
||||||||
Відношення до культу Діви Марії |
Прийняті молитви Діві Марії як Богородиці, Матері Божієй, заступниці. |
Прийняті молитви Діві Марії як Пресвятій Діви, Матері Божієй, заступниці. |
Культ Діви Марії відсутній. |
||||||||
Шанування святих |
Почиталися святі, їм моляться як заступникам перед Богом. |
Почиталися святі, їм моляться як заступникам перед Богом. |
Не почиталися святі. |
||||||||
Молитви про померлих |
Прийняті молитви про померлих. |
Прийняті молитви про померлих. |
Не прийняті молитви про померлих. |
Основним християнським догматом є догмат Трійці, згідно з яким єдиний бог одночасно існує у трьох особах (або іпостасях) Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа святого. Церква оголошує його “великою таємницею”, “незбагненною вічною істиною”, що має засвідчити його неземне походження. Не всі християнські конфесії визнають положення традиційного християнства про нероздільну, єдиносущу Трійцю. З приводу цього існують постійні дискусії в богословській літературі. Так, в єговістському віровченні, Ісус Христос не визнається Богом і Богом-людиною, а духовним сином Єгови. В теології Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів обстоюється думка, що божество складають три окремі особи — Бог-Батько, його син Ісус Христос і Святий дух, які діють в довершеній єдності і гармонії мети й учення. Якщо для Бога-Батька всі люди є дітьми, то для Бога-Сина — його братами і сестрами. Саме Ісус Христос є, згідно цієї теології, Творцем Всесвіту, Викупителем і Спасителем Людства.
Одним із провідних понять християнської догматики є Боговлюднення, згідно з яким Син Божий (друга іпостась Св. Трійці) заради спасіння людства від прабатьківського гріха і вічної смерті зійшов з небес і з натхнення Св.Духа вселився у пренепорочну Марію Діву. Від неї він втілився (або влюднився), тобто народився, сприйнявши людське тіло і душу, але був безгрішний як Боголюдина. Св. Письмо виразно говорить про людську природу Христа Спасителя: воно називає його мужем і чоловіком (Ін 8,40; Дії 17,31), другим Адамом (1 Кор 15,45; Рим 5, 14), оповідає, що за тілесною своєю природою він підлягав тим самим законам, що й сини Адама: набував віку, відчував голод, спрагу і втому, спав, страждав і помер. Визнаючи Спасителя істинною і цілісною людиною, вчення, засноване на одкровенні, вказує на його людські переваги, що відрізняють його від інших, а саме: безмужнє народження від Св. Духа, непідлеглість спадковій гріховній зіпсутості, будь-якому особистому гріху.
2.3.5. Православ'я. Розкол в російській церкві.
У Східній і Південно-східній Європі зміцнилося греко-православне (православне) віросповідання, що розповсюдилося з Візантії. Православ'я дотримуються дотепер греки, болгари, серби, Чорногорія, велика частина македонців, румуни. У Росії, куди християнство проникло в X ст. (хрещення Русі при князі Володимирі, 988 р.), православ'я стало пануючою, офіційною релігією. Окрім росіян, білорусів, українців, православ'я було також релігією Молдавії, карелів, комі, мордва, більша частина марі, удмуртів і народів Сибіру. На Кавказі — грузин, частини осетин, абхазів і ін. Православна церква ідейно підтримувала царську монархію і фактично цілком їй підкорялася. Московські митрополити, що очолювали російську церкву, а з 1589 р. патріархи зрідка намагалися добитися хоч би деякої незалежності від держави, але безуспішно. Петро I остаточно позбавив церкву навіть видимості самостійності, відмінивши патріаршество і поставивши во главі церкви святіший синод із слухняних царю ієрархів (1721г.). Православне духівництво перетворилося на простих «чиновників в рясах».