У подальшому ліве кейнсіанство вливалось у більш широку течію — посткейнсіанство. Ліві кейнсіанці становили його основу. Посткейнсіанці продовжили критику ортодоксального варіанта, особливо неокласики. Різкій критиці вони піддали маржиналізм. Поставивши своєю метою оновлення вчення Дж. Кейнса і завершення "кейнсіанської революції", посткейнсіанці одночасно намагаються довести до логічного завершення і критику неокласики. Посткейнсіанці опираються не тільки на теорію Дж. Кейнса. Вони використовують й інші джерела: інституціоналізм, учення Д. Рікардо, концепцію радикалів, економічну теорію К. Маркса. Привертає увагу неорікардіанська гілка посткейнсіанства, яку розробляє П. Сраффа, а також Дж. Ітуелл, П. Гареньяні, Л. Пазінетті та інші. Ці економісти мають мету заповнити прогалини в теорії вартості й ефективного попиту. Посткейнсіанство являє собою також одну із сучасних різновидностей західних інтерпретацій марксистської політекономії.

Посткейнсіанці обґрунтували один із варіантів реформування економіки. Дж. Робінсон і її колеги шукають не тільки шляхи забезпечення стійкої динамічної рівноваги, найважливішим елементом якої є регулювання економічних процесів. В їх теорії значне місце займає ліквідація нерівності у розподілі доходів на освіту, охорону здоров'я та інші соціальні цілі, розвиток соціального страхування. Все це свідчить про те, що посткейнсіанці роблять акцент на використанні соціальних факторів, передбачаючи їх реалізацію через широку регулюючу діяльність держави, демократизацію економічної політики, особливо у галузі розподілу доходів.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Назвіть головні економічні наслідки першої світової війни.

2. Як паризький мирний договір вплинув на післявоєнний розвиток країн Європи?

3. Чому Паризький мирний договір було замінено планом Дауеса?

4. Охарактеризуйте основні напрямки мілітаристської політики фашистського режиму в Німеччині.

5. Які заходи макроекономічної стабілізації використано в США з метою виходу із кризи 1929-1933 рр?

6. У чому полягає новизна економічного вчення Дж. М. Кейнса у методологічному плані?

7. У чому суть «психологічного закону» Дж. М. Кейнса?

8. Які заходи державного регулювання економіки висунув Дж. М. Кейнс?

9. Що є спільним і відмінним методології Харрода і Кейнса.

10. Розкрийте зміст механізму інвестиційних коливань А. Хансена.

11. У чому зміст заходів державної антициклічної політики за Хансеном?

12. Які течії виділяються в сучасному кейнсіанстві?

13. Зміст теорії «неокласичного синтезу»

14. Дайте характеристику лівого кейнсіанства, посткейнсіанства.

Теми рефератів і доповідей

1. Порівняльний аналіз економічної політики виходу з кризи 1929-33 рр. Великобританії, Франції та Німеччини.

2. Причини та наслідки Другої світової війни. План повоєнної відбудови Європи.

3. Теорії мультиплікатора та акселератора.

4. Теорія економічної динаміки Р. Харрода.

5. Теорія економічного циклу А. Хансена.

6. Теорія «неокласичного синтезу» П. Самюелсона

---

Тести

Виберіть правильну відповідь:

1. Назвати головні причини першої світової війни:

а) боротьба США за світове лідерство;

б) прагнення Німеччини здійснити економічний та територіальний перерозподіл світу;

в) прагнення Франції повернути Ельзас та Лотарингію;

г) відволікання від соціальної боротьби.

2. В післявоєнний період в торговельній політиці переважали:

а) принципи лібералізму і багатосторонні торгові договори;

б) принципи лібералізму і двохсторонні торгові договори ;

в) принципи протекціонізму і багатосторонні торгові договори;

г) принципи протекціонізму і двохсторонні торгові договори;

3. Причинами «Великої депресії» є:

а) різке скорочення кількості грошей в обігу;

б) екзогенний спад споживання і інвестицій;

в) попередній спад в сільському господарстві;

г) комплекс несприятливих обставин як в фінансовому, так і в реальному секторах економіки.

4. Назвати країни, які для виходу з кризи 1929 – 1933 рр. обрали шлях мілітаризації економіки:

а) Англія;

б) Франція;

в) США;

г) Німеччина;

д) Японія.

5. Які заходи обрали провідні країни світу для виходу з економічної кризи 1929 – 1933 рр.?

а) примусове картелювання економіки;

б) ліквідація безробіття за рахунок будівництва автострад, мостів тощо;

в) націоналізація ряду галузей промисловості;

г) створення змішаних державно-приватних підприємств;

д) використання колоній як ринків збуту продукції;

е) запровадження обов’язкової трудової повинності;

є) закриття банків на „канікули”;

ж) введення кодексів чесної конкуренції.

6. Що можна назвати центральною проблемою загальної теорії Кейнса?

а) інвестиційний мультиплікатор;

б) середню і граничну схильність до споживання;

в) принцип ефективного попиту;

г)теорію повної зайнятості?

7. Якщо за кейнсіанською теорією споживання дохід зростає, то:

а) гранична схильність до споживання знижується;

б) гранична схильність до споживання зростає;

в) середня схильність до заощадження знижується;

г) середня схильність до заощадження зростає.

8. Основу методології дослідження Кейнса становлять:

а) пріоритет мікроекономічного аналізу;

б) пріоритет макроекономічного аналізу;

в) концепція „ефективного попиту”;

г) прихильність „законам ринку” Сея;

д) автоматичне саморегулювання ринкової економічної системи;

е) мультиплікатор інвестицій.

9. У кейнсіанській моделі рівноважний рівень ВНП досягається тоді, коли:

а) споживання дорівнює заощадженням;

б) настає повна зайнятість;

в) рівноважний сукупний попит;

г) фактичні заощадження дорівнюють плановим інвестиціям;

д) всі відповіді правильні.

10. Встановіть відповідність:

1.	Дж. М. Кейнс;	а)	теорія економічного зростання;
2.	Ф. Перру;	б)	посткейнсіанська концепція розподілу;
3.	Є. Хансен;	в)	теорія індикативного планування;
4.	Р. Харрод;	г)	теорія „ефективного попиту”;
5.	Дж. Робінсон.	д)	неокейнсіанська теорія економічного циклу.

---

ТЕМА 3 РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ПІД ВПЛИВОМ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (друга пол. ХХ ст.)

• Наслідки Другої світової війни. Повоєнна економіка світу.

• Основні тенденції розвитку світового господарства в другій пол. ХХ ст.

• Нові економічні лідери – США, ФРН, Японія.

• Еволюція неокласичних ідей. Неокласична концепції ринку.

• Загальна характеристика неолібералізму.

• Англійська (лондонська) школа неолібералізму.

• Німецький ордолібералізм

• Французька (паризька) школа неолібералізму

Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою ХХ ст. У неї було втягнуто понад 60 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно виснаженими. За роки війни загинуло 55 млн. чоловік, 100 млн. залишились каліками, знищено національного багатства на 316 млрд. дол., цілком дезорганізований транспорт, промислове виробництво, в порівнянні з довоєнним, скоротилось більш, ніж на 1/3, занепало сільське господарство, скоротився життєвий рівень населення. Негативним чинником став підрив національних валют. Країни, які воювали, фінансували свої видатки за рахунок збільшення кількості паперових грошей та емісії державних позик. Відразу після війни ситуація ще більше погіршилася, так як відбудова господарства фінансувалась за рахунок випуску нових грошей. Все це призводило до зростання інфляційних явищ. В ряді країн після війни було проведено грошові реформи, а в 1949 р. проведена загальна девальвація європейських валют стосовно долара і повоєнній інфляції настав кінець. Протягом 25 років ціни росли помірно.

США, уміло використовуючи кон’юнктуру, що склалася в роки війни, подвоїли обсяг промислового виробництва, а чистий прибуток корпорацій навіть потроїли. В Швеції та Швейцарії також зріс ВВП. До того ж швейцарські банки зберігали нацистське золото, що зіграло не останню роль в перетворенні цієї країни у світовий банківський центр.

Крах японської і німецької колоніальних імперій, а також послаблення метрополій Англії, Голландії, Франції підвищили шанси на досягнення незалежності. Протягом 20 повоєнних років колоніальні імперії припинили своє існування.

У 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних угод було створено Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Завданням цих інститутів декларувалися гарантування стабільності обмінних курсів валют (фіксовані курси валют встановлювались стосовно долара, долар США стосовно золота (1:1).

У липні 1947 р. в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи.

---

У червні 1947 р. держсекретар США генерал Дж. Маршалл запропонував план допомоги європейським державам, що включав заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруги у політичній сфері (утверджено Конгресом в 1948 р.)

На перший план виходить програма співробітництва (а не постачання сировини і товарів першої необхідності), яка повинна була базуватись на таких критеріях, як більша самоокупність економічного відродження Європи, підвищення віддачі від американської допомоги та відповідність до чергового оновлення технологічної бази. План Маршалла передбачав відмову від націоналізації промисловості, свободу підприємництва, зниження митних тарифів.

За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948-1951) 16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі 17 млрд. дол. Понад 2/3 цієї суми отримали ФРН, Великобританія, Франція, Італія. Американський експорт зріс на 60%, європейський – на 50%. Виробництво найважливіших видів промислової продукції зросло в Європі на 60 – 200%. У 1951 р. європейський ВВП на 15% перевищив довоєнний.

Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла, але Сталін зробив грубу політичну помилку, відхиливши пропозицію допомоги, втягнувши країну в 45-річне протистояння з економічно більш сильним супротивником.

План Маршалла був однією з найбільш успішних економічних програм в історії і досяг поставлених цілей:

• економіка країн Західної Європи була відбудована;

• європейські країни змогли погасити зовнішню заборгованість;

• вплив комуністів та СРСР було послаблено;

• США отримали великий ринок збуту;

• було відновлено і зміцнено європейський середній клас – гарант політичної стабільності і стійкого розвитку.

Програма аналогічного плану була розроблена для Японії („зворотній курс” Доджа-Макартура). На відміну від плану Маршалла, програма Доджа не передбачала надання Японії потужної фінансової допомоги, а робила ставку на повернення до ліберальних цінностей і запуску механізму вільної конкуренції. Було розпущено дзайбацу – феодально-мілітаристські клани-корпорації, проведено демонополізацію економіки, оголошено свободу торгівлі, здійснено земельну реформу, введено ліберальне трудове законодавство, проведено податкову реформу.

В Японії довоєнний рівень було досягнуто тільки в 1954 р., але протягом 15 років економіка в середньому росла на 11%, що є абсолютним рекордом в історії світової економіки.

У результаті соціально-економічних перетворень у США в період Великої депресії, а в Західній Європі – повоєнного відновлення за планом Маршалла сформувався принципово новий тип відносин між основними соціальними прошарками (праці, інтелекту і капіталу). Формувалося соціальне ринкове господарство, для якого стало характерним:

---

- масове виробництво споживчих товарів;

- подолання антагонізму інтересів праці і капіталу на основі зростання частки заробітної плати у ВВП і участі робітників у прибутках компаній, через володіння акціями;

- зберігання і розвиток інституту приватної власності як базового економічного інституту суспільства;

- обмеження найбільш руйнівних форм конкуренції при зберіганні конкуренції і механізмів ринкового ціноутворення в якості основних елементів підприємницької економіки, що забезпечують стійкий економічний ріст;

- утвердження значної ролі державного регулювання економіки і соціальної сфери;

- досягнення принципової соціальної згоди в суспільстві на основі широких соціальних програм, що гарантують більшості населення рівні економічні права.

• Основні тенденції розвитку світового господарства в другій половині ХХ ст.

Світове господарство цього періоду охоплювало три підсистеми: господарства економічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація.

Економічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного розвитку. В промисловості основні витрати йшли не на розширення виробничих площ, а на модернізацію, автоматизацію виробничих процесів. В сільському господарстві також здійснювався перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широкого використання досягнень науково-технічного прогресу. Сукупна частка галузей матеріального виробництва в загальному обсязі валового внутрішнього продукту становила близько 52%. Істотні зміни відбулися у співвідношенні продукції легкої та важкої промисловості. Якщо на початку ХХ ст. провідною галуззю була легка промисловість, то в 60-х рр. лідером стає важка індустрія і співвідношення відповідно становило 63% і 37% в країнах Західної Європи, 67% і 33% у США.

Поступово змінювалася структура світового капіталістичного господарства. В 60-х рр. найбільш динамічно розвивалася промисловість, в основному за рахунок обробної промисловості, частка інших галузей матеріального виробництва, особливо сільського господарства та будівництва, поступово зменшилася. В 70-х рр. частка сфери послуг, транспорту і торгівлі перевищила частку промисловості і сільського господарства.

Табл. 3.1. Динаміка галузевої структури трьох світових центрів економіки в 1950–1980 рр., %

Країни	Сільське господарство		Промисловість		Сфера послуг
	1950	1980	1950	1980	1950	1980
США	10	3	30	25	60	72
Західна Європа	25	10	30	30	45	60
Японія	40	10	20	25	40	65

Розвиток національних господарств визначався значним зростанням капітальних вкладень. У 1950 р. рівень їх в Японії, Великобританії, Франції, ФРН, Італії був вдвоє менший, ніж у США, а в 1972 р. перевищував їх на 48%. Змінилася технологічна структура капіталовкладень. Зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу – освіту, фахову підготовку, науку, медицину. У 1968 р. частка їх у структурі всіх капіталовкладень становила в США – 76,6%, у ФРН – 56,6%, у Франції – 53,3%, у Великобританії – 61,2%.

---

Смотрите также файлы

• Tema_2_3.doc

• Robocha_programa.doc

• ОКХ-магістри_2011.doc

• PZ_28_kontaktni_analizatori_Dokument_Microsoft.doc

• ДИПЛОМ.doc