ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3814
Скачиваний: 1
Японія в середині 1929 р. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази, на 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32% – промислової продукції, безробіття досягло 10 млн. чоловік. Японський уряд вирішив виходити з кризи шляхом мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 р. японська армія захопила північно-східну частину Китаю (Маньчжурію). У 1937 р. їй вдалося захопити деякі провінції на півночі, а згодом – і в інших частинах Китаю. На війну Японія витрачала понад 80% державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей. Зростали потужності галузей, що працювали на війну: металургійної, хімічної, електротехнічної, автомобілебудівної. Зростало виробництво зброї.
Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робітників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено до 14-16 годин, заробітну плату зведено до мінімуму.
З великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності безпосередніх виробників – селян, які мали низький рівень життя. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і недостатньо, продуктами харчування.
У 30-х роках посилився вивіз японського капіталу в країни Південно-Східної Азії, насамперед у Таїланд, Індонезію, Британську Малайзію. Його обсяг лише в 1939–1941 рр. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд. єн. Така торгово-фінансова експансія Японії суперечила інтересам США та Великобританії. Між цими країнами та Японією в 1941 р. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 р. повною поразкою японських мілітаристів.
-
Основні напрямки розвитку економічної теорії та їх еволюція.
Суспільно-економічний розвиток, зміни, що сталися в ринковій капіталістичній системі, у світовому господарстві в цілому, поставили перед економічною наукою нові завдання – розроблення нової теоретичної системи.
Економічна наука мала була винайти методологію, яка уможливила б виявлення взаємозв’язків як між різнорідними економічними процесами, так і між ними та політикою, ідеологією, соціологією тощо. Формування нової наукової парадигми – процес складний, і відбувається він не на основі якоїсь однієї теорії, а на комплексному, системному аналізі попередніх теорій.
Всю сукупність течій, шкіл, що репрезентують економічну теорію ХХ ст., умовно можна згрупувати за такими трьома основними напрямами:
-
неокласичний;
-
кейнсіанський;
-
інституціональний.
Крім того існували такі напрями економічної думки, як соціал-реформізм (актуалізує способи боротьби з проблемами, породженими капіталізмом) та економічні теоретичні засади радянського ладу, спрямовані на впровадження в реальне господарське життя жовтневої революції 1917 р. наукових постулатів марксизму-ленінізму.
Неокласицизм, що виник в кінці ХІХ ст., є суб’єктивною школою в політекономії. Об’єктом дослідження неокласичної економічної теорії була поведінка „людини економічної ”, що намагається максимізувати свій дохід та мінімізувати витрати. Це була спроба сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних суб’єктів за умов вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієї системи. Учення А. Маршалла і його послідовників стали називати „неокласичними ”, підкреслюючи походження його ідей від теорій класичної школи. Неокласичні ідеї, ідеї економічного лібералізму не залишалися незмінними. Неокласичний напрям панував у світовій економічній думці до 30-х рр. ХХ ст., коли він змушений був значною мірою поступитися місцем кейнсіанству. На відміну від неокласиків – прихильників економічного лібералізму – Кейнс обґрунтував концепцію державного регулювання економіки і розробив її конкретні форми.
Економічний спад 1968 р., зростання безробіття, посилення інфляції підірвали позиції кейнсіанства. На перший план виходить знову неокласичний напрям з усіма його модифікаціями.
У рамках неокласичного напряму виникають нові теорії так званого неокласичного відродження. „Монетаризм та „економіка пропозиції ” справили найбільший вплив на формування економічної політики західних держав.
Наприкінці 70-х рр. між кейнсіанством та неокласицизмом спостерігається певне примирення, зокрема на засадах теорій економічного зростання та концепції „неокласичного синтезу ”.
Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. склався також інституціоналізм – напрям в економічній теорії, прихильники якого вирішальну роль у суспільному розвитку надавали позаекономічним факторам – соціальним інститутам. Цей досить впливовий напрям економічної думки, який не сприймає „ортодоксальних” (неокласичної та кейнсіанської) теорій, має багато того, що є важливим не лише для формування економічної політики, а й для розроблення стратегії сучасної корпорації. Це передовсім стосується „нової інституціональної економічної теорії ”.
За сучасного панування неокласичного напряму можна, проте, сказати про утворення своєрідного синтезу неокласики і інституціоналізму, „чистої ” теорії і прикладних розроблень. Отже, можна вважати фактом певну універсалізацію економічної теорії в процесі її розвитку протягом ХХ ст.
-
Теоретична система Дж. М. Кейнса. Теорія ефективного попиту.
Кейнсіанство – одна з провідних течій економічної думки сучасності. На межі ХХ ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці й капіталу. Наочним свідченням цього стала світова криза 1929 – 1933 рр. та наступна депресія 30-х рр. Криза продемонструвала невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональність стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці. Дж. М. Кейнс став ідеологом нового напряму у економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.
Новаторство економічного вчення Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним. За предмет дослідження Кейнс взяв кількісні функціональні залежності капіталістичного відтворення таких величин, як споживання і нагромадження, заощадження і інвестиції, зайнятість і інвестиції, сукупна кількість грошей та їх обіг, тобто величинами., котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Однак головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропорції між ними. Макроекономічний метод Кейнса припускає, що умови розквіту окремої фірми не тотожні умовам розквіту економіки в цілому.
Джон Мейнард Кейнс (1883 – 1946). Основна робота – „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей ” (1936).
Другою складовою економічного новаторства Кейнса є обґрунтування концепції так званого „ефективного попиту ”, тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту.
На відміну від неокласиків Кейнс прийшов до висновку , що рішення всіх життєво важливих проблем високорозвинутого капіталістичного суспільства треба шукати не на боці пропозиції ресурсів ( їх цінність, обмеженість), а на боці попиту.
„Ефективний попит ” включає споживчий та інвестиційний попит. Виділяє три фактори, які впливають на ефективний попит: схильність до споживання, схильність до інвестицій, переваги ліквідності.
Розглядаючи особисте споживання Кейнс відмітив, що попит окремого споживача обмежений, тому що зводиться до закономірності: згідно зі зростанням доходу суспільства зростає і особисте споживання, але меншою мірою, ніж національний доход. Внаслідок цього відставання збільшується та частина національного доходу, яка йде на збереження. Вона вилучається з обігу , відповідно скорочується відносно попит на споживчі товари. Висновок: з ростом доходу ''гранична схильність до споживання ” має тенденцію до скорочення оскільки зростає схильність до заощадження (основний психологічний закон). Підстави цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових стосунках, а в психології людини.
Нестача споживчого попиту може бути компенсована, на думку Кейнса, іншим фактором – схильністю до інвестицій, що визначає величину виробничого попиту. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій є норма процента й норма очікуваного прибутку. Інвестиції можуть здійснюватися лише в тім разі, коли очікуваний прибуток перевищуватиме позичковий процент. Величина проценту залежить від пропозиції грошових засобів та попиту на них.. Докейнсіанська економічна думка виходила з того, що інвестиції автоматично пристосовуються до рівня заощаджень за допомогою норми процента і між ними не може виникати стійкої невідповідності. За Кейнсом величина інвестицій зазнає впливу певних факторів, які не допускають такого автоматизму. Рішення про заощадження приймаються населенням незалежно розв’язання фірмами питання про рівень інвестицій.
Переваги ліквідності. Ліквідність у Кейнса – це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають переваги ліквіднішим, тому що побоюються значних фінансових втрат у разі зниження ділової активності. Причини, що спонукають людину зберігати гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації): трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (страх втратити капітал). Між сукупним попитом і фактором переваги ліквідності, на відміну від двох попередніх факторів, існує обернена залежність.
Таким чином, циклічний характер виробництва Кейнс пояснює недостатнім попитом, причиною інфляції є брак синхронності прийняття основних економічних рішень, зокрема, щодо заощаджень та інвестицій. Останні, як правило, відстають від зростання заощаджень, в результаті чого має місце відносне перенагромадження, і суспільство зазнає кризи.
Теорія повної зайнятості. На відміну від неокласиків Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від нестачі ефективного попиту, а обсяг зайнятості – від рівня виробництва „національного доходу ”, тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі товари та капітальні блага. Кейнс доводить помилковим використання заробітної плати як засобу лікування безробіття: „найрозумніша політика полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати ”.
Теорія мультиплікатора. Зміна рівня рівноваги національного доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили – мультиплікаційний ефект. Кожна інвестиція перетворюється на суму доходів індивідів, які, у свою чергу знову і знову витрачаються. Чим вища схильність до споживання, тим більша величина мультиплікатора, тим більший приріст національного доходу.
-
Кейнсіанські рекомендації щодо макрорегулювання.
Конкретні напрямки державного втручання в економіку і державного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів.
Основним стратегічним напрямом економічної політики обрано підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення. Для цього необхідно не лише створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання), а й узяти державі на себе функції безпосереднього капіталовкладника. Як одну з форм таких інвестицій Кейнс розглядав організацію громадських робіт – будівництво доріг, освоєння нових територій, будівництво підприємств, навіть у тому разі, коли вони не потрібні суспільству. Одним з найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, активізувати „схильність до споживання ”, Кейнс вважає фіскальну політику (підвищення ставок оподаткування), що регулює величини чистих податків та державних закупівель.
З метою збільшення сукупного попиту, пропонує здійснювати перерозподіл доходів в інтересах малозабезпечених соціальних груп.
Проводити комплекс заходів для збільшення зайнятості (розвиток системи довгострокових кредитів), підтримка нерентабельних підприємств.
Головні риси кейнсіанської моделі макрорегулювання :
-
висока доля національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет. Ця доля має тенденцію до збільшення;
-
створення широкої зони державного підприємництва на основі створення державних і змішаних підприємств;
-
широке використання бюджетно-фінансових і кредитних регуляторів для стабілізації економічної кон'юнктури, підтримування високих темпів зросту і зайнятості.
Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки, що обумовлений такими моментами:
по-перше, це макроекономічний метод дослідження;
по-друге, на перший план виходить проблема реалізації, або „ефективного попиту ”, яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;
по-третє, теорії національного доходу та мультиплікатора органічно ввійшли в після кейнсіанські теорії економічного зростання;
по-четверте, поєднання економічної теорії та економічної політики в одне ціле покликане сприяти підтримуванню життєдіяльності капіталістичної системи господарства.
Визначення неминучості втручання держави як умови пристосування капіталістичних виробничих відносин до зростаючого усуспільнення виробництва є свідоцтвом дальнобачності Кейнса. Однак, він не передбачав того, що державне втручання у тих його формах, які він пропонував (регулювання попиту), у свою чергу породжує цілий ряд суперечливих наслідків (інфляцію).
З ідеями Кейнса невідривно пов'язані розробка антициклічної політики, концепція дефіцитного фінансування, система середньострокового програмування.
В цілому, претензії кейнсіанців на створення "загальної" моделі капіталістичного відтворення у кінцевому рахунку виявилися безпідставними. Досвід показав, боротьба з циклічністю, заснована на політиці керування попитом, може сприяти тільки тимчасовій активізації виробництва на окремих етапах економічного розвитку. Але усі заходи ведуть до нових диспропорцій, до порушення збалансованості в інших господарських ланках.
-
Неокенсіанство.
Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань.
В неокейнсіанстві домінують дві тенденції: американська та європейська, репрезентована насамперед дослідженнями французьких вчених.