ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3819
Скачиваний: 1
В 70 – 80-х рр. швидкими темпами розвивалися електронна та мікроелектронна, хімічна промисловість, точне приладобудування, атомна енергетика. Автомобілебудування досягло пікового рівня в 1977 р., коли з конвеєрів зійшло понад 16 млн. машин. Збільшувалося виробництво радіоприймачів, побутової техніки. Повільніше проходила реконструкція в машинобудуванні, текстильній, взуттєвій, суднобудівній, транспортній галузях. Істотні зміни відбулися в структурі транспорту США. Залізничні та водні перевезення різко скоротилися. Разом з тим зросла частка автомобільного й авіаційного транспорту, нафто- і газопроводів.
Науково-технічний прогрес посилив процеси концентрації і централізації виробництва й капіталу що зумовило появу економічних конгломератів (об'єднань підприємств найрізноманітніших галузей). Швидкими темпами здійснювався процес монополізації. Найбільш монополізованими була нафтова (16 корпорацій), електротехнічна (5 корпорацій), автомобільна (3 корпорації), авіаційна (5 корпорацій) галузі. Панівне становище в американській промисловості в 50-60-х рр. належало 20 фінансовим групам, які контролювали 750 корпорацій (групи Моргана, Рокфеллера, Дюпонів, Чиказька). Зросла кількість американських транснаціональних компаній. Так, "Дженерал Моторс" мала філії у 18 країнах, "Форд Моторс" – у 27 країнах.
У повоєнні роки зміцнилася державна власність, частка якої у ВНП країни становила близько 20%. Важливими засобами регулювання економіки були державні закупівлі товарів і послуг, цільове програмування, економічне прогнозування, використання фінансово-кредитної системи. З часів „кейнсіанської революції” саме бюджетний механізм макроекономічного регулювання був основою американської моделі змішаної економіки. Кейнсіанська модель домінувала у США у 1940 – 1970 рр.
80-і рр. стали періодом переходу національної економіки в нову ліберальну систему координат. Політика Р. Рейгана була спрямована на радикальну деетизацію економіки, на формування такого ринкового господарства, в якому державний вплив і регулювання були б зведені до мінімуму. Головними елементами „рейганоміки” стала, по-перше, податкова реформа – поетапне скорочення індивідуального подохідного податку (близько 23%), скорочення податку на прибуток ( з 46% до 34%); по-друге, скорочення федеральних видатків.
Економічні результати 80-х були скромніші, ніж очікували. Середні темпи росту реального ВНП склали 2,4% (прогнозували 3,8%). Успіхів було досягнуто в подоланні інфляції і зниженні рівня безробіття, проте з-під контролю вийшли розміри бюджетного дефіциту, і досить швидко погіршилися зовнішньоекономічні позиції.
-
Господарський розвиток ФРН у повоєнний період мав свої особливості. Він розпочався із значно гірших стартових позицій порівняно з Великобританією і Францією. Виробничі потужності використовувалися на 15 — 30%. Панували безробіття, хаос у кредитно-грошовій сфері. Держава контролювала ціни і заробітну плату. Для організації виробництва треба було мати дозвіл окупаційної влади.
В таких умовах були проведені реформи, направлені на становлення вільного ринкового господарства, завдяки яким через 10 років відбулося «німецьке диво», котре зробило Германію процвітаючою державою, «локомотивом» об’єднаної Європи. Цьому активно сприяли США, котрі за планом Маршалла направили 3,12 млрд дол. допомоги.
Економіка західної частини Німеччини, яка в 1949 р. перетворилась у ФРН, розвивалась відповідно до розробленої Л. Ерхардом міністра народного господарства ФРН (1949 — 1963 рр.), замісника федерального канцлера Аденауера (1957 – 1963 рр.) і канцлера ФРН (1963 — 1966 рр.) концепції „соціального ринкового господарства”. Вона включала зосередження народного господарства на збільшенні виробництва та доходу, широке використання конкуренції та підприємництва з розумним втручанням держави у господарське життя в інтересах соціального захисту громадян
Початок переходу до ринкової економіки поклала грошово-цінова реформа у червні 1948 р. Завданням реформи було скорочення обсягу грошової маси. Відбулося скасування в обігу рейхсмарки і заміни її дойчмаркою. Цінова реформа передбачала лібералізацію цін, ліквідацію державного контролю за цінами. Однак залишився контроль за цінами на продукти харчування, паливо, електроенергію, квартирну плату. Зростання цін стабілізувалося приблизно на рівні зростання заробітної плати. На третину підвищилась продуктивність праці.
Уряд ФРН провів демонополізацію економіки (концерни перетворилися на акціонерні товариства з символічним капіталом 100 тис. марок, які укладали договори про оренду з попередніми власниками), що дало змогу усунути негативний вплив монополій на ринкову конкуренцію, забезпечити розвиток середнього і дрібного підприємництва, підвищити „добробут всіх”. Велике значення мала система соціального страхування, на яку спрямовувалося 15% національного доходу.
Низькі податки, вільні ціни, антимонопольні заходи, пільги для приватного інвестування, протекціоністський захист внутрішнього ринку, активна підтримка науки і розвиток передової техніки, широке впровадження їх досягнень – це і багато іншого творило економічне диво.
З відбудовою господарства протягом 50 – 60 -х років економіка ФРН перейшла у стан безперервного піднесення. Середньорічні прирости промисловості становили близько 9%, які значно перевищували середні темпи розвитку економічно розвинених країн.
Результати реформи Ерхарда були вражаючими. Німеччина повернулась в десятку найбільш економічно розвинених країн світу. Уже в 1954 р. на третину було перевищено рівень довоєнного виробництва, а до середини 50-х рр. ФРН вийшла на друге місце в світі після США за рівнем золотих запасів. Ставши провідною країною Західної Європи, ФРН випередила у господарському розвитку своїх минулих переможців. Саме ФРН була фактичним ініціатором створення „Спільного ринку”. Її частка вже на початку 60-х рр. становила понад 60% видобутку вугілля, близько половини виробництва сталі, майже 40% експорту та 35% імпорту ЄЕС.
Структура господарства ФРН характеризувалася збільшенням частки у ВНП галузей матеріального виробництва. Особливо зросла частка обробної промисловості, транспорту. Як і в інших країнах, зменшилася частка-добувної промисловості, сільського господарства. Сфера послуг не набула такого розвитку, як у США та країнах Західної Європи.
Структурна перебудова промисловості була пов'язана передусім з розвитком прогресивних галузей — переробки штучних і синтетичних волокон, хімічної, електротехнічної, транспортного машинобудування, видобування і переробки нафти, точної механіки і оптики. Структурні зміни супроводжувалися посиленням концентрації виробництва і капіталу. За рівнем монополізації виробництва і ринку ФРН займала провідне місце в Європі. Разом з тим тут було майже 100 тис. невеликих і середніх підприємств, спеціалізація яких повністю підпорядковувалася потребам монополій.
Успіхи німецької економіки (так зване німецьке економічне диво) визначалися значною мірою збільшенням капітальних вкладень, які здійснювались за рахунок приватних та державних коштів, інвестицій з еквівалентних фондів за планом Маршалла. В 50-х роках 60% загальної їх суми вкладалися у виробничу сферу. В 60-х роках зросли вкладення у невиробничу сферу (майже 57% в 1968 р.). Переважна частина інвестицій спрямовувалася в житлове будівництво (20 — 18%), промисловість і промислове будівництво (23 — 15%).
У 50 – 60-х рр. сільське господарство зазнало корінних змін. Після аграрної реформи 1947 – 49 рр. скоротилася кількість юнкерських господарств, основна частина земельних угідь почала належати середнім і дрібним господарствам. Інтенсивність галузі підвищувалася застосуванням мінеральних добрив і ядохімікатів. У ході технічного перевороту, пов’язаного з інтенсифікацією виробництва, посилився процес укрупнення господарств.
У 60 – 70-і роки зросли тенденції монополізації економіки. На кінець 80-х років в країні сформувалась сильна група транснаціональних монополій – „Байер”, „Хехст”, „Даймлер-Бенц”, „Фольксвагенверк”, „Сіменс”, „Тіссен” та інші. На цей час в п’яти ведучих галузях індустрії – хімії, металургії, автомобілебудуванні, машинобудуванні та електротехніці – на долю 2-3-х найкрупніших концернів припадало більш половини промислового виробництва та ¾ експорту. Всього на 2,7% підприємств виробляється 99,3% всієї промислової продукції країни, а 3,8% торгових підприємств сконцентрували більше ¾ всього роздрібного товарообороту. Господарство ФРН у 80-х роках контролював "клуб мільярдерів" – 116 найбільших монополій і три банки.
Зросла роль держави, яка проголосила курс на побудову товариства соціально-партнерських стосунків, із високим ступенем соціального захисту населення. Основними чинниками, під впливом яких формувалося і розвивалося народне господарство, виявилися швидкий розвиток НТП, посилення орієнтації на зовнішній ринок і збільшення державно-монополістичного капіталу.
Значний вплив на процес відтворення справляло державне регулювання економіки. Головною його формою були державні фінанси. Важливим чинником виливу на розвиток господарства ФРН була державна власність, яка зосереджувалася у галузях, що виробляли промислову сировину для інших галузей, потребували значних вкладень з повільним оборотом капіталу. Низькі ціни на електроенергію, сировину сприяли зростанню прибутків приватних фірм.
З середини 70-х рр. Німеччина в числі інших розвинених країн перейшла до реіндустріалізації, яка супроводжувалася переходом до наукоємних технологій інформаційним і ресурсозберігаючим, до біотехнологій, генної інженерії, новим композиційним матеріалам. Потужна підтримка державою малого і середнього бізнесу, збільшення витрат на НДЕКР (за 19601970 рр. – в 5,2 рази), перетворення НТП в рішаючий фактор економічного росту вивели ФРН на науково-технічний рівень США в металургії, станко- і автомобілебудуванні, хімічній і атомній промисловості. У ФРН розпочалося масове впровадження автоматизації, роботизації. Домни і мартени було замінено електропечами. Відбулася майже повна електрифікація залізничного транспорту. З залізничним транспортом успішно конкурував автомобільний. Цьому сприяли інтенсивне будівництво автострад, випуск найрізноманітніших модифікацій вантажних автомобілів.
Сьогодні Німеччина займає одне із провідних міст по експорту готової продукції, промислових установок, технології і ноу-хау. Перші чотири позиції в експорті зайняли: автомобілі, станки, хімічна продукція, електротехніка.
У 80-х роках у ФРН загальний обсяг промислового виробництва в 5 разів перевищив рівень 50-х років. Частка ФРН у світовому випуску індустріальної продукції становила 13%. Згідно економічним показникам ФРН посіла 3-е місце після США та Японії по обсягам національного продукту і 1-е місце серед економічно розвинених країн по обсягам світового експорту. На початку 90-х років ФРН блискуче витримує новий економічний іспит – об’єднання країни, що передбачало перекачування з західних земель у східні більше трильйона марок.
-
Економічне „диво ” Японії.
У розвитку господарства Японії в повоєнний час розрізняють три етапи: 1) 1946 – 1954 рр. – період відбудови; 2) 50 – 60-і рр. – період прискореного економічного зростання („економічного дива”); 3) 70 – 80-і рр. – помірні темпи економічного росту, акцент на розвиток наукомістких галузей.
За час війни Японія втратила майже 25 % промислових підприємств, об’єктів інфраструктури, житлового фонду; промислове виробництво скоротилося до 60% довоєнного рівня. Рівень інфляції в 1945 – 1950 рр. досяг 7000 %. Японії заборонялося брати участь у міжнародній торгівлі. У той же час імпорт сировини, палива й продовольства був практично припинений. Рівень промислової продукції на початку 1946 року становив 14% від довоєнного. Японія характеризувалася наприкінці 40-х рр. не інакше, як „країна без майбутнього”. На відміну від країн Західної Європи, Японії не була надана допомога, подібна плану Маршалла. Але пізніше, коли США не вдалось у своїй східній політиці обпертись на комуністичний Китай було прийнято „обернений курс” (Доджа) мета якого полягала в забезпеченні стратегічної спілки з японською буржуазією і перетворення Японії в „майстерню Азії”. Реформуванню в роки окупації (1946 – 1952 рр.) піддавалися всі сторони суспільно-господарського життя:
-
прийнята нова конституція, що проголосила демократичні права і свободи;
-
проведено економічні реформи – демонополізацію (розпуск дзайбацу), прийнято антимонопольний закон в 1947 р., котрий заборонив картельні угоди і різноманітні форми ринкової дискримінації;
-
проведена аграрна реформа, в результаті якої 80% поміщицьких земель за викуп була передана селянам;
-
бюджетна реформа, відповідно до якої вводилися принципи суворого балансування статей бюджету і його бездефіцитності. Податкова реформа включала: підвищення податків у цілому, але одночасно відбувся їхній перерозподіл – знижені податки на корпорації шляхом переоцінки вартості основного капіталу, скасовані податки на надприбуток за рахунок збільшення оподатковування трудящих;
-
реформа трудового законодавства: установлене 8-часовий робочий день, підвищена заробітна плата за понаднормові роботи, уведені оплачувані відпустки й соціальне страхування, трудящі одержали право на страйки, передбачалася охорона праці жінок і підлітків;
-
реформа середньої школи, яка дала Японії висококваліфіковану і найдешевшу у світі робочу силу (у 50-х роках праця японського робітника оплачувалася у 7 разів дешевше, ніж американського, а в кінці 60-х років — у 4 рази);
-
структурна перебудова економіки;
-
грошова реформа по німецькому зразку була проведена в грудні 1948 року. До цього часу інфляція трималася на рівні 100% у рік, після реформи темпи інфляції в Японії лише небагато перевищували відповідні показники в інших промислово розвинених країнах.
Ці реформи й склали основу знаменитого «економічного дива». Цим терміном позначається ривок в економічному розвитку Японії, що відбувся протягом 1955–1973 р., коли середньорічні темпи її економічного росту становили 9,5%. За ці роки обсяг промислового виробництва виріс в 6,6 рази, національний доход на душу населення збільшився більш ніж в 8 разів і досяг рівня Англії й Італії.
В 1951 р. в Сан-Франциско підписано мирний договір 48 країн з Японією. Вся повнота влади в країні передається уряду, котрий за радою вітчизняних економістів бере на озброєння кейнсіанську концепцію, модернізувавши її. Ця стадія забезпечила інтенсивну індустріалізацію. На новітній науковій і технічній основі в 1950-1970 рр. Японія обрала напрямок «зовнішньоекономічної орієнтації» Головним торговельним партнером стали США. З середини 50-х економіка Японії вступила в період високих темпів росту. Японія змушена була пристосовуватися до нової структури світового господарства, розвивати зовсім нові для себе галузі. У 50 – 60-х роках у промисловості наголос робився на базові галузі – чорна та кольорова металургія, виробництво будівничих матеріалів, нафтохімії, суднобудування та автомобілебудування. Оскільки Японія не мала власного сировинного потенціалу, але мала значний трудовий, тут створюється багатогалузевий комплекс сучасних переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення імпорту. Було також забезпечено поєднання механізмів ринкового господарства з державною підтримкою приватного нагромадження, виходячи з принципу пріоритетів, які мінялися з розвитком структурної перебудови. З другої половини 50-х в 60-ті роки відбулося оновлення та розширення виробничих потужностей, здійснено їх модернізацію.