ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3817
Скачиваний: 1
-
Загальна характеристика неолібералізму.
Соціально-економічні процеси початку ХХ ст. своєрідно позначились на розвитку економічної теорії. Монополізація економіки, транснаціоналізація економічних зв’язків, посилення економічних функцій держави, революційні події у світі тощо спричинили нагальну потребу в теорії, яка не лише б пояснила природу об’єктивних залежностей, що склалися в економіці, а й стала б теоретичною базою економічної і соціальної політики держави, орієнтованої на стабільний і поступальний розвиток суспільства. Теоретична наука отримує новий імпульс для розвитку: держава стає „замовником” розроблення теоретико-економічних підвалин своєї політики. Неокласичні теорії і кейнсіанство – два різних методологічних підходи до рішення однієї проблеми – державне регулювання економіки. Неокласична концепція базується на вивченні закономірностей оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції, принципів рівноваги економічної системи і ролі держави в забезпеченні цієї рівноваги.
В межах неокласичної теорії виникає неоліберальна течія, головними ознаками якої були:
1) заперечення втручання держави в економічний механізм саморегулювання;
2) держава повинна створювати умови для вільної дії цих механізмів, оскільки механізм вільної конкуренції на сучасному етапі не забезпечується автоматично, участь держави в перерозподілі суспільних доходів. Виступаючи проти безпосереднього державного втручання в виробничу і комерційну діяльність підприємств, заперечуючи політику регламентації цін, вважають, що держава повинна стимулювати економічну рівновагу за допомогою податкової і кредитної систем або шляхом регулювання грошового обігу;
3) завдання економічної науки є моделювання раціональної економічної та соціальної політики держави.
Неоліберали фактично використовують подвійну методологію: для формування основ економічного ладу користуються неокласичним методом, але, водночас вважаючи, що суспільне середовище суттєво впливає на взаємовідносини між економічною і соціальною сферою, застосовують історичний метод для визначення конкретних форм цих взаємовідносин. Саме тому існує кілька неоліберальних моделей, які конструювалися з урахуванням національних особливостей і прийнятні лише для певних країн.
Англійська (лондонська) школа неолібералізму (Хайєк, Мізес) характеризується найбільшим використанням основних принципів неокласицизму. Найдокладніше англійський теоретичний варіант неолібералізму, що базується на абсолютному індивідуалізмі опрацьовано Фрідріхом Хайєком (1899 – 1992) професором лондонського університету. Головні роботи – „Ціни і виробництво” (1929), „Грошова теорія і економічний цикл” (1933), „Прибуток, відсоток, інвестиції” (1939), „Індивідуалізм і суспільний лад” та інші.
Праці Хайєка мають двоїстий характер: одні з них присвячено аналізу закономірностей розвитку економіки, здійсненому на мікроекономічному і навіть маржинальному, а інші – це намагання дати загальну соціальну картину життя суспільства, показати, за яких умов функціонує ця економіка (вплив історичної школи).. Але обидва ці підходи об’єднано на основі доктрини спонтанного порядку – всі явища в економіці і суспільстві в цілому є результатом стихійного зіткнення різноманітних сил, де перемогу здобувають найжиттєздатніші.
Головні ідеї:
– ринкові ціни є універсальним регулюючим механізмом ринкової економіки;
– рівноважного стану взагалі не існує. Є зіткнення інтересів, яке веде до перемоги найраціональнішого, отже, стає рушієм прогресу;
– не визнає „змішаної ” економіки, категорично виступає за культ ринкових механізмів регулювання соціально-економічних процесів, за „чисту” ринкову економіку;
– займався не стільки економічною теорією, скільки економічною філософією. Головний принцип – свобода людини, відсутність будь-яких обмежень з боку держави. Головна ідея – концепція „спонтанного порядку”: організація, взаємодія, розвиток у суспільстві складаються не за наміченим планом, а стихійно. Економічна наука не може прогнозувати, вона може лише описувати типи явищ, намітити тенденції. Критикує соціалізм, а саме централізоване планування економіки;
– впровадження та охорона спонтанного порядку покладає на державу. У формах і методах запровадження такого порядку пропонує виходити з цивілізаційних особливостей розвитку країн. Визнає і обгрунтовує необхідність активного втручання держави у сфери, які створюють внутрішнє середовище розвитку економіки (освіту, право, ідеологію, мораль тощо) та зовнішнє середовище (міжнародна сфера).
– пропонує надати можливість суб’єктам економічної діяльності здійснювати емісію грошей, а також зменшувати поступово обсяги тих коштів, які є в розпорядженні держави;
– вважав закономірним існування монополій, соціальної нерівності, тому що розподіл відбувається у ході конкуренції.
Ідеї неолібералізму взяті неоконсервативним напрямом, але критикуються іншими.
Німецький неолібералізм (ордолібералізм). Основоположник школи – В. Ойкен ( 1892 – 1950), головні роботи: „Основні принципи економічної політики” (опублікована в 1951 р.), „Основи національної економіки (1952). Погляди Ойкена розділяв Л. Ерхард (1897 – 1977) канцлер ФРН, котрий проводив політику неолібералізму в життя. Головні роботи: „Добробут для всіх” (1957), „Німецька державна політика” (1963). На позиціях неолібералізму стояв швейцарський вчений німецького походження В. Репке (1899 – 1966), автор відомих праць „Кон’юнктура (1922), „Теорія становлення капіталізму” (1929), один із засновників теорії „соціального ринкового господарства”.
Німецький ордолібералізм базується на аналізі ідеальних і реальних типів господарства. „Ідеальні типи господарства” – це те саме, що й абстрактні економічні категорії класичної школи, тобто господарські форми взяті у чистому вигляді, відрізняються між собою способом управління (від централізованого керування до стихійного саморегулювання) У господарському порядку вони займають крайні позиції: проміжні позиції завжди містять певні „домішки”, що спотворюють ідеал. „Реальні типи господарства” – форми вияву ідеальних. За методологією німецької школи реальні типи господарства можуть залежати від політики держави, яка визначає, в якій мірі змішуються „ідеальні типи”.
Цю ідею було покладено в основу теорії „соціального ринкового господарства”, як синтезу вільного ринкового господарства та принципу соціальної рівності. Під ринковим господарством Репке розуміє такий господарський порядок, основу якого становить ринковий механізм, заснований на приватній власності. Засади ринкового механізму має охороняти держава: сприяти підтримуванню господарського порядку, за якого спрацьовували б економічні стимули до праці та стихійно визначались би пропорції виробництва. Термін „соціального ринкового господарства” вводить А. Мюллер-Армак. – поєднання конкурентного ринкового господарства і соціальної ролі сильної держави, яка за допомогою економічних важелів перерозподіляє національний дохід, забезпечуючи соціальну справедливість.
В роботі „Основи національної економіки” Ойкен зводить всі види господарських форм до двох економічних систем: вільного ринку і центрально-керованого господарства. Історичне різноманіття господарських форм сформувалося в результаті змішання двох основних форм. Створює теорію економічного порядку: економічний процес завжди протікає в рамках історично заданого господарського процесу, а форми господарського порядку можуть бути різноманітними. Виділяє „конкурентний порядок” і центрально-керований. Найбільш адекватний сутності людини є конкурентний порядок. Політика вільної конкуренції потерпіла невдачу, але потерпіла невдачу на вільна конкуренція, а політика економічного порядку, формування якої було представлено приватними особами. Звідси висновок – держава повинна регламентувати конкурентний порядок. Критикує національну політику централізовано-керованого порядку. Держава повинна встановлювати правила поведінки і впроваджувати їх в життя. (держава аналогічно суді на футбольному полі – не приймає участь у грі, а забезпечує порядок).
Специфічна соціальна політика економічного порядку держави забезпечує економічну свободу всім господарюючим суб’єктам, перетворення кожного в акціонера (народні акції), зароблених шляхом капіталізації заробітної плати та інвестуванням у виробництво. Справедливий розподіл доходу забезпечує держава шляхом використання податкової політики.
Всебічний розвиток конкуренції як фактору системного порядку, боротьба з монополізмом, підтримка середнього і дрібного підприємництва, створення умов для виявлення здібностей кожної людини.
Теоретичну та практичну модель німецьких ордолібералів можна назвати вченням про свідомий вибір суспільної системи, що передбачає:
1. Формування сильного ринкового господарства, заснованого на різноманітних формах власності на засоби виробництва, що конкурують між собою;
2. Абсолютизацію ролі держави у формуванні сприятливого суспільного середовища розвитку економіки та соціальних відносин через запровадження раціональної правової бази та ідеології соціального партнерства, створення розвиненої інфраструктури соціальних гарантій, державний протекціонізм.
Відмінність німецької моделі від моделі Хайєка: на державу покладається не тільки формування умов для успішного розвитку економіки на конкурентних засадах, а й низка соціальних функцій.
Французька (паризька) школа неолібералізму (дирижизму), котра представлена Ж. Рюефом, Л. Арманом Ф. Перру, М. Алле, також спиралась на теоретичні засади, запропоновані як неокласиками, так і представниками альтернативного напрямку. Щоправда, неокласичні ідеї, які було покладено в основу національної теоретичної моделі неолібералізму, мали певні особливості.
Формування неоліберальних поглядів на ринкове саморегулювання у Франції відбувалося за умов тотальної монополізації економіки і традиційно активної регульованої ролі держави (давалися взнаки історичні особливості національного розвитку). Своїми управлінськими позиціями держава поступилася лише частково. Неоліберальна модель суспільного розвитку враховувала цю особливість, закріплюючи за державою дирижистські функції.
Узагальненого вигляду французька неоліберальна модель суспільного розвитку набуває в працях М. Алле (н. 1911), який формулює її, виходячи не лише з національних особливостей розвитку, а й з глобальних його умов. Він пропонує форми, синтезовані ним самим із категорій ринкової економіки та планового управління.
Оригінальна теорія циклів Алле передбачає розв’язання економічних суперечностей через планове узгодження пропорцій виробництва: оскільки держава впроваджує мобілізаційну модель, проводить „політику оборонної стратегії в новому міжнародному поділі праці” (а через те розбалансовує економіку) вона мусить дбати про економічну рівновагу (через „договірне планування”, „індикативне планування”)
Основні складові мобілізаційної доктрини Алле:
-
формування економічно незалежного суспільства здійснюється державою на основі особливої державної структурної політики;
-
ринкові, конкурентні відносини підпорядковуються загальносуспільним інтересам (комунітаризм), наслідком чого може бути розбалансування економіки. Важелем збалансування має стати державне планування в особливій формі, що не суперечить ринковим відносинам;
-
соціальна політика держави є похідною від її економічної політики і залежить від успіхів ринкової економіки. Проте її можна розглядати також і як чинник економічного розвитку.
Цю теоретичну модель було використано на практиці урядом де Голля, як основу політики „модернізації”.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Запитання і завдання для самоперевірки
-
Зміст реформ Л. Єрхарда. Як розумієте терміни соціальне ринкове господарство, «економічне диво».
-
Перечислити фактори, що обумовили «економічне диво» в Німеччині та Японії.
-
Розкрийте зміст інтеграційних процесів другої половини ХХ ст.
-
Європейський Союз і його значення для прогресу суспільства.
-
Чому на вашу думку виникли транснаціональні корпорації?
-
Проаналізуйте причини та наслідки розпаду колоніальної системи.
-
В чому полягає теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберлена?
-
У чому полягає основна ідея праці Дж. Робінсон «Економічна теорія недосконалої конкуренції»?
-
У чому полягає сутність «теорії економічного розвитку» Й. Шумпетера?
-
У чому полягає сутність еволюції неокласичного напряму економічної думки?
-
Поясніть зміст концепції «спонтанного порядку» Ф Хайєка?
-
Що проголошує теорія «економічних порядків» В. Ойкена? Які її основні положення і висновки?
-
Розкрийте сутність теорії «соціального ринкового господарства» Які основні положення і практичні висновки цієї теорії?
-
У чому полягає сутність економічної концепції і реформ Л. Ерхарда?
Теми рефератів і доповідей
1. Регіональна міжнародна економічна інтеграція та формування ЄС.
2. Процес формування світового господарства в другій половині ХХ ст.
3. Зміст реформ Л. Ерхарда. Модель соціального ринкового господарства.
4. Філософія економічної свободи Ф. Хайєка.
5. Особливості англійського неолібералізму.
6. Особливості французького неолібералізму.
7. «Економічне диво» Німеччини: головні чинники та результати.
8. «Економічне диво» Японії: головні чинники та результати.
9. Монетаризм. «Грошове правило» М. Фрідмена.
6. Неокласичні теорії економічного зростання.
Тести
Виберіть правильну відповідь:
1. Що було характерно для структури світового капіталістичного господарства в 60-х рр. ХХ ст.?
а) перевага сільського господарства;
б) перевага сфери послуг, транспорту і торгівлі;
в) перевага легкої промисловості;
г) перевага важкої індустрії.
2. Назвати головні тенденції господарського розвитку економічно розвинених країн в 50 – 60-х рр. ХХ ст.:
а) посилення процесів концентрації та централізації виробництва і капіталів;
б) демонополізація економіки;
в) скорочення державного сектору;
г) інтеграційні процеси.
3. Господарський розвиток економічно розвинених країн світу в 70-х рр. ХХ ст. визначався:
а) циклічними кризами;
б) скороченням інфляції;
в) економічним піднесенням;
г) перебудовою економічних систем на ресурсозберігаючі технології.
4. Що було характерно для економічного розвитку США в 70 – 80-х рр. ХХ ст.?
а) утворення економічних конгломератів;