ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3796
Скачиваний: 1
Зміну існуючих порядків Веблен бачив у передачі влади до рук технічної інтелігенції шляхом загального страйку інженерно-технічних працівників. Власність на капітал прийме акціонерну форму і перестане бути приватною власністю.
Технократичний "сценарій" Веблена треба розглядати як соціальну утопію.
Соціально-правовий інституціоналізм. Д. Р. Коммонс (1862 – 1945). Головні роботи – "Правові основи капіталізму" (1924), "Інституціональна економіка" (1934). Економічні погляди Коммонса тісно пов’язані з теорією граничної користі австрійської школи.
Ринкове суспільство ділить на професійні групи, які співпрацюють. Конфлікти, які виникають при цьому, і є динамічним чинником соціальної еволюції. Завдання держави, як основної «інституції» полягає у розв’язанні цих конфліктів юридичними заходами.
Формулює „юридично-мінову” концепцію суспільного розвитку: основою розвитку є мінові відносини, які відображаються як юридичні. Вихідною економічною категорією є юридичне поняття угоди. Першоосновою юридичних угод в суспільстві є угода між капіталістами і робітниками, надалі учасниками "угоди" стають всі найважливіші інститути суспільства – сім'я, акціонерна компанія, союзи підприємців, держава. Угода включає три моменти: конфлікт , взаємодію і розв'язання. Отже будь-які суспільні конфлікти, усі суперечності можна успішно розв’язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил „угоди”.
Коммонс виділяє три типи ''угод”: 1) ринкові (покупець, продавець і суд); 2) адміністративні (керівники і підлеглі);3) розподільчі (оподаткування, регулювання цін)
Причинами загострення соціальних суперечностей вважав недоліки механізму юридичного регулювання конфліктів. Держава – сила, яка примушує виконувати обов'язки договорів.
Велике місце в концепції Коммонса посідає категорія „розумної цінності”, яка утворюється в результаті формування оцінок, єдності думок у процесі всіх угод. Вважає, що політична економія – це наука про процеси, що ведуть до встановлення „розумної цінності”. Критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості. Вартість – це очікуване право на майбутні блага і послуги.
На практиці Коммонс співпрацював з Американською федерацією праці. Під його впливом у 1935 р. був прийнятий "Акт про соціальну захищеність" який дав основи пенсійного забезпечення у США.
Емпіричний (кон’юнктурно-статистичний) інституціоналізм. В. Мітчелл (1874 – 1948), учень Веблена, став засновником нового емпіричного напряму в інституціоналізмі. Проте Мітчелл не безоглядно наслідував Веблена. Так, наприклад, він критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей. Мітчелл нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал, який взяв за основу своїх досліджень.
У центрі його досліджень – вивчення абсолютних показників руху виробництва і цін з тим, щоб виробити конкретні пропозиції щодо регулювання капіталістичної економіки. Вважає, що на економіку впливають такі фактори: фінанси, грошовий обіг, кредит. За їх допомогою можна регулювати економічний розвиток та навіть запобігати циклічним коливанням.
Інституціоналізм Мітчелла втратив той критичний характер, який він мав у Веблена: з абстрактної теорії перетворився на емпіричне дослідження динаміки економіки. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику він намагається не тільки звернути увагу на вади тогочасного економічного життя, а й сподівався розв’язати загальні суперечності капіталізму. Особливу увагу приділяв аналізу циклічних коливань. Розглядаючи ''малі" та "великі'' цикли, широко використовував математику і статистику . На основі математичних розрахунків він сконструював модель безкризового розвитку капіталізму. Вважав, що циклічний характер капіталістичного відтворення спричиняється дією багатьох факторів „системи грошового господарства”. Державне регулювання вважав за найкращий засіб розв'язання соціальних суперечностей.
Метод Мітчелла носив описовий характер, за що теорія Мітчелла була розкритикована. Мітчелл крутиться в колі зібраних даних, обчислення індексів, банківських оборотів, заощаджень і не з'ясовує мотивів людей, які нагромаджують капітал, не досліджує питання ціноутворення, не бере до уваги проблему економічної влади.
Висновок: своєрідність інституціоналізму полягає у тому, що в межах цього напряму було одночасно розроблено кілька варіантів економічної науки, але усі інституціоналісти мали рекомендацію – здійснювати державний контроль над стихією капіталістичної економіки, намагалися цим згладити соціальні суперечності.
-
Еволюція інституціоналізму.
У цілому еволюцію методології інституціональної теорії можна простежити за пунктами таблиці.
Табл. 4.6. Порівняльна характеристика «старого» інституціоналізму та неоінституціоналізму
|
№ |
«старі» інституціоналісти |
неоінституціоналісти |
|
|
Аналіз здійснюють за допомогою методів інших наук про суспільство (філософії, права, соціології тощо) |
Використовують, насамперед, інструментарій неокласичного аналізу |
|
|
Використовують переважно індуктивний метод дослідження |
Переважає дедуктивний метод (від загальних принципів неокласики до конкретики контрактних відносин, трансакцій чи еволюційних змін) |
|
|
Розглядають вплив соціалізованих інститутів на залежного від них індивіда |
На перше місце ставить проблему оптимізації вибору незалежними індивідами (власне, повертаючись до використання елементів методології неокласики) |
|
|
Превалює емпіричний погляд на складові економічної системи (бездіяльний клас, зріла корпорація) |
Розглядають взаємодію між елементами системи. Система визначає властивості системи (інститутів) не абсолютно, а відносно. |
|
|
Протиставлення реально існуючих (аксіоматично) антиподів (бізнес-індустрія, підприємницька – зріла корпорація тощо). |
Ставиться проблема вибору між взаємообумовленими можливостями, кожна з яких (наприклад ієрархія чи контрактевість у Р. Коуза) задається реаліями третього – трансакційними витратами, опосередкованою основою, яку слід вважати вихідною. |
|
|
Ідеологічна спрямованість (критика бездіяльного класу у Т. Веблена)) |
Ідеологічна нейтральність |
Після Другої світової війни відбулося відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об’єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики.
За своїм складом, соціальними симпатіями сучасний інституціоналізм далеко не однорідний. В ньому досить чітко проявляється консервативне крило (А. Берлі, Д. Бернхем, А. Грачі, У. Ростоу). Але найбільш активним є ліберальне крило, яке, репрезентують американські вчені Дж. Гелбрейт, Р. Хейлбронер, Л. Туроу та ін. Засновником неоінституціоналізму вважають Р.Коуза.
Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм пов’язують з ім’ям Дж. Гелбрейта (н. 1909). Головні роботи «Американський інституціоналізм: концепція врівноважуючої сили» (1952 р.), „Нове індустріальне суспільство” (1967)
Проблемі трансформації капіталізму, її окремим елементам присвячені всі основні його праці. Його пропозиції практичного характеру справили значний вплив на формування економічної політики американської адміністрації.
1. Проблеми трансформації суспільства. Дж. Гелбрейт характеризує капіталізм як лад, який постійно зазнає перетворень (соціалізм не визнає) Основу цього становить еволюційне оновлення суспільства, його спонтанна трансформація.
Механізм трансформації суспільства трактується, виходячи з того, що розвиток економічної системи і відносини між господарчими агентами складаються не тільки під впливом економічних, але й соціальних, політичних, психологічних, морально-етичних факторів. Серед факторів еволюційного оновлення суспільства на перший план висувають науково-технічну революцію, яка перетворює індустріальну структуру суспільства. Джерело змін вони вбачають у розвитку науки, техніки, у створенні нових технологій. Технологічного трактування набувають проблеми економічного росту, економічних криз, безробіття, заробітної плати, а також зрушення у соціальній структурі суспільства. Техніка і технологія по суті ототожнюється із соціально-економічними структурами. Принцип технологічного детермінізму лежить в основі теорії індустріального, постіндустріального, суперіндустріального, технотронного, інформаційного суспільства та ін.
2. Теорія „врівноважуючої сили”. Ринкова економіка втрачає здатність до саморегулювання внаслідок концентрації влади в руках незначної кількості корпорацій. Функцію досконалої конкуренції за цих умов починає виконувати «врівноважуючи сила» двох монополій: продавців і покупців. Вони протистоять одна одній: монополія-продавець намагається продати дорожче, монополія-покупець – придбати дешевше. Отже, „врівноважуюча сила” – це співвідношення попиту і пропозиції. Сила сторін врівноважується шляхом правових угод, що і стає регулятором ринкової економіки. Держава не може обмежувати діяльність таких монополій, адже це вже не чиста монополія, а олігополія. Чим більший вплив олігополістичних ринків, тим менший вплив держави. Гелбрейт відносить до «врівноважуючої сили» не лише олігополії, а також профспілки, які також вважає монополіями – продавцями робочої сили.
3. Невід'ємною рисою теорії трансформації капіталізму є реалізація соціального контролю – від внутрішньо-фірмового корпоративного рівня до організації соціального контролю на макроекономічному рівні, реалізація якого пов'язана з активною діяльністю держави.
Інституціоналісти передбачають різні форми соціального контролю над економікою. Сюди відносять реформи, які стосуються великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні і регулюючі заходи, що впливають на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятість, стан грошово-кредитного ринку, фінансово-бюджетної системи тощо.
Велика роль в „індустріальному суспільстві” належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Дж. Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, „автономію” щодо держави. Держава і корпорації – це дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.
Щодо організації соціального контролю, то інституціоналісти покладають тут надію на програми "соціалізації", які покликані розширювати і зміцнювати економічну базу державного регулювання економіки і підвищувати його дієвість.
Інституціоналісти покладають на державу більше надій в організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. Саме держава, вважає У. Ростоу, має стимулювати НТП взявши на себе особливу турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, здійснення експериментальних, найбільш ризикованих у комерційному відношенні проектів і т. д.
Державні наукові програми активно впливають на розвиток наукових досліджень і впровадження їх у виробництво в рамках приватного бізнесу. Вони полегшують і розширюють доступи до наукової інформації, до пропозицій щодо її практичного використання. Разом з тим, державне регулювання науково-дослідної діяльності, освоєння результатів НТП містить у собі глибокі протиріччя. Основна маса наукових розробок, які фінансуються із державного бюджету, пов'язана з військовою і космічною програмами, не має прямого виходу на суспільне виробництво.
4. Теорія постіндустріального суспільства. У роботі „Нове індустріальне суспільство” Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов’язує з технічним прогресом. Застосування сучасних технологій веде до переродження «індустріального суспільства». Виникають дві різні системи: «планова», яка представлена крупними корпораціями, та «ринкова» – дрібними виробниками, сферою послуг. Основу сучасного швидко зростаючого промислового виробництва становлять великі корпорації – великі монополістичні об'єднання, які втілюють у собі економічну могутність. Пропонує здійснити серію реформ, що обмежують панування «планової системи». Держава повинна стати на бік «ринкової системи» , забезпечити зростання конкуренції і купівельної спроможності населення. За цих умов виникає «нове індустріальне суспільство» – технологічний спосіб виробництва «постіндустріального типу», для якого характерно високий рівень споживання товарів і послуг, що є основою згладжування соціальних конфліктів, тобто відбувається «соціалізація» ринкового суспільства.
5. «Техноструктура та індустріальна система». .Дж. Гелбрейт відокремлює два рівні розвитку корпорацій: „підприємницьку” і „зрілу”. У „підприємницькій корпорації” (20-30-і рр. ХХ ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, який дбав про максимізацію прибутку. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання. „Зріла корпорація” – це колективна організація, в якій приватна власність замінюється „суспільною капіталістичною власністю”. Зріла корпорація у порівнянні зі звичайною виробничою корпорацією (монополією) є носієм НТП. Об'єднання таких корпорацій становить кістяк індустріальної системи, яку він називає плануючою системою. Дж. Гелбрейт виходив із того, що у зрілих корпораціях і в плануючій системі в цілому влада і правління перемістились від власника до техноструктури, що складається із інженерно-технічного персоналу (менеджери, фахівці, учені, технологи, конструктори, які мають спеціальні знання, здібності і досвід групового прийняття рішень), яка не входить до числа власників, але фактично забезпечує функціонування великих корпорацій. Акцентується увага передусім на проблемі відносин провідних менеджерів і власників.
Дж. Гелбрейта перший серед економістів обгрунтував тезу про заміну влади ринку рішеннями менеджерів. З появою зрілої корпорації і плануючої системи змінились цілі і характер їх діяльності. Оскільки плануюча система, на його думку, народжувала нову "розумну ціль суспільства", максимізація прибутку вже не є необхідною.
В „індустріальному суспільстві” на думку Гелбрейта, формується нова класова структура.. Зникає конфлікт між багатими і бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт – між „класом освічених і „неосвічених і малоосвічених”. Вирішальною силою індустріального суспільства стає „клас освічених”, складовою частиною якого є „техноструктура”.
Дж. Гелбрейт розуміє складність розв’язання соціальних проблем у «межах індустріального суспільства». Пропонує систему соціально-економічних реформ, які в змозі забезпечити покращення становища суспільства:
1) забезпечення "гарантійного прибутку усім членам суспільства";
2) значне розширення соціальних програм;
3) створення системи перенавчання осіб, які втрачають роботу;
4) критикує мілітаризм, гонку озброєнь, пропонує скоротити воєнні витрати, кошти направити на мирне будівництво
Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов'язує з посиленням регулюючої ролі держави. Категорично заперечуючи програми монетаристів і прихильників економіки пропозиції, він закликає "звільнитися від сліпого поклоніння перед кредитно-грошовою політикою, від віри, що її магія може скеровувати і регулювати розвиток капіталізму". На його думку, слід значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту і значним зниженням процентних ставок.