ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3793
Скачиваний: 1
З липня по жовтень була проведена загалом успішна евакуація на Схід заводів, кваліфікованих робітників, вчених і фахівців. Всього з України було евакуйовано близько тисячі заводів, понад 4 млн. осіб. Евакуйовані підприємства розміщувалися на виробничих площах заводів Уралу та Східного Сибіру. Майже все устаткування з українських електростанцій було вивезено й встановлено на нових станціях. Проте багато підприємств так і не змогли налагодити виробництво, їх було розукомплектовано. Більшість же евакуйованих підприємств почали виробляти продукцію вже навесні 1942 р., в середині цього року воєнна перебудова народного господарства завершилася. Робітники перебували у тяжкому становищі. Робочий день тривав до 10 – 12 годин, а на деяких підприємствах він становив 14 годин. На сході країни, нечуваними темпами була створена абсолютно нова і високоефективна воєнна економіка. За роки війни в СРСР було випущено вдвічі більше воєнної техніки і озброєнь, ніж в Німеччині.
Вагомий внесок у досягнення перемоги зробили вчені Академія наук УРСР, (евакуйована в Уфу). Вони зосередили свою увагу на розвитку літако-, моторобудування, танкобудування. Колектив інституту електрозварювання під керівництвом академіка О.Є.Патона винайшли новий спосіб зварювання корпусів танків – автоматичне дугове зварювання під флюсом, що в 5 разів підвищило продуктивність праці.
Промислові підприємства, які залишилися неушкодженими, окупанти оголосили власністю Німеччини, влили до імперських фірм, використовували для ремонту воєнної техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств повернули колишнім власникам. У майбутньому німці планували перетворити Україну на аграрну країну. Німці зберегли колгоспи під своїм наглядом, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Селяни змушені були тяжко працювати на своїх нових поневолювачів. 85% усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій припадало на Україну. Гітлерівці насаджували "нову земельну аристократію", тобто створювали німецьку касту феодалів, організовували на селі хуторські господарства з "українців німецького походження" (німецьких колоністів, так званих фольксдойчів), насильно виганяли українське населення з його власних земель. Грабуючи українських селян, фашисти широко практикували натуральні та грошові побори, що доповнювалися системою різноманітних штрафів і контрибуцій, які накладалися у вигляді покарань.
1943 р. став роком перелому у всьому ході війни Уже наприкінці літа 1943 р. радянські війська вступили на землю України. Відступаючи з України, гітлерівці вдалися до тактики "спаленої землі". Край лежав у руїнах.
Втрати України за роки війни були величезні. Кожен шостий мешканець України загинув (мінімум 5,3 млн. чол.), 2,3 млн українців було вивезено для примусової праці у Німеччину. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними лишилось 10 млн. осіб. Знищення понад 16 тис. промислових підприємств Це означало втрату великої частини того, що Україна здобула великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загальні збитки, завдані Україні та її економіці, становили майже 1,2 трлн.крб.
Після визволення української землі одразу розпочалася відбудова господарства, міст і сіл республіки. Величезні кошти вкладалися насамперед в паливно-енергетичний комплекс. На кінець війни у Донбасі було відновлено 54% шахтного фонду, а видобуток вугілля становив 43,3% довоєнного. Уже в 1944 р. почали давати продукцію найбільші металургійні підприємства України. Інтенсивні відбудовчі роботи велися в машинобудівній галузі, хоча держава виділила на ці потреби недостатню суму грошей. Справа ускладнювалася тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в 1941 – 1942 рр., була визнана цілком слушно недоцільною. На Україну поверталися лише їхні колективи, та й то в неповному складі.
Проте загальна продуктивність праці залишалася невисокою. Головною причиною було незадовільне матеріально-побутове становище населення. Існувала карткова система, яка могла забезпечити лише найнижчий, напівголодний прожитковий рівень. У республіці 10 млн. людей залишилися без житла.
Завдяки самовідданості українського народу було відбудовано наприкінці війни майже 30% довоєнних виробничих потужностей промисловості. Україна стала, по суті, прифронтовою матеріально-технічною базою діючої армії. Проте сільське господарство, установи науки та культури, житловий фонд та комунальне господарство міст і сіл відбудовувалися повільно. Уряд СРСР виділив кошти для відбудови економіки, але вони становили лише 24% загальної суми, а матеріальні збитки України перевищували 42% загальних втрат СРСР.
-
Повоєнна відбудова
Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі, крім крайніх західних, що залишилися у складі Польщі, опинилися у межах однієї держави. Територія України на кінець 1945 р. розширилася і становила понад 580 тис. км. У 1954 р. до України було включено Крим.
Після звільнення України від фашистських загарбників промисловість республіки виробляла лише 26% довоєнної продукції. Важливою проблемою відбудови країни були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла. Поставки за раXVнок репарацій з Німеччини були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. За 1946 – 1950рр. у промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок України було вкладено 4,9 млн. крб. державних інвестицій, а разом з кооперативними підприємствами, колгоспами 7,1 млн. крб. Частка промисловості та будівництва в загальному обсязі капіталовкладень становила 55,7%. Інвестиції на 85,7% направлялися у важку промисловість.
З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, яку провели конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювались на нові у співвідношенні 1:10. Вклади в ощадних касах розміром до 3000 крб. перераховувались з розрахунку 1:1, від 3000 до 10 000 крб. – з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. – зменшувалися наполовину. Кошти колгоспів і кооперативних організацій обмінювались як 5:4 або вилучалося 20% їх грошових нагромаджень. Ці заходи привели до збільшення дотацій промисловості, підвищення оптових цін на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень. В березні 1950 р. підвищено курс карбованця по відношенню до іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.
Відбудова господарства тривала до 1950р. Перевага надавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній, електроенергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побудовано понад 2 тис. підприємств. У паливній промисловості було створено нові галузі – газову, буровугільну. У республіці здійснювалася програма будівництва нових електростанцій, у тому числі каскад електростанцій на Дніпрі.
З відновленням у 1951 р. довоєнних масштабів виробництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з провідних місць у Європі з виробництва чорних металів. У структурі палива перевага надавалася вугіллю (понад 90 %).
Значних успіхів досягло машинобудування. Наприкінці четвертої п'ятирічки (1946 – 1950 рр.) в Україні працювало більше машинобудівних заводів, ніж до війни. Парк верстатів збільшився у 2 рази. Зросло виробництво спеціалізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали випускати автоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розвивалося виробництво машин для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства, енергетичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зроблені в авіабудуванні (Київський авіаційний завод). Первістками автомобільної промисловості стали Одеський автоскладальний і Львівський автобусний заводи.
Певні досягнення були у легкій промисловості – створено шовкове виробництво, освоєно випуск меланжевих, тонкосуконних тканин, капронових панчіх. Однак виробництво легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного рівня (відповідно 79% і 80 %). Однією з причин було обмеження асигнувань і розпорошення їх на відбудову невеликих підприємств.
Украй повільно розгорталося житлове будівництво, яке здійснювалося за раXVнок місцевих органів влади і коштів підприємств. Загалом же великі вкладення в важку індустрію, на виробництво озброєння, не давали змоги істотно поліпшити життя людей, рівень матеріального добробуту залишався дуже низьким.
У 1945 р. приймаються постанови щодо відбудови народного господарства західноукраїнських земель, де визначався курс на реконструкцію та розвиток традиційних для регіону галузей промисловості (нафтовидобувної, газової) і на створення нових (машинобудування, приладобудування, металообробка тощо). Темпи промислового розвитку були значно вищими, ніж у східних областях. Зростає питома вага регіону у промисловому виробництві республіки (з 4,7% у 1940р. до 12,6% у 1948р.). Але форсована індустріалізація супроводжується повільним розвитком харчової, легкої промисловості.
Повоєнний розвиток сільського господарства.
Значно повільнішими темпами відбувалася відбудова сільського господарства. На 1945 р. практично було відновлено діяльність усіх колгоспів. Проте порівняно з довоєнним періодом було засіяно 71% посівних площ колгоспів і 32% радгоспів. Основною силою в колгоспах були жінки, які виробили 72,2% всіх трудоднів. Грунт під посіви готували вручну. Нерідко колгоспники самі впрягалися в упряж замість худоби. Державі було здано більше 56% вирощеного зерна, а у багатьох колгоспах вилучено фураж і посівні фонди. Як наслідок наприкінці 1945 р. розпочалися продовольчі труднощі, особливо на півдні країни.
Становище у сільському господарстві потребувало перегляду аграрної політики. Однак у 1946 р. продовжувалося форсоване розширення оброблюваних площ без відповідного зростання матеріально-технічних ресурсів, зберігався низький агротехнічний рівень виробництва. Наприкінці 1946 – початку 1947рр. Україна здала державі фактично все зрощене зерно, проте план здавання зерна було виконано лише на 3 %. Складне становище з кормами зумовило падіж худоби. Опір селян проведенню хлібозаготівель долався репресіями. Трагедією країни став голод, що розпочався взимку 1946-1947 рр. і охопив східні області. За офіційною статистикою, від голоду померло 810 тис. осіб. Замість допомоги Україні СРСР зерно експортував (7 млн. т 1946 р.), причому значну частину надавав іншим країнам безплатно.
Після кризи 1946 – 1947 рр. розпочалося повільне піднесення, проте підхід до розв'язання проблем сільського господарства лишався старим – шляхом форсування виробництва в умовах жорсткої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільськогосподарської артілі в 1946 р. почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства, що давали селянам 70% усіх грошових доходів, 80% м'яса, 90% картоплі. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів.
У 1947р. було скасовано карткову систему і проведено грошову реформу, унаслідок якої значна частина населення втратила свої заощадження. Особливо боляче реформа вдарила по селянству та сільській інтелігенції. В умовах відсутності установ Ощадбанку в сільській місцевості вони зберігали заощадження дома, у вигляді готівки, а готівка обмінювалася в розраXVнку 1:10. Скасування карткової системи розподілу продуктів призвело до значного зростання цін на них (ціни в 3 рази перевищували довоєнний рівень, тоді як зарплата зросла наполовину).
Наприкінці відбудовного періоду (1950 р.) сільське господарство досягло довоєнного рівня. Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми. Вкладалися вони в основному на придбання машин (33%), будівництво (67%). Техніка залишалася державною. Колгоспи користувалися нею через посередництво МТС. Механізація забезпечувала оранку (на 93%), сівбу (на 70%), збирання зернових культур (на 34%). Інші роботи викопувалися майже повністю вручну. У республіці було електрифіковано 18 % колгоспів, 88% МТС, понад 90% радгоспів. Менше норми вносили мінеральних і органічних добрив. Державні заготівельні ціни залишалися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів. Фактично всю сільськогосподарську продукцію здавали державі. Діяльність колгоспів суворо регламентувалася. Відсутні були й матеріальні стимули.
З середини 1948 р. почалася масова колективізація на західноукраїнських землях. Її проводили тими самими методами, що й в 30-х роках – шляхом посилення податкового тиску на заможних селян, примусу, депортації непокірних до Сибіру та Казахстану, встановлення політичного контролю. У Західній Україні не було голодомору. На початок 1950 р. було колективізовано 96% селянських господарств і усуспільнено 99,4% орної землі.
-
Економіка України в роки хрущовських реформ (1954-1964 рр.)
Перша спроба реформування командно-адміністративної системи (КАС) у 50-60-ті рр. тісно пов’язана із завершенням сталінського періоду в історії СРСР (березень 1953р.) та створенням коаліційного керівництва на чолі з М.Хрущовим. Уже в 1954р було скорочено 200 головкомів, 150 трестів, 4500 управлінських організацій. Це послабило централізацію в плануванні і дозволило ширше задіяти ініціативу на місцях.
Розпочався перегляд економічної політики, насамперед аграрної. Для розв’язання продовольчої проблеми та виведення сільського господарства з глибокої кризи було прийнято ряд заходів: зниження сільськогосподарського податку, списання заборгованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок, зниження норм обов’язкових поставок державі продукції тваринництва, збільшення закупівельної ціни на продукцію колгоспів і радгоспів. З середини 50-х рр. сільське господарство вперше за багато років стало рентабельним (середньорічні темпи росту становили 7%). Але, як і раніше, переважала політика екстенсивного розвитку за рахунок освоєння великих масивів земель у Сибіру, на Алтаї та у Казахстані. Сюди з України в 1954-1955 рр. виїхало понад 100 тис. осіб, активно надсилалась техніка. Бажаних результатів не було досягнуто. Хрущов намагався цілою низкою заходів поліпшити ситуацію в аграрному секторі, наздогнати США щодо виробництва м’яса, масла, молока протягом трьох-чотирьох років. Примусово запроваджувалися посіви кукурудзи по всій країні, хімізація землеробства не забезпечувалася відповідними потужностями в хімічній промисловості. Великі надії покладалися на реорганізацію МТС та продаж техніки колгоспам та радгоспам з метою зменшення контролю державної бюрократії над селом. У 1958 р. колгоспи викупили 85% техніки. Але не було враховано ряду чинників – високі ціни на техніку, відсутність коштів, кваліфікованих кадрів тощо. У цьому ж році було прийнято рішення про введення єдиної форми постачань сільгосппродукції – по держзамовленню, за встановленими державою твердими цінами. Були встановлені тверді тарифи оплати праці колгоспників, а в 1964 р. введені пенсії.
У системі економічних перетворень було відведено значну, але недостатню роль НТП, технічному рівню промисловості. Багато партійних документів містили питання про прискорення НТП, запровадження досягнень науки і техніки в народне господарство, проте цьому протистояла існуюча система управління. У 1957 р. були ліквідовані міністерства і замість галузевої структури керування виникла територіальна – ради народного господарства (існували протягом семирічки 1958-1965 рр.). Усього було створено 105 економічних адміністративних районів, у тому числі – 11 на Україні. Головним завданням реформи було максимальне використання ресурсів завдяки руйнуванню відомчих меж.