ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3704
Скачиваний: 1
Перші результати реформ були досить успішними – з’явились нові підприємства, особливо в Західній Україні, зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперування, прискорився процес створення та запровадження нової техніки в виробництво, більш раціонально почали використовуватися місцеві ресурси та наукові кадри. Проте основи господарського механізму не змінилися. Залишався той самий принцип розподілу сировини, продукції, диктат постачальника відносно споживача, раднаргоспи лишилися тими самими міністерствами, лише функціонували в межах території, а не галузі. Вже в 1959р. розпочалося укрупнення раднаргоспів (на 1962 р. в Україні їх залишилося 7). Економічні важелі не змогли стати визначальними в умовах панування КАС. Економічне зростання в Україні продовжувалося на основі "примітивної індустріалізації". Як і в попередні роки, перевагу надавали базовим галузям, не пов'язаними з науково-технічним прогресом. Темп зростання промислової продукції уже в наступній п’ятирічці скоротився і становив 95% від темпів попередньої семирічки Розвиток народного господарства продовжувався за раXVнок екстенсивних факторів – нарощування капітальних вкладень, матеріальних і трудових ресурсів. Без здійснення радикальної реформи існуючого господарського механізму перетворення 50-х рр. не змогли дати бажаного результату.
У 1961р. було проведено грошову реформу: масштаби цін було підвищено у 10 разів, у зв’язку з чим було випущено нові гроші. Реформа привела до зростання роздрібних цін на 5 – 10% і викликала невдоволення серед робітників, тому що супроводжувалася зниженням розцінок заробітної плати. Відкриті прояви невдоволення було припинено, але продуктивність праці скоротилася.
Важливим напрямом діяльності Хрущова стали конверсія ГУЛАГа і припинення масових репресій. Якщо на початку 50-х рр.. більш 30% ВВП країни провадилося в „табірному господарстві”, то до середини 60-х рр. – менше 10%. Відбувається поступова реабілітація прошарку інтелігенції, що одержала назву „відлиги”.
Проводилася активна соціальна політика направлена на підвищення добробуту населення – скасовано антиробітничий закон 1940 р., що прикріплював трудящих до їхніх підприємств, підвищено мінімальну заробітну плату, на селі замість існуючої раніше системи оплати праці один раз на рік запроваджено помісячне авансування, у 1956 р. Було запроваджено закон про пенсійне забезпечення, зросли пенсії, знизився пенсійний вік, в 1960-у р. селяни одержують „вільну” – паспорт і право вільного пересування, скоротилась тривалість робочого тижня (з 48 до 46 годин). Заслугою Хрущова є здійснення в 1955-64 рр. десятирічної програми житлового будівництва. За цей час житловий фонд міст зріс на 80%. У 1951-1958 рр. в Україні було збудовано майже 2 млн. квартир, але житлову кризу подолати так і не вдалося.
На початку 60-х рр. соціально-економічна ситуація в країні загострилася – знизилися темпи зростання продуктивності праці, погіршились умови життя населення, що проявилося в зростанні цін на продукти харчування, збільшенні непрямих податків, обмеженні присадибних ділянок, зростанні загального дефіциту продовольчих та інших товарів. Усе це вимагало пошуку шляхів подолання цих негативних тенденцій.
-
„Косигінська” реформа, її сутність та причини згасання (1965р.)
Реформа О.М.Косигіна (голови Ради міністрів СРСР) була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, розвиток господарського розрахунку.
В системі управління економікою ліквідовували раднаргоспи та відновили галузевий принцип управління (союзно-республіканські та союзні міністерства за галузями промисловості).
Важливим напрямком реформи була зміна всієї системи планування та використання методів економічного стимулювання. Господарська реформа передбачала скорочення кількості обов’язкових директивних планових завдань. Прибуток та рентабельність визнали головними показниками ефективності. Був впроваджений аналог ринкової ефективності – внутрішньогалузевий господарський розрахунок. Зросла зацікавленість робітників і керівників у результатах праці, підвищилась продуктивність праці та ефективність виробництва. Для підвищення матеріальної зацікавленості підприємств у результатах праці утворювали фонди економічного стимулювання, матеріального заохочення робітників і службовців, поліпшення їх добробуту, розширення соціально-культурної сфери.
Надалі було б варто довести реформу до логічного завершення – впровадити госпрозрахунок на кожному окремому підприємстві, припинити фінансування збиткового виробництва, провести конверсію, звільнити ціни і заробітну плату від жорсткого регулювання. Передбачені спочатку прямі зв’язки між підприємствами не були запроваджені зовсім через несумісність із системою фондування та розподілу. Як наслідок госпрозрахунок підприємств виявився незабезпеченим матеріально, а підвищення самостійності підприємств – несумісним із повноваженнями міністерств та відомств, директивним плануванням та існуючою системою ціноутворення. При поєднанні адміністративних та економічних методів перевага залишилася за директивними. Це означало, що господарський механізм, закладений в основу реформи 1965 р., зберігав традиційні риси командно-адміністративної системи.
Реформа зачепила й сільське господарство. Було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, при якому колгоспи не зазнавали б збитків при продажу продукції державі. Роздрібні ціни залишалися незмінними, а різниця покривалася за рахунок держбюджету.
Важливою причиною відставання сільського господарства явився його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено державні витрати на виробництво сільськогосподарських машин та добрив. В Україні за 1966-1970 рр. кількість тракторів збільшилася на 22%, комбайнів – на 42%, застосування мінеральних добрив майже вдвічі.
Численні суперечності реформи можна було б знищити, рухаючись поетапно до ринку. Проте це було неможливим через політико-ідеологічні причини. У результаті економічна реформа почала згортатися, відбулося повернення до детального планування та оперативного керівництва підприємствами з боку міністерств та відомств.
Але реформа все-рівно дала свої позитивні результати. В Україні за 1966 – 1970 рр. у 1,5 рази зросли основні виробничі фонди та обсяги промислового виробництва, національний дохід зріс на 30%. Проте ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а виробництво предметів споживання істотно відставало. Дещо поліпшилася ситуація і в аграрному секторі, валова продукція якого зросла на 16,6%, але планові показники так і не були досягнуті. З 70-х рр. темпи економічного зростання почали знижуватися. Збільшення експорту нафти з СРСР в результаті експлуатації родовищ у Західному Сибіру дало величезні прибутки (20 млрд дол.. в рік), але ці кошти були направлені не на модернізацію виробництва, а на підтримку дружніх комуністичних режимів сировиною і зброєю, на гонку ядерних озброєнь.
-
Економіка України в роки застою (1970 – 1980-ті рр.)
З кінця 70-х років розпочався повий етап перетворень у системі керівництва господарством. На відміну від реформ 60-х років, нова система заходів охоплювала всі галузі господарства та рівні управління (від підприємства до Рад Міністрів союзних республік). Підвищилася роль Рад народних депутатів. Вдосконалювалася система довгострокових (10 – 20 років), п'ятирічних та річних планів, їх складовою частиною стали цільові комплексні науково-технічні, економічні та соціальні програми. З'явився спеціальний розділ плану – вдосконалення управління. У 1983 р. було прийнято Закон про трудові колективи. Проте більшість повноважень трудових колективів мала дорадчий характер. У 1974 – 1986 рр. проводився економічний експеримент, за яким підприємства-учасники одержували більшу самостійність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання. Однак експеримент охопив лише близько 30% об'єднань і підприємств України, які реалізували 50% загального обсягу продукції. Обмежувались їхні права у використанні засобів фондів розвитку виробництва, соціально-культурних заходів та житлового будівництва. У 1987 р. було прийнято рішення про переведення всіх підприємств на повний госпрозраXVнок. Проте і в цей період права підприємств залишались обмеженими.
Розвиток господарства, як і раніше, мав індустріальне спрямування (частка товарів групи А в структурі промислового виробництва становила в 1970 – 1985 рр. 72 %.). Україна досягла певних успіхів у розвитку паливно-енергетичного комплексу. На території України були побудовані найбільші в Європі електростанції – Запорізька, Криворізька, Придніпровська та інші. Завершено будівництво двох останніх агрегатів на Дніпрогесі-2. Успішно працювали нафтовики і газовики України. Було введено в експлуатацію газопроводи Єфремівка – Київ – Кривий Ріг. У 1975 р. було видобуто 68,7 млн. кубометрів природного газу, почалася експлуатація 26 нових нафтових і газових родовищ.
Певних успіхів було досягнуто в розвитку гірничорудної, вугільної, металургійної промисловості. Розвивались і такі галузі, як машинобудівна, металообробна, електроенергетична, хімічна, нафтохімічна. Зароджувалась мікробіологічна промисловість. Почалося конструювання і виробництво електронно-обчислювальної техніки. Зросла кількість комплексно-механізованих і автоматизованих підприємств. Більшість їх припадала на машинобудування, легку та харчову промисловість. Багато винаходів з високим економічним ефектом впровадили науковці Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона АН УРСР (в космосі, при прокладанні газопроводів та ін.). Відомою не тільки в Україні, а й за її межами була продукції Харківського турбінного заводу (освоєно серійне виробництво турбін потужністю 500 тис. кВт для АЕС). У республіці освоєно виробництво потужних тепловозів, тракторів, буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів, а також морських суден, сучасних літаків.
У цілому за 1961 – 1990 рр. валовий суспільний продукт України збільшився у 3,8 рази, вироблений національний дохід – у 3,8 рази, продукція промисловості – у 5,3 рази, валова продукція сільського господарства – у 1,9 рази.
Проте економічна ефективність народного господарства постійно зменшувалась. Це падіння ефективності характеризується даними приросту основних економічних показників. Відмічалося відставання темпів зростання капіталовкладень від темпів приросту суспільного продукту і продукції промисловості, що потім вплинуло на погіршення економічної обстановки в цілому та на динаміку сальдо ввозу-вивозу вітчизняної продукції. Відбувалося падіння реальних доходів на душу населення (див. табл. 5.1.)
Табл. 5.1. Темпи приросту основних показників економічного і соціального розвитку України по п'ятирічках, %
|
Показник |
1961-1965 |
1966-1970 |
1970-1975 |
1976-1980 |
1981-1985 |
1986-1990 |
|
Валовий суспільний продукт |
6,9 |
6,7 |
5,6 |
3,4 |
3,3 |
1,9 |
|
Вироблений національний доход |
7,0 |
6,7 |
4,6 |
3,4 |
3,4 |
2,4 |
|
Вся продукція промисловості |
8,8 |
8,4 |
7,2 |
3,9 |
3,4 |
3,0 |
|
Валова продукція сільського господарства |
|
3.2 |
3,0 |
1,6 |
0,5 |
16 |
|
Капіталовкладення |
5,2 |
6,8 |
6,4 |
2,1 |
3,1 |
5,1 |
|
Реальні доходи на душу населення |
|
5,8 |
3,8 |
3,2 |
2,7 |
|
Залишалася проблема якості промислової продукції. У її загальному обсягу вищої категорії якості у 1986 р. досягли лише 15,9 % виробів. Значна частина виробів не відповідала світовим стандартам, що призводило до великих матеріальних і моральних втрат. Намітилося стійке відставання в науково-технічному і технологічному прогресі від розвинених країн.
Перехід на інтенсивні методи розвитку народного господарства затримувався, неефективно використовувалися матеріальні, сировинні та енергетичні ресурси, що також було серйозною ознакою застою в економіці. Не використовувалися ресурсозберігаючі технології. Низькою була продуктивність праці на виробництві. За даними Держкомстату СРСР, продуктивність праці була нижчою, ніж у США, в промисловості в 2 рази, в сільському господарстві в 5 разів. На виробництво одиниці національного доходу в СРСР витрачалося в 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж у розвинених країнах.
В Україні, як і в СРСР, зводилися престижні будови, які економічно були малорентабельні, а для навколишнього середовища і здоров'я людей навіть шкідливими – рукотворні "моря" на Дніпрі, "найбільші в Європі" Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови. Без глибокого наукового обгрунтування, враXVвання думки громадськості високими темпами розвивалась атомна енергетика. Розгорнулося будівництво потужних АЕС, які не відповідали міжнародним стандартам безпеки, що підтвердив вибух Чорнобильської АЕС.
Незадовільне використання людських сил, матеріальних і особливо природних ресурсів призвело до економічної кризи.
-
Перебудова та розвал радянської економічної системи.
Першим кроком до радикальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, на якому М.С. Горбачов проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни на базі прискорення НТП та здійснення технічної реконструкції народного господарства з врахуванням новітніх досягнень науки і техніки. Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її „вдосконалення”.
Наступний етап дістав назву перебудови (1987 р.). Спочатку її пов’язували з концепцією „вдосконалення господарського механізму” – надання підприємствам більшої самостійності у розвитку виробництва, оновленні продукції, матеріальному стимулюванні робітників , тобто з фактичним поверненням до ідей реформи 1965 р. Перебудова розпочалася з „Закону про державне підприємство”. Трудові колективи наділялися повною самостійністю в прийнятті рішень – мали право виходу на зовнішній ринок, вибори керівників своїх підприємств, розпорядження власними прибутками (головним чином направляли на підвищення заробітної плати). Для українських підприємств цей закон не створив відповідних умов для отримання достатньої самостійності, адже вони залишалися залежними від союзних органів, що і надалі розподіляли матеріальні ресурси.
Водночас не було зроблено нічого для структурної перебудови української промисловості. Збереглися звичні тенденції спрямування інвестиційних коштів на будівництво нових промислових об’єктів традиційних для України галузей важкої індустрії, вкрай несприятливих для республіки з екологічного та ресурсного погляду, особливо якщо взяти до уваги надзвичайно складну екологічну ситуацію після Чорнобильської аварії (1986 р.) та вичерпання сировинних ресурсів. Існуючий промисловий потенціал вимагав негайного оновлення (зношеність основних фондів підприємств у другій половині 80-х років досягла 55 – 60%). До того ж близько 80% підприємств України не виробляли кінцевого продукту, а лише сировину або напівфабрикати для підприємств інших регіонів.