Активно діяв Буковинський крайовий банк. У 1868 p. у Галичині виник Селянський банк, або, як його називали, Банк рустикальний, що фінансував також і буковинських селян. Банк позичав гроші під заставу нерухомого майна (землю) на 12 % річних.

У 1890 р. земельні магнати при активному сприянні Австро-Угорського та місцевих банків заснували Львівський парцелярний банк. Метою його було сприяти парцеляції великих землеволодінь і продаж селянам ділянок землі за умови виплати за неї протягом 5-10 років. При цьому банк продавав землі великих землевласників за найбільш спекулятивними цінами, які безперервно зростали.

Значна роль в економіці Західної України почала належати українським кредитним установам, у тому числі Українському акціонерному земельному іпотечному банку, заснованому в 1909 p. Промисловому банку у Львові.

Наприкінці XIX ст. у зв'язку з акцією, спрямованою на обмеження приватного лихварства, на Закарпатті виникло кілька десятків кредитних кас і установ, які працювали на зібраному капіталі за допомогою угорських банків. Вони належали також угорським та іноземним, в основному німецьким банкірам.

Перед війною 1914-1918 pp. майже всю банківську систему Західної України контролювали австро-угорські та німецькі банки. Останні могли розпоряджатися не лише коштами своїх філій, а й грошовими ресурсами всіх приватних банків Західної України.

Отже, фінансово-кредитна система України, яку було сформовано в процесі промислового та індустріального розвитку, стала одним із важливих факторів соціально-економічного прогресу суспільства. За її допомогою правлячі кола Росії та Австро-Угорщини здійснювали свою жорстоку колоніальну політику на українських землях.

• Вплив першої світової війни на народне господарство України (1914-1918рр.).

Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Війна стала фактором, що ламав структуру промислового виробництва і встановлював нові пропорції в розвитку окремих галузей промисловості. На початку війни промислове виробництво зростало, оскільки підприємства виконували замовлення для армії. Крім того, з районів бойових дій (Прибалтики, Польщі) в Україну було евакуйовано багато промислових підприємств. При загальному зростанні виробництва скорочували обсяги випуску легка, харчова, будівельна і лісова промисловості. Посилилась концентрація виробництва, утворилися нові об’єднання.

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти, від продуктивної праці було відірвано 4 млн. жителів України.

На початку 1917 р. стався раптовий спад виробництва. Так, Юзівський металургійний завод у 1917 р. скоротив виробництво порівняно з попередніми роками на 22,8 %, Костянтинівський на 64,2 %. Занепадала й кам'яновугільна промисловість Донбасу. При майже стабільній кількості робітників, зайнятих у залізорудній промисловості, видобуток залізної руди в 1916 р. скоротився проти 1913р. на 21 %, а в 1917 р. майже вдвічі (на 46,2 %).

---

Це було закономірно. Машинобудівні заводи нарощували виробництво озброєння і скорочували випуск засобів виробництва, що й привело до зношення обладнання і машин. Спроба обновити основний капітал за рахунок іноземних інвестицій не дала бажаних результатів. Суттєво позначилась на виробництві нестача кваліфікованої робочої сили.

Катастрофічно зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, харчової та інших галузей промисловості. На відміну від промислового виробництва сільськогосподарське почало скорочуватися в перші дні війни. Мобілізація в армію забрала половину працездатного чоловічого населення. Нестача робочої сили, а також реманенту, в тому числі коней, худоби, машин і мінеральних добрив, зумовили скорочення посівних площ, погіршення агротехніки, зниження врожайності. Загальна посівна площа в Україні у 1917 р. становила 19 млн. га, або зменшилася порівняно з 1914 р. на 21,3 %. Валовий збір зерна порівняно з 1913 р. знизився на 200 млн. пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни.

В умовах воєнного часу неминуче виникли реквізиції – вилучення хліба у селянства позаекономічними заходами за твердими цінами. Проголошено державну хлібну монополію.

Такі специфічні умови воєнного часу, як занепад металургії, продовольча криза, що безперервно посилювалася, були найтісніше пов’язані зі станом залізничного транспорту, значним руйнуванням залізничних колій, мостів, вокзалів, привокзальних споруд, рухомого складу.

Перша світова війна негативно вплинула на фінансову систему країни. Внаслідок скорочення виробництва предметів масового споживання і обсягів торгівлі почав „знецінюватись” рубель. Спроби задовольнити великі потреби в коштах іноземними інвестиціями та емісією лише поглиблювали інфляцію Нестримна інфляція та зростання державної заборгованості зробили ще тяжчим становище широких верств працюючих. Особливо важким було становище робітників Донбасу, Криворіжжя, Харкова, Катеринослава та інших промислових центрів.

До лютневої революції було використано на війну більше як 30 млрд. крб. Тимчасовий уряд ще в більших розмірах, ніж царизм, вдавався до емісії паперових грошей та до зовнішніх позик.

Величезних матеріальних і людських втрат завдала перша світова війна західноукраїнським землям, які були одним з основних театрів воєнних дій. Великих втрат зазнало господарство усіх північноукраїнських повітів.

Таким чином, перша світова війна започаткувала деструктивні процеси в господарстві України. Мілітаризація промисловості призвела до старіння основного капіталу, скорочення виробництва засобів виробництва. Непропорційно зростало виробництво озброєння і предметів споживання. Сільське господарство зазнало втрат, які визначили розвиток цієї галузі на десятиріччя.

---

• Економічна думка.

Розвиток політичної економії в працях українських економістів.

З 1803 – 1804 рр. політичну економію було включено до навчальних планів університетів (Московського, Казанського, Харківського), а згодом гімназій і ліцеїв.

Т. Ф. Степанов (1795 – 1847) – професор політичної економії Харківського університету. Вирішальний вплив на його суспільно-економічні погляди справили Сміт і Рікардо.

У двотомних „Записках про політичну економію” та інших працях аналізує такі питання, як предмет політичної економії, суть і джерела багатства, продуктивні і непродуктивні класи, суспільний поділ праці, цінність, капітал, заробітна плата, прибуток, рента, процент, кредит тощо. Під капіталом фактично розуміє засоби виробництва.

Степанов не лише аналізував і пояснював класичні економічні ідеї, а й використову­вав їх для аналізу господарських процесів у російській еко­номіці, з'ясування природи і критики кріпосницької систе­ми. Зокрема, розглядаючи питання про джерела багатства, він підкреслював, що всі соціальні групи людей (класи) мають рівне право на його використання, але при цьому слід дотримуватись таких принципів: справедливість у розподілі багатства, доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу. Степанов був прихильником багатофакторності у створенні багатства, підкреслював і оцінював роль праці, капіталу і землі, водночас наголошуючи на особли­вому значенні фактора праці, який приводить у рух всі інші фактори виробництва.

Теоретичні ідеї західноєвропейських економістів використовував для критики феодально-кріпосницької системи.

І. В. Вернадський (1821 – 1884) – професор Київського університету. У своїх працях, опублікованих до реформи, головну увагу приділяє критиці кріпосництва і всіх добуржуазних форм виробництва. Після реформи він захищає буржуазні відносини, стає прихильником великого виробництва і великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес. Позитивно оцінюючи процес капіталу і виробництва, негативно ставиться до великої земельної власності, яка на той час була майже виключно поміщицькою. Він пропагує її пристосування до „раціональних”, тобто капіталістичних форм господарювання.

Як прихильник класичної політекономії заперечував втручання держави в економічне життя.

У роботах „Предмет політичної економії” та „Нариси історії політичної економії” дає визначення і завдання політекономії. Виступає проти визначення політекономії як науки про багатство. ЇЇ предметом є „природні закони виробництва”, завданням – відкриття „природних законів господарства”, що не підпорядковані сваволі влади.

Єдиним фактором вартості, джерелом багатства і до­ходів Вернадський визнавав працю. Через працю, підкрес­лював він, визначаються відносини людини до речового ба­гатства і людини до людини. У питанні про продуктивну і непродуктивну працю вчений стояв на позиціях Ж.Б. Сея, тобто продуктивними вважав усі види праці, у тому числі у сфері нематеріального виробництва. Він розрізняв корис­ність, яку називав "придатністю", мінову вартість і вар­тість товару.

---

Ідеал соціалізму Вернадський вважає помилковим.

Теорія марксизму

М. Зібер (1844 – 1888) – професор Київського університету, прихильник трудової теорії вартості і популяризатор економічного вчення К. Маркса. Головні роботи – „Основи політичної економії” (1873), «Життя і праці Д. Рікардо” (1874), «Девід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях”, «Економічна теорія К. Маркса». Спираючись головним чином на матеріал першого тому „Капіталу” Маркса, М. Зібер виклав його основні проблеми: теорію вартості та грошей, поняття про капітал, про виникнення і збереження капіталу, про причини прибутку з капіталу і вартість робочої сили, постійний та змінний капітал, про просту і складну суспільну кооперацію, машину і крупну промисловість, теорію нагромадження капіталу та закон народонаселення.

• вартість – „спеціально корисна праця є єдиним елементом споживної цінності, так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості й мінової вартості”;

• спростував концепцію російської моделі общинного соціалізму;

• „малороси вважають єдиним джерелом багатства землеробську працю – всезагальний справедливий спосіб набуття права власності”;

• визначив національні форми і особливості нагромадження капіталу в Росії. Наприклад, казнокрадство він зарахував до таких джерел зростання капіталу, що його можна було назвати винятково російською „спеціальністю”;

• „Протидіяти негативним наслідкам капіталізму потрібно, але про повну його ліквідацію, поки він сам не вичерпає себе, не можна й думати, бо то все одно, що самого себе підняти за волосся ”. Новий суспільний лад (соціалізм) сформується шляхом еволюційного розвитку капіталізму, в межах якого відбудеться соціалізація виробничих відносин. Новий колективістський устрій виникне на основі міжнародної домовленості урядів провідних капіталістичних країн.

Після Маркса марксизм розділився на окремі напрямки, зокрема ревізіонізм та революційний марксизм. Засновник ревізіонізму Едуард Бернштейн (1850 – 1932) спробував поєднати трудову теорію вартості з теорією граничної корисності. Однак головним у його вченні є ревізія стверджень Маркса про абсолютне і відносне зубожіння робітників при капіталізмі. На його думку, з розвитком капіталізму положення робітничого класу покращується, підвищуються сукупна доля праці у валовому національному продукті.

Інше важливе ствердження Бернштейна полягало в тому, що крупний капітал можливо демократизувати через його перетворення в акціонерний капітал. Масове розповсюдження акцій веде до зростання середніх верств населення.

Стверджував, що комунізм не є кінцевою метою історичного розвитку і достатньо віддалене майбутнє зовсім невідомо.

Революційний марксизм представляють, насамперед Г. В. Плеханов (1856 – 1918), В.І. Ульянов (Ленін) (1870 – 1924).

---

Широке розповсюдження ідей Маркса в Росії досить важко пояснити, тому що в аграрній країні перевищувало селянство, промисловий пролетаріат був невеликим, а політичний режим у цілому відповідав відсталій, консервативній соціально-економічній структурі. Георгій Валентинович Плеханов виступив з критикою народників стосовно висновків про капіталізм як "випадкове явище" в Росії, критикував також реформістські погляди Бернштейна. Але потім місце лідера російських марксистів зайняв Ленін, який доповнив теорію імперіалізму і пов'язану з нею теорію соціалістичної революції у країнах, де пролетаріат не є більшістю.

У поглядах Леніна виділяють три етапи:

• до революції 1917р. (період абстрактного теоретизування);

• з 1917 р. до березня 1921 р. (період військового комунізму);

• з березня 1921 р. до січня 1924 р.

Крупні економічні роботи написані до революції – "Розвиток капіталізму в Росії" (1899) і "Імперіалізм, як вища стадія капіталізму" (1917).

Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого поклав класовий принцип. Погоджується з висновками Маркса щодо прогресивності капіталізму стосовно попередніх форм організації суспільного виробництва, вказуючи на його експлуататорську суть та об’єктивну природу всіх його антагонізмів.

Розглянув питання загальної теорії капіталізму: теорія товарного виробництва, його властивості, стадії розвитку, капіталістичного відтворення.

"Товарне виробництво – така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються окремими виробниками, кожний з яких спеціалізується на виготовленні одного виду продукту, так що для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж продуктів на ринку".

Досліджував розвиток капіталізму в аграрній сфері.

Назвав ознаки імперіалізму: концентрація виробництва, зрощення банківського і промислового капіталів, перевищення вивозу капіталу перед вивозом товару; прямий економічний розділ світу між монополістичними союзами; завершення територіального розділу землі крупними державами.

Сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури суспільного виробництва.

Доводить однотипність дрібнотоварного та капіталістичного господарства, що було наслідком полеміки з народниками. Ленін, використавши метод Маркса показав генетичні джерела капіталістичного товарного виробництва.

Ленін не завжди був послідовним марксистом. Наприклад, він не вважав, що для здійснення революційного перевороту необхідно чекати, щоб прогрес продуктивних сил вступив у протиріччя з відсталими виробничими відносинами. Можна, перетворюючи політичну надбудову, будувати нові виробничі відносини і вже потім підвести під них фундамент продуктивних сил. Треба визнати, що Ленін був перш за все політиком.

---

Смотрите также файлы

• Tema_2_3.doc

• Robocha_programa.doc

• ОКХ-магістри_2011.doc

• PZ_28_kontaktni_analizatori_Dokument_Microsoft.doc

• ДИПЛОМ.doc