ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3703
Скачиваний: 1
Не менш успішно розвивалася традиційна текстильна галузь, її значення в господарстві Японії величезне – 40 % промислового виробництва країни. На світовому ринку японські текстильні вироби не поступались знаменитим англійським. До 1929 р. продовжувався інтенсивний процес концентрації виробництва та банківської справи. На відміну від монополій США та Західної Європи, які ґрунтувалися на акціонерному капіталі, японські концерни тісно переплелися з державним апаратом, імператорськими домами. Саме вони до 1929 р. вклали в національну економіку 2/3 інвестицій. На державних підприємствах устаткування відповідало сучасним технологічним вимогам на відміну від обладнання на приватних заводах чи фабриках.
-
Світова економічна криза 1929 – 1933 рр.: причини, наслідки, шляхи подолання.
Економічна криза 1929 – 1933 рр. почалася вона в США восени 1929 р., потім розповсюдилась на країни Латинської Америки, Західної Європи, країнах Азії та Африки. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва та інших галузей економіки майже всіх держав. Причиною кризи став „перегрів економіки ” , викликаний тим, що швидкі темпи зростання створили численні диспропорції. Але на питання чому криза була такою глибокою попереднє пояснення причини кризи не дає. Можливо причиною явилось те, що економічна система країн Заходу досягла такої складності, за якої механізм „незримої руки ” перестає діяти в повну силу і його стає недостатньо для стійкого економічного та соціального розвитку, необхідним стає втручання держави в економіку.
До 1933 рр. промислове виробництво США скоротилось на 46%, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт – на 75%, четверта частина (13 млн. чоловік) працездатного населення залишилася без роботи. Різко впав рівень заробітної плати, за рівнем економічного розвитку країну було відкинуто до рівня 1911 р.
Ефект перевиробництва викликав дефляцію. Особливо сильно дефляція зачепила продукцію аграрного сектору. Ціни на сільськогосподарську продукцію впали в 2,5 рази. Фермери змушені були знищувати свою продукцію.
Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер вперто відмовлявся від державного втручання в економіку, ввів "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, був противником введення державної допомоги безробітним. Невмілі дії президента спровокували соціальний вибух – масові страйки.
В 1932 р. новий президент Ф. Рузвельт, використовуючи за теоретичну основу кейнсіанську теорію розробив "Новий курс" виходу економіки з кризи. Цей курс передбачав ряд заходів:
1) реформування сфери торгівлі та кредиту. В березні 1933 р. було прийнято „Надзвичайний закон про банки ”, який передбачав надання Федеральною резервною системою позичок банкам, закриття всіх банків на „канікули”. Через два тижні 4/5 банків (визнаних здоровими) – членів Федеральної резервної системи були відкриті. Було здійснено поділ банків на депозитні й інвестиційні (тепер банкіри не могли вкладати довірені їм гроші у ризиковані справи), створено федеральну корпорацію, яка страхувала більші за 5 тис. дол. вклади у банки.
З метою збільшення фінансових ресурсів держави було ліквідовано золотий стандарт, вилучено золото з обороту і проведено девальвацію (знецінення долара) У такий спосіб було припинено дефляцію;
2) скорочення надмірного виробництва товарів, підвищення ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема „Закон про відновлення національної промисловості ” та „Закон про регулювання сільського господарства ” - обов'язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в до кризовий період.
3) ліквідацію безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". 17 мільйонів безробітних отримали роботу на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну фінансову допомогу.
Вже в 1934 р. вдалося подолати наслідки Великої депресії, а в 1936– 1937 рр. у промисловому виробництві досягти рівня 1929 р.
В господарському розвитку США 30-ті роки визначалися етапами спаду, застою та піднесення. Проте ефективно працював механізм державного контролю над господарством країни. Відбувалося подальше поглиблення монополізації економіки. Таким чином підприємці страхували від можливих криз свої фабрики і заводи. У 1939 р. США, як і у минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля.
У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 р. Обсяг виробництва впав всього на 15-25 %. Це пояснювалося, насамперед, уповільненими темпами росту англійської економіки. Про „перегрів економіки” навіть не могло йти мови. Зовнішня торгівля скоротилась в меншій мірі, ніж у США, що пояснювалося збереженням торгових зв’язків з колоніями. Але безробіття охопило 20% всіх зайнятих. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 р.
Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс на об'єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних пільг, різного роду гарантій. У роки кризи виникли і успішно діяли тільки змішані державно-приватні підприємств.
Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 р. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Також була зроблена девальвація фунта на 30% (по відношенню до інших іноземних валют). Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих ринках. Були введені протекціоністські мита на товари, у першу чергу з США і Європи, що дозволило стабілізувати ціни, які за 1931-1936 зросли лише на 10% (менше 2% у рік). Банківський кредит знизився до 2% річних, що створило сприятливі умови для поновлення інвестицій.
У 1931 р. було створено „стерлінговий блок» з 25 держав, до якого входили англійські колонії, країни Скандинавії, Голландія та інші. Ці країни зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагались ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машину продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з економічної кризи.
Британська колоніальна імперія в роки кризи надала метрополії неоціненну допомогу, так як стала ринком збуту англійських товарів. Однак за цю послугу вона змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз.
В 1934 р. у Великобританії знову був досягнутий докризовий рівень розвитку. До кінця 30-х рр. англійська промисловість залишалася на рівні 1929 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній – прогрес, значний приріст продукції.
Посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії "Віккерс", "Імперський хімічний трест" поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й на підприємства всього світу.
Сільське господарство відставало від промисловості, ніяких ознак прогресу не спостерігалося. Воно перебувало у стані застою і лише на 35% задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися, великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Однак навіть такі високорозвинені ферми суттєво відставали від своїх американських конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20% валового врожаю. Вартість їх продукції була значно вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями на своїй землі.
Зовнішня торгівля також переживала певні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними конкурентами – США, Німеччиною та Японією.
Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісних бойових літаків, кораблів, артилерії, інших видів зброї та боєприпасів до неї.
У 1929 р. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної кризи. Однак наступного 1930 р. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Інтенсивні роботи проводилися в 1929 – 1934 рр. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною. Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 млн. безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 р. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції – вдвічі.
З великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском "голодних походів" страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки.
Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари.
Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 р.
Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на поступ англійської, німецької, американської. Він виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво, де працювало 40% робітників та службовців. Це були в основному висококваліфіковані фахівці найрізноманітніших професій (парфумери, ювеліри, дегустатори тощо).
У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 р. шість найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Французькі монополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземними корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в промисловість. До початку другої світової війни успішно діяли десятки франко-німецьких картелів.
Частка Франції у випуску світової промислової продукції постійно скорочувалася. Це пов'язано з повільним оновленням обладнання, технічною відсталістю економіки. Наприклад, заміна обладнання в США відбувалася кожні 5–7 років, у Німеччині – 3 – 4, Великобританії – 7 – 8, а у Франції – кожні 25 років.
Похитнулася національна валюта – франк. Його золотий вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною такого становища була так звана втеча капіталів з країни. Лише в 1936–1938 рр. з Франції вивезли 100 млрд. франків.
У 30-х роках сільське господарство також не модернізувалося. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 р. зріс на 10%, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за кордону.
Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 – 1933 рр. була катастрофічною. З початком 30-х рр. головним напрямком економічної політики всіх країн стає посилення державного втручання в економічне життя з посиленням регулювання соціальних відносин. При цьому виділилось два варіанта антикризової політики: „Новий курс ” Рузвельта за системою заходів, спрямованих на оздоровлення економіки та шляхом мілітаризації економіки.
Німеччина, досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 р. виробництво скоротилося на 50%. У країні налічувалося майже 8 млн. безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації. В 1932 р., за підтримки США, було скасовано план Юнга.
Лише наприкінці 1933 – на початку 1934 р. намітилася стабілізація економіки. Прийшовши до влади в 1933 р. нацисти обрали шляхом виходу з кризи тотальну мобілізацію ресурсів та воєнний реванш. Різко зросли воєнні видатки. Так, з 1933-1939 вони збільшились в 10 разів і становили ¾ всіх державних інвестицій.
В червні 1933 р. було організовано Генеральну раду німецького господарства, прийнято закон про примусове картелювання. В аграрному секторі ухвалюється закон про спадкові двори, який сприяв зміцненню заможного селянства.
У 1935 р. приймається закон про оборону імперії, запроваджується загальна воїнська повинність. Усупереч міжнародним угодам починає швидко зростати німецька армія. Запроваджується обов’язкова трудова повинність. Зростає як пряме, так і непряме державне втручання. У 1936 р. приймається 4-х річний план мобілізації ресурсів, спрямований на нагромадження стратегічних ресурсів та валюти, вивіз якої був фактично заборонений. Ця політика забезпечувала створення замкнутого господарства, здатного до ведення тривалої війни. Поступово збільшується тривалість робочого дня до 10-14 годин.
У результаті такої політики вже через рік у Німеччині було ліквідовано безробіття, показники економічного зростання, особливо в галузях важкої промисловості (воєнної), різко пішли вгору. Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон’юнктура. Політика мілітаризації економіки не лише не розв’язувала проблеми відбудови оптимальних господарських пропорцій, розширення внутрішнього та зовнішнього ринку, оздоровлення фінансової системи, а навпаки, поглиблювала проблему. Лише зовнішня агресія могла відтягти економічну катастрофу. Починаючи з 1935 р. Німеччина все більше втягується у воєнні конфлікти.