Файл: 655.docx

14. Склад і структура активів підприємства.

Активи являють собою ресурси, контрольовані підприємтвом, використання яких призводять до збільшення економічних вигод у майбутньому. До них відносяться всі наявні матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну, а також їх розміщення та використання.

Згідно ПБО 2 Баланс і активи підприємства поділяються на обортні та необоротні активи.

Оборотні активи- це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використаннї, а таклж інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу, чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Операційний цикл- це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності та отримання коштів від реалізації вирообленої з них прдукції або товарів і послуг.

У балансі активи підприємства розміщені у трьох розділах:

I розділ- необоротні активи;

II розділ – оборотні активи;

III розділ- витрати майбтніх періодів.

До необоротніх активів належать: нематеріальні активи; незавершене будівництво; основні засоби; довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість; відстрочені податкові активи; інші необоротні активи.

До оборотних активів належать: запаси (виробничі запаси, тварининаи вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари); векселі одержані; дебіторська заборгованість за товари, роботи, поступи 9 чиста реалізацйна вартість, первісна вартість, резерв сумнівних боргів); дебіторська заборгованість за розрахунками ( з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків); інша поточна дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти ( в національній валюті, в іноземній валюті); інші оборотні активи.

Характеризуючи активи як об”єкт управління, необхідно відмітити особливості їх окремих складових частин. Зокрема, необоротні активи є найименш мобільною частиною майна підприємства, основна відмінність якої полягає в багаторазовому використанні в процесі господарської діяльності і частковій амортизації і на протязі кожного операційного циклу.

15. Вартість капіталу, сутність та методика визначення

Вагомість та значення показника “вартість капіталу” підприємства у фінансовому менеджменті полягає в наступному:

- вартість власного капіталу являє собою віддачу на вкладені інвестором в діяльність підприємства ресурси і може бути використана для визначення ринкової оцінки власного капіталу та прогнозування можливої зміни цін на акції залежно від змін очікуваних значень прибутку та дивідендів;

- вартість позикового капіталу пов’язана зі сплачуваними відсотками, тому дає можливість обрати кращий (найдешевший) варіант залучення капіталу;

- вартість капіталу є одним з ключових факторів при аналізі інвестиційних проектів;

- вартість капіталу в розрізі його окремих елементів використовується в управлінні структурою капіталу підприємства;

- вартість капіталу є критерієм оцінки та формування відповідного типу політики фінансування підприємств своїх активів (в першу чергу – оборотних) тощо.

Отже, вартість капіталу - це узагальнююча величина, що ґрунтується на співвідношенні позикових і власних коштів у структурі капіталу підприємства і означає дохід, який підприємство має платити інвесторам при купівлі ними акцій чи облігацій підприємства.

Виділяють 3 підходи до визначення вартості власного капіталу: на основі дивідендів, на основі доходів та на основі моделі визначення ціни капітальних активів.

16. Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Етапи оптимізації структури капіталу:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Існує три принципових підходи до фінансування активів підприємства:

Консервативний підхід передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинні фінансуватися постійна частина активів і приблизно половина змінної їх частини. Друга половина змінної частини активів підприємства повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Така модель фінансування активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що при інших однакових умовах приводить до зниження рівня його рентабельності.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинна фінансуватися постійна частина активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу весь обсяг змінної їх частини. Така модель (тип політики) фінансування активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до средньоринкової норми прибутку на капітал.

Агресивний підхід до фінансування активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансується лише невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу - переважна частка постійної і вся змінна частини активів підприємства. Така модель (тип політики) створить проблеми в забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже забезпечувати при інших рівних умовах найбільш високий рівень його рентабельності

17. Оцінка рентабельності та прибутковості підприємства

Прибутковість є показником, що комплексно характеризує ефективність діяльності підприємства. Рентабельність можна розглядати як один із критеріїв якості управління суб'єктом господарювання.

Для аналізу ефективності діяльності підприємства пропонується наступні угруповання показників:

1. Показники прибутковості продажів, які розраховуються як співвідношення прибутку до  обсягу реалізованої продукції.

2. Показники рентабельності активів, обчислювані як ставлення відповідних видів прибутку до тої чи іншої групі активів.

3. Показники рентабельності фінансових джерел капіталу, які розраховуються як співвідношення відповідних видів прибутку до тої чи іншої групи зобов'язань .

Перша група показників формується за показниками прибутку та виручки, відображених у звітності підприємства. Дані показники характеризують прибутковість (рентабельність) продукції. З допомогою методів факторного аналізу визначається вплив змін рентабельності продукції з допомогою чинників зміни ціни продукції та її собівартості (матеріальних витрат).

Друга ж група показників рентабельності формується з урахуванням розрахунку рівнів рентабельності залежно від зміни розміру й характеру авансованих коштів. Найчастіше з метою оцінки рентабельності активів використовують дані про чистий прибуток.

Третя група показників рентабельності формується з урахуванням розрахунку рівня рентабельності. Ці показники характеризують ступінь дохідності коштів, вкладених у підприємство. Дані показники дають уявлення про можливості підприємства забезпечувати кредиторів, позичальників, і акціонерів з урахуванням наявного в нього потенціалу.

Отже, прибуток відображає кінцевий результат діяльності підприємства і в умовах роботи за принципами самофінансування є головним у аналізі. 

18. Необхідність і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей в часі.

Концепція вартості грошей у часі передбачає визначення:

- майбутньої вартості грошей;

- приведеної (сьогоднішньої) вартості грошей.

Основу концепції часової вартості грошей становить розкриття сутності приведених (сьогоднішніх) грошей.

Визначення майбутніх грошових потоків дає можливість обчислити приведену вартість грошей, тобто фінансових потоків, дізнатися, скільки вони коштують сьогодні, зараз. І навпаки, визначення майбутньої вартості дає змогу передбачити рух грошових потоків у майбутньому, тобто їх зростання.

Основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддання підприємцями переваги наявним грошам.

Інфляція пов”язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчою, ніж в попередні.

Ризик або невпевненість у майбутньому також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість підприємців хоче уникнути ризику, тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути в майбутньому.

Всі суб”єкти господарювання віддають перевагу наявним грошам, ніж очікуваним у майбутньому, тобто “симпатизують” високій ліквідності. Втіленням ліквідності і є наявні гроші. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись доходів у майбутньому, тобто міняє гарантовані “живі” гроші на ризикованіші доходи у майбутньому, то цей “обмін” можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі.