Файл: Лекції з аграрної політики до друку 1.doc

Світова організація торгівлі (СОТ), яка об’єднує 148 країн світу і охоплює понад 90 % обсягів світової торгівлі, є інституційною основою сучасної міжнародної торговельної політики на ґрунті узгоджених і прийнятих міжнародних правил, норм і нормативів. Україна завжди була серйозним конкурентом на світовому ринку аграрної продукції. Проте в умовах перехідного періоду, коли не сформоване економічне середовище, яке б відповідало ринковій економіці, сільське господарство як одна з немонополізованих і незахищених галузей, позбавлена регулювальної ролі держави, зазнало збитків і величезних утрат агроресурсного потенціалу. В умовах відкритості економіки при вступі до СОТ виникає загроза припинення аграрного виробництва, яке є неконкурентоспроможним порівняно з розвиненішими членами торговельного співтовариства.

Не тільки вітчизняний, але і світовий досвід переконують, що сільськогосподарське виробництво не може нормально функціонувати в умовах жорсткої конкурентної боротьби без державного та фінансового захисту на державному рівні. Специфіка сільгоспвиробництва вимагає виваженої державної політики протекціонізму для забезпечення ефективної діяльності за будь-яких умов. Ураховуючи світовий досвід і сучасний стан вітчизняної економічної сфери, причин, що призвели до ускладнень і кризових явищ, державна політика захисту і підтримки цієї життєво важливої галузі народного господарства повинна відбуватися у напрямі підвищення гарантій функціонування аграрного виробництва та продовольчої безпеки країни, забезпечення конкурентоспроможності продукції на власному і світовому ринках.

За розрахунками, для забезпечення прибутковості сільськогосподарського виробництва на рівні середньої норми по народному господарству (1,7 % до функціонування власного капіталу) мінімальна щорічна пряма підтримка аграрного сектора повинна становити 13,5 млрд грн, у тому числі на фінансування цільових програм і першочергових заходів – бюджетна – 3,5 млрд грн і позабюджетна підтримка цін до рівня еквівалентних – близько 10 млрд грн. За правилами СОТ така підтримка належить до категорії, що підлягає скороченню. Потреба на утримання аграрної інфраструктури (культура, освіта, підготовка кадрів, управління, протиепізоотичні заходи), що не є прямою підтримкою і за правилами СОТ належать до категорії, що не підлягає скороченню, становить близько 1 млрд грн.

За розрахунками спеціалістів ННЦ ІАЕ УААН, на відтворення матеріально-технічної бази сільського господарства та забезпечення технічними засобами галузі до рівня технологічної потреби необхідно виділяти близько 15 млрд грн щорічно. Загальна потреба в коштах для підтримки аграрного сектора становить близько 30 млрд грн у середньому на рік. Тому за активної участі держави необхідно створити такі передумови вступу України до СОТ, за яких сільськогосподарські товаровиробники мали б можливість щорічно одержувати прибуток на рівні 10 млрд грн. За таких умов товаровиробники могли б самостійно закуповувати потрібні їм технічні засоби.

Із вступом до СОТ Україна має привести свою політику у відповідність із правилами та вимогами цієї організації. Але передусім повинні бути здійснені заходи щодо підвищення конку­рентоспроможності продовольчої продукції, забезпечення реаль­ного економічного зростання аграрної галузі та захисту вітчизня­ного ринку від небажаного імпорту. За підрахунками, унаслідок слабкого державного захисту вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, недостатньої дії ринкових законів і механізмів, відставання в технологіях виробництва і конкурентоспроможності продукції від світових зразків можливі втрати на­ціональної економіки близько 15 млрд грн на рік. Ще більшої руйнації в аграрній сфері можуть зазнати неконкурентоспромож­ні виробництва й галузі, що негативно вплине на продовольчу та національну безпеку країни. Із вступом у СОТ аграрний ринок України повинен бути захищений так само, як і ринки членів цієї організації (крім тарифів і тарифних квот – право на впрова­дження спеціальних охоронних заходів з обмеження імпорту).

Зовнішньоторговельне регулювання країни орієнтується на такі завдання:

• ефективна інтеграція у світовий ринок галузей АПК, вступ до СОТ на умовах, що не припускають дискримінацію вітчизняних товаровиробників;

• прийняття протекціоністських заходів тимчасового характеру для захисту прав та інтересів вітчизняних товаровиробників сільськогосподарської продукції та продовольства, виробництво яких може повністю забезпечувати потреби країни;

• використання гнучких імпортних митних тарифів;

• стимулювання експорту вітчизняної агропродовольчої продукції за умов стабільності її внутрішнього ринку;

• удосконалення митного контролю;

• створення максимально наближеної до міжнародних стандартів системи сертифікації й атестації агропродовольчої продукції з видачею визнаних за кордоном сертифікатів якості;

• максимально можлива гармонізація аграрної політики з країнами СНД з урахуванням створення спільного аграрного ринку;

• орієнтація державних дипломатичних торговельних представництв за кордоном на залучення передових технологій та пошук ринків збуту для вітчизняної продукції [6].

6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі
в рамках СОТ

Глобалізація світової економіки, в тому числі і в продовольчій сфері, – об’єктивна реальність. Головна ідеологічна концепція, що висувається в процесі глобалізації, – лібералізація світової торгівлі, зниження мита й тарифів, вільний доступ експортної продукції у країни-імпортери, скорочення виробничих дотацій місцевому сільському господарству та забезпечення рівних умов для експортної та місцевої продукції. Але поза увагою залишається той факт, що на світовому ринку діють абсолютно нерівноцінні партнери, величезна різниця в умовах виробництва, фінансових можливостях держав, ролі потужних транснаціональних корпорацій у них. Складність проблеми і наявність серйозних протиріч вимагали багаторічної підготовки до створення нового світового ладу в продовольчій сфері. Першим етапом у формуванні системи міжнародного регулювання торгівлі було укладання у 1947 р. Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (GATT – General Agreement on Tariff and Trade). GATT виконувала основні консультативно-рекомендаційні функції і на перших етапах мало уваги приділяла питанням сільського господарства. Сьогодні в структурі правонаступниці GATT СОТ – WTO виділено окремий комітет з питань сільського господарства.

Загострення у світі становища з продовольством у середині 70-х рр.., погіршення продовольчої ситуації в багатьох країнах, що розвиваються, величезний імпорт зерна Радянським Союзом – усе це вимагало від провідних західних країн певного компромісу інтересів та відпрацювання єдиної стратегії, створення організаційних форм і норм світових сільськогосподарських ринків. Ці питання були винесені на Уругвайський раунд GATT, який почався з 1987 р. і закінчився у 1993 р. Але до Уругвайського раунду країни підійшли з далеко неоднаковими позиціями. США як найбільший експортер, якого підтримували Канада, Австралія та рід інших країн, виступили з програмою повного зняття митних і тарифних захисних заходів та послідовної політики зниження, а потім і ліквідації прямих виробничих субсидій. Реалізація такої програми давала б незаперечні переваги США та іншим провідним країнам експортерам. Але на це ніяк не могли погодитися ЄС та Японія. Крім того, необхідно було певною мірою врахувати інтереси безлічі країн, що розвиваються з доступу до світових ринків з одночасним захистом їх неконкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва.

У цьому процесі СРСР не брав участі, відповідно його інтереси не враховувалися в ході переговорів. Після тривалих переговорів було знайдено компроміс, в основу якого було покладено ідеологію лібералізації світової торгівлі. У результаті значно посилилися позиції США. Країни, що підписали підсумкові документи, взяли на себе зобов’язання зі зниження імпортних тарифів, з відміни квот і обмежень на імпорт, а також зі зниження прямих виробничих субсидій сільському господарству, останнє з яких є найбільш спірним. З одного боку, для найбільш розвинутих країн за умов різко зростального виробництва та складнощів з реалізацією сільськогосподарської продукції прямі виробничі субсидії не мають колишнього важливого значення. Крім того величезний обсяг субсидій та підтримка сільського господарства здійснювалися за іншими каналами та статтями. З другого боку, країнам з низьким рівнем виробництва фінансове стимулювання сільського господарства життєво необхідне.

Подальший розвиток подій показав, що розвинуті країни, перш за все США та ЄС, тлумачать ці положення на свій розсуд. США у 2001 р. пішли на різке збільшення субсидій сільському господарству, а ЄС здійснює субсидування на тому самому рівні, що й до підписання документів Уругвайського раунду. ЄС також формально висловив згоду на зниження імпортного мита, що відіграє другорядну роль у зовнішньоторговельному регулюванні країн, що входять до союзу, повністю зберігаючи систему компенсаційних платежів та зборів, коли автоматично при імпорті сплачується збір, який дорівнює різниці між імпортною та експортною ціною, а при експорті виплачується аналогічна субсидія.

Японія в значній мірі зберегла протекціоністський режим і домоглася виведення з дії цієї міжнародної угоди ряду провідних галузей свого народного господарства. Таким чином, Уругвайський раунд закінчився компромісом між провідними державами на світовому сільськогосподарському ринку.

Для країн, що розвиваються було зроблено кілька поступок для підтримки їх виходу на світові ринки. Було розроблено систему заходів з уніфікації стандартів товарів, правил світової торгівлі, контрактів тощо. Усе це вимагало багаторічних переговорів, які завершилися підписанням у квітні 1994 р. заключних документів Уругвайського раунду і статутних документів Мараккешської угоди в 1995 р., на основі чого було створено Світову організацію торгівлі. З прийнятих документів витікало, що процес лібералізації світової

21. Звід основних положень угоди Уругвайського раунду із сільського господарства і статуту СОТ

торгівлі для розвинутих країн забере шість, а для країн, що розвиваються, – десять років.

Наведені положення фактично є нормами міжнародного права в галузі сільського господарства. Разом з тим дотримання правил хоча і носить обов’язковий до виконання характер, проте також визначається ступенем впливу окремих держав.

Наслідки від вступу до СОТ для країни визначаються перш за все рівнем її конкурентоспроможності. У 2004 р. Україна за рейтингом конкуренто-спроможності WEF обійшла Румунію, Болгарію і Сербію, хоча перемістилася в рейтингу вниз із 69-го на 71-ше місце (за рахунок розширення списку країн, у яких проводилося дослідження).

Згідно з дослідженнями WЕF в Україні й досі відсутні пер­спективи для зростання рівня конкурентоспроможності. Ця організація розраховує ще один показник-потенціал зростання конкурентоспроможності і публікує рейтинг країн світу відповідно до нього. У 2004 р. Україні в цьому рейтингу належало 86-те місце серед 102 країн, останнє серед країн Європи, хоча експерти WЕF у своєму звіті відзначили певні ознаки макроекономічної стабільності, що вплинуло і на підвищення рейтингу креди­тоспроможності.

22. Порівняльні позиції конкурентоспроможності України згідно з оцінками Світового економічного форуму (серед лідерів, країн з перехідною економікою та аутсайдерів)