ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.11.2019
Просмотров: 3487
Скачиваний: 4
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Соціально-економічний стан аграрного виробництва. Сутність і цілі аграрної політики держави
1.1. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного виробництва
1.3. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
1.4. Модель процесу формування аграрної політики. Групи інтересів в аграрній політиці
1.5. Система цілей аграрної політики держави
Тема 2. Інструменти регулювання аграрного сектора
2.1.Система заходів державного регулювання агропромислового комплексу
2.2. Державне регулювання агропродовольчих ринків
2.3. Цінова політика на агропродовольчому ринку: завдання та основні інструменти
Тема 3. Історія державної політики щодо аграрного сектора в Україні
3.1. Державна політика щодо сільськогосподарського виробництва у період існування Радянського Союзу
3.2. Етапи реформування економічних відносин в аграрному секторі
Тема 4. Основні напрями аграрної політики України
4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України
4.2.Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі
4.3. Технічна політика держави
4 .4. Розвиток сільських територій та соціальна політика у сільській місцевості
4.5. Державна політика щодо аграрної науки та освіти
Тема 5. Проблеми продовольчої безпеки в Україні
5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні
Тема 6. Інструменти регулювання зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією
6.1. Сутність і завдання зовнішньоторговельної політики держави в аграрному секторі
6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі в рамках СОТ
6.3. Основні підходи до оцінювання державної підтримки аграрного сектора
Тема 7. Аграрна політика окремих іноземних країн та блоків
Логічним кроком у контексті зазначеного Меморандуму став Указ Президента України від 17 лютого 2003 р. № 134 «Про заходи щодо створення єдиної державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру». Ним доручено уряду до 2006 р. забезпечити всіх громадян, які мають право на земельну частку (пай), державними актами. Законом України від 5 червня 2003 р. «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)» визначено організаційні та правові засади цієї роботи. У подальшому еволюційним шляхом відбувалася поглиблена реструктуризація підприємств – правонаступників КСП, яка здійснювалася з метою адаптації їх до вимог ринкового середовища. Після завершення цього періоду можливе остаточне врегулювання земельних і майнових питань, які виникли внаслідок масової реструктуризації КСП, формування раціонального землекористування та оптимальне розміщення виробництва в масштабах усієї держави.
Указ Президента від 26 липня 2006 р. «Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок» передбачає прискорене створення в Україні правових засад для повноцінного функціонування ринку землі як важливого фактора підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, поліпшення умов для залучення інвестицій в аграрний сектор економіки, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів, раціонального використання земельних ресурсів. Указом доручається Держкомзему створити у 2006 – 2007 рр. загальнодержавний, регіональні і місцеві банки даних про результати експертної грошової оцінки та ціну земельних ділянок. Крім цього в указі викладено орієнтири для вдосконалення законодавства у сфері ринку земель, а саме:
1) забезпечення захисту прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави і особливо інтересів національного сільськогосподарського виробника;
2) вдосконалення існуючих та формування нових механізмів формування та реалізації державної політики у сфері земельних відносин, особливо щодо оцінки вартості земельних ділянок, охорони та організації раціонального використання земель, землеустрою, економічного регулювання обороту земель на ринку тощо;
3) прискорений розвиток інфраструктури ринку земель, особливо сільськогосподарських.
У ході обговорення шляхів реалізації пріоритетів, викладених в указі, було запропоновано створити інститут сільських товариств з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення, задля чого прийняти відповідний Закон «Про сільські товариства з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення». Обґрунтовано потребу встановити обмеження на площі сільськогосподарських земель, що можуть бути придбані у приватну власність (Земельним кодексом передбачене таке обмеження до 2010 р. площею 100 га); необхідність правового закріплення вимог до покупця земельної ділянки сільськогосподарського призначення (наприклад, наявність сільськогосподарської освіти і проживання на території місцевого самоуправління). Нагальну необхідність має прийняття законів України «Про ринок земель», «Про державний земельний кадастр», що пройшли перше читання та «Про сільські товариства з регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення».
Тема 4. Основні напрями аграрної політики України
4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України.
4.2. Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі.
4.3. Політика держави щодо регулювання ринків сільськогосподарської продукції та матеріально-технічного забезпечення виробників.
4.4. Розвиток сільських територій та соціальна політика у сільській місцевості.
4.5. Державна політика щодо аграрної науки, освіти й інформаційного забезпечення виробників.
4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України
Поняття «пріоритети аграрної політики» передбачає скорочення цілей і уточнення уже відібраних цілей з подальшою їх характеристикою за допомогою відповідних показників. Щоб визначити найкращу концепцію пріоритетів аграрної політики, необхідно розглянути широке коло можливих варіантів відповідно до наявних ресурсів. У світовій практиці склалося декілька методичних підходів до обґрунтування пріоритетів аграрної політики: метод аналогів, метод формування системи стандартних показників, продуктовий підхід і метод «економічного ядра».
Сутність методу аналогів полягає в проведенні порівняльного аналізу різних типів аграрних політик країн, що домоглися значних успіхів у забезпеченні населення продовольством, і подальшому виділенні на цій основі загальних пріоритетних напрямків державної підтримки сільського господарства. Однак у кожній країні проводиться своя специфічна аграрна політика, напрями якої обумовлені і потребами внутрішнього розвитку країни, і її становищем на світовому продовольчому ринку. Вона не може бути прикладом для наслідування в іншій країні. Значення цього методу для України полягає в тому, що він дозволяє виділити ряд загальних закономірностей формування аграрної політики в ринкових умовах господарювання.
Розробка системи стандартних показників у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) була викликана необхідністю пошуку універсального вимірника державної підтрими сільськогосподарських товаровиробників, який би враховував основні напрямки їхньої аграрної політики і допускав міждержавне зіставлення. Основним показником підтримки виробників аграрного сектора є оцінка підтримки виробників РSЕ (Producer Support Estimate) – вартості трансфертів, переданих виробникам від споживачів сільськогосподарської продукції і платників податків (абсолютний РSЕ, процентний РSЕ, питомий РSЕ). Оригінальне визначення РSE включає чотири компоненти, що оцінюються в рамках абсолютного показника:
-
підтримка ринкової ціни, яка включає заходи, що одночасно впливають на виробника і на ціну продукції;
-
пряма підтримка доходу, що передбачає заходи прямого перерозподілу коштів від платників податків до виробників без урахування впливу на ціну продукції;
-
непряма підтримка доходу, головним чином скорочення вартості витрат на виробництво продукції;
-
інші форми підтримки (структурні перетворення, цільові урядові програми, маркетингова підтримка, допомога в пошуку і залученні довгострокових капіталовкладень та ін.).
Поряд з показником РSЕ використовується показник оцінки підтримки споживачів СSЕ (Consumer Support Estimate), який ураховує всі види внутрішніх державних трансфертів споживачам і розраховується як відсоток зниження витрат на придбання продукції аграрного сектора в ринкових цінах. При розрахунку СSЕ приймаються два види заходів агропродовольчої політики:
-
трансферти від споживачів продовольства сільськогосподарським товаровиробникам у результаті проведення агропродовольчої політики (ринкові трансферти);
-
бюджетні виплати споживачам у результаті здійснення агропродовольчої політики (інші трансферти).
Методологія РSЕ/СSЕ широко застосовується офіційними міжнародними організаціями для оцінки і зіставлення різних видів національної агропродовольчої політики.
Обґрунтування пріоритетів аграрної політики на основі третього, продуктового підходу, передбачає встановлення співвідношення потреб країни і фактичного виробництва сільськогосподарської продукції, вибір пріоритету державної фінансової підтримки тієї або іншої продуктової підгрупи на основі економічного аналізу «витрати-вигоди». На загальнонаціональному рівні цей підхід утілений в продуктових програмах «Зерно України», «Цукор України» тощо. Досвід реалізації даного підходу на регіональному рівні виявив його істотну обмеженість, пов’язану з тим, що алгоритм визначення пріоритетів аграрної політики не містить можливостей вироблення формалізованих правил і заходів, що створюють основу вибору форми підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Крім того, і на загальнонаціональному, і на регіональному рівнях досить складно акумулювати кошти для реалізації більшості продуктових програм.
Процес вибору пріоритетів аграрної політики на основі аналізу «дерева цілей» привів до появи методу «економічного ядра», який передбачає, що в економічній системі і на макро-, і на мікрорівні існують «точки росту», вплив на які позначається на розвитку інших елементів системи, дозволяє досягти декілька цілей економічної політики, у тому числі й аграрної. У закордонних дослідженнях цей метод одержав назву «концепції полюсів росту», яку активно розробляв французький економіст Ф. Перру.
Необхідність формування економічного ядра обумовлена, як правило, обмеженістю ресурсів і можливостей, а також кількістю і гостротою господарських проблем, що склалися в економічній системі. Результати впливу сучасної економічної політики на стан сільськогосподарських товаровиробників свідчать про те, що метод «економічного ядра» прийнятний і для розробки пріоритетів аграрної політики в Україні. Відомо, що одним з діючих інструментів державного впливу на економічну ситуацію у вітчизняному АПК є інвестиції. Використовуючи метод «економічного ядра», ефективність інвестицій можна істотно підвищити шляхом спрямування інвестиційних ресурсів у галузі і підприємства, розвиток яких істотно впливає на функціонування інших сегментів АПК. Добір елементів економічного ядра (точок росту) здійснюється на основі використання визначеного числа відносних та абсолютних економічних і технічних критеріїв і показників.
Цілі аграрної політики можуть досягатися за допомогою комбінації різних інструментів. Держава з позицій оцінки ефективності і справедливості повинна визначити не лише необхідний рівень підтримки, але і використовувані при цьому інструменти, беручи до уваги витрати застосування різних інструментів політики. Економічні витрати аграрної політики поділяються на прямі і непрямі, що приводять до утворення так званих мертвих утрат; трансакційні витрати, пов'язані із застосуванням інструментів державної політики, і непрямі адміністративні витрати фінансування бюджетних витрат, що забезпечують трансферти.
При аналізі необхідно оцінити два рівні витрат: найбільш очевидні витрати бюджету або споживачів і менш очевидні суспільні витрати, що включають, крім часткових, зовнішні витрати. Результуюче визначення співвідношення ефекту і витрат дозволяє оцінити ефективність проведення аграрної політики. Політика підтримки доцільна, якщо її вигоди перевищують утрати економічної ефективності, пов'язаної із затримкою ефективного переміщення ресурсів. Але варто враховувати, що ряд соціальних ефектів (зокрема рівень життя населення) виявляється в короткостроковому періоді, а втрати економічної ефективності – у довгостроковому. У зв’язку із цим, крім стратегії аграрної політики, виділяють її тактику – сукупність заходів і методів вирішення конкретних завдань кожного даного етапу розвитку агропромислового виробництва і задоволення потреб населення в продуктах харчування, а виробничої сфери – у сировині.
Основні пріоритети державної аграрної політики України на вищому рівні визначено у Законі «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», якими є:
-
забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів не нижче середнього рівня по економіці держави;
-
створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин, охорони земель;
-
посилення соціального захисту сільського населення, встановлення заробітної плати і пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави;
-
створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі, які сприяють гармонізації інтересів власників та найманих працівників;
-
розроблення і запровадження державних та регіональних програм комплексного розвитку сільських територій, удосконалення державної підтримки розвитку підприємництва для розв’язання проблеми зайнятості сільського населення;
-
державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції;
-
запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу, зокрема виробничих ресурсів та робочої сили;
-
державна підтримка суб’єктів аграрного сектора шляхом концентрації державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку, формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, страхової, податкової та бюджетної політики, забезпечення раціональних внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних відносин;
-
створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектора економіки;
-
державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання наукових досліджень для аграрного сектора;
-
створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я та побутового обслуговування;
-
державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі, особливо для утримання внутрішньогосподарських меліоративних систем та оплати електроенергії, що витрачається під час подачі води для поливу;
-
удосконалення системи державного управління, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі [11].