ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.11.2019
Просмотров: 3474
Скачиваний: 4
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Соціально-економічний стан аграрного виробництва. Сутність і цілі аграрної політики держави
1.1. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного виробництва
1.3. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
1.4. Модель процесу формування аграрної політики. Групи інтересів в аграрній політиці
1.5. Система цілей аграрної політики держави
Тема 2. Інструменти регулювання аграрного сектора
2.1.Система заходів державного регулювання агропромислового комплексу
2.2. Державне регулювання агропродовольчих ринків
2.3. Цінова політика на агропродовольчому ринку: завдання та основні інструменти
Тема 3. Історія державної політики щодо аграрного сектора в Україні
3.1. Державна політика щодо сільськогосподарського виробництва у період існування Радянського Союзу
3.2. Етапи реформування економічних відносин в аграрному секторі
Тема 4. Основні напрями аграрної політики України
4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України
4.2.Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі
4.3. Технічна політика держави
4 .4. Розвиток сільських територій та соціальна політика у сільській місцевості
4.5. Державна політика щодо аграрної науки та освіти
Тема 5. Проблеми продовольчої безпеки в Україні
5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні
Тема 6. Інструменти регулювання зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією
6.1. Сутність і завдання зовнішньоторговельної політики держави в аграрному секторі
6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі в рамках СОТ
6.3. Основні підходи до оцінювання державної підтримки аграрного сектора
Тема 7. Аграрна політика окремих іноземних країн та блоків
У цій же статті договору записано, що під час розробки єдиної аграрної політики беруться до уваги соціальна інфраструктура сільського господарства та різниця між регіонами. Особливий наголос робиться на необхідності розробки спеціальних заходів стосовно сільського господарства у зв’язку з його специфічним становищем і тісними взаємозв’язками з іншими секторами економіки.
Договір визначає конкретний перелік заходів з реалізації завдань Спільної аграрної політики. Основними серед них є такі:
визначення термінів перехідного періоду для введення САП;
визначення форм організації ринку;
відпрацювання загальних організаційних основ регулювання цін, підтримки виробництва і збуту різних продуктів, зберігання, транспортування, механізму стабілізації експорту й імпорту;
відпрацювання спільних методів розрахунку цін.
САП ЄС провадиться через такі принципи:
спільні ціни на аграрну продукцію;
рівень цін на сільськогосподарську продукцію, що перевищує світовий;
спільна фінансова система та фінансова солідарна відповідальність.
Завдяки дотриманню цих принципів досягаються спільність ринку, системи збуту і цін у територіальних межах ЄС, використання спільних правил конкуренції, уніфікація адміністративних процедур, санітарних, ветеринарних норм. Передбачається, що фермери країн – членів ЄС повинні перебувати у сприятливіших умовах порівняно з постачальниками сільськогосподарської продукції з інших країн, оскільки рівень витрат виробництва сільськогосподарської продукції в ЄС набагато вищий, ніж у країнах–експортерах продовольства. Із цією метою необхідно підвищувати конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції, що і досягається встановленням вищих порівняно зі світовими цінами.
Солідарна
фінансова відповідальність означає,
що витрати на фінансування САП здійснюються
через бюджет ЄС. Цей принцип важливий
для
слабших в економічному плані
членів союзу і країн, де переважає
аграрний сектор, оскільки асигнування
з бюджету ЄС, що їм надаються, перевищують
їх внесок в нього.
У Римському договорі передбачено створення фондів фінансування аграрного ринку в ЄС. Створено спільний Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації і гарантій (FEOGA), що здійснює фінансування всіх заходів з реалізації САП. FEOGA включає два великі розділи – гарантування і орієнтації. Кошти розділу гарантування (він акумулює більше 90 % коштів фонду) витрачаються на підтримку рівня встановлюваних ЄС гарантованих цін на продукцію сільського господарства шляхом закупівлі та зберігання запасів аграрної продукції, що не знайшла збуту, субсидування експорту цієї продукції в треті країни за допомогою відшкодування фермерам різниці між цінами ЄС та світовими, а також на підтримку курсів національних валют, які застосовують для розрахунків у сільськогосподарському секторі ЄС.
Кошти розділу орієнтації призначаються для вирішення структурних проблем агропромислового виробництва – модернізації виробництва, підвищення професійної кваліфікації працівників, зайнятих у сільському господарстві.
САП із жорсткими заходами аграрного протекціонізму призвела до того, що ЄС став найбільшим виробником та експортером продовольства. Згідно з офіційними даними, від часу введення Єдиного аграрного ринку в 1968 р. продуктивність праці в сільському господарстві країн ЄС зростала на 6 – 7 % щорічно. У 2000 р. самозабезпеченість щодо зерна становила 122 %, цукру – 127, вершкового масла – 127, м’яса – 107 %. Разом з тим до останнього часу сільське господарство європейських країн було найбільш затратним у бюджеті Євросоюзу. Так, субсидії виробникам сільськогосподарської продукції становлять половину його бюджету. У середньому з розрахунку на кожного мешканця країни-члена ЄС субсидії становили від 70 (у Великобританії) до 400 (в Ірландії) євро на рік. Політики протекціонізму дотримуються США і Японія. За даними ЄЕС, 30 найрозвинутіших країн світу витратили на підтримку сільського господарства у 2002 р. 234 млрд дол. Близько 90 млрд дол. припадає на Європу, що компенсує до 35 % цін на сільгосппродукцію. Субсидії аграріям США становлять 50 млрд дол., або 21 % вартості продукції, а в Японії сягають 70 %. Проти такої політики виступають країни Кернської групи, що різко лібералізували аграрний сектор – Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Аргентина тощо. Ця неформальна група лобіює процес лібералізації зовнішньої торгівлі сільгосппродукцією. Підтримані США та бідними країнами пропозиції щодо зменшення протекціонізму в сільському господарстві стали ключовими в ході останніх переговорів на зустрічі членів СОТ у Досі, столиці Катар. Відсутність прогресу збоку ЄС у скороченні протекціонізму загальмувало досягнення згоди з лібералізації торгівлі в аграрному секторі.
Найбільш активну позицію щодо захисту субсидування сільського господарства займала Франція, де постійно відбуваються фермерські страйки. За реформу також послідовно виступали Великобританія та Скандинавські країни, де рівень захисту аграріїв мінімальний. Планується, що обсяги субсидій збережуться на рівні 42 млрд євро, а щорічний їх приріст не повинен перевищувати 1 %, компенсуючи ефект інфляції. Доплати для фермерів мають постійно скорочуватися, починаючи з 4 %у 2006 р., а потім – на 5 % на рік. Франція однак зарезервувала для себе право часткового збереження системи зв’язку субсидій з обсягами виробництва. Так, стара система може застосовуватися французьким урядом до 25 % виробників рослинної продукції та 40 % виробників яловичини. Ціна пшениці, яку інтервенціями підтримує держава, залишиться у Франції на теперішньому рівні.
Заощаджені в результаті скорочення субсидування кошти підуть на розвиток сільських територій − таке головне рішення Єврокомісії. Розвиток передбачає головним чином кроки в напрямі екологічної охорони та відновленню природних ландшафтів сільських регіонів країн ЄС. Поступове перенаправлення коштів від субсидій до забезпечення природоохоронних заходів повинне привести до усунення кризи перевиробництва сільгосппродукції та надмірного використання природних ресурсів унаслідок застосування хімії та добрив.
Єврокомісія прогнозує, що головним наслідком скорочення субсидій фермерам стане зменшення виробництва сільськогосподарської продукції. Так, посівні площі під зерновими скоротяться на 2 %, під житом і твердими сортами пшениці – на 10, а рисом – на 14 %. Вивільнені площі переведуть під посіви культур, що використовуються при виробництві рослинної олії, приміром рапсу. Рапс та інші «енергетичні» культури застосовуватимуться для створення добавок у пальне, що повинно поліпшити екологічну ситуацію і скоротити споживання нафти на континенті. Планується також, що 700 тис. га будуть виведені із сільськогосподарського обороту.
Значно скоротиться й експорт м’ясної продукції. Експорт телятини з Євросоюзу може зменшитися на 27 % при одночасному падінні виробництва м’яса майже на 3 %. Зниження цін очікується в секторі молочної продукції – більш ніж на 20 % до 2009 р.
Незважаючи на падіння цін та зменшення обсягів виробництва, урядовці Єврокомісії оптимістичні в прогнозі доходів європейських фермерів: вважається, що вони залишаться на рівні 2002 – 2003 рр. Критики реформування зауважують, що насправді воно незначно змінило існуючу систему субсидій. Так, спеціалісти відзначають, що субсидії просто перерозподілили і обсяги державної допомоги не були скорочені. Компромісною стала ідея зменшення фіксованих цін на пшеницю, ячмінь та кукурудзу. Британські фермери засудили поступки, зроблені Франції.
У відносинах з СОТ відбулося загострення. Тривалі дискусії в ЄС призвели до зриву переговорів у рамках СОТ. Крім того, головною перепоною для продовження переговорів у рамках СОТ стала позиція США. Європейці не хочуть «роззброюватися в однобічному порядку» і вимагають зменшення з боку США політики експортних кредитів, жорсткішого регулювання продовольчої допомоги і діяльності великих експортних компаній у Канаді. США виражають стурбованість тим, що європейці не пішли на радикальніші скорочення субсидій, а представники країн, що розвиваються, сумніваються у можливості доступу на західні аграрні ринки [6].
Отже, серед першочергових завдань сучасної реформи виділяють такі, як забезпечення високої конкурентоспроможності і мобільності європейських товаровиробників на глобальних ринках та захист європейської організаційно-виробничої моделі сільського господарства. Додатковим засобом впливу на підтримання багатофункціональної ролі сільського господарства стало надання права країнам-членам ЄС визначати розміри прямих державних субсидій національним товаровиробникам залежно від дотримання ними певних екологічних вимог, а також спрямування до 20 % загальних обсягів фінансування на сталий розвиток сільських територій.
Таким чином, сучасна реформа створює передумови для адресного впливу на один з пріоритетних напрямів САП – розвиток повноцінного життєвого середовища в сільськогосподарських районах незалежно від їх природно-кліматичних і географічних умов розташування. На його реалізацію планується виділяти щорічно близько 10 % загального бюджету аграрного сектора. У цілому план дій на ближчі п’ять років, як вважають його розробники, дає потужний імпульс розвиткові САП, зокрема, перерозподілу ресурсів на користь країн з менш розвинутою аграрною сферою і тих, що здійснюють структурні реформи національних економік. При цьому внески в бюджет ЄС мають залишатися збалансованими і базуватися на принципах справедливості, солідарної відповідальності і субсидарності при їх використанні3.
Загальновизнано, що повнота і ступінь інтеграції країн, які дотримуються положень САП, визначаються зближенням процесу ціноутворення. У ситуації, коли ЄС є нетто-імпортером продовольчих товарів, єдина політика забезпечується щорічним визначенням цільової максимальної ціни на внутрішньому ринку, яка, як правило, перевищує рівень відповідних цін, що склалися у даний період на світовому ринку. Для уникнення дестабілізації ринку на імпортні товари встановлюється змінне мито, яке може коливатися залежно від різниці між рівнем плаваючої ціни на світовому ринку та постійною внутрішньою цільовою ціною. У такий спосіб підтримується конкурентоспроможність сільськогосподарських товаровиробників на внутрішньому ринку.
У разі, коли ЄС є нетто-експортером аграрної продукції, застосовується механізм «інтервенційної ціни», який надає цінову гарантію сільськогосподарським товаровиробникам. Офіційно визнані в рамках країн ЄС посередницькі структури зобов'язані закуповувати продукцію з інтервенційними цінами, але за умови відповідності її стандартам якості і дотримання певних адміністративних обмежень. Як правило, продукція, закуплена за інтервенційними цінами, реалізується третім країнам за нижчою ціною. У такому випадку на різницю, що утворилася між внутрішньою й експортною ціною, операторам виплачуються експортні субсидії.
Характерно, що імпортне мито діє протягом року, а експортні субсидії надаються на період, коли ціни внутрішнього ринку низькі, а їх загальний обсяг залежить від цін внутрішнього ринку і цін на ринках третіх країн. Передбачається, що ціни на ринках третіх країн є нижчими від рівня цін на аналогічні види продукції, імпортованої країнами ЄС. Проте на практиці на різних ринках вони можуть бути різними. Важливо підкреслити, що субсидії встановлюються щотижня за рішенням спеціально уповноваженого комітету з управління на базі цін, які формуються на тендерних торгах. На експортовану продукцію видаються експортні сертифікати, які дають право на отримання субсидій. Одночасно можуть запроваджуватися фіксовані субсидії на експорт до держав, які є постійними покупцями продукції сільського господарства країн ЄС. За певних умов субсидії на виробництво молока можуть становити 55 %, яловичини – 44 %, свинини – 17 %. Розглянутий механізм регулювання цін є загальним, а тому лише схематично відтворює реальні процеси підтримки доходів товаровиробників. Для більшості видів сільськогосподарської продукції існують спеціальні процедури та численні доповнення до згаданого механізму регулювання цін, що є функцією багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників, у тому числі й суто політичного характеру.
За 1990 – 2000 рр. цінова підтримка сільськогосподарських товаровиробників у рамках САП зазнала суттєвих змін. Зростання бюджетних видатків (наприкінці 70-х років ЄС став нетто-експортером продовольчих товарів) та невідповідність її принципам торгівлі, запровадженим СОТ щодо обмеження субсидованого експорту і надання імпортним товарам статусу більшого сприяння, спонукали до реалізації в 90-х роках плану Мак-Шеррі. Протягом 1992 – 1995 рр. інтервенційні ціни були знижені майже на 30 %, і цей процес триває. Наприклад, ціни на пшеницю зменшилися з 101,03 євро за тонну у 2001/2002 маркетинговому році (МР) до 93,35 у 2004/2005 МР.
Як компенсація усіх утрат виробникам зерна запропоновано пряму підтримку їх доходів у вигляді фіксованих виплат на кожен гектар посівів, виведений із сівозміни. Розміри прямих виплат диференційовані, оскільки залежать від потенціалу дохідності зернових культур, конкретних умов країни та районів і більш-менш пропорційні до рівня їх урожайності. На виконання пакета реформ «Аqenda 2000» інтервенційні ціни на зерно за останні два роки були знижені ще на 15 %, а погектарні виплати, навпаки, збільшилися до 63 євро за тонну. Отже, поступово змінюючи механізм ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, в ЄС досягнуто ряд принципових позицій: по-перше, бюджетна надбавка (30 – 35 % вартості продукції) не входить до оптово-відпускних цін для партнерів продовольчої сфери, включно з експортерами, а тому вона є конкурентоспроможною і на ринку ЄС, і за його межами; по-друге, фермери при бізнес-плануванні орієнтуються переважно на потреби ринку, що дає їм змогу уникати перевиробництва сільськогосподарської продукції; по-третє, частково обмежується експорт продовольства до третіх країн за демпінговими цінами, які є постійними імпортерами.
Щодо «цінових ножиць», то існуюча система підтримки галузі, підвищення продуктивності праці та скорочення робочих місць у сільському господарстві поки що стримують падіння доходів фермерів у більшості країн-членів ЄС. Тривалий час вони залишаються стабільними і майже на рівні з доходами компаній, зайнятих в інших секторах економіки.
Будучи наднаціональним економічним центром, Євросоюз спільними органами управління здійснює контроль за дотриманням основних параметрів САП і проведенням обмеженої регуляторної політики національними урядами, у тому числі шляхом надання державної допомоги окремим суб'єктам господарювання. До ознак, що характеризують інститут державної допомоги, належать такі: а) передача ресурсів підприємству органами влади федерального, регіонального або місцевого рівнів; б) конкурсний принцип розподілу ресурсів; в) вплив переданих ресурсів на конкуренцію. Отримання державної допомоги залежить не лише від специфіки галузі, а також від властивих тому чи іншому ринку відхилень від нормального функціонування, яке і повинне стабілізувати цільове регулювання.
У країнах-членах ЄС функції нагляду за виділенням, розподілом та ефективністю використання державної допомоги здійснюються не галузевими міністерствами, а єдиним органом управління, відповідальним за проведення загальної конкурентної політики, хоча при попередньому опрацюванні та узгодженні конкретних форм, напрямів і норм, що регулюють державну допомогу, залучаються всі заінтересовані органи державного регулювання. Надзвичайно велике значення надається прозорості й відкритості самої процедури спрямування державної допомоги та моніторингу ефективності її використання. Країни ЄС несуть відповідальність за достовірність інформації про державну допомогу, і в разі недотримання існуючих правил Європейська комісія в судовому порядку може припинити її надання як несумісної з конкурентним ринком на будь-якому етапі.